Постанова

від 18.05.2023 по справі 918/1000/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року Справа № 918/1000/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 (повний текст - 17.02.2023) у справі №918/1000/22 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд"

про стягнення заборгованості в сумі 280521 грн 75 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 у справі №918/1000/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" про стягнення заборгованості в сумі 280521 грн 75 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" 122698,00 грн основної заборгованості, 30088,38 грн пені, 46334,81 грн інфляційних втрат, 4783,56 грн 3% річних, 3058,57 грн судових витрат та 4565,00 грн витрат на правничу допомогу. В задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" 49617,00 грн основної заборгованості - відмовлено. Провадження в частині стягнення 27000,00 грн основної заборгованості - закрито.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо неправильності розрахунку заборгованості на суму 49617 грн 00 коп., оскільки платежі за видатковою накладною №PH - 000765 від 07.12.2021 на суму 10800 грн 00 коп., та за видатковою накладною №PH - 0000016 від 18.01.2022 на суму 29502 грн 03 коп. були проведені відповідачем на користь позивача за призначенням, документами, які не є предметом спору за цією справою, а сплачені відповідачем поза межами Договору між позивачем та відповідачем.

При вирішенні питання щодо суми сплати відповідачем за професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не вірно оцінив надані докази по справі.

Зокрема, суд першої інстанції не вірно вирішив, що позивач припустив помилку у розрахунку суми заборгованості виходячи із суми коштів, які відповідач сплатив позивачу поза межами предмета спору, за іншими документами та підставами, внаслідок чого зменшив суму витрат на професійну правничу допомогу.

Також, оцінюючі розмір витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції зменшив витрати на професійну правничу допомогу виходячи з того, що представник позивача не прибув жодноґо разу в судове засідання, однак, такий висновок не відповідає обставинам справи, оскільки за договором про надання правничої допомоги не передбачена участь представника позивача у розгляді справи за місцем знаходження суду, суд здійснював розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, а явка особисто представника позивача до суду є недоцільною через введення воєнного стану в Україні

Стверджує, що суд першої інстанції не врахував при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу й те, що справа має значний інтерес для позивача.

Тому апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного просить скасувати рішення в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" 49617,00 грн основної заборгованості та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову; скасувати рішення в частині стягнення 4565,00 грн витрат на правову допомогу та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 80000,00 грн витрат на правову допомогу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 у справі №918/1000/22. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу у строк до 07.04.2023 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів апелянту.

У відзиві зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до наявної виписки рахунку за період з 23 листопада 2021 року по 23 листопада 2022 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 149698 грн 00 коп. Вказана виписка надана саме позивачем на підтвердження розміру заборгованості.

Звертає увагу, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 23.01.2023 представнику позивача було запропоновано надати до суду пояснення з урахуванням позиції відповідача наведеній у відзиві на позовну заяву. У разі підтвердження проведення відповідачем часткового погашення заборгованості до пред`явлення позову, здійснити перерахунок позовних вимог. Перерахунку позовних вимог або доказів, що між сторонами існували інші договірні зобов`язання позивач не надав.

Також судом першої інстанції вірно враховано, що після відкриття провадження у справі відповідачем на користь позивача сплачено заборгованість по договору на суму 27000 грн 00 коп. Вказані обставини, також не заперечено позивачем у заяві від 06 лютого 2023 року, тому доводи апеляційної скарги не відповідають матеріалами справи

Також вважає, що суд першої інстанції про розподілі судових витрат вірно врахував, що сума 80000 грн 00 коп. є явно завищеною, оскільки не відповідає обсягу позовної заяви та складності справи. При цьому вказана справа є типовою, має не складний предмет спору, даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 у справі №918/1000/22 без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

27.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" (покупець) укладено договір поставки №36, відповідно до п.1 якого постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність покупця визначений цим договором товар (далі - товар) , а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, цінна за одиницю товару, його асортимент та номенклатура, якість визначається сторонами в специфікаціях та додатках, що є невід`ємними частинами договору.

Пунктом 4 договору сторонами погоджено вартість товару та порядок розрахунків, а саме: загальна вартість товару становить 423315 грн 00 коп. у т.ч. ПДВ 20% - 70552 грн 50 коп.; Розрахунок за товар проводиться у Національній валюті України; Умови плати 10% попередня оплата, остаточний розрахунок покупець зобов`язаний здійснити до 04 лютого 2022 року; Підставою для проведення оплати покупцем постачальнику є відповідним чином оформлений та підписаний постачальником рахунок-фактура.

Як погоджено п.6.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання за цим договором, сторони несуть взаємну господарську-правову відповідальність, визначену цим договором та діючим законодавством, а також шляхом відшкодування завданих збитків у частині, не покритій цими санкціями, відповідно до чинного законодавства України.

У разі несвоєчасної оплати, згідно умов договору, покупець сплачує продавцю штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день виконання зобов`язання, обчислену від несплаченої в строк суми за кожний банківський день прострочення (п.6.2. договору).

Відповідно до пункту 10.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому.

Сторонами складено специфікацію №1 до договору на суму 423315 грн 00 коп. разом із ПДВ.

На виконання вимог договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 423315 грн 00 коп., визначений у специфікації №1, що підтверджено видатковими накладними, а саме №РН-000720 від 19 листопада 2021 року, №РН-000765 від 07 грудня 2021 року, №РН-0000016 від 18 січня 2022 року.

Відповідач взяте на себе зобов`язання по оплаті за прийняти товар виконав частково.

Враховуючи викладені обставини та прострочення у розрахунках за договором, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за порушення строків оплати за поставлений товару в сумі 199315 грн 00 коп.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли цивільно-правові відносини з поставки товару.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України)

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.525, ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В якості доказів неналежного виконання відповідачем умов договору поставки позивачем надано: копію договору поставки №36 від 27 жовтня 2021 року; копію специфікації №1; копію видаткової накладної №РН-000720 від 19 листопада 2021 року, копію видаткової накладної № РН-000765 від 07 грудня 2021 року, копію видаткової накладної №РН-0000016 від 18 січня 2022 року; копію виписки по рахункам з 23 листопада 2021 року - 23 листопада 2022 року від 23 листопада 2022 року.

Згідно до розрахунку заборгованості станом час звернення позивачем з позовом до суду сума заборгованість відповідача перед останнім по договору поставки товару становить 199315 грн 00 коп.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази повної сплати заборгованості відповідачем, що не заперечувалося відповідачем.

Однак, як вірно відмітив суд першої інстанції, відповідно до наявної виписки рахунку НОМЕР_1 за період з 23 листопада 2021 року по 23 листопада 2022 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 149698 грн 00 коп.

Вказана виписка надана саме позивачем на підтвердження розміру заборгованості.

Крім цього, ухвалою господарського суду Рівненської області від 23.01.2023 представнику позивача було запропоновано надати до суду пояснення з урахуванням позиції відповідача наведеній у відзиві на позовну заяву - у разі підтвердження проведення відповідачем часткового погашення заборгованості до пред`явлення позову, здійснити перерахунок позовних вимог.

Перерахунку позовних вимог або доказів, що між сторонами існували інші договірні зобов`язання позивач не надав.

Отже, позивачем при визначенні основної суми заборгованості на момент подачі позову не враховано останні оплати відповідача по договору, тому, відповідно до матеріалів справи основна сума заборгованості становить 149698 грн 00 коп.

Зважаючи на вказані обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у стягненні на користь позивача 49617 грн 00 коп. заборгованості відповідача слід відмовити оскільки останнє не відповідає наявним матеріалам справи.

Крім цього, після відкриття провадження господарським судом Рівненської області, відповідачем на користь позивача сплачено заборгованість по договору на суму 27000 грн 00 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме: №5829 від 05 грудня 2022 року, №6973 від 13 грудня 2022 року, №6041 від 19 грудня 2022 року, №6211 від 23 грудня 2022 року, №6437 від 05 січня 2023 року.

Вказані обставини, також не заперечено та підтверджено позивачем у заяві від 06 лютого 2023 року.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.

Отже, предмет спору в частині стягнення 27000 грн 00 коп. основної заборгованості по договору відсутній, тому судом першої інстанції провадження в даній частині позову закрито правомірно.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" про стягнення основної суми заборгованості по договору, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та вірно задоволено в сумі 122698 грн 00 коп.

Крім цього, з огляду на прострочення у розрахунках за договором, позивач просив стягнути з відповідача на підставі п.6 договору та ст.625 ЦК України пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних за не проведення оплати за поставлений товар, а саме 30088 грн 38 коп. пені, 46334 грн 81 коп. інфляційних втрат та 4783 грн 56 коп. 3% річних.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунок заявлених пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про вірність цих розрахунків.

Зважаючи на викладене, судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача штрафні санкції, а саме: 30088 грн 38 коп. пені, 46334 грн 81 коп. інфляційних втрат та 4783 грн 56 коп. 3% річних.

Як вірно відмітив суд першої інстанції, встановлені обставини щодо прострочення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача, тому позов в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій та відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання слід задоволити повністю.

Як вірно відмітив місцевий господарський суд, твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами, оскільки у договорі розмір процентів за користування коштами у випадку порушення зобов`язання не визначено, оцінюються критично, оскільки відповідач припустився прострочення внесення платежів, постачальником з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ст.625 Цивільного кодексу України позивачем правомірно здійснено нарахування 3% річних.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої позивачем пені та інфляційних втрат, слід відмітити наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, за положенням ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім цього, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Нараховані позивачем суми штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних не є надмірно великими з урахуванням суми основної заборгованості яка утворилась, та є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання відповідачем договірного зобов`язання з оплати за поставлений належним чином товар.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та інфляційних втрат є необґрунтованим.

Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Із поданням позовної заяви позивачем подано попередній розрахунок судових витрат, за яким розмір витрат на професійну правничу допомогу становив 80000 грн 00 коп.

Позивача у судовому провадженні суду першої інстанції представ адвокат Бородін Дмитро Вікторович, на підтвердження чого долучено договір про надання правової допомоги № б/н від 01 грудня 2021 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №645 від 29 березня 2012 року, ордер на надання правничої правової допомоги АМ №10221042 від 01 грудня 2021 року.

Відповідно до п.1.1. договору про надання правничої допомоги (далі - договір) адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати правничу допомогу по справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд", про стягнення заборгованості за договором поставки №36, укладеного 27 жовтня 2021 року між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд", а клієнт зобов`язується оплатити надану правову допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

За цим договором адвокат зобов`язується за завданням клієнта надати останньому правничу допомогу по юридичним питанням, або за окремими письмовими дорученнями клієнта (п. 1.2. договору).

Оплата за цим договором є фіксованою та складає 80000 грн 00 коп., які клієнт зобов`язується сплатити на протязі 5 календарних днів з дня набуття рішення суду законної сили (п.2.1. договору).

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до положень ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.126 ГПК України).

Частиною 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог вказаної частини суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, слід вказати, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано до суду заяву про зменшення розміру правничої допомоги, відповідно до змісту якої останній зазначає, що представником позивача при здійсненні розрахунків визначено помилкову суму заборгованості, що у свою чергу призвело до збільшення нарахування вказаної грошової відповідальності. Суд при вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу має керуватися принципами співмірності та розумності вказаних витрат, оскільки у даній справі заявлено розмір правничої допомоги не співміний із складністю справи та виконаними послугами представника позивача.

Як видно з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

А отже із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, суд вважає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу у розмірі 80000,00 грн у даній справі не є співмірними із складністю справи, ціною позову (а саме те, що відповідачем сплачено за час розгляду справи значну суму останньої), виною відповідача у даній справі.

Як вірно відмітив місцевий господарський суд, при складанні позовної заяви позивачем допущено помилки у розрахунку судового збору, про що свідчить надмірність його сплати, позивачем не вірно визначено суму основної заборгованості та не надано запропоновані в ухвалі суду від 23 січня 2023 року пояснення з урахуванням позиції відповідача наведеній у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача адвокат Бородін Д.В. не забезпечив явку у жодне призначене судове засідання у справі №918/1000/22, а представництво адвоката Бородіна Д.В. у даній праві зводиться лише до складання позовної заяви, здійснення розрахунків (які проведено з помилками) та заяв про розгляд справи без його участі.

Доводи апелянта, що явка особисто представника позивача до суду першої інстанції є недоцільною через введення воєнного стану в Україні через наявність ризиків не проведення судового засідання у зв`язку або повітряної тривоги, або відсутність електричної енергії в суді, оскільки це призведе до невиправданого витрачання коштів на відрядження представника позивача до суду, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки представники мають право на підставі ст.197 ГПК України приймати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Слід відмітити, що дана справа є типовою, даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Відповідно, великої кількості законів і підзаконних нормативно - правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини також не передбачають.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судові витрати на правову допомогу в розмірі 80000 грн 00 коп. явно не співмірні із складністю цієї справи, ціною позову, значенням справи для сторін та обсягом наданих адвокатом послуг.

Крім цього, розподіляючи витрати за послуги адвоката останній вказує, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить позивач покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу.

Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, а саме - 4565 грн 00 коп.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлія Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" 122698,00 грн основної заборгованості, 30088,38 грн пені, 46334,81грн інфляційних втрат, 4783,56 грн - 3% річних, 3058,57 грн судових витрат та 4565,00 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового бору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦС-Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2023 у справі №918/1000/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 18.05.2023

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.