ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4304/22 пров. № А/857/4676/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого суддіОбрізко І.М.,
суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засіданняДемчик Л.Р.,
за участю представника позивачаМартинюка Т.Б.,
за участю представника відповідачаКовальової Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу приватного агропромислового підприємства «Явір» на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року, прийняте суддею Подлісною І.М. об 11 годині 24 хвилині у м. Тернополі, повний текст складено 06.02.2023 року у справі за позовом приватного агропромислового підприємства «Явір» до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
Приватне агропромислового підприємства «Явір» (надалі- ПАП «Явір», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі ГУ ДПС у Тернопільській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00012650901 від 30.05.2022.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що фактичною підставою застосування штрафних санкцій є те, що платником податків ніби то здійснювалась діяльність із зберігання пального без ліцензії.
Позивач є сільськогосподарським товаровиробником та платником єдиного податку четвертої групи.
У власності підприємства є транспортні засоби, а саме два трактори марки «Білорус» та один комбайн. Також у своїй господарській діяльності підприємство «Явір», на правах оренди (договір від 01.02.2020) використовує пересувну паливоцистерну (Марки ГАЗ 53) об`ємом 4 785 літрів. У 2019 та 2021 приватним агропромисловим підприємством «Явір» укладено із товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» договори купівлі-продажу нафтопродуктів.
Перевірка була проведена на підставі наказу Головного управління ДПС у Тернопільській області №441-п від 17.02.2022 «Про проведення фактичної перевірки» і здійснена на законних підставах та у встановленому законом порядку.
Законодавець встановив деякі виключення з вимоги отримання суб`єктами господарювання ліцензії для зберігання пального, проте, під жодний з цих пунктів виключення зберігання пального ПАП «Явір» за період з 01.04.2020 по 28.09.2021 не підпадає.
Також суд звернув увагу на те, що позивач у позові та додаткових поясненнях стверджує, що до отримання ліцензії (до 29.09.2021) зберігав пальне у паливо цистерні (автомобіль ГАЗ), проте, у контексті ст. 15 Закону №481/95-ВР, якщо товариство має у власності або у користуванні місце (територію) де перебуватиме ємність, що використовується для зберігання пального, у розумінні Закону №481/95-ВР, в такому випадку, товариству необхідно було отримати ліцензію на зберігання пального.
Відтак, податкове повідомлення-рішення від 30.05.2022 №00012650901 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено у відповідності до чинного законодавства, а застосовані до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 500 000,00 грн. є правомірними.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ПАП «Явір» подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не надано оцінки аргументам позивача та долученим до матеріалів справи документам про те, що в період 2020 - 2021 (до отримання ліцензії) у ПАП «Явір» окрім паливо цистерни (автомобіль ГАЗ) не було інших ємностей для зберігання пального.
Лише у вересні 2021 з метою отримання ліцензії та для зберігання пального
підприємством отримано та взято на облік цистерну від бензовоза (реєстраційний номер
36133-М000813), в якій з моменту отримання ліцензії і по теперішній час зберігається
пальне.
Звертає увагу на те, що на сторінці 9 міститься висновок, про неможливість відвантаження товариством «Явір» пального об`ємом 5010 л. При цьому, суд бере до уваги лише об`єм баків (490 літрів) транспортних засобів які використовує підприємство і жодним чином не згадує про наявність пересувної паливо цистерни об`ємом 4785 л
Також покликається на те, що не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.
ПАП «Явір» з метою провадження своєї сільськогосподарської діяльності придбавало та використовувало пальне, яке зберігалось у паливних баках відповідної техніки та орендованій пересувній паливо цистерні.
Позивач є кінцевим споживачем придбаного у ТОВ «Магістр-Д» дизельного пального, яке використав виключно для власних потреб.
Отже, зазначені місця зберігання пального відповідають ознакам, які ПК України
встановлює як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний»:
орендовані транспортні засоби, що використовуються суб`єктом господарювання, призначені
для переміщення в них пального на митній території України для потреб власного
споживання.
За таких обставин, підстави вважати, що діяльність ПАП «Явір» підпадає під визначення
«зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону 481/95
відсутні, відповідно, підприємство не мало обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
ГУ ДПС у Тернопільській області у відзиві на апеляційну скаргу погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відтак, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДПС у Тернопільській області на підставі наказу від 17.02.2022 №441-п проведена фактична перевірка паливного складу, що належить ПАП «Явір», розташованого за адресою: Тернопільська область, Бережанський район, с.Нараїв, вул. Сонячна, 20, за результатами якої складено акт від 29.04.2022 №1221/19-00-09-01/30916257. Також були складені акт відмови від підпису акту фактичної перевірки від 29.04.2022 №74/19-00-09-01/30916257 та акт відмови від отримання примірника акту фактичної перевірки.
Під час проведення перевірки було з`ясовано, що ПАП «Явір» отримана ліцензія на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 29.09.2021 №19010414202100129 з терміном дії з 29.09.2021 по 29.09.2026, на місце зберігання, розташоване за адресою: Тернопільська область, Бережанський район, с.Нараїв, вул. Сонячна, 20.
Перевіркою встановлено, що ПАП «Явір» в період з 01.04.2020 по 28.09.2021 за адресою: Тернопільська область, Бережанський район, с.Нараїв, вул. Сонячна, 20 зберігало пальне без наявної ліцензії на право зберігання пального або ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено вимоги ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального».
Із матеріалів справи встановлено, що придбання пального підтверджується видатковими накладними, товарно- транспортними накладними (ТТН) та акцизними накладними на пальне, які зареєстровані в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а саме:
-акцизна накладна №7896 від 12.08.2020, видаткова накладна №3403 від 12.08.2020, товарно-транспортна накладна №200812/21 від 12.08.2020 в кількості 3060,00 літрів пального;
-акцизна накладна №8277 від 19.08.2020, видаткова накладна №3571 від 19.08.2020, товарно-транспортна накладна №200819/20 від 19.08.2020 в кількості 3060 літрів пального;
-акцизна накладна №11452 від 24.10.2020, видаткова накладна №5021 від 24.10.2020, товарно-транспортна накладна №201024/4 від 24.10.2020 в кількості 3060,00 літрів пального;
-акцизна накладна №2700 від 19.03.2021, видаткова накладна №1104 від 19.03.2021, товарно-транспортна накладна №210319/10 від 19.03.2021 в кількості 3060,00 літрів пального;
-акцизна накладна №8331 від 13.07.2021, видаткова накладна №3716 від 13.07.2021, товарно-транспортна накладна №210713/11 від 13.07.2021 в кількості 5010,00 літрів пального.
Окрім цього, отримання пального (дизель) за період з 01.04.2020 по 28.09.2021 підтверджується книгою складського обліку ПАП «Явір».
За наслідками перевірки складено акт від 29.04.2022 № 1221/19-00-09-01/30916257.
Згідно висновків акту перевірки, встановлено: порушення вимог ч.1 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 482/95 «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі по тексту Закон № 482/95).
На підставі зазначеного акту та матеріалів перевірки ГУ ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.05.2022 № 00012650901, згідно якого до підприємства застосовано штрафні санкції у розмірі 500 000 грн.
Фактичною підставою застосування штрафних санкцій є те, що платником податків ніби то здійснювалась діяльність із зберігання пального без ліцензії.
ПАП «Явір» є сільськогосподарським товаровиробником та платником єдиного податку четвертої групи.
У власності підприємства є транспортні засоби, а саме два трактори марки «Білорус» та один комбайн. Також у своїй господарській діяльності підприємство «Явір», на правах оренди (договір від 01.02.2020) використовує пересувну паливоцистерну (Марки ГАЗ 53) об`ємом 4 785 літрів. У 2019 та 2021 приватним агропромисловим підприємством «Явір» укладено із товариством з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» договори купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.02.2019 № 89 та від 01.02.2021 № 162. На підставі цих договорів підприємством «Явір» отримано пальне за період з 01.04.2020 по 28.09.2021 на підставі наступних видаткових накладних:від 12.08.2020 №3403-3 060 л.; від 19.08.2020 № 3571 - 3 060 л.; від 24.10.2020 № 5021 - 3 080 л.; від 19.03.2021 № 1104-3 060 л.; від 13.07.2021 № 3716-5 010 л.; від 15.09.2021 №5629-3 700 л.
Усе отримане дизельне пальне підприємством «Явір» використано у власній господарській діяльності для вирощування та збору сільськогосподарської продукції.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначеніЗаконом №481/95-ВР.
Відповідно до положеньстатті 15 Закону №481/95-ВРоптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Річну плату за ліцензії на право зберігання пального встановлено у розмірі 780 гривень.
Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.
Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмоюстатті 15 Закону №481/95-ВР.
Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.
Фактичною підставою для прийняття спірного в цій справі податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про те, що в період з 01.04.2020 по 28.09.2021 позивач зберігав пальне без отримання відповідної ліцензії.
У світлі наведених вище аргументів слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 31 травня 2020 у справі №540/4291/20 сформулював правовий висновок щодо застосування положеньстатті 15 Закону №481/95-ВРу подібних правовідносинах. Верховний Суд, застосувавши норми зазначеної статті, якими врегульовано отримання ліценції на зберігання пального, у сукупному взаємозв`язку з нормами підпунктів14.1.6,14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК, дійшов висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормамиПКвиключають кваліфікацію його як «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», у суб`єкта господарювання немає обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для встановлення в діях суб`єкта господарювання складу такого правопорушення, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, встановленню підлягають обставини, зокрема щодо місця та способу зберігання пального, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини щодо використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою підставою для його оцінки як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, що відповідає також позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21.
На думку контролюючого органу, позивач здійснив діяльність зі зберігання пального в період з 01.04.2020 по 28.09.2021 що, на його переконання, підтверджується первинними документами: видатковими накладними, товарно- транспортними накладними (ТТН) та акцизними накладними на пальне.
Однак, колегія суддів вважає, що зазначені документи підтверджують виключно обставину придбання позивачем пального, а висновок контролюючого органу, фактично, є його припущеннями про зберігання позивачем пального у цей період без ліцензії, які не підтверджені належними і допустимими доказами: відсутній встановлений факт здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця його зберігання і кількості (об`єму).
Відтак, колегія суддів вважає, що стаття 15 Закону №481/95-ВРвстановлює ряд вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, астаття 17 Закону №481/95-ВРвстановлює відповідні підстави для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.
Однак, у цій справі з податкового повідомлення-рішення неможливо встановити, за яке саме порушення до позивача застосовано штрафні санкції та відповідно до якої норми визначено їх розмір, тобто відсутня юридична кваліфікація.
Відповідно до абзацу восьмого частини другоїстатті 17 Закону №481/95-ВРвстановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістомстатті 15 Закону № 481/95-ВРзвільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.
Крім того, абзацом двадцять третім частини другоїстатті 17 Закону №481/95-ВРвстановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб`єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно достатті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.
За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятоїстатті 15 Закону № 481/95-ВРсуб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.
Частинами тридцять другою, тридцять восьмоюстатті 15 Закону № 481/95-ВРвстановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третястатті 15 Закону № 481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять першастатті 15 Закону №481/95-ВР).
Статтею 1 Закону № 481/95-ВРнадано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак,Закон № 481/95-ВРне визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні уЗаконі №481/95-ВРробить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв`язку з тим, щоЗакон № 481/95-ВРне дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню нормиПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Згідно з підпунктом14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК Україниакцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до підпункту14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК Україниакцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другоїстатті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначенихстаттею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним:
транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК Україниреалізація пального або спирту етилового для цілейрозділу VI цього Кодексу- будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті «б» цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами14.1.224,14.1.224-1 ПК Українирозпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначенихстаттею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Системний аналіз наведених нормПК Українита Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємкостей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, якіПК Українивстановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 (справа №540/4291/20).
Отже, враховуючи наведені положення, встановлені судом обставини справи та правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 (справа № 540/4291/20), колегія суддів дійшла висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до нормстатті 15 Закону № 481/95-ВР, відсутні. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 8 частини другоїстатті 17 цього Закону.
Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимогЗакону № 481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації щодо придбання та подальшого використання у власній господарській діяльності нафтопродуктів. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. Поряд з цим, судом не встановлено, а також в акті перевірки не відображено відомостей про інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), так само, як і факт реалізації та зберігання позивачем пального іншим особам. Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другоїстатті 17 Закону № 481/95-ВР.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 вересня 2022 /справа № 140/16490/20.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.
Дослідженням акта перевірки у цій справі встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального.
Однак, безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено та судом не встановлено інвентаризації пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального. Поряд з цим в акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд.
З таким твердженням суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх хибними, оскільки у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 червня 2022 /справа №260/3859/20.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на не в повній мірі правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат в силу вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу приватного агропромислового підприємства «Явір» задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2023 року у справі №500/4304/22 скасувати та прийняти постанову, якою позов приватного агропромислового підприємства «Явір» задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №00012650901 від 30 травня 2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області (ЄДРПОУ: 44143637) на користь приватного агропромислового підприємства «Явір» (ЄДРПОУ: 30916257) сплачений судовий збір у розмірі 18750 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 18.05.2023 року.
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.05.2023 |
Оприлюднено | 22.05.2023 |
Номер документу | 110950672 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них акцизного податку, крім акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Обрізко Ігор Михайлович
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Адміністративне
Тернопільський окружний адміністративний суд
Подлісна Ірина Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні