Рішення

від 19.05.2023 по справі 904/1199/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2023м. ДніпроСправа № 904/1199/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1199/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром"

до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 28.02.2023 за вих. № б/н до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (далі - відповідач) про стягнення 167.443,08 грн. з яких 128.520,00 грн основної заборгованості за неналежне виконання договору від 28.07.2020 №1390, пені у розмірі 29.254,43 грн, трьох процентів річних у розмірі 1.756,26грн, інфляційних втрат у розмірі 7.912,39 грн.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1199/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2023.

Ухвалою від 10.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 03.04.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами укладено договір поставки на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар, який останній оплатив лише частково, у зв`язку із чим позивач нарахував до стягнення з відповідача основну заборгованість, пеню, проценти річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та зазначає, що передумовою для оплати отриманого товару є надання позивачем відповідачу пакету документів, оскільки вказаний обов`язок позивачем не виконано строк оплати товару не настав.

Оскільки строк оплати товару є таким, що не настав підстав для нарахування процентів річних та інфляційних втрат немає.

Окремою підставою звільнення відповідача від оплати за отриманий товар є лист Торгово-промислової палати України згідно із яким з 24.02.2023 настали форс-мажорні обставини, які тривають і понині.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності/відсутності повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 28.07.2020 між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір №1390 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах.

Загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по цьому договору, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.2 договору).

Цей договір, згідно із п. 13.5, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2 від 31.12.2021, набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці цього договору.

Між сторонами підписано специфікації №1 від 28.07.2020 (арк. 17, том 1), №2 від 15.10.2020 (арк. 21, том 1), №3 від 30.10.2020 (арк. 26, том 1), №4 від 27.11.2020 (арк. 31, том 1), №5 від 16.08.2021 (арк. 36, том 1), №6 від 26.08.2021 (арк. 37, том 1), №7 від 30.11.2021 (арк. 42, том 1) до договору.

Поставка товару підтверджується підписаними з обох сторін видатковими накладними на загальну суму 547.295,00 грн, а саме:

видатковою накладною №82 від 21.09.2020 на суму 9.600,00 грн (арк. 18, том 1);

видатковою накладною №88 від 20.10.2020 на суму 72.200,00 грн (арк. 22, том 1);

видатковою накладною №92 від 02.11.2020 на суму 72.000,00 грн (арк. 27, том 1);

видатковою накладною №103 від 01.12.2020 на суму 103.500,00 грн (арк. 32, том 1);

видатковою накладною №48 від 09.09.2021 на суму 178.080,00 грн (арк. 38, том 1);

видатковою накладною №73 від 22.12.2021 на суму 48.195,00 грн (арк. 43, том 1);

видатковою накладною №1 від 11.01.2022 на суму 128.520,00 грн (арк. 47, том 1).

Для оплати товару позивач виставив відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 547.295,00 грн, а саме:

рахунок на оплату №82 від 21.09.2020 на суму 9.600,00 грн (арк. 19, том 1);

рахунок на оплату №88 від 20.10.2020 на суму 72.200,00 грн (арк. 23, том 1);

рахунок на оплату №92 від 03.11.2020 на суму 72.000,00 грн (арк. 28, том 1);

рахунок на оплату №104 від 01.12.2020 на суму 103.500,00 грн (арк. 33, том 1);

рахунок на оплату №46 від 09.09.2021 на суму 178.080,00 грн (арк. 39, том 1);

рахунок на оплату №74 від 22.12.2021 на суму 48.195,00 грн (арк. 45, том 1);

рахунок на оплату №1 від 11.01.2022 на суму 128.520,00 грн (арк. 49, том 1).

Відповідач отриманий від позивача товар оплатив на суму 483.575,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку (арк. 20, 24, 25, 29, 30, 34, 35, 40, 41, 45, 46, 49, том 1).

Між сторонами укладено додаткову угоду №3 від 16.06.2022 (арк. 16, том 1), у якій сторони домовилися, що покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника суму заборгованості за договором, яка складає 128.500,00 грн частинами згідно з таким графіком:

червень 2022 року 21.420,00 грн;

липень 2022 року 21.420,00 грн;

серпень 2022 року 21.420,00 грн;

вересень 2022 року 21.420,00 грн;

жовтень 2022 року 21.420,00 грн;

листопад 2022 року 21.420,00 грн.

Оскільки відповідач за отриманий від позивача товар у повному обсязі не розрахувався, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 128.520,00 грн основної заборгованості, 29.254,43 грн пені, 1.756,26грн трьох процентів річних, 7.912,39 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Позивач поставив відповідачу товар за договором від 28.07.2020 №1390, зокрема, на спірну суму заборгованості 128.520,00 грн.

Поставка товару за договором підтверджується видатковими накладними.

Всі видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно з п. 4.1 договору оплата вартості партії товару (платежу) здійснюється в гривнях, на рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, на умовах оплати узгоджених у відповідній специфікації (додатках) до цього договору.

За результатами вивчення матеріалів справи №904/1199/23 суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 128.520,00 грн, яка виникла на підставі видаткової накладної №1 від 11.01.2022 (арк. 47, том 1) і стосується поставки на виконання специфікації №7 від 30.11.2021 на суму 176.715,00 грн.

Отже, згідно із п. 3 специфікації №7 від 30.11.2021 оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється покупцем на умовах по факту поставки в термін 30 календарних днів з моменту поставки.

Більш того, між сторонами було укладено додаткову угоду №3 від 16.06.2022 (арк. 16, том 1), у якій сторони домовилися, що покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника суму заборгованості за договором, яка складає 128.500,00 грн частинами згідно з таким графіком: червень 2022 року 21.420,00 грн; липень 2022 року 21.420,00 грн; серпень 2022 року 21.420,00 грн; вересень 2022 року 21.420,00 грн; жовтень 2022 року 21.420,00 грн; листопад 2022 року 21.420,00 грн.

Таким чином, строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів оплати товару у розмірі 128.500,00 грн відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 128.500,00 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.07.2022 до 28.02.2023 на суму 29.254,43 грн.

Відповідач вимог не заперечив, контррозрахунок не надав.

Господарський суд оцінюючи вимогу позивача про стягнення пені доходить таких висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, обов`язковою умовою для сплати пені є згода сторін.

Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено максимальний розмір пені щодо якого сторони можуть досягти згоди.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір не визначає конкретного розміру пені.

Господарський суд визнав, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню з огляду на положення статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а саме статтею 1 вказаного Закону чітко визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В даному випадку сторони не надали суду доказів встановлення за згодою сторін розміру пені, що фактично унеможливлює її нарахування.

Таким чином, укладеним між сторонами договором не передбачена можливість нарахування пені, а також не визначений конкретний її розмір, що фактично унеможливлює нарахування пені, а тому вимога про стягнення пені є такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 01.07.2022 до 28.02.2023 на загальну суму 1.756,26 грн та на загальну суму 7.912,39 грн відповідно.

Відповідач у відзиві вказав на відсутність підстав у позивача нараховувати проценти річні та інфляційні втрати.

При цьому відповідач незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку у відзиві не висловив.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Господарський суд здійснив перевірку розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат і встановив, що позивач провів нарахування, з урахуванням строків узгоджених сторонами в додатковій угоді №3 від 16.06.2022.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1.756,26 грн трьох процентів річних та 7.912,39 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (п. 90).

Оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності основної заборгованості у повному обсязі.

Водночас, належних доказів на підтверження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду не надав.

Заперечення відповідача в частині того, що позивач не надав відповідачу повного пакета документів відхиляються судом як необґрунтовані з огляду на таке.

Дійсно, відповідно до п. 2.3 договору на кожну поставлену партію товару постачальник повинен надати покупцю такі документи:

рахунок-фактуру -1 примірник (оригінал);

сертифікат якості виробника/паспорт на товар - 1 примірник (оригінал або копія, завірена печаткою постачальника);

видаткову накладну - 1 примірник (оригінал) та необхідну кількість копій в залежності від виду транспорту;

інші документи, перераховані в специфікації (додатку).

Зазначені вище документи при поставці товару автотранспортом надаються постачальником одночасно з товаром, а при поставці залізничним транспортом - не пізніше, ніж через 2 робочих дня з дати прибуття товару до покупця.

В зазначених вище документах поруч з найменування товару зазначається код УКТ ЗЕД такого товару з дотриманням вимог, вказаних в п. 1.2 договору.

Правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару визначені у статті 666 ЦК України, а саме якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання (ч. 1). Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2).

З огляду на наявність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних товар позивачем поставлявся відповідачу автотранспортом, а тому документи, які визначені п. 2.3 договору, мали бути передані відповідачу одночасно з товаром.

Суд встановив, що всі видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень і зауважень, що дає змогу об`єктивно припустити передачу всіх документів на товар разом із товаром, у іншому випадку відповідач мав змогу відмовитися від отримання товару або вимагати від позивача передачу необхідних документів на товар.

Водночас, суд звертає увагу, що товар поставлено позивачем відповідачу у період з 21.09.2020 до 11.01.2022 і станом на час ухвалення судового рішення /тобто станом на 19.05.2023/ відповідач не звертався до позивача з вимогами отримати необхідні документи на товар, що є додатковим аргументом на користь того, що з великою вірогідністю всі документи на товар були передані відповідачу разом із товаром.

Жодних вимог щодо отримання від позивача документів на товар не було і станом на час підписання додаткової угоди №3 від 16.06.2022, у якій сторони дійшли згоди розстрочити залишок заборгованості за отриманий від позивача товар.

Крім цього, як зазначено Верховним Судом у справі №908/771/19, рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Ненадання рахунка-фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором. Близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи №918/537/18, від 29.08.2019 зі справи №905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи №915/400/18, від 29.04.2020 зі справи №915/641/19.

Отже, суд виснує, що строк оплати товару є таким, що настав, а тому позивач правомірно скористався правом нарахувати відповідачу, визначені ст. 625 ЦК України, проценти річні та інфляційні втрати.

Посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин також судом оцінюються критично з огляду на таке.

Порушення строку оплати товару, у зв`язку із тим, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, що засвідчено листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 не звільняє відповідача від відповідальності та від оплати отриманого товару, оскільки Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Водночас порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, господарський суд встановив, що у законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст.ст. 14 та 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус, а статут ТПП України у вільному доступі відсутній.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили або ж випадком) не вважаються: недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника; відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання; відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

З урахуванням викладеного лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 як доказ існування форс-мажорних обставин у справі №904/1199/23 визнається судом недостанім доказом існування таких обставин.

Більш того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.215,11 грн, з урахуванням того, що 82,53% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СУХА БАЛКА" (Україна, 50029, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул.Конституційна, будинок 5; ідентифікаційний код 00191329) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АВТОЦЕМПРОМ" (Україна, 50106, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул.Коломойцівська, будинок 7; ідентифікаційний код 38032636) 128.520,00 грн (сто двадцять вісім тисяч п`ятсот двадцять грн 00 к.) основної заборгованості, 1.756,26 грн (одну тисячу сімсот п`ятдесят шість грн 26 к.) трьох процентів річних, 7.912,39 грн (сім тисяч дев`ятсот дванадцять грн 39 к.) інфляційних втрат, 2.215,11 грн (дві тисячі двісті п`ятнадцять грн 11 к.) судового збору.

В решті позовних вимог (про стягнення 29.254,43 грн пені) відмовити.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк