Окрема думка

від 26.04.2023 по справі 692/82/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Стрільчука В. А.

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 692/82/22

провадження № 61-5976св22

за позовом ОСОБА_1 до Драбівського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені С. В. Васильченка - гімназія» Драбівської селищної ради Черкаської області, Відділу освіти Драбівської селищної ради Черкаської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 15 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2022 року.

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Драбівського навчально-виховного комплексу «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів імені С. В. Васильченка - гімназія» Драбівської селищної ради Черкаської області (далі - Драбівський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка- гімназія»), Відділу освіти Драбівської селищної ради Черкаської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 01 квітня 2019 року її призначено на посаду вчителя англійської мови Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» з оплатою праці відповідно до штатного розпису. 25 жовтня 2021 року Драбівський НВК «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» видав наказ про попередження працівників щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати № 207. 02 листопада 2021 року вона отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 01 листопада 2021 року № 6, де вказувалося про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників освітніх закладів. Окрім того, було зазначено, що з 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста ТОВ «Медичний центр» лікарська династія» від 04 листопада 2021 року їй встановлено відповідний медичний діагноз та рекомендовано не проводити вакцинацію від COVID-19 на період обстеження та лікування терміном 2 місяці. 05 січня 2022 року навчальний заклад ознайомив її з наказом від 05 січня 2022 року за № 1-К «Про відсторонення від роботи». У зв`язку з відстороненням від роботи, роботодавець позбавив її єдиного джерела доходу, що ставить її в скрутне матеріальне становище, адже вона не мала змоги сплачувати за комунальні послуги, придбавати ліки та інші необхідні речі. Крім того, на її утриманні перебуває син та онук, тому відсторонення від роботи позбавляє змоги утримувати родину. Ні трудовим договором, ні наказом про прийняття на роботу, ні посадовою інструкцією не передбачено необхідність проходження профілактичного щеплення проти COVID-19, а тому оспорюваний наказ є незаконним. Законодавством України передбачено заборону дискримінації працівників за станом здоров`я чи іншими ознаками, а тому обмеження прав і свобод людини і працівника через відсутність щеплення від коронавірусної хвороби є порушенням основних прав та свобод людини. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 05 січня 2022 року № 1-К про відсторонення від роботи, а також виплатити їй середній заробіток за час відсторонення від роботи з дня такого відсторонення до набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 15 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що тимчасове відсторонення позивача від роботи виправдовує суспільний інтерес, пов`язаний із забезпеченням безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. ОСОБА_1 фактично відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала довідку про медичні протипоказання до вакцинації станом на закінчення дії медичної довідки від 04 листопада 2021 року та не надала суду доказів того, що виконала умови для допуску її до праці. При цьому суд вважав, що керівник шкільного навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників шкільного освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ухвалила правомірне рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, в судовому засіданні досліджено всі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку. Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, а також стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи. Позивач повідомлялася керівником навчального закладу про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень у строк до 08 листопада 2021 року. У відповідь позивач надала документ строком дії до 04 січня 2022 року, який підтвердив протипоказання до таких щеплень. Позивач не надала суду доказів про наявність обставин, які унеможливили до 04 січня 2022 року надати документ про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень або документ про проходження щеплень. Станом на момент видання оспорюваного наказу про відсторонення, таке відсторонення позивача від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом, та за існування правових і фактичних підстав.

У червні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 15 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Постановою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 15 березня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 травня 2022 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» у частині визнання незаконним та скасування наказу від 05 січня 2022 року за № 1-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» від 05 січня 2022 року за № 1-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Справу в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Відділу освіти Драбівської селищної ради Черкаської областіпро стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи з дня такого відсторонення і до набрання рішенням суду законної силипередано на новий розгляд до суду першої інстанції.

З вищенаведеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

Судами встановлено, що наказом від 15 березня 2019 року № 19-к ОСОБА_3 призначено на посаду вчителя англійської мови Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» з 01 квітня 2019 року.

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 02 травня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила ім`я на ОСОБА_1 .

Наказом Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» від 25 жовтня 2021 року № 207 «Про попередження працівників щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати» ОСОБА_1 під особистий підпис попереджено, що до 05 листопада 2021 року необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або в разі протипоказань від щеплення проти COVID-19 надати довідку від сімейного лікаря про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Запропоновано невакцинованим працівникам до 05 листопада 2021 року надати письмову відмову від щеплення проти COVID-19 та попереджено про відсторонення 08 листопада 2021 року від роботи працівників, які відмовилися від профілактичного щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

02 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримала повідомлення від 01 листопада 2021 року № 6 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», в якому її було повідомлено що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників освітніх закладів та запропоновано надати документи, зазначені в наказі № 207 від 25 жовтня 2021 року.

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста, виданого 04 листопада 2021 року лікарем терапевтом ОСОБА_4 . Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Лікарська династія», ОСОБА_1 вакцинація від COVID-19 не рекомендована на період обстеження та лікування терміном на 2 місяці, встановлено відповідний медичний діагноз.

05 січня 2022 року наказом Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» від 05 січня 2022 року № 1-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відсторонено ОСОБА_1 , вчителя англійської мови, від роботи з 05 січня 2022 року у зв`язку з закінченням дії довідки медичних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи за результатами контролю щодо обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Наказ видано на підставі закінчення дії довідки медичних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19. З наказом позивач не погодилася, про що свідчить її письмове пояснення на вказаному наказі.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованим у МЮ України 26 лютого 2022 року № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні.

На підставі наказу МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, ОСОБА_1 допущена до роботи з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану. Допуск до роботи оформлено наказом Драбівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. В. Васильченка-гімназія» № 13-к від 01 березня 2022 року.

При вирішенні цієї справи судом касаційної інстанції враховано висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Зокрема, процитовано такі правові позиції:

«Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

[…]Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Обґрунтовуючи свої висновки в цій справі, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача. За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення її від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в частині скасування оскаржуваного наказу про відсторонення від роботи належить задовольнити.

Висловлюючи свою незгоду з результатами касаційного розгляду, виходжу з такого.

Вимога щодо врахування роботодавцем при відсторонені працівника від роботи у зв`язку з його відмовою від обов`язкового щеплення проти COVID-19 таких критеріїв, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням, на рівні закону чи підзаконних нормативних актів не встановлювалася. Вперше така вимога сформульована як правова позиція у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій після ухвалення у цій справі судових рішень судами першої і апеляційної інстанцій.

Дотримання роботодавцем зазначених критеріїв при відсторонені позивача від роботи не було предметом доказування у справі. Про ці обставини не йшлося й у самій позовній заяві. Суди не могли враховувати ті обставини, про необхідність врахування яких висловилася Велика Палата Верховного Суду вже після ухвалення судових рішень в цій справі.

Скасовуючи судові рішення в цій справі з посиланням на те, що суди не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи, колегія суддів не звернула уваги на те, що позивач, яка є вчителем, за характером своєї роботи безпосередньо має прямі та непрямі контакти з іншими вчителями та насамперед з учнями закладу освіти, імунна система та організм яких, на відміну від дорослих, тільки розвивається, а отже, не в змозі в повній мірі забезпечити надійний захист від інфекційних хвороб, тому у зв`язку з відмовою позивача від проходження щеплення від COVID-19 вона підлягала відстороненню від роботи. В цій ситуації виконуються умови для відсторонення працівника від роботи, встановлені у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду.

У справі, яка переглядається, відмовляючись від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, позивач мала розуміти, що за відсутності такого щеплення вона наражала на небезпеку не лише себе, а й створювала загрозу для життя та здоров`я учнів, членів їхніх сімей та працівників закладу освіти. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Якщо ж у суду касаційної інстанції не було достатніх відомостей про характер роботи позивача для того, щоб визначитися, чи має вона прямі соціальні контакти з учнями, необхідно було скасувати судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування судом зазначених обставин.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що судові рішення належало залишити без змін або ж, виходячи з мотивів суду касаційної інстанції, скасувати їх з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, вважаю, що в цій справі суд касаційної інстанції не вправі був ухвалювати судове рішення про скасування оскаржуваного наказу про відсторонення працівника закладу освіти від роботи без відступлення в установленому законом порядку від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справах № 208/10023/21 (провадження № 61-11319св22) і № 295/16337/21 (провадження № 61-4196св22), від 12 квітня 2023 року у справах № 685/1535/21 (провадження № 61-4674св22), № 166/1319/21 (провадження № 61-5531св22) і № 344/19802/21 (провадження № 61-7161св22), так як висновки колегій суддів Першої судової палати, наведені в судових рішеннях у вказаних справах, прямо суперечать зазначеному висновку Верховного Суду в цій справі.

Зокрема, у згаданих постановах, погоджуючись з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходили з того, що індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могли нести позивачі як невакциновані працівники, колегії суддів враховували також кількість їх соціальних контактів на робочому місці, в тому числі контактів з дітьми, які здобувають освіту і мають право на безпечний освітній процес. Колегії суддів зазначали, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але як будь-яке право в деяких ситуаціях воно може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Право позивачів на працю в освітніх закладах було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі ухилилися від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтується на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника. З огляду на те, що за позивачами на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення причин, що зумовили їх відсторонення від роботи та після їх допуску до роботи (виконання робіт), Верховний Суд не встановив порушення права позивачів на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Водночас в постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справах № 464/9030/21 (провадження № 61-9521св22), № 613/1947/21 (провадження № 61-8881св22), № 279/6899/21 (провадження № 61-7476св22), № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22), № 607/20853/21 (провадження № 61-7454св22) колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилися з рішеннями роботодавців щодо необхідності відсторонення від роботи вчителів/викладачів навчальних закладів, вказавши, що застосування до позивачів такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ними трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Суди не встановили жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачів від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самих позивачів. За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, що фактично узгоджується з висновками, наведеними в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

За таких обставин, коли існує різна судова практика застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду однієї й тієї ж норми права щодо певної категорії працівників (зокрема, вчителів/викладачів навчальних закладів), вважаю, що в цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зобов`язаний був постановити ухвалу про передачу справи на розгляд об`єднаної палати з метою врегулювання вказаних розбіжностей задля забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Суддя В. А. Стрільчук