Постанова

від 16.05.2023 по справі 751/852/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/852/22

Головуючий у першій інстанції Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/656/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Тупичівської сільської ради, Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 січня 2023 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного рішення 09.02.2023) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільній частковій власності та визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільній частковій власності та визнання права власності. В обґрунтування позову посилалась на те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини та ОСОБА_2 в розмірі 1/6 частини.

У позові ОСОБА_1 посилається на те, що вказана квартира була отримана у 1999 році та приватизована у 2004 році ОСОБА_1 (позивачка), ОСОБА_5 (чоловік позивачки) та ОСОБА_4 в рівних частках. Після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання факту батьківства та рішенням суду у 2019 році було встановлено, що ОСОБА_2 є рідною дочкою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Після смерті останнього відкрилась спадщина на все належне йому майно та на підставі рішення суду у 2021 році ОСОБА_2 було отримано відповідні свідоцтва на окреме майно, в тому числі на частину спірної квартири після чого законний представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 постійно намагається вселитися до квартири, що є об`єктивно неможливим оскільки спірна квартира є двокімнатною, загальна площа якої становить 47,6 кв.м., житлова 29,4 кв.м., кімнати мають площу 1,5 кв.м. та 11,9 кв.м., таким чином 1/6 частина квартири, на яку має право відповідачка, складає 7,9 кв.м. від загальної площі та 4,9 кв.м. від житлової площі квартири. Крім того, згідно висновку експерта поділ квартири або виділ 1/6 її частини технічно неможливий та неможливий відповідно до норм ДБН.

Зазначає, що спільне володіння і користування майном є неможливим через постійні конфлікти між сторонами, постійно виникають судові спори, оскільки фактично відповідачка ОСОБА_2 є позашлюбною дитиною, про яку позивачка дізналася лише після смерті свого чоловіка, а тому спільне проживання вказаних осіб на маленькій житловій площі при відсутності окремого проживання є фактично неможливим.

Позивачка посилається, що у спірній квартирі постійно проживали та проживають позивачка, її донька ОСОБА_4 та онук позивачки неповнолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка ОСОБА_2 проживала все своє життя та проживає на даний час у АДРЕСА_2 частина якого належить матері відповідачки, крім того безпосередньо відповідачка фактично має право власності на 3/8 частини житлового будинку у АДРЕСА_3 що є спадщиною від померлого її батька.

Таким чином, припинення права власності відповідачки на частку в спірній квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам як для неї так і для членів її сім`ї, оскільки має право власності на інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті де вона фактично проживає.

Ринкову вартість 1/6 частки спірної квартири у розмірі 101 697, 00 грн позивачкою було внесено на депозитний рахунок суду.

У позові ОСОБА_1 просила припинити право власності ОСОБА_2 , на її частку у спільному майні, а саме: 1/6 частину у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 зі сплатою їй грошової компенсації у розмірі 101 697, 00 грн, яка внесена на депозитний рахунок суду, визнавши при цьому за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину вказаної квартири, внаслідок припинення права власності на вказану частку ОСОБА_2 .

У серпні 2022 року ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення. В обґрунтування позовних вимог посилалась, що ОСОБА_2 є законним власником 1/6 частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Реалізуючи своє право користування власністю неповнолітня ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 неодноразово зверталися до ОСОБА_1 щодо надання ключів від спірної квартири, та надання можливості проживати в ній неповнолітній ОСОБА_2 , однак відповідачі відмовляються спілкуватися з цього приводу, не відчиняють двері, виштовхують неповнолітню ОСОБА_2 та її матір з квартири, чим чинять перешкоди у користуванні належним на законній підставі майном.

Посилається, що неповнолітня ОСОБА_2 разом із законним представником ОСОБА_3 на даний час проживають в будинку в АДРЕСА_5 , який належить ОСОБА_3 на праві часткової власності, сама ж неповнолітня позивачка у власності житла не має, однак, в той же час, вони мають законне право за необхідності користуватися квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , доступ до якої, наразі, для них неможливий. Неповнолітня позивачка позбавлена права користуватись належною їй на праві власності часткою в квартирі, оскільки в місті об`єктивно існують ліпші умови для її фізичного, інтелектуального, культурного розвитку, надання медичної допомоги, у порівнянні з тими умовами, що наявні в селі, крім того, зазначені обставини посилюються в умовах введеного в Україні воєнного стану.

У позові ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 просить усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її законному представнику ОСОБА_3 1/6 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом вселення до квартири та зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 передати їм дублікат ключів від квартири.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31.01.2023 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільній частковій власності та визнання права власності - задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , з виплатою грошової компенсації у розмірі 101 697, 00 грн, яка знаходиться на депозитному рахунку Новозаводського районного суду м. Чернігова.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , внаслідок припинення права власності на неї ОСОБА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення відмовлено.

В обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції послався, що оскільки частка, що належить ОСОБА_2 (1/6) є незначною, її не можна виділити в натурі та встановити належний порядок користування квартирою між двома різними родинами, припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки в спірній квартирі ніколи не проживала і не проживає, ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_3 забезпечені іншим житлом, де зареєстровані та постійно проживають, а отримання коштів за позбавлення права власності на цю частину житла особи є співмірним. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд прийшов до висновку, що оскільки право власності ОСОБА_2 на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 припиняється, то відповідно до ст. 321, 391 ЦК України відсутні підстави для захисту її права власності шляхом усунення перешкод у користуванні нею цією часткою квартири.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду адвокат Великородна М.О. в інтересах ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31.01.2023 скасувати повністю, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільній частковій власності та визнання права власності - відмовити, а зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .. ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення - задовольнити, та усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та її законному представнику ОСОБА_3 1/6 часткою квартири за адресою АДРЕСА_4 , шляхом вселення до квартири та зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 передати їм дублікат ключів від квартири, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в особі її законного представника ОСОБА_3 всі документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення апелянт посилається на те, що ОСОБА_2 має у власності 1/6 частку квартири якою вона не може користуватися, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 чинять перешкоди. Щодо неможливості проживання у квартирі, оскільки обидві кімнати зайняті, апелянт посилається на те, що син третьої особи ОСОБА_4 не має проживати в окремій кімнаті спірної квартири, оскільки він є зареєстрованим у спірній квартирі без наявного права власності на неї, таким чином права ОСОБА_2 щодо користування квартирою обмежуються. Крім того, ОСОБА_2 , крім частки у спірній квартирі, більше не має права власності на житло, а зареєстрована та проживає разом зі своєю матір`ю у будинку в АДРЕСА_5 , який належить ОСОБА_3 на праві часткової власності у розмірі 1/2 частки.

У скарзі апелянт посилається на те, що питання постійного проживання в квартирі неповнолітньої відповідачки та її законного представника на даний час не виникає, вони лише бажають за потреби користуватися на свій розсуд належною на законних підставах власністю. Крім того, на даний час, ОСОБА_4 та її син ОСОБА_6 в спірній квартирі не проживають, вони перебувають за кордоном, та ОСОБА_7 час від часу виїздить за кордон на заробітки, таким чином вони не користуються квартирою, і не дають можливість неповнолітній ОСОБА_2 реалізувати своє право на користування часткою квартири як одній із співвласників.

За доводами скарги, за відсутності висновків органу опіки та піклування Тупичівської сільської ради та Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради та/або особистої участі представників даних органів в судових засіданнях з метою надання пояснень та висловлення конкретної думки щодо позовних вимог, ухвалювати рішення про припинення права власності дитини є безпідставним та незаконним.

ОСОБА_3 , як матір та законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , згоди на відчуження її частки у нерухомому майні фактично не надавала, оскільки вважає, що таке припинення права на частку у квартирі завдасть істотної шкоди інтересам її доньки, оскільки невеликий розмір компенсаційної вартості її частки у спірному майні практично виключає можливість придбання нею іншого житла, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», відповідно до якої неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Апелянт вважає рішення таким, що прийнято лише з урахуванням позиції сторони позивача, без належної оцінки доказів сторони відповідачки як неповнолітньої особи, яка має статус дитини, у зв`язку з чим, даним рішенням порушені майнові права ОСОБА_2 на належне їй нерухоме майно, що повністю не відповідає чинному законодавству та не враховує найкращі інтереси дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Прокоф`єв Б.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова без змін. В обґрунтування посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що спільне володіння і користування майном є неможливим через неподільність спірної квартири та неможливість виділення відповідної частки, а також через абсолютну відсутність близьких чи інших стосунків, між сторонами постійно виникають судові спори (встановлення факту батьківства, спір щодо визнання права власності), наявність звичайного людського конфлікту, законним представником відповідачки постійно викликалися працівники поліції з метою заселення разом з дитиною в квартиру. Крім того, вказана спірна квартира не є постійним місцем проживання відповідачки та не є її житлом в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Зазначає, що фактично відповідачка проживала все своє життя та проживає на даний час за адресою: АДРЕСА_3 , 1/2 частина якого належить матері відповідачки. В той же час безпосередньо відповідачка фактично має право власності на 3/8 частини житлового будинку, тобто майже половина, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та яке є спадщиною від померлого її батька. Посилається, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, та справедливо взяв до уваги інтереси обох сторін.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.10.1996 (а.с. 164 т. 1).

