Постанова

від 16.05.2023 по справі 921/399/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2023 р. Справа №921/399/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.І. Матущака

Б.Д. Плотніцького,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина» б/н від 21.02.2023 (вх. № 01-05/548/23 від 23.02.2023)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2023 (повний текст рішення складено 06.02.2023, м. Тернопіль, суддя І.П. Шумський)

у справі № 921/399/22

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія», с. Острів Тернопільського району Тернопільської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина», м. Бережани Тернопільської області

про стягнення 80 574,87 грн заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» звернулося до господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Христина про стягнення 59 000,02 грн основного боргу, 10 729,69 грн пені, 5 900 грн 10% штрафу, 11 175,69 грн інфляційних втрат.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 59 000,02 грн основного боргу та 21 574, 85 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно умов договору поставки № ДГ0000167 від 22.04.2019 в частині розрахунків із позивачем за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 59 000, 02 грн.

Відповідач проти позову заперечив, та вказав що попри умову п. 5.1 договору, 100% передоплата за товар не здійснювалась. Посилаючись на зміст ч.1 ст. 692 ЦК України ним зазначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тому, позовна давність повинна обчислюватись з моменту кожної окремої поставки товару. Відповідач зазначав, що за поставками від 30.07.2019 та 31.07.2019 позовна давність минула 30.07.2022 та 31.07.2022.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.02.2023 позов товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув із товариства з обмеженою відповідальністю Христина на користь товариства з додатковою відповідальністю «Березовицький комбіна «Будіндустрія» 59 000, 02 грн - основного боргу, 21 574, 85 грн інфляційних нарахувань, 2481, 00 грн - сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що отримання товару за спірним договором на суму 2 087 254,29 грн, часткова сплата товару в сумі 2 028 254,27 грн та наявність боргу на суму 59000,02 грн підтверджується первинними документами, доказів на підтвердження іншого, у т.ч. проведення повного розрахунку станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що строк оплати по видаткових накладних № РН-000004465 від 30.07.2019, № РН-000004466 від 30.07.2019 настав 31.07.2019, а по видаткових накладних № РН-000004534 від 31.07.2019, № РН-000004535 від 31.07.2019 01.08.2019, строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу по видатковій накладній № РН-000004466 від 30.07.2019 почав обчислюватися 01.08.2019, а по видаткових накладних № РН-000004534 від 31.07.2019, № РН-000004535 від 31.07.2019 02.08.2019. Визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності по них склав 01.08.2022 та 02.08.2022 відповідно.

Суд першої інстанції зазначив, що пунктом. 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, відтак, оскільки в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, позивач не пропустив строк позовної давності.

Не погоджуючись з даним рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю «Христина» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 02.02.2023 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у рішенні встановлено, те що строк оплати по видаткових накладних № РН-000004465 від 30.07.2019, № РН-000004466 від 30.07.2019 настав 31.07.2019, а по видаткових накладних № РН-000004534 від 31.07.2019, № РН-000004535 від 31.07.2019 01.08.2019, а тому на думку відповідача, визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності по них сплив 01.08.2022 та 02.08.2022.

Відповідач зазначає, оскільки позовна заява подана до суду 01.09.2022, то така подана з пропущенням строку позовної давності.

Позивач не скористався своїм правом, відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України не подав.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

22.04.2019 між товариством з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» (надалі постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Христина (надалі покупець, відповідач), укладено договір поставки №ДГ0000167 (надалі - договір), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати, а покупець отримати і оплатити товар, в кількості та асортименті, які вказані в оформлених накладних, які являються невід`ємною частиною цього договору. Під товаром сторони розуміють залізобетонні вироби, бетон і ін.

Згідно п. 1.3 договору документи на товар, які постачальник повинен передати покупцю: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну в електронній формі, оформлену належним чином, гарантійні документи на товар, технічну документацію на товар.

Ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначена сторонами та зазначаються у накладних, які являються невід`ємною частиною цього договору є узгодженими сторонами відповідно до цього договору. 3агальна ціна товару, що поставляється за цим договором, становить суму всіх підписаних сторонами видаткових накладних на товар,та орієнтовно складає 250 0000 грн (п. 2.1, п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору умови поставки: ЕХW (Інкотермс - 2010) самовивіз зі складу постачальника, якщо інше не встановлено у додатках до договору.

У п. 3.3 договору обумовлено, що строк поставки товару: протягом 10 днів з моменту здійснення покупцем 100% оплати товару згідно виставленого постачальником рахунку на оплату товару.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар (момент поставки товару) (п. 3.4 договору).

Згідно п. 5.1 договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунків, що виставлені на адресу покупця у формі 100% передоплати.

Датою поставки товару вважається дата передачі товару, вказана в товарній накладній, підписанім сторонами (п. 5.2 договору).

У п. 8.1 договору зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань до 31.12.2019.

В подальшому, на виконання умов договору поставки, товариством з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» (постачальником) поставлено товариству з обмеженою відповідальністю «Христина» (покупцю) товар на загальну суму 2 087 254, 29 грн, згідно наданих видаткових накладних (а/с 13-69).

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.

На виконання умов договору товариством з обмеженою відповідальністю «Христина» здійснено перерахування товариству з додатковою відповідальністю «Березовицький комбінат «Будіндустрія» коштів на загальну суму 2 028 254,27 грн, що підтверджується наданими платіжними дорученнями (том 1 а/с 70-125; том 1 а/с 207-250; том 2 а/с 1-40).

Зміст долученого до позовної заяви платіжного доручення №2282 від 26.10.2021 вказує про перерахування позивачу коштів в сумі 5 0000 грн іншою юридичною особою - товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільське РБУ №4».

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, яка кореспондуються зі статтею 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

В ході розгляду справи суд встановив, що між сторонами у справі виникли права і обов`язки на підставі укладеного договору поставки товару. Укладений між сторонами договір від 22.04.2019 №ДГ0000167 є договором поставки товару і не містить елементів інших видів договорів (не є змішаним договором).

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у п. 5.1 договору обумовили, що оплата за товар (разом з транспортними послугами) здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунків, що виставлені на адресу покупця у формі 100% передоплати.

Однак, позивач здійснив передачу товару у власність відповідача без отримання від нього попередньої оплати за товар, а той прийняв його, тобто своїми діями сторони фактично погодились про відступ від умов договору в частині передоплати.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №922/439/17, від 10.04.2018 у справі №927/626/17.

Матеріалами даної господарської справи підтверджується те, що позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 2 087 254, 29 грн, згідно наданих видаткових накладних, про що відповідач не заперечує, однак відповідач не в повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати за поставлений товар, та оплатив позивачу 2 028 254,27 грн, що підтверджується наданими платіжними дорученнями , таким чином, решта зобов`язання в сумі 59 000,02 грн залишилось не виконаним.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції у своєму рішенні встановив, що строк оплати по видаткових накладних № РН-000004465 від 30.07.2019, № РН-000004466 від 30.07.2019 настав 31.07.2019, а по видаткових накладних № РН-000004534 від 31.07.2019, № РН-000004535 від 31.07.2019 01.08.2019, строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу по видатковій накладній № РН-000004466 від 30.07.2019 почав обчислюватися 01.08.2019, а по видаткових накладних № РН-000004534 від 31.07.2019, № РН-000004535 від 31.07.2019 02.08.2019.

Тому, відповідач зазначає, що визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності по них сплив 01.08.2022 та 02.08.2022, відтак, оскільки позовна заява подана до суду 01.09.2022, то така подана з пропущенням строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Колегія суддів вказує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжувався: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022; з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022; з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022; з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022.

Відтак, суд не приймає доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі про те, що позивачем пропущено строк встановлений ст. 257 ЦК України, оскільки такий продовжено з 24.02.2022 на період воєнного стану.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши заявлений до стягнення розмір інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню з відповідача підлягає 21 574, 85 грн інфляційних втрат.

З огляду на викладене, слід вважати, що відповідач висновків суду першої інстанції не спростував. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2023 у справі № 921/399/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина» б/н від 21.02.2023 (вх. № 01-05/548/23 від 23.02.2023) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2023 у справі № 921/399/22 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддяО.С. Скрипчук

СуддяО.І. Матущак

Суддя Б.Д. Плотніцький