Постанова

від 15.05.2023 по справі 606/883/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/883/22Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.М. Провадження № 22-ц/817/378/23 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року (ухвалене суддею Мірціцкою І.М., дата складення повного тексту 23 грудня 2022 року) у справі №606/883/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Аграрна марка, державного реєстратора Завалівської сільскої ради Кухаришина Василя Васильовича про скасування записів про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом (позовні вимоги були уточненими) до відповідачів, в якому просив скасувати запис про державну реєстрацію іншого речового права права оренди ТОВ «Аграрна марка» щодо земельних ділянок кадастрові номери 6125087600:01:002:0086 (номер запису 16423300) та 6125087600:01:002:0085 (номер запису 16464396) разом із рішенням державного реєстратора, на підставі яких такі записи внесені, а також зобов`язати ТОВ «Аграрна Марка» повернути йому згадані земельні ділянки і з моменту вступу рішення в законну силу не проводити на них жодних робіт.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником зазначених земельних ділянок та 02 квітня 2016 року між ним та ТОВ Аграрна Марка було укладено договори оренди земельних ділянок на п`ять років. У березні 2022 року йому стало відомо, що 15 лютого 2021 року від його імені укладено договори про внесення змін до договорів оренди земельної ділянки, якими продовжено строк оренди на 14 років до 02 квітня 2030 року, однак стверджував, що він таких не укладав, оскільки планував після закінчення оренди обробляти земельні ділянки самостійно. Зазначав, що він не виявляв волі на укладення вказаних договорів, тому вважав правочини неукладеними.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Звертає увагу на те, що в мотивувальній частині рішення суду, а саме в абзаці 5 на аркуші 2 зазначено про часткове задоволення позову, однак в резолютивній частині зазначено про відмову у його задоволенні.

Вважає безпідставним висновок суду щодо критичної оцінки показів свідка ОСОБА_2 в частині, що вона не бачила, що конкретно підписує, оскільки медичні документи, що підтверджують її проблеми з зором датовані 2022 року, тоді як договір укладено у 2015 році. Стверджує, що судом було надано невірну оцінку доказам, оскільки наявність у ОСОБА_2 проблем із гостротою зору на момент підписання в 2021 році оспорюваних договорів підтверджується лікарським заключенням від 09 грудня 1993 року (окуліста) про наявність у неї міопії високого ступеня, консультативним висновком клініки А.Совви від 07 квітня 2022 року, де гострота зору свідка становить -30.0, діагностовано міопію високого ступеня та незрілі вікові катаракти, випискою про лікування в центрі відновлення зору в період з 16 лютого 2022 року по 17 червня 2022 року. Питання хто підписував договори в 2015 році не було предметом спору.

Вказує на те, що суд помилково та протиправно захистив інтереси орендаря, звинувативши власника землі у недобросовісності та визнавши дії позивача такими, що суперечать його попередній поведінці, оскільки ним було отримано плату за користування земельною ділянкою, в тому числі за 2022 рік, з огляду на те, що судом не було надано жодної відповіді на доводи, які стосувались підписання договорів без зазначення сторони, в інтересах якої вони підписувались та не було звернуто увагу на те, що до реєстру внесено завідомо неправдиві відомості про строк дії оренди, оскільки строк дії основних договорів до 15 лютого 2030 року, а в реєстрі зазначено дату закінчення дії договору 15 лютого 2035 року.

Від представника ТОВ Аграрна марка надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає зазначення у мотивувальній частині судовго рішення про часткове задоволення позову опискою. Вказує на те, що воля орендодавця була реалізованою в межах та на підставі довіреності виданої на його дружину - ОСОБА_2 , яка була дійсною на момент підписання договору. Вважає безпідставними доводи апелянта, що в тексті Договору не зазначено про те, що він підписаний повіреним, оскільки свою волю позивач виявив в момент видачі довіреності на його дружину, з якою в подальшому були погодженні усі істотні умови договору та яка діяла в межах повноважень, наданих їй довіреністю. Крім того, сам факт підписання договору підтверджується показами ОСОБА_2 . Вважає, що посилання ОСОБА_2 на вади її зору, не свідчать про відсутність волі та волевиявлення в Орендодавця на продовження орендних відносин.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів викладених у ній.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив із недоведеності позивачем факту не укладення договорів від 15 лютого 2021 року.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок 6125087600:01:002:0086, 6125087600:01:002:0085 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,73 га та 3,57 га, які розташовані на території Соколівської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області.

Відповідно до договорів від 15.02.2021 року про внесення змін до Договорів оренди земельної ділянки від 02.04.2016 року (кадастровий номер 6125087600:01:002:0085 та кадастровий номер 6125087600:01:002:0086), які укладено між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Аграрна Марка» сторони дійшли згоди внести зміни в пункти 8 Договорів оренди, виклавши їх в наступній редакції: Договір укладено строком на 14 (чотирнадцять) років.

Із Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16 лютого 2021 року № 244477473 та № 244477452 слідує, що державним реєстратором Кухаришиним В.В. було зареєстровано відповідні зміни відповідно до Договорів від 15лютого 2021 року. У витягах вказано, що строк дії 14 років, з автоматичним продовженням дії договору.

Згідно Довіреності від 24 червня 2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М., ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 укладати (з правом підпису) договори оренди стосовно належних ОСОБА_1 земельних ділянок, які розташовані в Теребовлянському районі, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; укладати, вносити зміни, розривати відповідні договори, на підставі яких виникають, змінюються або припиняються відповідні речові права. Довіреність видана строком на три роки, особу ОСОБА_1 встановлено, дієздатність перевірено.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина перша статті 238 ЦК України).

Як було встановлено довіреністю від 24 червня 2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М., ОСОБА_1 уповноважив свою дружину ОСОБА_2 укладати з правом підпису договори оренди стосовно належних йому земельних ділянок, які розташовані в Теребовлянському районі, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд укладати, вносити зміни, розривати відповідні договори, на підставі яких виникають, змінюються або припиняються відповідні речові права. Довіреність видана строком на три роки, особу ОСОБА_1 встановлено, дієздатність перевірено.

В силу статті 204 ЦК України дана довіреність є правомірною, оскільки стороною позивача не було надано жодного доказу на підтвердження її недійсності.

Таким чином, ОСОБА_2 , на підставі вищезазначеної довіреності, мала повноваження на підписання договорів від 15.02.2021 року про внесення змін до Договорів оренди земельної ділянки від 02.04.2016 року (кадастровий номер 6125087600:01:002:0085 та кадастровий номер 6125087600:01:002:0086).

Більше того, факт оформлення довіреності підтверджений і показами свідка ОСОБА_2 , яка зазначила, що з цією метою її син возив чоловіка в Тернопіль.

Також у своїх показах свідок ОСОБА_2 підтвердила і те, що підписувала документи від імені чоловіка, які надавав їй представник відповідача, однак зміст документів не перечитувала.

З огляду на зазначене, доводи апелянта про те, що він не укладав договори від 15 лютого 2021 року не заслуговують на увагу, оскільки такі спростовуються встановленими обставинами справи, зокрема тим, що договори були підписаними його дружиною, на яку було видано довіреність.

Проблеми із зором у ОСОБА_2 , беззаперечно були у 2021 року під час підписання договорів, однак її не ознайомлення із змістом підписаних договорів, не можуть спростувати факту їх підписання, а будь-яких відомостей про те, що таке підписання здійснювалось під тиском, примусом чи всупереч її волі немає.

Відтак, відсутні підстави вважати договори від 15 лютого 2021 року неукладеними, а тому й відсутні підстави для задоволення позовних вимог стосовно скасування записів про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок, оскільки такі є похідними.

Доводи апелянта про те, що в мотивувальній частині рішення судом зазначено про часткове задоволення позову до уваги не беруться, оскільки таке зазначення має ознаки помилки (описки), так як зміст мотивувальної частини узгоджується із змістом резолютивної частини рішення суду.

Крім цього, колегія суддів, вважає взаємовиключними доводи апелянта, оскільки він апелює на неукладеність договорів про внесення змін, з мотивів їх фактичного непідписання ним, та одночасно посилається на ці ж договора і зазначає, що строк їх дії до 15 лютого 2030 року, а не до 15 лютого 2035 року, як помилково зазначено в реєстрі речових прав. Дане посилання апелянта є слушним, відтак йому слід звернутись із відповідною заявою до реєстратора для виправлення цієї неточності, а у випадку відмови з боку реєстратора та наявності спору потрібно звернутись із позовом до суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду є законним, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 389, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2022 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 травня 2023 року.

Головуюча

Судді