Постанова

від 02.05.2023 по справі 753/2725/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №753/2725/20 Головуючий у 1 інстанції: Комаревцева Л.В.

провадження №22-ц/824/3073/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 травня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Кулікової С.В., Сушко Л.П.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив здійснити поділ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

23 лютого 2021 року представник відповідачки звернулась до суду із заявою про зупинення провадження в справі №753/2725/20 до набрання законної сили рішеннями судів по справах: 369/5421/20 (Києво-Святошинський районний суд Київської області); 359/3385/20 (Бориспільський міськрайонний суд Київської області); 367/2621/20 (Ірпінський міський суд Київської області).

12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог та просив визнати за ним: право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; право власності на частину будинку, загальною площею 210,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які використано в процесу будівництва у вигляді житлового будинку на земельній ділянці площею 0,0794 га з кадастровим №8000000000:72:504:0170, що знаходиться в АДРЕСА_3 ; право власності на частину земельної ділянки площею 0,794 га з кадастровим №8000000000:72:504:0170, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на паркомісце Г-65, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

28.05.2021 року позивачем подано заяву про усунення недоліків заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої просив: визнати за ним право власності на частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на 97/200 частки будинку загальною площею 210,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за позивачем право власності на частину будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які використано в процесі будівництва, існують у вигляді житлового будинку і розташовані на земельній ділянці площею 0.0794 га з кадастровим номером:8000000000:72:504:0170, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за позивачем право власності на частину земельної ділянки площею 0.0794 га з кадастровим номером: 8000000000:72:504:0170, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати за позивачем право власності на паркомісце Г65, що розташовано за адресою: АДРЕСА_4 .

12.07.2021 представник відповідача надала заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог. Вказала, про те, що в період шлюбу було придбано подружжям в АДРЕСА_5 . У будинку АДРЕСА_6 . Квартири були спільною сумісною власністю. Квартира АДРЕСА_7 була зареєстрована за домовленістю за відповідачем. Квартира АДРЕСА_8 - за позивачем. Позивач відчужив без згоди відповідача квартиру АДРЕСА_8 .

30.04.2020 року відповідачка звернулась до Ірпінського міського суду Київської області з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_8 за вказаною адресою. Справі було присвоєно №367/2621/20.

Відповідачка зазначала про те, що земельна ділянка в АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю відповідно до ч.1 ст. 57 СК України, оскільки була набута в порядку спадкування.

Відповідачка вказувала, що позивачем не є доведеним доказами належність йому будівельних матеріалів і конструктивних елементів в об`єкті незавершеного будівництва та права власності на паркомісця 65-Г та 66Г в АДРЕСА_4 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 1 984 грн 80 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалення нового, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 97/400 часток домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:72:504:0170, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Скаргу обгрунтовував тим, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин законодавство України, якого не існувало на момент спірних правовідносин, і не застосував належного законодавства.

Оскаржувані спірні правовідносини відносяться у часі до липня - вересня 1991 року, коли ОСОБА_2 набула право власності на 97/200 частини домоволодіння по АДРЕСА_3 на підставі рішення виконкому Залізничної районної Ради народних депутатів №196 від 17 липня 1991 року.

На інші 103/200 частини вказаного житлового будинку по АДРЕСА_3 свідоцтво про право власності було видано матері відповідача - ОСОБА_3 , що також підтверджується наявними в справі доказами.

У подальшому, а саме у грудні 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1044 га, кадастровий номер 8000000000:72:504:0063, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , на якій знаходиться спірний житловий будинок (засвідчена копія Державного акту на право власності на земельну ділянку - є в матеріалах справи).

За цим Державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 належить 97/200 земельної ділянки, а ОСОБА_3 - 103/200 земельної ділянки.

У подальшому, після смерті ОСОБА_3 та оформлення спадкових прав вказану земельну ділянку було поділено між спадкоємцями за договором поділу земельної ділянки від 19.05.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Герасименко Н.М., за яким ОСОБА_2 перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,0794 г , якій було присвоєно кадастровий номер 8000000000:72:504:0170 (інформаційна довідка з ДРРПНМ - є в матеріалах справи).

Але у своєму рішенні суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що земельну ділянку площею 0,10 га та будинок наприкінці 1970-х років було приватизовано померлою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

На підставі ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном», тому набута під час шлюбу частина спірного будинку вважається спільною сумісною власністю, незалежно від того, хто був її титульним власником, отже ОСОБА_1 має право на визнання за ним права власності на 97/400 частин спірного домоволодіння.

Те ж саме стосується і відмови у визнанні за ним права власності на 97/400 спірної земельної ділянки, на якій розташовано спірний житловий будинок, що обґрунтовується наступним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на розгляд до іншого суду за встановленою підсудністю.

Скаргу обґрунтовувала тим, що 28.04.2020 року, наступного дня після подання зустрічного позову 27.04.2020 року, їй стало відомо, що протягом 2018-2020 років її чоловіком ОСОБА_1 (до пред`явлення позову по справі 753/2725/20) було незаконно, без її повідомлення та проти її волі реалізовано всі об`єкти спільної сумісної власності подружжя, які вони з чоловіком придбали протягом 41 року спільного життя в шлюбі та були оформлені на чоловіка.

Терміново, 29 та 30 квітня 2020 року відповідачкою було подано позови про визнання недійсними торгів, скасування протоколу про проведення торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права спільної сумісної власності подружжя та витребування майна.

По всім даних позовних заявах були відкриті наступні позовні провадження та слухаються справи:

1. Києво-Святошинський районний суд Київської області, справа 369/5421/20. Рішенням від 07.09.2021 року позовні вимоги повністю задоволені. Вказане рішення оскаржується відповідачем про справі в апеляційній інстанції.

2. Бориспільський міськрайонний суд Київської області, справа №359/3385/20.

3. Ірпінський міський суд Київської області, справа №367/2621/20.

23.02.2021 року адвокатом Женжери Т.І. ні підставі того, що вказані ОСОБА_1 дві квартири, що є предметом позову, не є спільним майном подружжя, а також те, що на підставі його недобросовісного володіння спільним майном, яке внаслідок його умисних дій вибуло із власності без відома та згоди дружини, що впливає на правильність та частки при розподілі спільного майна подружжя, було подано заяву про зупинення провадження до вирішення вказаних вище позовних проваджень в судах цивільного судочинства, в яких ОСОБА_1 є відповідачем та до нього пред`явлені аналогічні майнові вимоги ОСОБА_2 по спільному майну подружжя, які можуть мати значення по справі №753/2725/20, можуть вплинути на порядок поділу квартири, на частки подружжя в даній нерухомості, яка є предметом спору по справі №753/2725/20 та від яких залежить вирішення справи.

12.09.2022 року адвокатом Рогачовою А.К. було повторно подана заява про зупинення провадження по справі на тих же підставах, та додано, що по одній справі - Києво- Святошинським районним судом Київської області (справа №369/5421/20) рішенням від 07.09.2021 року позовні вимоги повністю задоволені. Тож після набрання чинності даного рішення суду воно має вплив на об`єктивний розгляд справи №753/2725/20.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 вересня 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання від 23.02.2021 року про зупинення провадження у справі.

Таким чином, дві заяви про зупинення провадження від 23.02.2021 року та 12.09.2022 року, і клопотання про перенесення розгляду справи від 12.09.2022 року судом першої інстанції взагалі не були досліджені.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір і задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що інше майно є особисто приватною власністю ОСОБА_2 .

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 09 червня 1979 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, про що Жулянською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було зроблено запис за №22. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 .

28 вересня 2021 року ТОВ «Київські енергетичні послуги» на виконання вимог ухвали про витребування доказів повідомлено про те, що у Товаристві для розрахунків за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_9 від 01.01.2019 року відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 (т. 2, а.с.10-11).

04 жовтня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. на виконання ухвали від 15.09.2021 року надала копії документів, які містяться в нотаріальній справі, копію договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ТОВ «Житло киянам» та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. 05.08.2010 року за реєстровим №1450, а також копію згоди ОСОБА_1 на купівлю та на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_10 .

04 жовтня 2021 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на виконання вимог ухвали від 15.09.2021 року надано копії документів з матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_3 . Повідомлено про те, що паркомісця за адресою: АДРЕСА_4 на праві власності не реєструвались.

02 вересня 2022 року ТОВ «Київські енергетичні послуги» на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 26.07.2022 року повідомлено про те, що у Товаристві для розрахунків за спожиту електроенергію за адресою: АДРЕСА_9 для обліку спожитої та сплаченої електричної енергії відкрито особовий рахунок на ім`я ОСОБА_2 . Інформація про переукладення договору про користування електричною енергією з іншою особою у Товаристві відсутня.

За ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За ст.64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Згідно з ч.1 ст.65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст.66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

За ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1, 2 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на надані сторонами докази та встановлені судом обставини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо часткового задоволення вимог позовної заяви.

При зверненні до суду позивачем до позовної заяви було додано копію свідоцтва про реєстрацію шлюбу та витяг з реєстру речових прав.

На виконання ухвали суду від 15.09.2021 року та 26.07.2022 року володільцями інформації було надано відповіді та документи, витребувані судом.

Отже, на підставі доказів, а саме, з матеріалів нотаріальної справи, надісланої 04.10.2021 року на виконання ухвали від 15.09.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (т.2, а.с.14-62) та підлягала поділу.

Позовні вимоги в частині визнання права власності на частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 теж підлягала до задоволення і поділу, оскільки відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.03.2020 року квартира зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності 05.12.2015 року, тобто в період перебування в шлюбі з позивачем.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

04.10.2022 року ухвалою суду позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 права власності на будівельних матеріалів і конструктивних елементів, які використані в процесі будівництва, існують у вигляді житлового будинку і розташовані на земельній ділянці площею 0.0794 га з кадастровим номером: 8000000000:72:504:0170, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; про визнання за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , права власності на паркомісце Г65, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача.

Інші позовні вимоги в частині поділу майна відповідно до заяви про збільшення позовних вимог до задоволення не підлягали, оскільки майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Відповідно до заперечення на заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 12.07.2021, подані ОСОБА_7 щодо вимог про визнання права власності на 97/400 на частку будинку загальною площею 210,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_11 -х роках була виділена сільською радою померлій матері відповідача ОСОБА_3 , яка будувала будинок. Земельну ділянку площею 0,10 га та будинок наприкінці 1970-х років було приватизовано померлою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Після смерті матері в 2013 році її частина земельної ділянки площею 0,05 га та будинку успадкували ОСОБА_2 та її брат по 0,025 га та 103/400 частки будинку кожен. З дозволу ОСОБА_2 успадкована братом частина земельної ділянки площею 0,025 земельної ділянки та 103/400 частки будинку була продано третім особам, які проживають в тому ж будинку.

Відтак, частка земельної ділянки, яка складається з 0,05 га, яка приватизована та 0,025, яка успадкована та частка будинку, яка складає 97/200 є приватизованою та 103/400 успадкованої не є спільним сумісним майном подружжя.

Зважаючи на наведені обставини, суд вірного вважав позовні вимоги такими, що підлягали до часткового задоволення.

Щодо інших, наведених доводах позивача, то вони, як вірно вважав суд першої інстанції, є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та не впливають на висновки суду.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: