Рішення

від 10.05.2023 по справі 910/2655/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 910/2655/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, код ЄДРПОУ 20782312)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" (65101, Одеська обл., м. Одеса, пр-т Маршала Жукова, буд. 4, каб. 101А, код ЄДРПОУ 32792741)

про стягнення 12598,61 грн., -

за участю представників сторін: не з`явились

Суть спору: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" про стягнення 12598,61 грн. збитків в порядку регресу.

В обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" вказує, що 01.02.2021 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу БАЗ, НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Іллічівського міського суду Одеської області у справі №501/315/21 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Потерпіла особа звернулася до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування та позивачем було здійснено виплату на суму 12598,61 грн. Позивач із посиланням на ст. 38.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вказує, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 19.04.2023 о 12:25.

14.04.2023 за вх.№12214/23 до суду від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, яка судом була задоволена.

Ухвалою суду від 19.04.2023 відкладено розгляд справи на 10.05.2023 о 15:30.

У судове засідання 10.05.2023 сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Позивач у позовній заяві просив суд розглянути справу без участі представника позивача. Відповідач про наявність даної господарської справи повідомлявся шляхом направлення ухвали суду на юридичну адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить поштове повідомлення про вручення відправлення відповідачу, окрім того, представнику відповідача був наданий доступ до електронної справи та про дату та час засідання було повідомлено шляхом надсилання ухвали суду від 19.04.2023 до електронного кабінету представника відповідача (ордер на представництво відповідача наявний в матеріалах справи), про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа. Суд виходить з того, що сторони в господарському процесі мають вчиняти належні дії щодо ефективного використання належних їм процесуальних прав та виконання належних обов`язків, а господарський суд, повідомляючи сторін по справі засобами поштового та/або електронного зв`язку зі свого боку забезпечує їм належні процесуальні гарантії на участь у розгляді справи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Справа №910/2655/23 розглядалась судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України та оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом та оголошеним загальнодержавним карантином, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 10.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

04.09.2020 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (страховик, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" (страхувальник, відповідач) укладено договір №ЕР.201148792 (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого:

- цей документ є візуальною формою полісу, що посвідчує укладення внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, внутрішній електронний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - договір) діє виключно на території України на умовах, встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

- страховик: ПрАТ СК "ПЗУ Україна";

- страхувальник: ТОВ "Автотранс-Україна";

- строк дії договору: з 00:00 07.09.2020 по 24:00 06.03.2021 включно; договір набирає чинності з початку строку його дії, що зазначений у цьому полісі, але не раніше моменту його реєстрації у єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- забезпечений транспортний засіб: тип - автобус (D1), номерний знак - НОМЕР_1 , рік випуску - 2007, марка та модель - БАЗ А079.14, VIN код - НОМЕР_2 ;

- страховий платіж: 1413 грн.

01.02.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу БАЗ, НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу Krasz; НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , транспортного засобу Volkswagen, НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу DAF, НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В матеріалах справи наявна постанова Іллічівського міського суду Одеської області від 02.02.2021 по справі №501/315/21, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. Приймаючи дане рішення, суд зазначив:

- особа, яка притягується до відповідальності - ОСОБА_1 , громадянин України, який працює водієм "Автотранс-Україна", за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП;

- 01.02.2021, приблизно о 15 годині 45 хвилин, ОСОБА_1 , керуючи автобусом БАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , по маршруту №81 на а/д Одеса - Чорноморськ, біля буд. АДРЕСА_1, в порушення п.п. 2.3 "а", 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, перед виїздом не впевнився в технічній справності транспортного засобу, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної швидкості руху, в результаті чого допустив наїзд на припаркований з права від нього напівпричеп KOGEL, номерний знак НОМЕР_6 , зупинившийся з ліва автомобіль Volkswagen, НОМЕР_4, припаркований з права вантажний автомобіль DAF, номерний знак НОМЕР_5 та поліцейський автомобіль КРАЗ, номерний знак НОМЕР_3 ; у наслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження;

- згідно з п.12.1 Правил під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; відповідно до п.13.1 Правил водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу; вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується дослідженими судом наступними матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №443032 від 01.02.2021, схемою місця ДТП, письмовими поясненнями, рапортом; ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу; враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, обставину, що пом`якшує його відповідальність - щире розкаяння, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, суд визнав необхідним та достатнім накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано та матеріали справи містять:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №443032;

- схема місця ДТП;

- пояснення учасників ДТП;

- копія відповіді від НПУ, в якій зокрема, зазначені учасники ДТП та винуватець ДТП - ОСОБА_1 , порушено п.12.1 ПДР - водій ТЗ не врахув.безпеч.швид.руху, особл.вантажу, стан ТЗ.

- повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 02.02.2021;

- повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 03.02.2021;

- заява від 16.02.2021 про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП;

- висновок 2035ЕSOS_-210204-215739 автотоварознавчого дослідження від 26.03.2021 про визначення вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу Volkswagen, НОМЕР_4, в якому зазначено, що вартість збитків становить з ПДВ 14657,53 грн.;

- страховий акт №2103/1, в якому визначено застраховану особу та забезпечений транспортний засіб, відомості про страховий випадок та потерпілу особу та розрахунок розміру страхового відшкодування у розмірі 12598,61 грн.; платіжне доручення №00052783 від 30.03.2021 про сплату позивачем страхового відшкодування у розмірі 12598,61 грн.

В матеріалах справи наявна претензія позивача від 16.11.2022 за вих.№2103/ІНС до ТОВ "Автотранс-Україна" про відшкодування шкоди в порядку регресу, в якій вказано, зокрема, що:

- 01.02.2021 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу БАЗ, НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Volkswagen, НОМЕР_7 ; постановою Іллічівського міського суду Одеської області у справі №501/315/21 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП; потерпіла особа звернулася до ПрАТ СК "ПЗУ Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування та ПрАТ СК "ПЗУ Україна" здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 12598,61 грн.;

- згідно зі статтею 38.1.1 Закону України ОСЦПВВНТЗ страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; постановою Іллічівського міського суду Одеської області у справі №501/315/21 встановлено, що ОСОБА_1 перед виїздом не впевнився в технічній справності транспортного засобу, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної швидкості руху, в результаті чого допустив наїзд на припаркований ТЗ;

- ТОВ "Автотранс-Україна" необхідно перерахувати 12598,61 грн., у місячний термін з моменту отримання цього листа на банківський рахунок для безготівкових перерахувань ПрАТ СК "ПЗУ Україна" та у разі незадоволення заявлених вимог, ПрАТ СК "ПЗУ Україна" буде вимушене звернутись за захистом своїх прав та відшкодуванням понесених витрат до суду.

Доказів направлення вказаної претензії матеріали справи не містять, як і доказів сплати заявленої до стягнення суми.

Не відшкодування відповідачем завданих збитків стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п.п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб. Розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. Пропозиції МТСБУ щодо розміру базового страхового платежу та значень коригуючих коефіцієнтів підтверджуються актуарними розрахунками з урахуванням рівня збитковості даного виду страхування в цілому по галузі за останній розрахунковий період, який становить не менше року, та статистичних даних. Якщо Уповноважений орган протягом 60 календарних днів з дня внесення МТСБУ пропозиції не затвердив розмір базового страхового платежу, перелік, значення коригуючих коефіцієнтів та порядок їх застосування, діють попередні коригуючі коефіцієнти, порядок їх застосування та розмір базового страхового платежу.

За п.22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У відповідності до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.33.1.4 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

За п.36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1 до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування); 38.1.2 до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини; 38.1.3. до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

Пунктом 2.3 "а" Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

У відповідності до п.21.1 Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Згідно з п.13.1 Правил дорожнього руху водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. 2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У постанові КГС ВС від 16.04.2018 у справі №921/283/17-г/7 вказано, що позовною вимогою у цій справі є відшкодування страхової виплати позивачу - особі яка здійснила страхову виплату, страхувальником в порядку регресу на підставі пп. "г" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки дорожньо-транспортна пригода за доводами позивача визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху. Як вбачається із встановлених судами обставин, позивач виплатив власнику транспортного засобу марки FORD TRANSIT, 285000 грн. відшкодування витрат, пов`язаних з пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини особи у зв`язку з порушенням п.п. 12.1, 13.1 ПДР. Таким чином, відповідач є не тільки страхувальником, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а й власником транспортного засобу, яким під час ДТП керував його працівник. Апеляційний господарський суд, встановивши, що причиною настання 18.01.2017 р. спірної ДТП стало невідповідність технічного стану транспортного засобу, оскільки водій порушив вимоги п.2.3, п.12.1, п.13.1 "Правил дорожнього руху", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, зокрема, перед виїздом не перевірив технічно справний стан транспортного засобу, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому судом апеляційної інстанції враховано обставини, підтверджені протоколом про адміністративне правопорушення серії БР №111910 від 18.01.2017р., постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 07.02.2017р. у справі №760/1492/17, за якими водія відповідача притягнено до відповідальності за ст. 124 КУпАП та повідомленням про ДТП, підписаним директором відповідача, скріпленим печаткою підприємства, в якому, зокрема, вказано обставини настання пригоди: "відмовили гальма". Таким чином, апеляційний господарський суд правильно застосовав пп. "г" п. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц відступила від висновку, сформульованого ВСУ в постанові від 23.12.2015 у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страховик, що виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. У постанові зазначено, що існує виключна правова проблема, яку необхідно вирішити для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Спрямовування судової практики шляхом неврахування наявності договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності при вирішенні питання про відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою відповідальність згідно із Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", нівелює існування цього правового інституту як такого. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість нього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває права зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч.6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення розміру виплачених страховиком суми відшкодування в порядку регресу з самого страхувальника. Так, як було зазначено вище, у ст. 38.1.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено наявність у страховика права після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду за вичерпним переліком підстав.

Господарський суд зазначає, що обґрунтовуючи даний позов, позивачем визначено підставу для подачі такого позову до страхувальника, як п/п "г" п.38.1.1 ст. 38 Закону, який вказує, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху. Таким чином, для настання у позивача права регресної вимоги до страхувальника необхідно встановити, що причиною настання спірної ДТП стало невідповідність технічного стану транспортного засобу.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, зокрема з протоколу про адміністративне правопорушення №44332 та з постанови Іллічівського районного суду Одеської області від 02.02.2021 у справі №501/315/21, якою встановлено вину водія, забезпечений транспортний засіб під керуванням водія порушив п.п. 2.3 "а", 12.1, 13.1 ПДР.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що безпосереднім наслідком спірної ДТП стала виключно невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам ПДР, у наданих документах відсутнє зазначення про характер такої невідповідності (наприклад відмова гальм), а тому на переконання суду позивачем не доведено права на звернення до страхувальника з даним регресним позовом відповідно до п/п "г" п.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Посилання позивача на те, що водій перед виїздом не впевнився в технічній справності транспортного засобу, як це визначено у постанові Іллічівського районного суду Одеської області від 02.02.2021 у справі №501/315/21, не встановлюють для суду беззаперечного доказу того, що ДТП сталась виключно через якусь невідповідність технічному стану транспортного засобу, а не з інших причин, які також визначені у зазначеній постанові, а саме про не врахування водієм швидкості руху, дорожньої обстановки чи особливості вантажу, та для можливості застосування п/п "г" п.38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про недоведеність та відмову у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" в повному обсязі.

Іншого позивачем не доведено.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19 травня 2023 р.

Суддя Ю.С. Бездоля