Рішення

від 11.05.2023 по справі 910/13663/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.05.2023Справа № 910/13663/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОНІС-ЛАБ"

до Фізичної особи-підприємця Молодченко Валерія Володимировича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ПГ"

про стягнення 3433525,37 грн

представники учасників процесу:

від позивача: Пономаренко О.А.

від відповідача: Федорін І.В.

від третьої особи: Долич О.В.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДОНІС-ЛАБ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Молодченко Валерія Володимировича про стягнення 3433525,37 грн заборгованості, з яких: 1064439,45 грн - гарантійний платіж, 1064439,45 грн - додаткові грошові кошти, відповідно до ст. 571 ЦК України, 698097,30 грн - відсотки за користування чужими грошовими коштами, 544957,50 грн - інфляційні втрати, 61591,67 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за попереднім договором суборенди нежитлових приміщень №3/1/21ПС від 31.05.2021.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2022 позовну заяву залишено без руху.

27.12.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.12.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/13663/22, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 26.01.2023, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-ПГ".

26.01.2023 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

26.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Протокольною ухвалою від 26.01.2023 підготовче судове засідання відкладено на 09.02.2023.

02.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Протокольними ухвалами від 09.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 09.03.2023.

09.03.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення.

У зв`язку з перебуванням судді Турчина С.О. у відпустці, судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва на 09.03.2023, не відбулось.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.03.2023 призначив підготовче засідання на 06.04.2023.

06.04.2023 від третьої особи надійшли заяви про долучення документів.

У підготовчому засіданні 06.04.2023 суд задовольнив заяву третьої особи від 06.04.2023 про долучення документів, продовжив третій особі строк для надання документів до 06.04.2023 та долучив документи.

Також протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні заяви третьої особи про долучення документів (копій фотознімків).

Протокольною ухвалою від 06.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.04.2023.

Протокольною ухвалою від 20.04.2023 відкладено судове засідання по суті на 11.05.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 11.05.2023 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні 11.05.2023 проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 11.05.2023 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов попереднього договору суборенди нежитлових приміщень №3/1/21ПС від 31.05.2021 перерахував на рахунок відповідача гарантійний платіж в розмірі 1064439,45 грн.

Позивач стверджує, що у строки, встановлені попереднім договором, відповідачем не направлялись будь-які повідомлення про готовність підписання основного договору та основний договір підписаний не був.

Також, з посиланням на п. 1.5, п. 3.2.4 попереднього договору, позивач зазначає, що оскільки право власності на об`єкт зареєстровано орендодавцем лише 15.09.2022, позивач звільняється від зобов`язань щодо укладення основного договору та має право вимагати від суборендодавця повернення йому гарантійного платежу.

З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача 1064439,45 грн гарантійного платежу.

Також позивач стверджує, що оскільки сума гарантійного платежу є завдатком, то з відповідача підлягають стягненню додаткові грошові кошти на підставі ст. 571 ЦК України, у розмірі 1064439,45 грн.

Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач здійснив нарахування 698097,30 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 544957,50 грн інфляційних втрат, 61591,67 грн 3% річних.

У відповіді на відзив позивач зазначив, зокрема, таке:

- відповідач в тексті відзиву посилається на певні докази, однак не надає жодного доказу на підтвердження своїх тверджень, що свідчить про те, що відзив ґрунтується на припущеннях;

- попереднім власником здійснено будівництво спірного об`єкту, що призвело до збільшення геометричних розмірів нежитлового приміщення, а тому об`єкт нерухомого майна, який утворився у результаті будівництва (реконструкції) підлягав введенню в експлуатацію та державній реєстрації. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що у строки встановлені попереднім договором, останнім було виконано взяті на себе зобов`язання у порядку, встановленому законом, та проведено державну реєстрацію права власності в результаті завершення будівельних робіт та введення об`єкту оренди в експлуатацію;

- оскільки станом на 01.12.2021 основний договір суборенди нежитлових приміщень укладено не було, відповідачем не направлялось пропозицій щодо його укладання та сторонами не укладено нового попереднього договору, відповідно, зобов`язання за попереднім договором щодо укладання основного договору між сторонами припинені;

- гарантійний платіж (завдаток) виступав гарантією (способом забезпечення) виконання взятих на себе зобов`язань сторонами та на відміну від авансу, не підлягав поверненню, у разі порушення позивачем своїх зобов`язань, що підтверджується пунктом 4.6. попереднього договору;

- з системного аналізу попереднього договору вбачається, що у разі припинення дії попереднього договору не з вини позивача, у відповідача виникає імперативний обов`язок з повернення коштів, наданих в рахунок забезпечення зобов`язань, передбачених попереднім договором.

Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на таке:

- ТОВ "РЕСУРС-ПГ" набуло право власності на об`єкт оренди 16.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та 16.04.2018 внесено запис про право власності. Оскільки право власності на об`єкт оренди зареєстроване з моменту купівлі будівлі у 2018 році, тому умова п. 1.5. попереднього договору виконана вже до моменту підписання попереднього договору, а п. 3.2.4 попереднього договору не підлягає застосуванню;

- оскільки позивач мав намір орендувати спірне приміщення та проводив в ньому ремонтні роботи, то вказане свідчить про намір позивача підписати основний договір та про те, що позивач вважав попередній договір пролонгованим;

- 19.09.2022 відповідач через месенджер Viber повідомив позивача про готовність підписати основний договір, однак позивач проігнорував повідомлення;

- гарантійний платіж, сплачений на підставі попереднього договору, не є завдатком та не підлягає поверненню в подвійному розмірі. Більше того, у зв`язку з тим що відповідач вважає попередній договір таким, що зберігає свою чинність, вказаний платіж взагалі не підлягає поверненню;

- як вбачається з умов попереднього договору, 01.12.2021 виник не обов`язок відповідача повернути кошти, а право позивача вимагати здійснити таке повернення. Оскільки вимога позивачем не пред`являлась, у зв`язку з тим що сторони готувались до підписання основного договору, то відсутні підстави для стягнення 3% річних, інфляційних втрат та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

31.05.2021 між Фізичною особою-підприємцем Молодченко Валерієм Володимировичем (далі - суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АДОНІС-ЛАБ" (далі - суборендар) укладено попередній договір суборенди нежитлових приміщень № 3/1/21ПС (далі - попередній договір), відповідно до п. 1.1 якого суборендодавець зобов`язується укласти із суборендарем основний договір щодо передачі у суборендне користування нежитлових приміщень, загальною орієнтовною площею 760,17 кв. м, (надалі - об`єкт суборенди), які будуть розташовані на 4 (четвертому) поверсі нежитлового приміщення, що будується за адресою: вулиця Мишуги, будинок 3-а (три, літера А) у місті Києві, на підставі попереднього договору оренди нежитлових приміщень №3/21 ПО від 31.05.2021 та Декларації про початок будівельних робіт КВ 061200521540 на умовах визначених сторонами у Додатку №1 до даного договору, у строк, визначений сторонами у п.1.4. даного договору.

Згідно з п. 1.4. попереднього договору сторони погодили та встановили, що основний договір на умовах, визначених у Додатку №1 до даного договору, має бути укладений не пізніше 01 вересня 2021 року, але в будь-якому випадку не пізніше 30 листопада 2021 року.

У випадку, якщо право власності на об`єкт не буде зареєстровано за орендодавцем (Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-ПГ") у термін до 30 листопада 2021 року, суборендар звільняється від зобов`язань щодо укладення основного договору та має право вимагати від суборендодавця відшкодування йому всіх витрат, понесених ним у зв`язку із проведенням у приміщенні опоряджувальних робіт, передбачених умовами даного договору (п. 1.5. попереднього договору).

Відповідно до п. 2.1. попереднього договору суборендодавець не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати реєстрації права власності на об`єкт та отримання ним правовстановлюючих документів на право власності на об`єкт направляє суборендареві письмове повідомлення про готовність підписання основного договору разом із проектом основного договору із зазначенням точної дати, часу та місця укладення основного договору разом із проектом основного договору із зазначенням точної площі об`єкта оренди. Дата та час укладання основного договору мають бути вказані суборендодавцем в межах строку, визначеного сторонами в п.1.4. даного договору для укладення основного договору.

У випадку припинення даного договору у зв`язку із невиконанням орендодавцем свого обов`язку щодо введення в експлуатацію та/або реєстрації права власності на об`єкт у строк, встановлений в п.1.4. договору, суборендар має право вимагати від суборендодавця повернення йому гарантійного платежу та відшкодування всіх витрат, понесених ним у зв`язку із проведенням у приміщенні опоряджувальних робіт та інших витрат, передбачених умовами договору (п. 3.2.4. попереднього договору).

У п. 5.2 попереднього договору сторони погодили, що з метою належного виконання сторонами умов договору протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору суборендар сплачує суборендодавцю гарантійний платіж, розмір якого становить 1 064 439 (один мільйон шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять дев`ять) гривень 45 копійок, без ПДВ, що є еквівалентом 38 358 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят вісім) доларів 88 центів США, без ПДВ, згідно з обмінним курсом НБУ на день укладання цього договору (1 долар США - 27 гривень 75 копійок). Розмір гарантійного платежу за цим Договором повинен відповідати сумі місячної орендної плати за третій та останній місяці оренди об`єкту за основним договором.

Відповідно до п. 6.1 попереднього договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту укладення сторонами основного договору у строк до 01 вересня 2021 року, але не більше ніж до 30 листопада 2021 року або до моменту припинення дії договору та/або розірвання цього договору, в порядку, визначеному розділом 4 даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов попереднього договору позивачем сплачено відповідачу гарантійний платіж у розмірі 1064439,45 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 138 від 02.07.2021 на суму 500000,00 грн та № 139 від 05.07.2021 на суму 564439,45 грн.

У строки, встановлені у п. 1.4 попереднього договору, основний договір укладений не був.

Крім того, за твердженням позивача, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.11.2022 року, нежитлові приміщення загальною площею 3498,7 кв.м. зареєстровано за ТОВ "РЕСУРС-ПГ" лише 15.09.2022.

Оскільки у строки, встановлені попереднім договором, основний договір укладено не було та відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань з введення в експлуатацію об`єкту та реєстрації права власності у строки, встановлені попереднім договором, позивач вважає, що з 01.12.2021 у відповідача виник обов`язок з повернення гарантійного платежу (завдатку) у розмірі 1064439,45 грн та додаткових грошових коштів у розмірі 1064439,45 грн на підставі ст. 571 ЦК України. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховані 698097,30 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 544957,50 грн інфляційних втрати, 61591,67 грн 3% річних.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Як встановлено судом вище, між сторонами укладено попередній договір суборенди нежитлових приміщень №3/1/21ПС.

За змістом ч. 5 ст. 182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Згідно з ч. 2 ст. 182 Господарського кодексу України попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Судом встановлено, що на виконання умов попереднього договору позивач, платіжними дорученнями № 138 від 02.07.2021 та № 139 від 05.07.2021 перерахував на користь відповідача гарантійний платіж у розмірі 1064439,45 грн.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч.3 ст.635 ЦК України).

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні (ч.4 ст.182 ГК України).

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (ч.2 ст.635 ЦК України).

Відповідно до п.2.1. попереднього договору суборендодавець не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати реєстрації права власності на об`єкт та отримання ним правовстановлюючих документів на право власності на об`єкт направляє суборендареві письмове повідомлення про готовність підписання основного договору разом із проектом основного договору із зазначенням точної дати, часу та місця укладення основного договору разом із проектом основного договору із зазначенням точної площі об`єкта оренди. Дата та час укладання основного договору мають бути вказані суборендодавцем в межах строку, визначеного сторонами в п.1.4. даного договору для укладення основного договору.

Як вбачається з Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю загальною площею 3498,7 кв.м., розташовану за адресою м. Київ, вул. Мишуги Олександра, будинок 3-а, зареєстровано 16.09.2022, індексний номер 64834971, на підставі таких документів, поданих для державної реєстрації: технічний паспорт, серія та номер ТІ01:8446-2113-1048-7231, виданий 16.09.2022, висновок щодо технічної можливості об`єднання нерухомого майна, що виданий 16.09.2022, декларація про готовність об`єкта до експлуатації КВ101220524100, видана 07.06.2022, декларація про готовність об`єкта до експлуатації КВ101220524665, видана 07.06.2022.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач, з посиланням на витяг з ДРРПННМ № 2774200756, зазначив, що право власності на нежитлові приміщення 3498,7 кв.м зареєстровано 30.09.2021. Також відповідач вказав, що ТОВ "РЕСУРС-ПГ" набуло право власності на об`єкт оренди 16.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та 16.04.2018 внесено запис про право власності. З урахуванням викладеного відповідач стверджує, що вимога п. 1.5. попереднього договору виконана вже до моменту підписання попереднього договору.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано, а матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 3498,7 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Мишуги Олександра, будинок 3-а 30.09.2021 або 16.04.2018.

Відповідачем не долучено до матеріалів справи ні витягу з ДРРПННМ № 2774200756, ні договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.04.2018.

В той же час, позивачем до відповіді на відзив долучено копію договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.04.2018, що укладений між ТОВ "БІЗНЕС-ІНВЕСТ-1" та ТОВ "РЕСУРС-ПГ", відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежитловий будинок (В ЛІТ А), загальною площею 792,30 кв.м. (нежитлова будівля) яка розташована за адресою: місто Київ, вул. Олександра Мишуги, 3А.

Однак, на переконання суду, вказаний договір купівлі-продажу не свідчить про реєстрацію права власності на об`єкт, що зазначений в попередньому договорі, оскільки зі змісту п. 1.1 попереднього договору вбачається, що об`єкт оренди на момент укладення попереднього договору будується на підставі Декларації про початок будівельних робіт КВ 061200521510.

Відповідачем попередній договір підписаний без зауважень та заперечень, тобто останній визнав факт перебування об`єкта на стадії будівництва на момент підписання попереднього договору.

Крім того, зі змісту попереднього договору оренди нежитлових приміщень № 3/21ПО від 31.05.2021, що укладений між відповідачем та власником нежитлових приміщень (ТОВ "РЕСУРС-ПГ) також вбачається, що в оренду будуть передаватись нежитлові приміщення, які будуть розташовані на 4 поверсі нежитлового приміщення, що будується за адресою: вул. Мишуги, будинок 3-А на підставі Декларації про початок будівельних робіт КВ 061200521510.

З долучених позивачем до відповіді на відзив доказів, зокрема Декларації про початок будівельних робіт КВ 061200521510, витягів з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, вбачається, що власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: місто Київ, вул. Олександра Мишуги, 3А здійснювалась реконструкція приміщень нежитлового будинку, за результатами якої об`єкт нерухомого майна підлягав реєстрації та введенню в експлуатацію.

Вказане свідчить про те, що на момент підписання попереднього договору об`єкт суборенди перебував в процесі будівництва та за результатами завершення будівельних робіт підлягав державній реєстрації, а тому твердження відповідача про те, що умова п. 1.5. попереднього договору виконана вже до моменту його підписання відхиляється судом.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що у відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд дійшов висновку, що право власності на об`єкт, який мав бути переданий в суборенду, зареєстровано 16.09.2022.

Водночас щодо доводів відповідача про повідомлення ним позивача 19.09.2022 за допомогою месенджера Viber про готовність підписати основний договір, то суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження вказаного факту матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 2.2 попереднього договору суборендодавець зобов`язаний направити письмове повідомлення про готовність підписання основного договору за зареєстрованим місцезнаходженням суборендаря та шляхом його надіслання за допомогою засобів електронного зв`язку на електронну адресу, вказану у даному договорі.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем п. 2.1, 2.2 попереднього договору.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1.4. попереднього договору сторони погодили та встановили, що основний договір на умовах визначених у Додатку №1 до даного договору, має бути укладений не пізніше 01 вересня 2021 року, але в будь-якому випадку не пізніше 30 листопада 2021 року.

Таким чином, з викладеного вбачається, що основний договір мав бути укладений між сторонами не пізніше 30 листопада 2021 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, у визначений договором строк основний договір суборенди між сторонами укладено не було.

Як встановлено судом, відповідно до п. 6.1 попереднього договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту укладення сторонами основного договору у строк до 01 вересня 2021 року, але не більше ніж до 30 листопада 2021 року або до моменту припинення дії договору та/або розірвання цього договору, в порядку, визначеному розділом 4 даного договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що оскільки позивач мав намір орендувати спірне приміщення та проводив в ньому ремонтні роботи, то вказане свідчить про намір позивача підписати основний договір та про те, що позивач вважав попередній договір пролонгованим.

Однак, суд відхиляє вказані твердження відповідача, з огляду на таке.

Умовами попереднього договору було передбачено конкретний термін укладення основного договору - не пізніше 01 вересня 2021 року, але в будь-якому випадку не пізніше 30 листопада 2021 року.

Системний аналіз статті 635 Цивільного кодексу України та статті 182 Господарського кодексу України свідчить про те, що основним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим.

Отже, не укладення сторонами основного договору у строк до 30 листопада 2021 року має наслідком припинення дії попереднього договору та зобов`язань між сторонами, незалежно від причин не укладення основного договору.

При цьому згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.

Матеріали справи не містять ні доказів укладення основного договору у строк 30 листопада 2021 року, ні доказів внесення змін до попереднього договору в частині продовження строку для укладення основного договору та продовження строку дії попереднього договору.

З урахуванням викладеного оскільки основний договір, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам чинного законодавства, сторонами у справі укладений не був, зобов`язання, встановлене попереднім договором, припинилось та попередній договір суборенди нежитлових приміщень №3/1/21ПС припинив свою дію 01.12.2021.

У пункті 3.2.4. попереднього договору сторони погодили, що у випадку припинення даного договору у зв`язку із невиконанням орендодавцем (ТОВ "РЕСУРС-ПГ") свого обов`язку щодо ведення в експлуатацію та/або реєстрації права власності на об`єкт у строк, встановлений в п.1.4. договору, суборендар має право вимагати від суборендодавця повернення йому гарантійного платежу та відшкодування всіх витрат, понесених ним у зв`язку із проведенням у приміщенні опоряджувальних робіт та інших витрат, передбачених умовами договору.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що орендодавець не виконав свій обов`язок з реєстрації права власності на об`єкт суборенди у строк, встановлений в п.1.4, у зв`язку з чим позивач був звільнений від зобов`язань щодо укладення основного договору, а попередній договір суборенди нежитлових приміщень №3/1/21ПС припинив свою дію, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача повернення гарантійного платежу.

Так, на думку позивача, починаючи з 01.12.2021 у відповідача виник обов`язок з повернення гарантійного платежу.

Суд вважає вказані доводи помилковими, оскільки умовами попереднього договору встановлено право вимагати повернення гарантійного платежу, однак умови цього договору не містять конкретного строку (терміну), у який відповідач має повернути гарантійний платіж.

Позивач зазначає, що надсилав відповідачу через месенджер Viber вимогу від 01.02.2022 вих № 6 про повернення коштів.

Однак, дослідивши лист від 01.02.2022 вих № 6 судом встановлено, що останній не містить вимоги до відповідача про повернення гарантійного платежу, а лише містить нагадування про те, що позивач має право вимагати повернення гарантійного платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) вказано, що оскільки статтею 530 ЦК України не передбачено, у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні частини другої статті 530 ЦК України.

З урахування викладеного, зважаючи на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача гарантійного платежу у розмірі 1064439,45 грн, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 1064439,45 грн додаткових грошових коштів на підставі ст. 571 ЦК України, то суд зазначає таке.

Позивач стверджує, що сплачений ним гарантійний платіж в розмірі 1064439,45 грн є завдатком.

У попередньому договорі сторонами визначено, що гарантійний платіж означає платіж, який суборендар сплачує суборендодавцю згідно Розділу 5 цього договору для забезпечення виконання зобов`язань за попереднім договором, який зараховується суборендодавцем в рахунок оплати суборендарем орендної плати за перший та останній місяць оренди об`єкту за основним договором після його підписання сторонами та підлягає поверненню суборендареві у випадку припинення даного договору у зв`язку із невиконанням суборендодавцем зобов`язань щодо введення об`єкту в експлуатацію та реєстрації права власності у строки, визначені даним договором.

Згідно зі ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до ч. 1 ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору суборенди.

Оскільки договір суборенди між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана відповідачу грошова сума в розмірі 1064439,45 грн є авансом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/11491/17.

Крім того, суд зазначає, зі змісту приписів ст.571 Цивільного кодексу України вбачається, що обов`язок з повернення суми у розмірі завдатку виникає, якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора.

Однак, як встановлено судом вище, основний договір не був укладений у зв`язку з несвоєчасним виконанням орендарем (ТОВ "РЕСУРС-ПГ") обов`язку з реєстрації права власності.

Умовами попереднього договору встановлено лише зобов`язання суборендодавця вимагати від орендодавця ввести об`єкт в експлуатацію і оформити право власності на об`єкт не пізніше 01 вересня 2021 року, але не пізніше ніж 30 листопада 2021 року.

Таким чином, на переконання суду, у даному випадку відсутня вина відповідача у несвоєчасній реєстрації права власності, що додатково унеможливлює застосування приписів ст. 571 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1064439,45 грн додаткових грошових коштів, відповідно до ст. 571 ЦК України.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 698097,30 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 544957,50 грн інфляційних втрат та 61591,67 грн 3% річних.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Позивачем здійснено нарахування 3% пічних та інфляційних втрат на суму боргу у розмірі 2128878,90 грн за період з 01.12.2021 по 17.11.2022.

Суд враховує, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19, від 16.12.2020 у справі №912/1433/16 від 16.12.2020, від 10.11.2020 у справі № 903/802/18.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 1064439,45 грн додаткових грошових коштів, відповідно до ст.571 ЦК України, то відповідно здійснення нарахувань на вказану суму є безпідставним та необґрунтованим.

Також, враховуючи, що строк виконання відповідачем обов`язку щодо повернення гарантійного платежу пов`язаний з пред`явленням позову у даній справі, а матеріали справи не містять доказів в обґрунтування правомірності здійсненого розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат до цього моменту (з 01.12.2021 по 17.11.2022), позов в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки в період з 01.12.2021 по 17.11.2022 відповідачем не було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 698097,30 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 01.12.2021 по 17.11.2022, то вказані вимоги також задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі.

Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 по справі №910/14180/18.

Проте, судом було встановлено, що відповідачем не було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання в період 01.12.2021 по 17.11.2022, а матеріали справи не містять доказів досягнення між сторонами згоди у попередньому договорі щодо визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами у порядку ст.536 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 698097,30 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОНІС-ЛАБ" до Фізичної особи-підприємця Молодченко Валерія Володимировича, а саме в частині стягнення 1064439,45 грн гарантійного платежу.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Молодченко Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДОНІС-ЛАБ" (02002, місто Київ, вул.Окіпної Раїси, будинок 8-Б, ідентифікаційний код 43807137) 1064439,45 грн гарантійного платежу та 15966,59 грн витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 19.05.2023.

Суддя С. О. Турчин