Рішення

від 18.05.2023 по справі 440/2378/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/2378/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради до Національного музею - заповідника українського гончарства, третя особа на стороні позивача: Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Національного музею - заповідника українського гончарства, третя особа на стороні позивача: Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить: постановити рішення, яким зобов`язати Національний музей - заповідник українського гончарства протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Виконавчим комітетом Опішнянської селищної рад охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини місцевого значення - "Меморіальна садиба - музей гончарської родини Пошивайлів", що розташована за адресою: вул. Свято-Михайлівська, 63, смт. Опішня, Полтавський район, Полтавська область.

В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на обставини невиконання відповідачем чинних вимог законодавства в частині обов`язку протягом місяця з моменту визнання будівлі щойно виявленим об`єктом історії та архітектури укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/2378/23, призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

04.04.2023 до суду надійшов відзив на позов в якому зазначено, що відповідач отримав лист від Опішнянської селищної ради № 35 від 25.01.2023 щодо укладання охоронних договорів, на який останній звернувся до Опішнянської селищної ради з проханням надати розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації № 529 від 16.07.2021 про занесення до Переліку об`єктів культурної спадщини Полтавської області як щойно виявлених об`єктів історії Меморіального музею-садиби гончарки ОСОБА_1 та Меморіальна садиба - музей гончарської родини Пошивайлів. Отже, вказані обставини свідчать про вжиття заходів, спрямованих на укладання охоронного договору.

14.04.2023 до суду від Диканської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що доводи викладені у відзиві на позов не спростовують заявлені вимоги.

21.04.2023 року відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якій останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

На території Опішнянської селищної ради розташована Меморіальна садиба - музей гончарської родини Пошивайлів в смт. Опішня, яка знаходиться за адресою: вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області та розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації № 529 від 16.07.2021 про занесена до Переліку об`єктів культурної спадщини Полтавської області як щойно виявлених об`єктів історії. Попередньо занесена до переліку щойно виявлених об`єктів області наказом Управління культури облдержадміністрації № 358 від 19.10.2010 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області перебуває у комунальній власності територіальної громади в особі Опішнянської селищної ради та правокористувачем є Національний музей - заповідник українського гончарства.

Згідно відповіді Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації від 26.01.2023 року інформація щодо укладення охоронного договору на вказану пам`ятку - відсутня.

Разом з цим, як стверджує позивач, на даний час охоронний договір на вказаний об`єкт не укладено, звернення від власників будівлі про укладення охоронного договору до Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради не надходили.

З огляду на ці обставини позивач заявляє про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що призвело до псування та зміни зовнішнього вигляду пам`ятки, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби та втрати її матеріальної автентичності, у зв`язку з чим і поданий цей позов.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь регулюються Законом України від 08.06.2000 №1805-III "Про охорону культурної спадщини" (надалі - Закон №1805-III), з моменту набрання чинності якого, тобто з 12.07.2000, втратив чинність Закон Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури".

Об`єкт культурної спадщини, відповідно до визначення наведеного у ст. 1 Закону №1805-III, - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

При цьому пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) визначається цим Законом як об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Аналогічно, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №1805-III передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 17 Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", перелік пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 16.07.2021 за №529 затверджено перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Полтавської області, у яких внесений зазначений Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів.

За наведеного вище правового регулювання суд констатує висновок про те, що Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів за адресою: вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області має статус пам`ятки культурної спадщини та є об`єктом правового регулювання Закону №1805-III у відповідному статусі.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №1805-III, усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Відсутність охоронного договору, згідно з імперативом ч. 4 ст. 23 Закону №1805-III, не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Приписами ч. 3 ст. 23 Закону №1805-III передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" Кабінет Міністрів України 28.12.2001 постановою №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (надалі - Порядок №1768).

Згідно з п.п. 1, 2 Порядку №1768, охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Законом передбачається обов`язкове укладення власником пам`ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.

Отже, охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", є адміністративним договором.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суд від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок) власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку № 1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1: 50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Таким чином, юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи.

Аналіз вищенаведеного правового регулювання свідчить про те, що укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму. Охоронний договір, укладений на підставі ст. 23 Закону №1805-III, за висновком сформульованим у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №806/1536/18, є адміністративним договором.

Отже, відповідач, як власник пам`ятки культурної спадщини, протягом 1 місяця з моменту визнання "Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів" за адресою: вул. вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області у м. Полтаві щойно виявленим об`єктом історії та архітектури зобов`язаний був укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким у даному випадку є Опішнянська селищна рада.

При цьому суд зазначає, що саме юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

Саме такий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №826/4605/16.

Враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був протягом місяця з моменту визнання будівлі "Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів" за адресою: вул. вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області щойно виявленим об`єктом історії та архітектури укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини.

Судом встановлено, що охоронний договір на вищезазначену пам`ятку архітектури не укладено, власник будинку з відповідною заявою не звертався.

Уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є виконавчий комітет Опішнянської селищної ради, оскільки йому Департаментом культури, молоді та сім`ї Полтавської обласної державної адміністрації делеговано повноваження, щодо укладення охоронних договорів та який не вживає заходів на захист інтересів держави.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з принципів здійснення місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Тобто органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає виконавчий комітет Опішнянської селищної ради.

Так, призначення органу охорони культурної спадщини полягає у здійсненні у частині наданої компетенції делегованих органам місцевого самоврядування та їх виконавчими органами повноважень.

Отже, наказами Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації «Про укладення охоронних договорів» №9 від 19.01.2021 та №186 від 22.11.2021, повноваження укладати охоронні договори на пам`ятки та щойно виявленні об`єкти культурної спадщини делеговано структурним підрозділом сфери охорони культурної спадщини міських рад, виконавчих комітетів територіальних громад.

Щодо заперечень відповідача відносно звернення органу прокуратури з даним позов до суду, суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

За висновками Конституційного Суду України, наведеними в рішеннях від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 та від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 слідує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07. 2018 у справі № 926/1111/15, від 1.09.2019 у справі № 815/724/15, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч.2 ст. 129 Конституції України). Тотожний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Системне тлумачення наведених приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчиняться з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави.

Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на встановлені обставини справи та виходячи з характеру спірних правовідносин, суд доходить висновку, що прокурором дотримано визначений ст. 53 КАС України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.

Щодо права на звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", сформовані у постанові від 01.09.2022 у справі № 440/7210/21, яка є подібною до цієї справи, за якими стосовно права на звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, колегія суддів ураховує, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави. При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як благоустрій населених пунктів, розпорядження землями державної та комунальної власності (п.п. 97-99).

Отже суд уважає, що прокурор є належним позивачем у цій справі. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі № 340/5914/21.

Таким чином в даній справі прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави, на його думку, порушено оскаржуваними положеннями спірного рішення є вірними і враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, прокурором доведено підстави для звернення до суду.

Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав звернення прокуратури з даним з позовом до суду.

Державний інтерес у цій справі полягає в попередженні порушень пам`яткоохоронного законодавства відповідачами, забезпечення укладення ним охоронного договору на щойно виявлений об`єкт історії та архітектури "Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів" за адресою: вул. вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області з метою встановлення режиму використання пам`ятки та відповідальності відповідачів за порушення такого режиму. Поряд з державним інтересом, наявний також і суспільний інтерес, який полягає в охороні та збереженні культурних пам`яток для нинішнього і майбутніх поколінь.

Зважаючи на встановлені судовим розглядом обставини справи та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин суд визнає доведеним факт порушення відповідачами вимог ст. 23 Закону №1805-III, а позов - обґрунтованим.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів оскарження дій чи рішень суб`єктів владних повноважень щодо віднесення "Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів" за адресою: вул. вул. Свято-Михайлівська, 63, смт.Опішня, Полтавського району, Полтавської області до об`єктів культурної спадщини Полтавської області.

З огляду на встановлені обставини справи доводи відповідача, які викладені у відзив на позов щодо не зазначення в історичній довідці певних відомостей та стосовно невідповідності довідки вимогам Порядку №158, суд не приймає до уваги.

Враховуючи обставини бездіяльності з боку Департаменту культури, молоді та сім`ї Полтавської міської ради та наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, суд приходить до переконання про те, що пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу в частині виконання вимог Основного Закону зі збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.

За таких обставин позов заступника керівника Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, належить задовольнити у повному обсязі у спосіб обраний позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки судові витрати позивача складаються лише із сум сплаченого судового збору 2684,00 грн, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Заступника керівника Диканської окружної прокуратури Полтавської області (вул.Незалежності, 64а, смт.Диканька, код ЄДРПОУ 02910060) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради (вул. Перемоги, буд. 3, Опішня, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 42748063) до Національного музею - заповідника українського гончарства (вул. Партизанська, 102, Опішня, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 13939138), третя особа на стороні позивача: Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації (вул.Соборності, 45, м.Полтава, код ЄДРПОУ 02229741) про зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Зобов`язати Національний музей - заповідник українського гончарства протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Виконавчим комітетом Опішнянської селищної рад охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини місцевого значення - "Меморіальна садиба - музей гончарської родини Пошивайлів", що розташована за адресою: вул. Свято-Михайлівська, 63, смт. Опішня, Полтавський район, Полтавська область.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко