Рішення

від 18.05.2023 по справі 922/1048/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1048/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" (04082, м. Київ, вул. Коноплянська, 12, оф. 6; код ЄДРПОУ: 42053238) до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

21.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Галеон С" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" , в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість за договором про закупівлю товару №27111510 від 15.11.2021 у загальному розмірі 173 479,86 грн. з яких: несплачена ціна договору 147 010,50 грн., пеня у розмірі 22 152,27 грн., 3% річних у розмірі 1 329,13 грн., інфляційні витрати у розмірі 3 257,96 грн., а також судові витрати.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.03.2023 прийняои позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1048/23. Вирішено розгляд справи №922/1048/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

06.04.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8323 від 06.04.2023).

У відзиві представник відповідача зазначив, що в порядку ст.222 ГК та ст.19 ГПК України на адресу КП «Харківські теплові мережі» ТОВ «ГАЛЕОН С» за вих№01/02-дв від 09.02.2023 була направлена претензія (досудова вимога) про сплату терміном до 15 лютого 2023 року грошових коштів у розмірі 147 010, 50 грн., відповідно до п.3.1. договору №27111510 від 15.11.2021 року. Проте, відповідно до п.6 ст.222 ГК України претензія розглядається у місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Підприємство відповідача отримало претензію (досудову вимогу) 23.03.2023 за вхідним №2388, тобто на 43-й день з дня її реєстрації заявником. Ця обставина об`єктивно унеможливила відповідача виконати вимоги позивача щодо сплати заборгованості за вказаним договором до 15.02.2023. Претензія була розглянута у 7-ми денний строк з дня її отримання і 30.03.2023 платіжним доручення №6197 грошові кошти за договором у розмірі 147 010,50 грн. були повністю сплачені. Однак позивач, не дочекавшись результатів розгляду своєї претензії, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, окрім ціни по договору, інших видів стягнень на свою користь, а саме пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, інфляційних збитків та 3% річних, витрат на правничу допомогу та судових витрат у вигляді судового збору. На думку представника відповідача, це суперечить п.9.1. договору, який передбачає, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей, сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ціни по договору в розмірі 147 010,50 грн. задоволенню не підлягають, оскільки були повністю сплачені в досудовому порядку реалізації господарсько-правової діяльності. Щодо стягнення пені, то зазначена штрафна санкція умовами договору не передбачена, а тому є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до п.4.1. Договору, покупець вносить грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 360 днів з дня отримання товару, тобто 13.11.2022, на підставі виставленого рахунку. Однак, позивач, всупереч порядку розрахунків за договором, 14.10.2022 виставив рахунок на оплату раніше визначеного терміну, чим порушив положення договору, які регулюють порядок здійснення оплати. Разом з тим, рахунок на оплату за договором у визначений строк так виставлений і не був. Таким чином, будь які претензії щодо невиконання чи неналежного виконання підприємством своїх зобов`язань за договором мають бути визнані безпідставними і залишені без задоволення. Інші види санкцій і стягнень, які позивач просить суд стягнути з підприємства, також є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки пунктом 8.1. Розділу 8 договору №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021 передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, яка не існувала під час укладання договору та виникла поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо). Підтвердженням виникнення такої непереборної сили є Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений законом України №2102-ІХ, який діє на теперішній час. Разом з тим, незважаючи на існування такої непереборної сили, як війна, підприємство відповідача розрахувалося з позивачем у повному обсязі, чим виконало умови вказаного договору і дотрималось вимог чинного законодавства України, яке регулює відносини сторін по договору.

10.04.2023 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№8669 від 10.04.2023).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що рахунки неодноразово виставлялись відповідачу для здійснення оплати за відвантажений товар за договором №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021, що підтверджується рахунком на оплату №46 від 20.10.2022. Проте станом на 09.02.2023 відповідачем було проігноровано виставлені рахунки та оплата здійснена не була. Таким чином позивач, як постачальник за договором №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021, виконав всі умови та зобов`язання по договору, товар був поставлений на вказану адресу відповідача у встановлений договором термін, але грошові кошти згідно договору відповідачем сплачені не були.

З метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача 10.02.2023 було направлено вимогу щодо сплати коштів за договором та направлені на електронну пошту відповідача - omts@hte.vl.net.ua та на їх поштову адресу рекомендованим листом з повідомленням. Отриману вимогу, яка була надіслана електронною поштою та отримана відповідачем, відповідач проігнорував. Досудова вимога була отримана представником відповідача за довіреністю 17.02.2023, що підтверджується інформацією Укрпошти (докази отримання додані до позовної заяви та містяться в матеріалах справи). Проте відповідач відповідь на претензію не надіслав, повністю її проігнорувавши. Зазначення відповідачем, що вони отримали досудову вимогу лише 23.03.2023 не відповідає дійсності та відповідач вводить суд в обману, зловживаючи наданими йому чинним законодавством правами, оскільки 20.03.2023 на адресу відповідача була направлена не досудова вимога, а позовна заява з додатками, в чому можна пересвідчитись, так як номер квитанції про направлення поштою копії позовної заяви та номер, який надає відповідач, повністю співпадають - 0208804937471.

На переконання представника позивача, введення воєнного стану не має ніякого відношення до зобов`язання сплатити кошти за повністю виконаним позивачем договором, крім того наявність непереборних обставин відповідач зобов`язаний довести належними та достатніми доказами.

Крім того, як зазначив представник позивача, відповідач сплатив грошові кошти 30.03.2023, лише після того, як до суду була подана позовна заява 20.03.2023 та після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі - 22.03.2023. Тобто, відповідач лише через сім днів з моменту відкриття провадження у справі, вирішив сплатити грошові кошти за Договором №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021, які зобов`язаний був сплатити ще 01.12.2022.

19.04.2023 через кабінет Електронного Суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№9672 від 19.04.2023).

В запереченнях представник відповідача зазначив, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача ціни по договору в розмірі 147 010, 50 грн. задоволенню не підлягають, оскільки були повністю сплачені в досудовому порядку реалізації господарсько-правової діяльності. Щодо інших видів господарських санкцій, які позивач просить суд стягнути з відповідача, то це є безпідставним і задоволенню теж не підлягає.

На переконання представника відповідача, позивач, як у тексті позовної заяви так і у тексті відповіді на відзив, стверджуючи, що відповідач вводить суд в оману стосовно факту об`єктивного виникнення непереборної сили, не враховує той факт, що згідно Закону України «Про об`єкти критичної інфраструктури» та Секторальний переліку об`єктів критичної інфраструктури за типом основної послуги, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 07 вересня 2022 року N 167 відповідач відноситься до об`єктів критичної інфраструктури України. За період дії Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» було знищено та пошкоджено близько 177 об`єктів та споруд відповідача, а це значна частка інфраструктури підприємства. В подальшому необхідно відновлювати роботу зруйнованих об`єктів, безперебійно надавати теплову енергію та гарячу воду місту, виплачувати заробітну плату працівникам, які своєю героїчною працею забезпечують містян відповідними комунальними послугами. Представник відповідача вважає, що доводи та аргументи позивача носять суто емоційне забарвлення та позбавлені доказової бази.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

15.11.2021 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" (покупець) та Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (постачальник) було укладено договір №27111510 про закупівлю товару (надалі - Договір) (а.с.35-36 т.1).

Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі поставити покупцю товар (код по ДК-021:2015 09110000-3 - Тверде паливо (вугілля кам`яне) (далі по тексту - товар), а покупець отримати та своєчасно оплатити товар.

Конкретне найменування товару узгоджується окремо згідно Специфікацій до Договору, які є невід`ємною його частиною (п.1.2.Договору).

Кількість, обсяг та строки поставки товару узгоджується окремо згідно Специфікацій до Договору, які є невід`ємною його частиною (п.1.3.Договору).

Згідно з п.3.1. Договору, ціна Договору становить 147 010,50 грн. в тому числі ПДВ 24 501,75 грн.

Ціна договору визначена в національній валюті України та є сумою, що фіксується в Специфікаціях до Договору, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Ціна за одиницю товару зазначена в Специфікаціях до Договору (п.3.2.Договору).

Пунктом 4.1. Договору визначено, що розрахунки проводяться покупцем у безготiвковому порядку шляхом перерахування грошових коштiв на розрахунковий рахунок постачальника пiсля отримання покупцем товару, а також iнших документiв, що передбаченi цим Договором, тендерною документацiєю та чинним законодавством України, згiдно видаткової накладної протягом 360 днiв з дня отримання товару, на пiдставi виставленого постачальником рахунку. Покупець, за умови наявностi коштiв, може здiйснити попередню оплату на пiдставi наданого постачальником рахунку.

Джерело фінансування - кошти підприємства (п.4.2.Договору).

Строк поставки товару: до 31.12.2021. Товар постачається згідно заявок покупця протягом трьох днів з моменту отримання заявки. Кожна партія товару має супроводжуватися паспортами/сертифікатами якості, тощо (п.5.1.Договору).

Місце поставки: 61068, Україна, Харківська область, м. Харків, вул. Академіка Павлова,30 (п.5.2.Договору).

Згідно з п.6.1. Договору покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо) (п.8.1.Договору).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2.Договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються територіальними органами Торгово-промислової палати або іншими уповноваженими органами (п.8.3.Договору).

Специфікацією до Договору сторони погодили поставку вугілля кам`яного у кількості 17,950 тонн на загальну суму 147 010,50 грн., в тому числі ПДВ 24 501,75 грн. (а.с.37 т.1).

Згідно видаткової накладної №50 від 22.11.2021 та товарно-транспортної накладної №50 від 18.11.2021, позивач 18.11.2021 поставив відповідачу товар у кількості 9,350 тонн на загальну суму 76 576,50 грн. (а.с.39 т.1).

Згідно видаткової накладної 53 від 01.12.2021 та товарно-транспортної накладної б/н від 30.11.2021, позивач 30.11.2021 поставив відповідачу товар у кількості 8,600 тонн на загальну суму 70 434,00 грн. (а.с.40 т.1).

20.10.2022 позивач виставив відповідача відповідний рахунок на оплату №46 на загальну суму 147 010,50 грн. (а.с.38 т.1).

Як стверджує позивач, рахунки неодноразово виставлялись відповідачу для здійснення оплати за відвантажений товар за Договором №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021. Проте станом на 09.02.2023 відповідачем було проігноровано виставлені рахунки та оплата здійснена не була.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату коштів за Договором у розмірі 147 010,50 грн. в термін до 15.02.2023 (а.с.45 т.1).

Вказану вимогу позивач надіслав відповідачу засобами поштового зв`язку 12.02.2023. Вимогу отримано відповідачем - 17.02.2023. (а.с.44, 46 т.1). Зазначене підтверджується інформацією на сайті АТ "Укрпошта".

Також, як стверджує позивач, останній 10.02.2023 вказану вимогу направив на електронну пошту відповідача - omts@hte.vl.net.ua. Проте, відповідь на претензію відповідач не надав, повністю її проігнорувавши.

Крім того, як стверджує позивач, він у телефонному режимі неодноразово звертався до представника відповідача з вимогою сплатити кошти за Договором №27111510 про закупівлю товару від 15.11.2021 та декілька разів приїздили до відповідача особисто з метою досудового врегулювання спору. Представник відповідача усно повідомив, що зможе сплатити кошти за договором до 15.03.2023 року, проте цього так і не було зроблено. Після 15.03.2023 представник відповідача на телефонні дзвінки не відповідає у зв`язку з чим позивач був змушений, з метою захисту своїх прав, звернутись до суду з цією позовною заявою.

30.03.2023 відповідач сплати заборгованість за Договором у повному обсязі згідно платіжної інструкції №6197 від 30.03.203 на суму 147 010,50 грн. в призначенні платежу відповідач зазначив: плата за вугілля кам`яне за договором №27111510 від 15.11.2021 згідно рахунку №57 від 26.11.2021.

В подальшому, відповідач листом вих.№351 від 05.04.2023 повідомив позивача про те що, платіжним доручення №6197 від 30.03.2023 грошові кошти по вказаному договору у повному об`ємі були перераховані на розрахунковий рахунок позивача, тобто підприємство повністю виконало свої зобов`язання.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1, 2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2021 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" (покупець) та Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (постачальник) було укладено договір №27111510 про закупівлю товару відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі поставити покупцю товар (код по ДК-021:2015 09110000-3 - Тверде паливо (вугілля кам`яне), а покупець отримати та своєчасно оплатити товар.

За своєю правовою природою договір №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, позивач поставив відповідачу товар наступними партіями:

- 22.11.2021 згідно видаткової накладної №50 від 22.11.2021 та товарно-транспортної накладної №50 від 18.11.2021, позивач поставив відповідачу товар у кількості 9,350 тонн на загальну суму 76 576,50 грн.;

- 01.12.2021 згідно видаткової накладної №53 від 01.12.2021 та товарно-транспортної накладної б/н від 30.11.2021, позивач поставив відповідачу товар у кількості 8,600 тонн на загальну суму 70 434,00 грн.

Отже, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, передавши товар 22.11.2021 та 01.12.2021 відповідачу на загальну суму 147 010,50 грн.

Вказаний товар було отримано уповноваженим представником Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" без жодних зауважень чи заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунки проводяться покупцем у безготiвковому порядку шляхом перерахування грошових коштiв на розрахунковий рахунок постачальника пiсля отримання покупцем товару, а також iнших документiв, що передбаченi цим Договором, тендерною документацiєю та чинним законодавством України, згiдно видаткової накладної протягом 360 днiв з дня отримання товару, на пiдставi виставленого постачальником рахунку. Покупець, за умови наявностi коштiв, може здiйснити попередню оплату на пiдставi наданого постачальником рахунку.

Таким чином останній платіж відповідач повинен був здійснити у строк до 26.11.2022 включно.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Разом з цим, згідно частин 1, 2 та 6 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.

Враховуючи вище викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо визначення строку виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару на підставі положення ч.6 ст.222 ГК України, оскільки 4.1. Договору сторонами було визначено кінцевий строк оплати за поставлений товар, а отже дані правовідносини регулюються ч.1 ст.530 ЦК України.

Проте, як було встановлено судом, в строк до 26.11.2022 відповідач оплату не здійснив.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо раніше виставленого позивачем рахунку на оплату, адже момент виставлення рахунку Договором не визначено, проте чітко визначено строк оплати товару, який відраховується з моменту отримання відповідачем такого товару за видатковою накладною. А отже, виставлення позивачем рахунку на оплату раніше чи пізніше не впливає на строк виконання відповідачем своїх обов`язків з оплати товару.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Проте, на момент звернення позивачем з цим позовом до суду та відкриття провадження у цій справі у відповідача існувала заборгованість з оплати товару за Договором 147 010,50 грн.

Вказану заборгованість відповідачем було погашено 30.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №6197 від 30.03.2023.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що відповідачем після відкриття провадження у справі, сплачено суму основного боргу у розмірі 147 010,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №6197 від 30.03.2023, суд дійшов висновку про те, що провадження в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 147 010,50 грн. підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

В частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідач позовні вимоги не визнає. На переконання відповідача, він повинен бути звільнений від відповідальності, оскільки позивач нарахував штрафні санкції за несвоєчасну сплату послуг за Договором, не зважаючи на обставини форс-мажору, що викладені в Договорі, а підтвердженням виникнення такої непереборної сили є Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений законом України №2102-ІХ, який діє на теперішній час.

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено до 18 серпня 2023 року.

Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.

Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача саме за спірним Договором №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару.

Так, згідно з п.8.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, війна тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2.Договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються територіальними органами Торгово-промислової палати або іншими уповноваженими органами (п.8.3.Договору).

Доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом п`яти днів доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.

При цьому суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином відповідач, уклавши Договір №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару з позивачем, добровільно став стороною вказаного Договору, а відтак на відповідних умовах зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з порушенням власних зобов`язань.

Як уже було зазначено судом, відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за товар.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, сам лише факт введення воєнного стану в Україні не звільняє відповідача від виконання ним відповідних зобов`язань перед позивачем взятих на себе на підставі Договору №27111510 від 15.11.2021 про закупівлю товару.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що інші наведені у відзиві та запереченнях відповідача були досліджені та проаналізовані судом, однак, оскільки відповідачем на підтвердження вказаних доводів не надано жодного належного чи допустимого доказу, суд не вбачає за доцільне приймати їх до уваги.

Одне лише посилання відповідача на скрутне фінансове становище не є підставою для звільнення його від відповідальності.

За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами Договору, в тому числі за прострочення грошового зобов`язання, беручи до уваги наведені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних, інфляційних та пені.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 329,13 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3 257,96 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі у розмірі 22 152,27 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з цим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов у цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яременко проти України", no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 147 010,50 грн. після відкриття провадження у справі, керуючись ст.129 ГПК України, суд витрати зі сплати судового збору покладає на відповідача у повному обсязі.

Щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про її задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з позовною заявою надав попередній розрахунок судових витрат на загальну суму 10 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує, що в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та адвокатом Ярош І.В. на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової допомоги №28/02-ПД від 28.02.2023.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. представник позивача надав суду Акт прийому-передачі виконаних послуг за договором про надання правової допомоги від 20.03.2023 (Додаткова угода №1) на загальну суму 10 000,00 грн.

У п.2 Акту прийому-передачі виконаних послуг визначено, що вартість ипослуг, відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» встановлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01.01.2023 - 2 684,00 грн. Виходячи з вказаного розміру, граничний розмір на правову допомогу становить: 2 684,00 грн. за 1 годину виконаної роботи.

Згідно Акту позивачу надано наступну правову допомогу:

- оформлення вимоги (претензії) щодо сплати коштів за Договором, потрачено часу - 0,5 год., вартість за виконану роботу становить 606,00 грн.;

- вивчення матеріалів господарської справи, формування правової позиції, потрачено часу - 0,5 год., вартість за виконану роботу становить 1342,00 грн.;

- підготовка позовної заяви для подачі суду (написання позовної заяви, консультування з порядку її подання, відповідно до вимог ГПК України), потрачено часу - 3,0 год., вартість за виконану роботу становить 8 052,00 грн.

Суд зазначає, що надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та в надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічні положення містяться і у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, (далі по тексту - Правила адвокатської етики).

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача, не погоджуючись з розміром витрат на оплату послуг адвоката позивача, надав заперечення на заяву представника позивача про розподіл витрат на правову допомогу.

В обґрунтування заперечення представник відповідача зазначив, що КП "Харківські теплові мережі" знаходиться в скрутному фінансовому становищі внаслідок воєнної агресії РФ. Зруйнована велика частка інфраструктури підприємства. Незважаючи на воєнний стан, підприємству необхідно відновлювати роботу, забезпечувати теплопостачанням місто та платити заробітну плату співробітникам. Вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,0 грн. є необґрунтованою. Окрім цього, позивач уникнув би будь яких судових витрат за умови дотримання положень укладеного з підприємством договору і чинного законодавства України.

Також, на думку представника відповідача, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,0 грн. є надуманою та значно завищеною, оскільки спір по даній справі не є складним, до того ж відповідач розрахувався з позивачем за основним боргом по Договору фактично на момент подачі позивачем позовної заяви. Витрати на послуги адвоката не були неминучими, не є такими, що відповідають складності справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт на загальну суму 10 000,00 грн., прийнятих згідно з Актом виконаних робіт за договором.

В свою чергу доводи представника відповідача щодо надуманої та значно завищеної заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, здійснення відповідачем розрахунку з позивачем за основним боргом по Договору фактично на момент подачі позивачем позовної заяви та уникнення позивачем будь яких судових витрат за умови дотримання положень укладеного з відповідачем договору і чинного законодавства України, - є необґрунтованими та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Суд зазначає, що одне лише посилання відповідача на значне завищення суми правової допомоги та скрутне фінансове становище відповідача не є безумовною підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши подані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та заперечення відповідача, суд не вбачає правових підстав в розумінні частин 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача, оскільки відповідачем не доведено неспівмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на зазначене, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги те, що відповідачем сплачено суму основного боргу у розмірі 147 010,50 грн. після відкриття провадження у справі і судом в цій частині закрито провадження, а в іншій частині позов задоволено, суд вважає за доцільне заяву представника позивача про розподіл судових витрат задовольнити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Галеон С" (04082, м. Київ, вул. Коноплянська, 12, оф. 6; код ЄДРПОУ: 42053238) пеню у розмірі 22 152 (двадцять дві тисячі сто п`ятдесят дві) грн. 27 коп., 3% річних у розмірі 1 329 (одна тисяча триста двадцять дкв`ять) грн. 13 коп., інфляційні витрати у розмірі 3 257 (три тисячі двісті п`ятдесят сім) грн. 96 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 147 010,50 грн. - провадження у справі закрити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "18" травня 2023 р.

Суддя Т.О. Пономаренко