З копії свідоцтва про право власності на житло від 31.03.2004 вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в рівних частинах. Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 15 т. 1).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_5 на праві приватної власності належить 1/3 частина вказаної квартири (а.с. 16, 56-57).

Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (а.с. 14 т. 1).

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 17.12.2018, до складу сім`ї (зареєстрованих) за адресою: АДРЕСА_4 входили: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 20 т. 1).

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19 т. 1).

Матеріали справи містять копію рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.12.2019, яким встановлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідною дочкою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 29-31 т. 1).

З заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 до Другої чернігівської державної нотаріальної контори 08.10.2018 звернулась ОСОБА_1 , на підставі чого було заведено спадкову справу № 814/2018 (а.с. 161 т. 1).

02.09.2020 ОСОБА_3 , яка діє від імені малолітньої доньки ОСОБА_2 , також звернулась до Другої чернігівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с. 188 т. 1).

25.03.2021 державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Панченко О.І. - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності на спадщину за законом, по 1/2 частці у спадщині, яка складається з 1/3 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_6 . Свідоцтва видані про право на спадщину на 1/6 частку у праві власності на вказану квартиру спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 197, 203-зворот т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власниками кв. АДРЕСА_6 є ОСОБА_1 у розмірі 1/2 (1/3+1/6) частки квартири; ОСОБА_4 1/3 частки квартири та ОСОБА_2 1/6 частки квартири (а.с. 56-57 т. 1).

Матеріали справи містять висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельного, будівельно-технічного експертного дослідження № 35-21 від 11.09.2021, ринкова вартість кв. АДРЕСА_6 станом на день проведення дослідження складає 610 184, 00 грн. Ринкова вартість 1/6 частини квартири складає 101 697,00 грн. Поділ квартири або виділ 1/6 частини квартири технічно неможливий та неможливий відповідно до норм ДБН. Технічно неможливо встановити порядок користування квартирою між співвласниками таким чином, щоб власнику 1/6 частини забезпечити окреме користування житловою кімнатою, у зв`язку з тим, що житлова площа 4,9 кв.м відповідно до частки, значно менше від площі нормованою вимогами ДБН, та окрема житлова кімната з площею близькою до площі згідно частки відсутня (а.с. 45-60 т. 1).

08.02.2022 відповідно до квитанції № 08-660875/1 ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок суду 101 697, 00 грн (а.с. 61 т. 1).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між сторонами існують неприязні стосунки щодо користування кв. АДРЕСА_6 .

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 протягом 2021-2022 років неодноразово зверталась до органів поліції з приводу перешкоджання у доступі та користуванні спірною квартирою (а.с. 112-127 т. 1).

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 03.03.2009, з якого вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_11 є власниками по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_5 (а.с. 40-41 т. 1).

Згідно довідки Вихвостівської сільської ради № 97 від 01.03.2019, за адресою: АДРЕСА_5 зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 38, 110 зворот т. 1).

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу вбачається, що 15.09.2009 шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 42 т. 1).

На звернення ОСОБА_3 , як законного представника малолітньої ОСОБА_2 , виконавчим комітетом Тупичівської сільської ради прийнято рішення № 138 від 17.11.2021, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на відчуження майна та укладання від імені малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2010 р.н., договору купівлі-продажу 1/6 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.03.2021 (а.с. 231 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права особи на частку у спільній частковій власності та визнання права власності суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки частка, що належить ОСОБА_2 (1/6) є незначною за встановлених обставин справи, її не можна виділити в натурі та встановити належний порядок користування квартирою між двома різними родинами, припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки в спірній квартирі ніколи не проживала і не проживає, ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_3 забезпечені іншим житлом, де зареєстровані та постійно проживають, а отримання коштів за позбавлення права власності на цю частину житла особи є співмірним, разом з тим відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд прийшов до висновку, що оскільки право власності ОСОБА_2 на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 припиняється, то відповідно до ст. 321, 391 ЦК України відсутні підстави для захисту її права власності шляхом усунення перешкод у користуванні нею цією часткою квартири.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують, враховуючи наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82).

Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц (провадження № 61-385св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 289/398/16, провадження № 61-16865св20) та інших.

