Рішення

від 03.05.2023 по справі 359/6964/22

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/359/530/2023

Справа № 359/6964/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бориспіль Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Целікова В.В. звернулась до суду з позовом, яким просила визнати незаконним та скасувати наказ за № 278-К від 30 жовтня 2020 року про її звільнення; поновити з 30 жовтня 2020 року на посаді продавця консультанта магазину; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 березня 2022 року до дати ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 50000 грн. 00 коп. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Стягнути з товариства на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10000 грн. 00 коп. та гонорар успіху в розмірі 10000 грн. 00 коп.

Вимоги обгрунтовано тим, що з 04 вересня 2018 року позивач на підставі наказу № 391-к від 03 вересня 2018 року була прийнята ТОВ «Суматра ЛТД» на роботу на посаду продавець консультант. Фактичним місцем роботи був магазин, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 . При прийнятті на роботу позивач не підписувала трудовий договір, посадову інструкцію та не ознайомлювалась з колективним договором. З 19 листопада 2020 року ТОВ «Суматра ЛТД» змінило юридичну назву на ТОВ «Керуак компані». 21 березня 2019 року позивачка народила дитину у зв`язку з чим подала роботодавцю заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трьох років. З 21 березня 2022 року ОСОБА_1 мала стати до роботи, а тому в лютому 2022 року позивач у телефонній розмові повідомила роботодавця про наміри виходити у березні до роботи, на що на товаристві рекомендували утриматись від цих дій, оскільки розпочалась війна. Однак згодом, з відкритих джерел веб порталу Пенсійного фонду України позивач дізналась, що її було звільнено ще під час перебування у відпустці по догляду за дитиною, а саме 30 жовтня 2020 року. Наведене також знайшло своє підтвердження і у відомостях про трудову діяльність в реєстрі застрахованих осіб.

ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Однак позивач стверджує, що жодних угод з роботодавцем щодо її звільнення не було, попередження про наступне звільнення їй не озвучувалось та письмово не направлялось, вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною та мала намір продовжувати працювати у відповідача і надалі. Наказ про звільнення їй не направлявся. Про своє звільнення дізналась випадково після ознайомлення з даними вказаного вище веб сайту. Зважаючи на це вважає своє звільнення незаконним, просить позов задовольнити та відновити порушені трудові права.

Ухвалою суду від 22 листопада 2022 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом подати відзив на позов не скористалась. Заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

Згідно ч. 8ст. 178 ЦПК Україниу разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання сторони до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Разом з тим, представник позивача подав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, а розгляд справи здійснити у його відсутність.

Зважаючи на неявку сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи і наявні в ній докази, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2передбачено, що відповідно ст.55,124 Конституції Українита ч.1ст.4,ч.1ст.5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.12,81,89ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що позивач 04 вересня 2018 року була прийнята на підставі наказу № 391-к від 03 вересня 2018 року виданого ТОВ «Суматра - ЛТД» на роботу на посаду продавця консультанта магазину за адресою : АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 27 березня 2019 року Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територі-ального управління юстиції у Київській області.

На підставі наказу № 278-к від 30 жовтня 2020 року позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наведене підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 заведеної 26 вересня 2012 року та даними з веб сайту Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

19 листопада 2020 року відповідач змінив юридичну назву та адресу з ТОВ «Суматра - ЛТД» на ТОВ «Керуак компані», з м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 19 Б на м. Житомир, вул. Гоголівська, буд. 4. Крім того, змінився і вид діяльності з роздрібної торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах (код 47.75) на оптову торгівлю парфумами та косметичними товарами (код 46.45).

Устатті 43Конституції України закріплено, щогромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 5-1 КЗпП Українитаст. 43 Конституції Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1ст. 233 КЗпП Українивстановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З довідки, сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України вбачається, що про своє звільнення позивач дізналась 31 липня 2022 року. В свою чергу, доказів направлення, вручення під підпис, ознайомлення з наказом про звільнення роботодавцем працівника, видачі у встановленому законом порядку позивачу оригіналу трудової книжки, матеріали справи не містять.

Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 мала право звернутись до суду з даним позовом в межах трьох місяців з дня, коли вона дізналась про порушення свого трудового права.

З даним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 03 жовтня 2022 року, а тому суд приходить переконання, що тримісячний строк, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, нею не пропущено.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18постанови за № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно ст.21КзпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Суд звертає увагу на той факт, що матеріали справи не містять доказів підписання між сторонами трудового договору, наведене заперечує і позивач.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП Українипідставою для припинення трудового договору є угода сторін.

У пункті 8вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам наголошено що слід мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1ст.36 КЗпП(за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповнова-женого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1ст. 36 КЗпП України(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати : чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та що було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Відтак суд вважає звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України незаконним, а тому позовні вимоги про скасування наказу № 278-к від 30 жовтня 2020 року про її звільнення та поновлення на роботі на посаді продавець - консультант, підлягають задоволенню.

У пункті 4 ч.1ст.430 ЦПК Українита ч. 7ст. 235 КЗпП Українивказано, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Зважаючи на вказане суд приходить висновку щодо наявності підстав для звернення судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді продавець - консультант, до негайного виконання.

Згідно ч.1, 2ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно п. 18, абз. 3 п. 32Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 рокувказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно п.п. 2-4 п. 2 розділу ІІ вказаного Порядку працівникові,який пропрацювавна підприємстві,в установі,організації чиу фізичноїособи -підприємця абофізичної особи,які вмежах трудовихвідносин використовуютьпрацю найманихпрацівників,менше року,середня заробітнаплата обчислюєтьсявиходячи звиплат зафактичний часроботи,тобто зпершого числамісяця післяоформлення нароботу допершого числамісяця,в якомунадається відпусткаабо виплачуєтьсякомпенсація заневикористану відпустку.Якщо працівникаприйнято (оформлено)на роботуне зпершого числамісяця,проте датаприйняття нароботу єпершим робочимднем місяця,то цеймісяць враховуєтьсядо розрахунковогоперіоду якповний місяць. У всіхінших випадкахсередня заробітнаплата обчислюєтьсявиходячи звиплат заостанні двакалендарні місяціроботи,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язанавідповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом п.п. 2, 3 п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КабінетуМіністрів Українивід 08лютого 1995року за№ 100 якщо врозрахунковому періодіу працівникане булозаробітної плати,розрахунки проводятьсяз установленихйому втрудовому договорітарифної ставки,посадового (місячного)окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Зважаючи на те, що це позивача в розрахунковому періоді не було заробітку, суд обраховує середньомісячний заробіток виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку 6500 грн. 00 коп.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2020 року по 29 жовтня 2021 року включно в розмірі 78000 грн. 00 коп. (6500 грн. 00 коп. х 12 місяців).

Системний аналіз пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердже-ноїпостановою КМУ за № 100 від 08 лютого 1995 року та пункту164.6 статті 164 ПК Українидає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповід-ного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Згідно ч.1, п. 2 ч.2, ч.3ст. 23 Цивільного кодексу Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2ст. 16 ЦК Українивизначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

ВстановленеКонституцієюта законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно ст. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, аст. 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі наведених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні її з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків і вимагало від ОСОБА_1 додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуван-ням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добро-вільнеза власною ініціативою чи за зверненням потерпілогоспростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Дослідивши позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. 00 коп., суд вважає за необхідне, з урахуванням обставин справи, незаконного звільнення позивача з займаної посади, ступінь моральних страждань та переживань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості стягнути з ТОВ «Керуак компані» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Щодо вимог позивача про стягнення на її користь з відповідача витрат на професійну правову допомогу та гонорару успіху в розмірі 10000 грн. 00 коп. слід зазначити наступне.

Згідно ч. 3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалісттів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребу-ванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1ст. 134 ЦПК Українивизначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Приписами ч. 1ст. 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3ст. 137 ЦПК Українивизначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положеннями ч. 4ст. 137 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому за змістом ч. 6 цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В розрізі з наведеним суд зазначає, що стороною відповідача не заявлено під час судового розгляду та не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених затрат на правову допомогу позивачем надано суду наступні докази : ордер на надання правничої (правової) допомоги від 18 липня 2022 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на суму 51000 грн. 00 коп.; узгоджений перелік послуг як додаток №2 до договору № 220621-1 від 21 червня 2022 року; рахунок на оплату № ФЮ220009148 від 14 вересня 2022 року на суму 10000 грн. 00 коп., акт надання послуг № ФЮ221124001 від 24 листопада 2022 року на суму 10000 грн. 00 коп., рахунок на оплату № ФЮ230117010 від 17 січня 2023 року на суму 3500 грн. 00 коп., акт надання послуг № ФЮ230117001 від 17 січня 2023 року н6ва суму 3500 грн. 00 коп., розрахунок на оплату № ФЮ230301086 від 01 березня 2023 року на суму 3500 грн. 00 коп., акт надання послуг № ФЮ230290001 від 29 березня 2023 року на суму 3500 грн. 00 коп.

Відповідно п. 3 ч. 2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, в разі часткового задоволення позову, - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вказане, суд приходить переконання, що позивач не надала суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що нею фактично і дійсно понесено затрати на правничу допомогу у вказаному вище розмірі, як то : накладна, квитанція, чек, рахунок фактура з відміткою про сплату та інший платіжний документ, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

За умовами п. 6 додатку № 2 до договору № 220621-1 від 21 червня 2022 року про узгодження переліку послуг у разі досягнення Адвокатським бюро «Владілена Целікова «Фабула Юстиції» позитивного результату у вигляді судового рішення щодо стягнення грошових коштів з ТОВ «Керуак компані», клієнт сплачує бюро гонорар успіху, що становить 10% від ціни (суми) позову.

Доказів того, що ОСОБА_1 дійсно сплатила даний гонорар адвокатському бюро, у зв`язку з чим понесла фактичні витрати, до суду також не надано, а тому у задоволенні цієї вимоги слід також відмовити.

При звернені до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1587 грн. 84 грн. Наведене підтверджується квитанцією ID 6898-2177-8871-6828 від 17 листопада 2022 року.

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено з ТОВ «Керуак компані» на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені витрати на сплату судоврого зброру в розмірі 1587 грн. 84 грн.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 259-265, 353-354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» за № 278-к від 30 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади продавець консультант на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавець консультант Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» з 30 жовтня 2020 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2020 року до 29 квітня 2021 року в розмірі 78 000 (сімдесят вісім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) 00 (нуль) копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1587 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Інформація про позивача : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , паспорт № НОМЕР_4 виданий 25 вересня 2017 року органом 8026, дійсний до 25 вересня 2027 року, запис № 19940710 - 04025, зареєстрована за адресою : АДРЕСА_2 .

Інформація про відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуак Компані», код ЄДРПОУ 21591206, місцезнаходження : м. Житомир, вул. Гоголівська, 4.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення суду виготовлено 12 травня 2023 року.

Суддя Л.В. Яковлєва