Рішення

від 19.04.2023 по справі 910/2306/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.04.2023Справа № 910/2306/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Шокало О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОФ ГРУП»

до Дочірнього підприємства «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА»

про стягнення 466 329 627,45 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Третьякова Н.Ю.;

від відповідача: Макаренко М.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БОФ ГРУП" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "АГРОЦЕНТР УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення 656 440 163,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БОФ ГРУП" залишено без руху.

07.03.2023 та 10.03.2023 через відділ діловодства до суду від позивача надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.04.2023.

30.03.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив.

30.03.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

30.03.2023 через систему "Електронний суд" від представника позивача заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Представник позивача та представник відповідача у підготовчому засіданні 05.04.2023 просили суд закрити підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Судом у підготовчому засіданні 05.04.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засідання 05.04.2023 підтримував позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання 05.04.2023 не погоджувався із здійсненими позивачем нарахуваннями пені, оскільки дане нарахування здійснене з пропуском позовної давності.

В судовому засіданні 05.04.2023 оголошено відкладення на 19.04.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2023 підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні висловив правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОФ ГРУП" (надалі - Постачальник) та Дочірнім підприємством "АГРОЦЕНТР УКРАЇНА" (надалі - Покупець) був укладений Договір поставки №0509-1 (надалі -Договір), відповідно до умов п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товар, відповідно до цього Договору, Покупець зобов`язується прийняти цей Товар і сплатити за нього визначену цим Договором ціну.

Згідно п. 1.2. Договору Товаром за цим Договором є мінеральні добрива.

У п. 1.3. Договору зазначено, що загальне найменування, кількість та одиниця виміру Товару, ціна за одиницю Товару, загальна ціна (вартість) Товару, строки та умови поставки Товару, узгоджується Сторонами та визначається в Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна ціна (вартість) цього Договору визначається кількістю оплаченого та отриманого Покупцем Товару протягом всього строку дії Договору. Ціна за одиницю Товару та ціна кожної окремої партії Товару визначається Сторонами в специфікаціях та видаткових накладних.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що Оплата товару, що постачається на умовах цього Договору, здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на умовах та в строки, визначеними Сторонами у відповідних Специфікаціях.

Згідно умов п.3.3. Договору Товар вважається поставленим Постачальником та переданим у власність Покупця з моменту підписання Сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п.5.2. Договору у випадку прострочення строків оплати за Товар, передбачених у Специфікації, Покупець на вимогу Постачальника сплачує йому неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від ціни Товару, оплату за який було прострочено, за кожен день прострочення.

У п. 5.14. Договору Сторони дійшли взаємної згоди збільшити строк позовної давності щодо стягнення неустойки (штраф та пеня) за цим Договором до трьох років.

Цей договір вважається укладеним i набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 8.1. Договору).

До Договору поставки №0509-1 від 05.09.2017 сторонами було узгоджено Специфікації, зокрема:

- Специфікація №1 від 05.09.2017, відповідно до якої Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товар - карбамід кількістю 10 000 т загальною вартістю 92 400 000,00 грн. із визначенням Сторонами строку оплати Товару - оплата в повному обсязі згідно рахунку протягом 90 днів;

- Специфікація №2 від 05.09.2017, відповідно до якої Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товар - сульфат амонію гранульований кількістю 10 000 т загальною вартістю 68 400 000,00 грн. із визначенням Сторонами строку оплати Товару - оплата в повному обсязі згідно рахунку протягом 90 днів;

- Специфікація №3 від 10.10.2017, відповідно до якої Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товар - карбамід кількістю 3 250 т загальною вартістю 30 030 000,00 грн. із визначенням Сторонами строку оплати Товару - оплата в повному обсязі згідно рахунку протягом 90 днів;

- Специфікація №4 від 10.10.2017, відповідно до якої Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товар - сульфат амонію гранульований кількістю 2 100 т загальною вартістю 14 364 000,00 грн. із визначенням Сторонами строку оплати Товару - оплата в повному обсязі згідно рахунку протягом 90 днів

На виконання умов Договору позивач в період з вересня 2017 року по листопад 2017 року поставив, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 205 194 000,00 гривень, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки №0509-1 від 05.09.2017 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 205 194 000,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 145 980 071,18 грн, інфляційні втрати - 96 671 231,27 грн та 3% річних - 18 484 325,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заву підтвердив факт отримання товару за Договором та наявність у нього заборгованості з його оплати в сумі 205 194 000,00 гривень. Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за Договором в період з вересня 2017 року по листопад 2017 року здійснив поставку товару на загальну суму 205 194 000,00 грн, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи викладене та положення умов договору, строк виконання зобов`язання з оплати поставленого товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару не виконав.

У зв`язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару за Договором у розмірі 205 194 000,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за Договором настав, а доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 205 194 000,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи, що відповідач є таким, що прострочив зобов`язання з оплати товару, позивачем обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення пені.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності на підставі ст. 267 ЦК України щодо вимоги про стягнення на користь позивача пені, з огляду на що, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 ЦК України).

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність. Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Судом встановлено, що сторони у п. 5.14. Договору дійшли взаємної згоди збільшити строк позовної давності щодо стягнення неустойки (штраф та пеня) за цим Договором до трьох років.

Верховний Суд України у постанові від 18.05.2016 по справі №6-474цс16 зазначив, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст.266, ч.2 ст.258 ЦК України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15 та постанові Верховного суду по справі №910/17753/18 від 28.01.2020.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №911/1563/18 від 22 липня 2019 року, положеннями частини шостої статті 232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У відповідності до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Як встановлено судом, з огляду на умови Договору зобов`язання з оплати поставленого у період з вересня 2017 року по листопад 2017 року товару виникає у грудні 2017 - лютому 2018 року відповідно.

Враховуючи обмеження щодо 6 місячного строку нарахування пені згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, пеня за прострочення оплати видаткових накладних, які є предметом розгляду у даній справі, обмежується 2018 роком.

Оскільки сторонами договору збільшено строк позовної давності по пені на три роки, позивач міг реалізувати своє право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару в судовому порядку до 2021 року включно.

Разом з тим, позовну заяву позивачем було подано у 2023 році.

Отже, позивач звернувся до господарського суду поза межами строку позовної давності з вимогою про стягнення з відповідача пені, з огляду на що заява відповідача про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення пені є обґрунтованою, а позовні вимоги про її стягнення не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 18 484 325,00 грн 3% річних.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, а тому задовольняє позовні вимоги про стягнення 96 671 231,27 грн інфляційних втрат.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договорами поставки №0509-1 від 05.09.2017 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 44, ідентифікаційний код 33102216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОФ ГРУП» (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, ідентифікаційний номер 37696684) основний борг в сумі 205 194 000 (двісті п`ять мільйонів сто дев`яносто чотири тисячі) грн, 3% річних в сумі 18 484 325 (вісімнадцять мільйонів чотириста вісімдесят чотири тисячі триста двадцять п`ять) грн, інфляційні втрати в сумі 96 671 231 (дев`яносто шість мільйонів шістсот сімдесят одна тисяча двісті тридцять одна) грн 27 коп. та судовий збір в сумі 645 329 (шістсот сорок п`ять тисяч триста двадцять дев`ять) грн 73 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.05.2023.

СуддяМ.Є. Літвінова