Як зазначено в постановах Верховного суду від 07.02.2019 року у справі №686/17974/17, від 18.07.2019 року у справі №210/2236/15-ц, при вирішенні справ про припинення права на частку у спільному майні в частині не завдання шкоди інтересам відповідача та членам його сім`ї суди насамперед зобов`язані дослідити наявність у відповідача іншого житла. У разі відсутності такого житла позбавлення особи права на частку у спільному майні, яке є єдиним зареєстрованим за ним житлом, буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членам його сім`ї.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності на спадщину за законом, по 1/2 частці у спадщині, яка складається з 1/3 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_6 . Свідоцтва видані про право на спадщину на 1/6 частку у праві власності на вказану квартиру спадкоємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 197, 203-зворот т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власниками кв. АДРЕСА_6 є ОСОБА_1 у розмірі 1/2 (1/3+1/6) частки квартири; ОСОБА_4 1/3 частки квартири та ОСОБА_2 1/6 частки квартири (а.с. 56-57 т. 1).

Разом з тим, матеріали справи містять висновок експерта за результатами проведення оціночно-будівельного, будівельно-технічного експертного дослідження № 35-21 від 11.09.2021, ринкова вартість кв. АДРЕСА_6 станом на день проведення дослідження складає 610 184, 00 грн. Ринкова вартість 1/6 частини квартири складає 101 697,00 грн. Поділ квартири або виділ 1/6 частини квартири технічно неможливий та неможливий відповідно до норм ДБН. Технічно неможливо встановити порядок користування квартирою між співвласниками таким чином, щоб власнику 1/6 частини забезпечити окреме користування житловою кімнатою, у зв`язку з тим, що житлова площа 4,9 кв.м відповідно до частки, значно менше від площі нормованою вимогами ДБН, та окрема житлова кімната з площею близькою до площі згідно частки відсутня (а.с. 45-60 т. 1).

08.02.2022 відповідно до квитанції № 08-660875/1 ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок суду 101 697, 00 грн (а.с. 61 т. 1).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що між сторонами існують неприязні стосунки щодо користування кв. АДРЕСА_6 .

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 протягом 2021-2022 років неодноразово зверталась до органів поліції з приводу перешкоджання у доступі та користуванні спірною квартирою (а.с. 112-127 т. 1).

Встановлено, що спірна квартира є двокімнатною, загальна площа якої становить 47,6, кв.м., житлова 29,4 кв.м., кімнати мають площу 12,5 кв.м. та 11,9 кв.м., таким чином, 1/6 частина квартири, на яку має право відповідачка складає 7,9 кв.м. від загальної площі та 4,9 кв.м. від житлової площі квартири, таким чином поділ квартири або виділ 1/6 її частини технічно неможливий та не можливий відповідно до норм ДБН, що підтверджено висновком експертизи. Крім того, в спірній квартирі постійно проживали та проживають позивачка, її донька ОСОБА_4 та неповнолітній онук, а відповідачка ОСОБА_2 ніколи в спірній квартирі не проживала, факт батьківства було встановлено лише після смерті ОСОБА_5 .

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що спільне володіння і користування спірною квартирою сторонами у справі неможливе, як і її неподільність та неможливість виділення відповідної частки.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, що оскільки частка, що належить відповідачу (1/6) є незначною за встановлених обставин справи, її не можна виділити в натурі та встановити належний порядок користування квартирою між двома різними родинами, припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки в спірній квартирі ніколи не проживала і не проживає, відповідач та її законний представник забезпечені іншим житлом, де зареєстровані та постійно проживають, а отримання коштів за позбавлення права власності на цю частину житла особи є співмірним.

Колегія суддів погоджується з тим, що зазначені обставини свідчать про неможливість спільного володіння і користування майном співвласниками.

Разом з тим, встановлено, що відповідачка проживала та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , та згідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 03.03.2009, вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_11 є власниками по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за АДРЕСА_5 (а.с. 40-41).

Крім того, відповідачка має право власності на 3/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , яка є спадщиною після померлого ОСОБА_5 , та на пропозицію ОСОБА_1 відчужити ОСОБА_2 свої 3/8 частини вказаного житлового будинку, яку ОСОБА_1 також успадкувала після смерті ОСОБА_5 , та після чого ОСОБА_2 мала б 3/4 частини будинку, який фактично знаходиться поруч із житловим будинком де вона проживає з матір`ю, не погоджується.

Представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_14 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції пояснив, що хоча і вказаний вище будинок ззовні та навколо має занедбаний стан, проте в ньому встановлені металопластикові вікна, у будинок проведено газ та електрику, є парове опалення, у даному будинку померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 проживав та доглядав за матір`ю ОСОБА_15 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_11 , тобто необхідні умови для належного проживання в будинку наявні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 маючи у власності 1/6 частку квартири, якою вона не може користуватися, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 чинять перешкоди, що є неможливим для проживання у квартирі, та на думку апелянта, є підставами для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду, оскільки як вже встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи частка, що належить відповідачу (1/6) є незначною, її не можна виділити в натурі та встановити належний порядок користування квартирою між двома різними родинами, припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки в спірній квартирі ніколи не проживала і не проживає, відповідач та її законний представник забезпечені іншим житлом, де зареєстровані та постійно проживають, а отримання коштів за позбавлення права власності на цю частину житла особи є співмірним.

Не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення і доводи, що ОСОБА_2 , крім частки у спірній квартирі, більше не має права власності на житло, а зареєстрована та проживає разом зі своєю матір`ю у будинку в АДРЕСА_5 , який належить ОСОБА_3 на праві часткової власності у розмірі 1/2 частки.

Як вбачається з довідки Другої чернігівської державної нотаріальної контори, виданої ОСОБА_3 , як представнику малолітньої ОСОБА_2 , з матеріалів спадкової справи вбачається, що померлому ОСОБА_5 належить:

1/3 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_6 ;

1/2 трактора марки ЮМЗ-6АКМ, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 ; двигун № НОМЕР_3 ; шасі № НОМЕР_4 , набутий у власність 22 січня 2008 року;

земельна ділянка площею 2,3316 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:03:001:0486;

земельна ділянка площею 1,0467 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:03:000:4486;

земельна ділянка площею 0,4052 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:03:000:2486;

3/4 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,3300 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:01:000:0405;

3/4 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,2300 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:01:000:0202;

3/4 частки у праві власності на земельну ділянку площею 2,9519 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:03:000:0480;

3/4 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,7915 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:01:000:4480;

3/4 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,5449 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7421482800:01:000:2480;

3/4 частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с. 23 т. 1).

З копії матеріалів спадкової справи, яка наявна в матеріалах даної цивільної справи вбачається, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.03.2021 спадкоємцями майна померлого ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_1 на 1/2 частку у спадщині та дочка ОСОБА_2 на 1/2 частку у спадщині (а.с. 204-209 т. 1).

Згідно витягів про реєстрацію в Спадковому реєстрі ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частку вище вказаного спадкового майна після померлого ОСОБА_5 (а.с. 204-209 т. 1).

Отже, спростовуються матеріалами справи доводи, що рішення прийнято лише з урахуванням позиції сторони позивача, без належної оцінки доказів сторони відповідачки як неповнолітньої особи, яка має статус дитини, у зв`язку з чим, даним рішенням порушені майнові права ОСОБА_2 на належне їй нерухоме майно, що повністю не відповідає чинному законодавству та не враховує найкращі інтереси дитини.

Крім того, є необґрунтованими посилання апелянта в скарзі на те, що питання постійного проживання в квартирі неповнолітньої відповідачки та її законного представника на даний час не виникає, вони лише бажають за потреби користуватися на свій розсуд належною на законних підставах власністю, яка, як вбачається з матеріалів справи, є постійним місцем проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 ..

Не ґрунтуються на нормах права і доводи щодо відсутності висновків органу опіки та піклування Тупичівської сільської ради та Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради та/або особистої участі представників даних органів в судових засіданнях з метою надання пояснень та висловлення конкретної думки щодо позовних вимог, оскільки чинна ч. 4 ст. 177 Сімейного кодексу України вимагає одержання батьками згоди на вчинення правочинів щодо майна малолітньої дитини та надання дозволу на вчинення правочинів неповнолітньої дитиною саме від органів опіки та піклування, а не випадків припинення права на частку у судовому порядку.

Крім того, як вбачається саме на звернення ОСОБА_3 , як законного представника малолітньої ОСОБА_2 , виконавчим комітетом Тупичівської сільської ради прийнято рішення № 138 від 17.11.2021, яким надано дозвіл ОСОБА_3 на відчуження майна та укладання від імені малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2010 р.н., договору купівлі-продажу 1/6 частки у праві власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . що належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.03.2021 (а.с. 231 т. 1).

З врахуванням викладеного, доводи, що ОСОБА_3 , як матір та законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , згоди на відчуження її частки у нерухомому майні фактично не надавала, оскільки вважає, що таке припинення права на частку у квартирі завдасть істотної шкоди інтересам її доньки, оскільки невеликий розмір компенсаційної вартості її частки у спірному майні практично виключає можливість придбання нею іншого житла, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», відповідно до якої неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень, не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції.

Докази та обставини, на які посилається скаржниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 18.05.2023.

Головуючий Судді: