Постанова

від 22.09.2023 по справі 904/1199/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1199/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 (суддя Дупляк С.А., повний текст якої підписаний 19.05.2023) у справі №904/1199/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром"

до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 28.02.2023 за вих. № б/н до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (далі - відповідач) про стягнення 167 443,08 грн., з яких: 128 520,00 грн основної заборгованості, пені у розмірі 29 254,43 грн, трьох процентів річних у розмірі 1756,26грн, інфляційних втрат у розмірі 7912,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 28.07.2020 №1390 в частині повної та своєчасної оплати товару, що стало підставою для нарахування позивачем відповідачу неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/1199/23 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" м.Кривий Ріг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром" м. Кривий Ріг 128.520,00 грн основної заборгованості, 1.756,26 грн 3% річних, 7.912,39 грн інфляційних втрат, 2.215,11 грн судового збору.

В решті позовних вимог (про стягнення 29.254,43 грн пені) відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Суха Балка" в якій, з посиланням на невідповідність застосування при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що обов`язковою передумовою здійснення Відповідачем оплати за партію Товару є надання Позивачем повного пакету документів, передбачених, зокрема, п. 2.3 цього Договору; у випадку невиконання цього обов`язку Позивачем у Відповідача не настає обов`язок здійснювати оплату за Товар, а штрафні санкції до Відповідача за порушення строків розрахунків за Договором не застосовуються, три проценти річних за користування чужими грошовими коштами та індекс інфляції не нараховуються та не сплачуються Відповідачем.

В свою чергу, позивач не додав до позовної заяви доказів надання Відповідачу повного пакету документів, зокрема, рахунків - фактури, передбачених положеннями Договору, що є передумовою здійснення Відповідачем оплати за поставлений Товар. Відтак, апелянт вважає, що Позивач не надав суду доказів виникнення у Відповідача обов`язку здійснення оплати за Договором.

Стверджує, що оскільки у Відповідача не настав обов`язок здійснити оплату за Договором внаслідок прострочення Позивача, то нарахування 3 % річних, інфляційних втрат за вказаний у позовній заяві період вважає необґрунтованим та неправомірним.

Наголошує, що за умовами договору, а саме п.10.3 договору, сторони звільняють від відповідальності за повне чи часткове невиконання договірних зобов`язань у разі виникнення форс-мажорних обставин. Такі обставини в Україні з 24.02.2022 підтверджені листом Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, зазначає, що доводи апелянта стосовно ненастання строку оплати у зв`язку з непереданням позивачем повного пакету документів, зокрема рахунків спростовується матеріалами справи і самим рішенням, у якому наведений перелік рахунків, які були передані відповідачу для оплати товару, при цьому, у справі також містяться банківські виписки з частковими оплатами за товар, з посиланням саме на ці рахунки, а тому вони були в наявності у скаржника.

Крім того позивач зазначає, що апелянт не зазначає про укладення між сторонами додаткової угоди №3 до договору, якою сторони зафіксували суму заборгованості та визначили її до оплати частками; фактично сума заборгованості в розмірі 128520,00 грн є несплатою Відповідачем вартості останньої поставки за Договором, про що суд в своєму рішенні також зазначав.

Також позивач зауважує, що штрафні санкції Позивач нараховував на заборгованість за період прострочення оплати, виходячи не з умов Специфікації №7, а виходячи зі строків оплати, встановлених саме Додатковою угодою №3 до Договору. Отже, заперечення Відповідача щодо ненадання доказів Позивачем про надання ним Відповідачу рахунків-фактур, є недоречними в даній справі.

Щодо посилання Відповідача на існування форс-мажорних обставин, зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наголошує, що Відповідач, як на підставу наявності форс-мажорних обставин посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, який адресований широкому загалу. Натомість, жодним доказом не доводить існування форс-мажорних обставин, які вплинули на взаємовідносини із Позивачем по Договору, та не надає обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором, а саме за Додатковою угодою №3 від 16.06.2022.

Також у відзиві заявлена вимога про стягнення з апелянта витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1 000 грн., які поніс позивач, докази чого додані до відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 06.06.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Березкіна О.В., Антонік С.Г.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 08.06.2023 здійснено запит матеріалів справи №904/1199/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

14.06.2023 матеріали справи №904/1199/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання останнім доказів оплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (4026,00 грн). Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

11.07.2023 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 15.06.2023, засобами поштового зв`язку (передано до відділення 06.07.2023) надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано платіжну інструкцію №10435 від 05.07.2023 про оплату 4026 грн. Також апелянт просить поновити процесуальний строк на усунення недоліків, обґрунтовуючи заяву важким фінансовим становищем підприємства, неможливістю здійснити видатки на сплату судового збору раніше, у строк, встановлений судом.

