Рішення

від 27.04.2023 по справі 908/2828/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2023 Справа № 908/2828/19 (910/16579/20)

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Сушко Л.М., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (01011, місто Київ, вул. Лєскова, будинок 9) до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк (04070, місто Київ, вул. Андріївська, будинок 4) та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Дніпровське Шосе, будинок 3) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Дніпровське Шосе, будинок 3); Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод (69093, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Гладкова, будинок 2)

про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним

в межах розгляду справи про банкрутство №908/2828/19

Боржник Приватне акціонерне товариство Запоріжтрансформатор, 69600, м. Запоріжжя, Дніпровське шосе, 3, код ЄДРПОУ 00213428

Розпорядник майна Гусар Іван Олексійович, 03035, м. Київ, вул. Патріарха Мстислава Скрипника, 40, офіс 1005

За участю представників сторін:

Від позивача: Семеняка В.В. адвокат, свідоцтво серія КС № 8369/10 від 08.10.2019

(в режимі відеоконференції).

Від відповідач 1: Кобук Р.А. адвокат, свідоцтво серія КС № 6971/10 від 19.10.2018 (врежимі відеоконференції); Діденко Ю.О.

Від відповідача 2 : Сокрут М.М. (в залі суду) довіреність № 9/0-2 від 10.01.2023

УСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Запорізької області на стадії процедури розпорядження майном перебуває справа № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор.

Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 року відкрито провадження у справі №910/16579/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2020 року, залучено до участі у справі в якості Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів Приватне акціонерне товариство Запоріжтрансформатор та Приватне акціонерне товариство Запорізький кабельний завод.

03 березня 2021 року Господарський суд міста Києва прийняв рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним укладеного між відповідачами 1, 2 договору відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року відмовив.

27 травня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року залишив без змін.

Постановою Великої палати Верховного Суду від 07.09.2022. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03 березня 2021 року у справі № 910/16579/20 скасовано. Справу № 910/16579/20 передано для розгляду позову про визнання недійсним правочину від 21 липня 2020 року у межах провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор до Господарського суду Запорізької області.

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду відповідно по Положення про автоматизовану систему документообігу суду, частини 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства справу передано на розгляд судді Сушко Л.М. у провадженні якої перебуває справа №908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор для розгляду позову в межах цієї справи.

Ухвалою суду від 21.12.2022. прийнято до розгляду справу №910/16579/20 за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним в межах розгляду справи про банкрутство №908/2828/19. Розглядати справу вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 26.01.2023 о/об 10-00.

19.01.2023. до господарського суду Запорізької області від Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк надійшов відзив на позовну заяву Акціонерного товариства Райффайзен Банк у якому відповідач 1. просить суд відмовити в задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020.

25.01.2022. від відповідача 2. надійшов відзив у якому він просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позову Акціонерного товариства Райффайзен Банк до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

25.01.2023. від розпорядника майна Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткового часу на вивчення її матеріалів.

Ухвалою суду від 26.01.2023. з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, підготовче засідання відкладено на 16.02.2023. о/об 11-00.

07.02.2023. від позивача надійшла відповідь на відзив Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк.

14.02.2023. від представника Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання суду на іншу дату та проведення наступного засідання у справі №908/2828/19 (910/16579/20) в режимі відеоконференції.

15.02.2023. від розпорядника майна Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор надійшов відзив, у якому він зокрема зазначає, що на чай час ним не встановлено підприємством-боржником погашення вимог, забезпечених заставою, а також вимог кредиторів, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Ухвалою суду від 16.02.2023 судом, на підставі ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 16.03.2023 о 12:00г. Судове засідання ухвалено проводити в режимі відеоконференції.

Судове засідання, що було призначено судом на 16.03.2023 в режимі відеоконференції не відбулось, у зв`язку з технічними проблемами із веб-сайтом Електронний суд.

16.03.2023 від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, враховуючи відсутність технічної можливості для участі у судовому засіданні, призначеному на 16.03.2023 о 12:00г. в режимі відео конференції.

Ухвалою від 16.03.2023 підготовче засідання відкладалось до 23.03.2023 о 14:30г.

Ухвалою суду від 23.03.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 18.04.2023.

Судове засідання 18.04.2023 проводилось в режимі відео конференції за участі представників позивача та відповідачів. Представник третьої особи в судове засідання не прибув.

Ухвалою суду від 18.04.2023. розгляд справи відкладено на 27.04.2023. о 10-20.

В судовому засіданні по суті 27.04.2023 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.10.2019 року відкрито провадження у справі №908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном.

До господарського суду Запорізької області в порядку ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства надійшла заява Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9 з грошовими вимогами до боржника на суму 435 713 577,59 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2021 року у справі № 908/2828/19 визнано АТ Райффайзен Банк Аваль кредитором ПрАТ Запоріжтрансформатор із грошовими вимогами на загальну суму 435 713 577,59 грн, з яких 3 842 грн у першу чергу, 340 023 777,12 грн у четверту чергу, 83 664 718,47 грн у шосту чергу і 12 021 240 грн із внесенням до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника.

21 липня 2020 року, після відкриття провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство ПрАТ «Запоріжтрансформатор», між відповідачами - АТ «ПУМБ» як первісним кредитором і ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» як новим кредитором укладено договір № ВПВ-123/16.1-К/12, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3 якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору, і набув частково права кредитора за укладеним між первісним кредитором - АТ «ПУМБ» і ПрАТ «Запоріжтрансформатор» (боржник, третя особа 1) кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року за основним боргом на суму 2 800 000 доларів США, що на дату укладення договору № ВПВ-123/16.1-К/12 еквівалентно 77 283 080 грн.

Пунктом 1.4 оспорюваного договору сторони погодили, що право вимоги за кредитним договором на суму, визначену пунктом 1.3 цього договору (2 800 000 доларів США основного боргу), переходить до нового кредитора з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Водночас згідно з абзацом другим підпункту 1.1.1 пункту 1.1 договору передбачено його укладення в порядку статті 212 ЦК України зі скасувальною обставиною, що визначена сторонами в пункті 6.4 цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 вартість прав вимоги, вказаних у пункті 1.1 цього договору, яку новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору, становить гривневий еквівалент грошової суми 2 800 000 доларів США, що визначається за офіційним курсом НБУ на дату оплати та має бути сплачена у строк до 13 грудня 2021 року в порядку, передбаченому пунктом 2.2 цього договору.

У пункті 6.4 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 скасувальну обставину визначено як домовленість сторін про те, що ненадходження на рахунок Представництва «Dalekovod d.d.» в Україні, який відкритий в АТ «ПУМБ», частини авансового платежу в розмірі 3 118 620 євро (без ПДВ) від ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» згідно з умовами контракту № 08-1/3045-18 від 05 грудня 2018 року (проект Укрэнерго/KFW) протягом п`яти банківських днів з моменту підписання цього договору має наслідком його припинення на наступний календарний день за днем, коли така обставина наступила, без підписання сторонами будь-яких додаткових угод або правочинів до цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 27 липня 2020 року до договору № ВПВ-123/16.1-К/12 сторони внесли зміни до пункту 6.4 договору щодо суми авансового платежу, яка підлягає до сплати, та визначили її в розмірі 3 118 545 євро (без ПДВ).

На виконання підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи згідно з переліком, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 21 липня 2020 року, копію якого долучено до матеріалів справи.

21 липня 2020 року первісний кредитор (відповідач 1) надіслав на адресу боржника (третьої особи 1) повідомлення № КНО-61.1.1/74-1 про укладення з новим кредитором (відповідачем 2) договору № ВПВ-123/16.1-К/12, що підтверджується копіями долучених до матеріалів справи опису вкладення в цінний лист, фіскального чека, накладної, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, датованих днем надіслання повідомлення.

У виконавчому провадженні № 59484493 з банківських виписок про рух коштів за рахунком ПрАТ «Запоріжтрансформатор» 2600139310(UAH) в АТ «ПУМБ» за період з 04 квітня 2019 року по 08 липня 2019 року встановлено, що боржник (третя особа 1) надавав фінансові допомоги підприємствам, у яких він має істотну участь, тобто пов`язаним із ним особам у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» (відповідач 2, новий кредитор), на суму 81 млн грн (том 1, а. с. 4, 57-126).

Третя особа 1 (боржник у процедурі банкрутства) є афілійованою (пов`язаною) компанією щодо відповідача 2 та одночасно є акціонером товариства-відповідача 2 з вирішальним голосом на загальних зборах акціонерів (82,2692 % акцій у статутному капіталі цього товариства).

Ключовими аргументами позивача є доводи про те, що боржник у справі про банкрутство (у цьому позовному провадженні третя особа 1) з метою задоволення поза чергою грошових вимог свого кредитора - відповідача 1 перерахував як «компенсацію» грошові кошти на суму понад 77 млн грн окремими траншами на пов`язану з боржником особу - ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» (відповідача 2), яка виконала його зобов`язання за кредитним договором, укладеним із відповідачем 1, поза межами процедури банкрутства, поза черговістю задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, прикриваючи свої незаконні дії розрахунком за формально укладеним договором відступлення права вимоги між такою пов`язаною особою (відповідачем 2) та кредитором боржника (відповідачем 1).

За таких підстав, Позивач просить суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 року, укладений між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів» на підставі ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07.09.2022. робить наступний висновок: спірний Договір про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 року є договором купівлі-продажу права вимоги.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємнопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

Згідно із частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Правове регулювання відповідно до статті 208 ЦК України щодо належного вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі є диспозитивним, воно не обмежує можливості укладення усного правочину між такими особами, а тільки обмежує способи доказування за частиною першою статті 218 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Сам по собі факт укладення договору купівлі-продажу права вимоги та відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника.

Унаслідок відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор у зобов`язанні замінюється новим кредитором, але зміст зобов`язання не змінюється: новий кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку в тому ж обсязі, в якому мав право вимагати первісний кредитор до вчинення цесії, і на тих самих умовах (стаття 514 ЦК України).

Укладення договору купівлі-продажу права вимоги до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство, та відступлення права вимоги на виконання такого договору не заборонено чинним законодавством.

Унаслідок відступлення конкурсним або забезпеченим кредитором права вимоги до боржника цей кредитор утрачає статус кредитора, а новий кредитор набуває відповідно статус конкурсного або забезпеченого кредитора в порядку правонаступництва. У випадку заміни кредитора в зобов`язанні суд залучає до участі у справі нового кредитора відповідно статті 52 ГПК України (процесуальне правонаступництво).

Якщо право вимоги є подільним (наприклад, право грошової вимоги), то кредитор вправі відступити частину вимоги, залишаючись кредитором в іншій частині.

Отже, за договором купівлі-продажу права вимоги не відбувається задоволення вимоги продавця - первісного кредитора ані боржником, ані новим кредитором. Новий кредитор не задовольняє вимогу первісного кредитора до боржника замість останнього, а сплачує первісному кредитору договірну покупну ціну права вимоги, яку первісний кредитор відступає або зобов`язується відступити в майбутньому новому кредитору. Така договірна ціна, як зазначено вище, може відрізнятися від вартості майна або суми грошових коштів, яку боржник за вимогою має передати кредитору.

Боржник не є стороною такого договору і не здійснює жодних розрахунків ані з первісним, ані з новим кредитором на підставі цього договору. Тому ані укладення договору купівлі-продажу права вимоги боржника, ані його виконання шляхом відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору не може призвести до погіршення становища ані боржника, ані інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що перевіряючи дійсність такого правочину та законність прийняття виконання з боку відповідача 1, суд повинен установити його відповідність приписам цивільного права не про відступлення права вимоги, а про правочин, який сторони дійсно вчинили, та про його виконання.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

У Постанові від 07.09.2022. Велика Палата Верховного Суду робить такі висновки: Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Спір про недійсність правочину, який має ознаки такого, що прикриває договір доручення щодо виконання обов`язку боржника іншою особою, наслідком учинення та виконання якого стало виведення грошових коштів боржника у процедурі банкрутства на суму понад 77 млн грн, є таким, що повинен вирішуватися судом, який розглядає справу про банкрутство та у межах провадження у справі про банкрутство відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ.

Такий розгляд сприятиме дотриманню принципу процесуальної економії, реалізації механізму повернення боржнику незаконно виведених коштів відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ, який застосовується як наслідок учинення недійсного правочину у процедурі банкрутства, незалежно від того, ким із учасників провадження у справі про банкрутство ініційовано визнання правочину недійсним (кредитором чи арбітражним керуючим), та встановленню у повній мірі добросовісності дій сторін правочину у контексті дотримання правил конкурсної процедури щодо колективного задоволення вимог кредиторів боржника з урахуванням приписів статей 3, 13 ЦК України щодо добросовісності дій сторін. Кредитор вправі вимагати визнання недійсним правочину, зокрема, з тих підстав, що боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку (частина перша статті 42 КУзПБ).

Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Аналіз норм ст. 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено перелік осіб (арбітражний керуючий або кредитора), які наділені правом звернутися до суду з заявою про визнання недійсними правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Як свідчать матеріали справи, Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним - 28.10.2020., а статусу кредитора він набув на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2021 року у справі № 908/2828/19.

Тобто, на момент звернення із заявою про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль не набуло статусу кредитора, а відповідно і учасника провадження у справі № 908/2828/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства Запоріжтрансформатор.

Також, суд вважає, що будь-яке цивільне право Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року порушено не було.

Так, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3 договору № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року АТ «ПУМБ» відступив ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів», а ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» прийняв право вимоги, що належить АТ «ПУМБ», і набув частково права кредитора за укладеним між первісним кредитором - АТ «ПУМБ» і ПрАТ «Запоріжтрансформатор» (боржник) кредитним договором № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року за основним боргом на суму 2 800 000 доларів США, що на дату укладення договору № ВПВ-123/16.1-К/12 еквівалентно 77 283 080 грн.

Отже, за договором купівлі-продажу права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року не відбулося задоволення вимоги АТ «ПУМБ» ані ПрАТ Запоріжтрансформатор, ані ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів». ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» не задовольняє вимогу АТ «ПУМБ» до ПрАТ Запоріжтрансформатор замість останнього, а сплачує АТ «ПУМБ» договірну покупну ціну права вимоги, яку АТ «ПУМБ» відступає або зобов`язується відступити в майбутньому ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів».

ПрАТ Запоріжтрансформатор не є стороною договору про відступлення права вимоги № ВПВ-123/16.1-К/12 від 21 липня 2020 року і не здійснює жодних розрахунків ані з АТ «ПУМБ», ані з ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» на підставі цього договору. Тому ані укладення договору купівлі-продажу права вимоги боржника, ані його виконання шляхом відступлення права вимоги первісним кредитором новому кредитору не може призвести до погіршення становища ані боржника, ані інших кредиторів, не створює нових зобов`язань для боржника. (п.п. 10.20, 10.21 Постанови).

Підставою для сплати ПрАТ Запоріжтрансформатор коштів у сумі понад 77 млн грн. ПрАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» є саме кредитний договір № 123/16.1-К/12 від 19 березня 2012 року.

Слід зазначити, що 20.03.2023. до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства були внесені зміни та викладено її у наступній редакції: Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

2. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

3. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

4. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.

5. Особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені частинами першою і другою цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу положень ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України).

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Таким чином, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, судам слід виходити із його ефективності. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Тобто, у кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. При цьому, вирішуючи спір, суд має з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Крім того, суд звертає увагу, що судове рішення має бути не лише законним, але й таким, що може бути реально виконаним, у результаті чого досягається позитивний ефект та дійсне відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Проте, заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №ВПВ-123/16.1-К/12 від 21.07.2020 року, укладеного між Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та Приватним акціонерним товариством «Завод малогабаритних трансформаторів», не приводять до поновлення порушеного права позивача, а саме повернення сплачених ПрАТ Запоріжтрансформатор відповідачу 2. грошових коштів у сумі понад 77 млн грн. та подальшого їх направлення для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство №908/2828/19, оскільки сплата грошових коштів боржником у сумі понад 77 млн грн. (які позивач вважає незаконно виведеними) здійснювалась за кредитним договором №123/16.1-К/12 від 19.03.2012.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 243 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до Акціонерного товариства Перший український міжнародний банк та Приватного акціонерного товариства Завод малогабаритних трансформаторів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.05.2023.

Рішення розміщується у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Л.М. Сушко