12.07.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/1199/23 у зв`язку відпусткою судді Березкіної О.В. (для відкриття апеляційного провадження).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2023, справу №904/1199/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Орєшкіна Е.В., Антонік С.Г.

Ухвалою суду від 12.07.2023 апелянту поновлений строк на усунення недоліків скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/1199/23; з урахуванням вимог частин 1, 10 ст.270 ГПК України та враховуючи суму спору, справу вирішено розглядати без повідомлення (виклику) сторін, в порядку письмового провадження; сторонам наданий строк для подання відзиву, зав, клопотань.

22.09.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/1199/23 у зв`язку з відпусткою судді Березкіної О.В. та відставкою судді Антоніка С.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023, справу №904/1199/23 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

28.07.2020 між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) укладений договір №1390 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах.

Загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по цьому договору, які є невід`ємною частиною договору (п. 3.2 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 договору визначено, що оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у цьому договору, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до цього договору. У цьому випадку, умови поширюються тільки на партії товару, передбачені такими специфікаціями (додатками).

Підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений постачальником рахунок.

Цей договір, згідно із п. 13.5, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №2 від 31.12.2021, набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці цього договору.

До договору між сторонами підписано специфікації №1 від 28.07.2020 (арк. 17, том 1), №2 від 15.10.2020 (арк. 21, том 1), №3 від 30.10.2020 (арк. 26, том 1), №4 від 27.11.2020 (арк. 31, том 1), №5 від 16.08.2021 (арк. 36, том 1), №6 від 26.08.2021 (арк. 37, том 1), №7 від 30.11.2021 (арк. 42, том 1) до договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 547 295,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною №82 від 21.09.2020 на суму 9.600,00 грн (арк. 18, том 1);

- видатковою накладною №88 від 20.10.2020 на суму 72.200,00 грн (арк. 22, том 1);

- видатковою накладною №92 від 02.11.2020 на суму 72.000,00 грн (арк. 27, том 1);

- видатковою накладною №103 від 01.12.2020 на суму 103.500,00 грн (арк. 32, том 1);

- видатковою накладною №48 від 09.09.2021 на суму 178.080,00 грн (арк. 38, том 1);

- видатковою накладною №73 від 22.12.2021 на суму 48.195,00 грн (арк. 43, том 1);

- видатковою накладною №1 від 11.01.2022 на суму 128.520,00 грн (арк. 47, том 1).

Для оплати товару позивач виставив відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 547 295,00 грн, а саме:

- рахунок на оплату №82 від 21.09.2020 на суму 9.600,00 грн (арк. 19, том 1);

- рахунок на оплату №88 від 20.10.2020 на суму 72.200,00 грн (арк. 23, том 1);

- рахунок на оплату №92 від 03.11.2020 на суму 72.000,00 грн (арк. 28, том 1);

- рахунок на оплату №104 від 01.12.2020 на суму 103.500,00 грн (арк. 33, том 1);

- рахунок на оплату №46 від 09.09.2021 на суму 178.080,00 грн (арк. 39, том 1);

- рахунок на оплату №74 від 22.12.2021 на суму 48.195,00 грн (арк. 45, том 1);

- рахунок на оплату №1 від 11.01.2022 на суму 128.520,00 грн (арк. 49, том 1).

Відповідач отриманий від позивача товар оплатив частково на суму 483 575,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку (арк. 20, 24, 25, 29, 30, 34, 35, 40, 41, 45, 46, 49, том 1).

Крім того, між сторонами укладено додаткову угоду №3 від 16.06.2022 (арк. 16, том 1), у якій сторони домовилися, що покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника суму заборгованості за договором, яка складає 128 500,00 грн частинами згідно з таким графіком:

- червень 2022 року 21 420,00 грн;

- липень 2022 року 21 420,00 грн;

- серпень 2022 року 21 420,00 грн;

- вересень 2022 року 21 420,00 грн;

- жовтень 2022 року 21 420,00 грн;

- листопад 2022 року 21 420,00 грн.

Оскільки відповідач за отриманий від позивача товар у повному обсязі не розрахувався, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 128 520,00 грн основної заборгованості, 29 254,43 грн пені, 1756,26грн трьох процентів річних, 7 912,39 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконані зобов`язання з поставки товару, в свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався не у повному обсязі, заборгованість становить 128 500,00 грн., яка і стягнута з відповідача.

В той же час, чинним законодавством, а саме Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", визначена договірна природа майнової відповідальності, при цьому, умовами укладеного між сторонами договору не визначений ні такий вид відповідальності, як пеня, ні її розмір, а тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені суд відмовив.

Здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат господарський суд встановив, що позивач провів нарахування, з урахуванням строків узгоджених сторонами в додатковій угоді №3 від 16.06.2022, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1756,26 грн трьох процентів річних та 7912,39 грн інфляційних втрат задовольнив у заявленому розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення поставки та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, у заявлених до стягнення сумах.

Як правильно встановлено судом першої інстанції укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обов`язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №1390 від 28.07.2020, в редакції додаткової угоди №3 до договору, у частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого за цим договором товару та ненадання відповідачем належних і допустимих доказів, які б спростовували таке порушення, господарським судом зроблено правильний висновок про визнання позовних вимог за основною заборгованістю в сумі 128 500,00 грн. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, як визнано правомірнім і арифметично правильним розрахунок інфляційних втрат і відсотків річних, які обґрунтовано задоволені у повному обсязі.

З огляду на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що умовам договору, укладеного між сторонами, не встановлено відповідальності у вигляді пені за порушення строків оплати товару, а такий вид відповідальності та її розмір визначаються саме умовами договору, то господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 29 254,43 грн.

Щодо доводів апелянта про ненастання строку оплати, у зв`язку з ненадання позивачем повного пакету документів, передбаченого п.2.3 договору, а відтак, безпідставного нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Так, за приписами ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 666 ЦК України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

З огляду на наведені норми права, колегія суддів констатує, що відповідачем ні під час прийняття товару, ні одразу після його прийняття не висловлено жодних заперечень стосовно відсутності разом з товаром документів, передбачених п.2.3 договору; не встановлювався позивачу строк для передання відповідних документів, у зв`язку з чим колегія суддів керується презумпцією належного виконання позивачем зобов`язання, що закріплено у ч.5 ст.12 ЦК України, щодо передання позивачем разом з товаром відповідачу повного пакету супровідних документів.

При цьому, матеріалами справи спростовані вказані доводи апелянта, зокрема у справі містяться рахунки на оплату, на які і здійснював посилання відповідач, частково сплачуючи за товар грошові кошти, а тому строк оплати товару є таким, що настав, як правомірно нараховані 3% річних й інфляційні втрати.

Щодо доводів відповідача про існування форс-мажорних обставин, які є підставою для уникнення відповідальності колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час. Так, згідно з Указом Президента України № 757/2022 від 07.11.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Загальним офіційним листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтверджено, що обставини з 24 лютого 2022 року (військова агресія Російської Федерації проти України) до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Частина 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні передбачає, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, захоплення підприємств.

Цей перелік не є вичерпним, отже сторона договору, яка не може його виконати, вправі доводити існування відповідних обставин у загальному порядку.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видання відповідних сертифікатів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 67, ч.4 ст.179 ГК України, ст.ст.6, 627 ЦК України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до п.10.1-10.4 Договору укладеного між сторонами, сторони обумовили наступне.

Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що сторони звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у разі виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили після укладення договору.

До форс-мажорних обставин належать, зокрема війна і військові конфлікти, терористичні акти, аварії на транспорті, цивільні безлади, страйки, рішення і розпорядження урядових і державних органів, а також будь-які інші події і факти, які перебувають поза контролем сторін, коли їх неможливо уникнути і подолати, і якщо ці обставини вплинули або впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Пунктом 10.3 договору визначено, що у разі виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили строк виконання зобов`язань за договором відповідно відсувається на час, протягом якого діяли такі обставини.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором, внаслідок виникнення форс-мажорних обставин та/або обставин непереборної сили, зобов`язана сповістити іншу сторону про це в письмовому вигляді протягом 10-ти (десяти) календарних днів (з попереднім одночасним направленням повідомлення в найкоротші терміни по факсу або телеграмою) про настання, терміни можливого їх припинення, характер несприятливих обставин, що наступили і можливі наслідки.

Зазначені обставини і момент їх настання повинні бути належним чином підтверджені Торгово-промисловою палатою України.

Як встановлено колегією суддів, відповідач жодним чином не повідомляв позивача про наявність форс-мажорних обставин згідно з п.10.3 договору.

При цьому, відповідачем і не надано доказів направлення позивачу відповідної довідки (сертифікату), виданого Торгово-промисловою палатою України, враховуючи доступність та роботу ТПП, який засвідчує неможливість виконання зобов`язань за конкретним договором.

При цьому колегія суддів також враховує наступне: форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Так, введений на території України з 24.02.2022 воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України в листі вих. № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Проте, запровадження воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення від договірних зобов`язань. Даний лист ТПП є лише одним із документів, необхідних для доведення форс-мажору та не є беззаперечним і єдиним доказом наявності форс-мажору у кожному конкретному випадку невиконання договірних зобов`язань.

13.05.2022 на офіційному сайті Торгово-промислової палати України надано роз`яснення щодо засвідчення форс-мажорних обставин, що знаходиться в загальному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/protsedura-zasvidchennia-fors-mazhornikh-obstavin-z-28-02-2022, за змістом якого зазначено, що вищезгаданий лист, особа, яка порушує свої зобов`язання, у зв`язку із обставинами пов`язаними із військовою агресією Російської Федерації проти України, в період дії введеного воєнного стану, має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання зобов`язань за умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів у встановлений термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. При цьому, у разі необхідності, сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, також має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) дотримуючись порядку встановленого Регламентом https://ucci.org.ua/dokumienti-dlia-zavantazhiennia за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо наявності форс-мажорних обставин у взаємовідносинах з позивачем за договором поставки №1390 від 28.07.2020, згідно зі статтями 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, не було надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням воєнного стану в Україні 24.02.2022 та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за згаданим договором.

Таким чином, самого лише зазначення про загальновідомий факт форс-мажорних обставин засвідчений листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 недостатньо.

До того ж, Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначено, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18).

Відтак, доводи відповідача про невиконання зобов`язань пов`язане з настанням форс-мажорних обставин ним не доведено належним чином, а тому відхиляється колегією суддів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, у задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника цієї скарги та відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 167 443,08 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п.1 ч.5 ст.12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Під час розгляду апеляційної скарги у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача заявлено заяву про стягнення з відповідача 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає цю заяву такою, що підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу

Колегією суддів встановлено, що 23.02.2023 між позивачем (далі позивач, клієнт) та адвокатським об`єднанням "Лозицький та партнери" (далі - виконавець) був укладений договір про надання правничої допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, при підготовці судового розгляду справи за позовом клієнта до відповідача про стягнення заборгованості за договором №1390 від 28.07.2020.

Пунктом 4.1 договору визначено, що на підтвердження надання послуг виконавцем, сторони даного договору укладають акти приймання-передачі послуг (акти). Акти готуються виконавцем та надаються замовнику, який зобов`язаний протягом п`яти робочих днів підписати та повернути один екземпляр акту виконавцю, або надати обґрунтовану відмову від їх підписання. У разі, якщо відмова від підписання акту не надійшла, вважається, що послуга прийнята без зауважень.

У пункті 4.2 договору сторони (позивач та виконавець) узгодили, що підготовка заяв по суті, заяв з процесуальних питань (окрім суду першої інстанції) оцінюється у розмірі 1000,00 грн.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2023 та набирає чинності з моменту його підписання (п. 7.1 договору).

На виконання умов договору, адвокатом були надані послуги клієнту на загальну суму 1000,00 грн, що підтверджується підписаним обома сторонами актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 31 від 17.07.2023, відповідно до якого найменування робіт:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі №904/1199/23 1 год 1 000,00 грн.

Для оплати послуг правничої допомоги виконавець виставив рахунок №31 від 17.07.2023 на суму 1000,00 грн.

Платіжною інструкцією №168 від 18.07.2023 підтверджується оплата позивачем послуг правничої допомоги згідно рахунку №31 від 17.07.2023 на суму 1000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2021 у справі №910/4317/21 наведене наступне: «Частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України хоча і містить положення про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, проте ця норма не передбачає (не конкретизує), що такий детальний опис робіт (наданих послуг) має бути оформлений окремим документом.

Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин другої та третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази в підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру.

Наведене підтверджується численною усталеною практикою Верховного Суду, згідно з якою детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ до суду не подавався, а Верховний Суд брав до уваги те, що такий детальний опис робіт (наданих послуг) міститься в інших наданих стороною доказах та визнавав достатніми надані стороною докази в їх сукупності (серед яких був відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) як окремий документ) на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу (постанови та додаткові постанови Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 910/18954/17, від 16 червня 2021 року у справі 3 904/1672/19, від 18 червня 2020 року у справі № 873/91/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 911/1006/19, від 07 липня 2020 року у справі № 914/1002/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 910/11361/19 та інші).

Відтак, згідно наданих позивачем доказів підтверджується надання йому правничої допомоги на суму 1000,00 грн.

Клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу або заперечення відповідачем не подавалось.

А тому заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню з відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 123, 126, 269, 275, 276, 281, 282-284, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/1199/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2023 у справі №904/1199/23 залишити без змін.

Судові витрати Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцемпром" 1000,00 (одну тисячу гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.09.2023.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд