Постанова

від 22.05.2023 по справі 481/746/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.05.23

22-ц/812/399/23

Справа №481/746/22

Провадження № 22-ц/812/399/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 травня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника Задерецького В.А. ,

відповідача - ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2022 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Уманською О.В., повний текст складено 13 грудня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новобузька міська рада Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні майном,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новобузька міська рада, ОСОБА_5 , про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що у її володінні і користуванні перебуває спільне сумісне майно набуте під час шлюбу з ОСОБА_5 , а саме - гараж площею 27 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Поряд із гаражем, за адресою АДРЕСА_2 розташована нежитлова будівля, яка належить ОСОБА_3 , яка використовується останньою як магазин. Відстань поміж стінками їх будівель складає один метр. З лицевої частини поміж будівлями наявна цегляна стіна, яка слугує у якості огородження дворів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від вулиці.

Зазначає, що відповідач без правових на те підстав, не маючи жодного дозволу, без погодження з нею, самовільно, між своєю будівлею і її будівлею та стінкою цегляного забору, біля задньої стіни будівлі гаража, між будівлями збудувала цегляну стіну (перестінок), покрила дах між цими стінами, вирізала у стінці своєї будівлі прохід зі свого магазину і облаштувала там господарче приміщення «комору». Вказана забудова унеможливлює (блокує) доступ їй до стіни свого гаражу сусідньої із будівлею позивача, та відповідно унеможливлює обслуговування будівлі гаража, його фундаменту, стіни, відмостки, і покрівлі.

Крім того, 10 червня 2022 року та 17 червня 2022 року за вини ОСОБА_3 , у вказаній вище самовільно облаштованій поміж стінами будівель «коморі» відбулося дві пожежі, які були припинені тільки завдяки діям служби МНС. Від пожежі обгоріла стіна гаража ОСОБА_1 , було знищено і пошкоджено майно позивача, що перебувало у гаражі, їй були заподіяні значні матеріальні збитки. В результаті пожежі також була пошкоджена покрівля «комори», яку відповідач відновила, і продовжує нею користуватись. На зауваження демонтувати самовільно збудовані перестінок і покрівлю надавши доступ до гаражу не реагує.

Відтак, у неї виникають складнощі пов`язані із неможливістю обслуговування будівлі свого гаражу, оскільки самовільно збудовані відповідачем цегляна стіна (перестінок) та покрівля, не дають можливості доступу до обгорілої стіни гаража і здійснити її ремонт, як і ремонт вимощення, даху, та здійснювати його поточне обслуговування. Не маючи змоги використовувати належне їй майно і право вільного доступу до нього, та зважаючи на без результативність досудових вимог, посилаючись на ст.ст.319, 321, 391, 396 ЦК України просила суд усунути перешкоди, які чинить відповідач у користуванні гаражем та земельною ділянкою біля нього, шляхом зобов`язання відповідача за власний рахунок демонтувати самовільно збудованої цегляної стіни між задньою стіною її гаража та нежитловою будівлею відповідача, та демонтувати покриття (даху) між ними.

Заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 гаражем та земельною ділянкою біля нього за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати (знести) за власний рахунок самовільно збудовану цегляну стіну (перестінок) між задньою стіною гаража ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 та нежитловою будівлею ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та демонтажу покриття (даху) між ними.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у розмірі 992,40 гривень.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 02 березня 2023 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Новобузьккого районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2022 року №481/746/22 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новобузька міська рада Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні майном, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного та невсебічного дослідження обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просили про його скасування та направлення справи для розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що зміст позовної заяви не відповідає вимогам частини 3 статті 175 ЦПК України. У редакції позовної заяви представник позивача не зазначив номери засобів зв`язку тобто, номер її мобільного телефону, що істотним значенням з повноти та всебічності розгляду справи.

Вказані обставини стверджуються тим, що в матеріалах справи на а.с. 38 мається довідка виготовлена секретарем судового засідання про направлення на її мобільний телефон CMC. В редакції позовної заяви та довідці секретаря судового засідання на а. с. 38 відсутній запис номера мого мобільного телефону, на а./с. 38

В змісті повної ухвали виготовленої від 07 березня 2023 року відсутній правовий висновок щодо доказу про повідомлення про день, час призначення судового засідання.

Вказувала, що в матеріалах справи наявні повістки на її ім`я , але відсутні докази того, що повістка надсилалася на її адресу.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що працівники Укрпошти 6 (шість) разів не інформували її про наявність в поштовому відділенні вказаних рекомендованих листів на її ім`я і не інформували про необхідність їх отримати, а також не доставляли їх за місцем її мешкання та зазначали надумане про те, що вона не проживаю за вказаною адресою, де вона проживає і щоденно в неї працює магазин.

Також, вказувала, що має нотаріальний договір купівлі-продаж від 01 квітня 2007 року за реєстром № 843 земельної ділянки за кадастровим № 4824510100:03:061:0029 площею 0,0036га, який зареєстровано у Державному реєстрі правочинів за № 5701110 від 01 квітня 2008 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером витягу 303072599 від 20 червня 2022 року; Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 242408 від 21 січня 2009 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010902003258.

Також, має нотаріальний договір купівлі-продаж від 01 квітня 2007 року за реєстром № 844 земельної ділянки за кадастровим № 4824510100:03:061:0023 площею 0.1000га., який зареєстровано у Державному реєстрі правочинів за № 5701196 від 01 квітня 2008 року; Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 242409 від 21 січня 2009 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010902003259.

Розпорядженням Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області за № 1141 -р від 24 листопада 2004 року затверджено Акт технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 03 листопада 2004 року щодо об`єкту магазину гр. ОСОБА_7 по АДРЕСА_3 ;

Рішення за № 543 Новобузької міської ради Миколаївської області від 12 грудня 2008 року надано дозвіл гр. ОСОБА_8 на зміну цільового використання земельної ділянки площею 52,9 метри квадратні по АДРЕСА_3 для комерційного використання;

Рішення № 512 Новобузької міської ради Миколаївської області виконавчий комітет надано дозвіл на розміщення об`єкту торгівлі суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_8 .

В матеріалах справи відсутні правові обґрунтування суду щодо пріоритету доказів позивача наданих до суду над правовстановлюючими документами наданими мною до заяви про перегляд заочного рішення суду від 08 грудня 2022 року:

1. Акту обстеження об`єктів містобудування від 08 серпня 2022 року в якому зазначено: "... ОСОБА_8 (документ, що посвідчує право власності не надано) технічний паспорт від 22.08.2008 року інвентаризаційна справа №6818. За інформацією гр. ОСОБА_8 даний магазин було придбано разом із домоволодінням". "...В розмові із гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було зауважено, що дане приміщення було облаштовано гр. ОСОБА_8 вже після того коли вона придбала магазин, раніше воно слугувало звичайним загороженням".

Вказана фейкова комісія, яка невідомо яким рішенням та якого органу затверджена, складала акт від 08 серпня 2022 року без ознайомлення із змістом належних їй правовстановлюючих документів. Комісія не має повноважень своїм актом спростовувати правовстановлюючі документи на право власності на магазин та домоволодіння. Суд з цього приводу не дав правової оцінки вказаному акту, як доказу позивача про її вину чи невиність.

В листі за підписом начальника відділу містобудування архітектури будівництва та цивільного захисту виконавчого апарату Новобузької міської ради Тетяни Висоцької зазначені фантастичні обґрунтування пов`язані із хибною думкою із актом перевірки від 08 серпня 2022 року на які суд прийняв в якості доказу за наступним змістом: "...Також в ході обстеження було встановлено наступне. 17 червня 2022 року відбулася пожежа нежитлової будівлі магазину, в наслідок чого через попадання вогню зсередини було пошкоджено стіну бокового фасаду гаражу, що належить ОСОБА_5 . Візуальним обстеженням було встановлено, що між двома нежитловими будівлями територію, яка повинна використовуватися для обслуговування будівель і споруд було забудовано і використовувалося як прибудова до магазину". Вказана посадова особа, яка підписала такий АКТ забула, що пожежа була із двору від житлового будинку. Полум`я пожежі було в магазині і обгоріла задня стіна магазину (згідно поетажного плану), яка знаходиться напроти стіни гаража належного ОСОБА_5 . Задня стіна магазину не являється стіною гаража.

Суд не досліджував в заочному розгляді про те, що будівля гаража належного ОСОБА_5 знаходиться на території земельної ділянки належної їй на праві власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ за № 242409 від 21 січня 2009 року.

Суд не досліджував в заочному розгляді технічний паспорт від 22 лютого 2008 року на виробничий будинок магазин за поштовою адресою будинку за АДРЕСА_1 та не дав йому правової оцінки.

Таким чином, суд першої інстанції не розглядав долучені нею докази за заявою про перегляд заочного рішення, що стосується суті заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні докази того, що вона отримувала судові повістки, суд визнав про те, що позовна заява не відповідає вимогам частині 3 статті 175 ЦПК України та незазначений мобільний телефон, а також докази того, що пожежею було пошкоджено задню стіну гаража належного ОСОБА_5 .

Посилалась на те, що позивач збудував гараж на земельній ділянці належної їй на праві власності згідно державного акту серії ЯЗ за № 242409 від 21 січня 2009 року. Не довів суду позивач також те, що наявне право власності на магазин збудований на підставі дозволу та рішень місцевого органу влади та введений в установленому Законом поряду до експлуатації.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Задерецький В.А. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, судове рішення просив залишити без змін.

У судовому засіданні відповідача та її представник апеляційну скаргу підтримали, просили про її задоволення.

Позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Про дату, час та місце розгляду треті особи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а відтак в силу частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявки не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися до суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За приписами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

За приписами частини 5 статті 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За приписами частини 8 цієї статті, днем вручення судової повістки є:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси( ч.8 ст.128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Звертаючись до суду з апеляційної скаргою ОСОБА_3 зазначала про те, що вона жодного разу не повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи, не отримувала інформації від Укрпошти про необхідні явки для отримання кореспонденції із суду.

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за вказаною позовною заявою. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 03 листопада 2022 року о 10.30 год.(а.с.27,28).

Проте, судове засідання у вказану дату не відбулося, у зв`язку з відпусткою головуючої у справі, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання ( а.с.38).

Зважаючи на таке розгляд цієї справи відкладено на 24 листопада 2022 року на 10.00 год.

Направлена на вказану дату відповідачеві ОСОБА_3 судова повістка вручена не була, повернулася до суду з відміткою « за закінченням терміну зберігання». Вказане свідчить, що відповідач не повідомлена про дату, час та місце розгляду справи на вказану дату.

Між тим, судове засідання 24 листопада 2022 року не відбулося, у зв`язку з відсутністю електроенергії, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с.48).

Після чого розгляд справи відкладено на 08 грудня 2022 року на 13.30 год.

Сторонам було направлено судові повістки про розгляд справи на вказану дату.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначав, що відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання щоразу повідомлявся належним чином, шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позов чи пояснення по справі на адресу суду від останнього не надходили, а тому суд дійшов висновку, що відповідач свідомо нехтує виклики до суду, крім того, свідомо не бажає отримувати їх у відділені пошти.

Проте, таке спростовується матеріалами вказаної справи.

Так, на аркуші справи 71 міститься судова повістка про розгляд справи 08 грудня 2022 року на 13.30 год, яка була направлена відповідачеві про розгляд справи, проте була повернута Укрпоштою до суду з відміткою « адресат відсутній за вказаною адресою» 03 січня 2023 року. Повернення судової кореспонденції до суду відбулося 05 січня 2023 року.

З огляду на таке, на дату ухвалення судом оскаржуваного рішення у суду була відсутня інформація щодо вручення ( не вручення) відповідачеві судової повістки про розгляд справи 08 грудня 2022 року.

А відтак, колегія суддів вважає що відповідач не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду відповідно до вимог частин 5,8 статті 128 ЦПК України.

Інших доказів виконання судом вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач у справі не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що суперечить положенням статті 128 ЦПК України.

Зазначене порушення позбавило відповідача права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема, в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги про розгляд справи за відсутності відповідача, яка не була повідомлення відповідача про дату, час та розгляду справи заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно належить нежитлова будівля, гараж площею 27 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Новобузької міської ради Миколаївської області від 19 квітня 2007 року №240.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_5 перебувають у шлюбі з 26 серпня 1995 року (а.с.6, 9-10).

На виконання Закону України «Про засудження комуністичного і націонал- соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні», розпорядженням Новобузького міського голови від 19 лютого 2016 року № 36-р «Про перейменування вулиць м. Новий Буг» АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 (а.с.11-12).

Правовстановлюючих документів, які підтверджували право користування чи право власності земельною ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Поряд із гаражем позивача, за адресою АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля магазину, яка належить відповідачу ОСОБА_3 .

З лицевої частини поміж будівлями наявна цегляна стіна, яка також слугує у якості огородження дворів позивача і відповідача від вулиці. З протилежної сторони між будівлями позивача та відповідача також наявна стіна. Крім того, з приміщення відповідача облаштований вхід до утвореного приміщення, яке має покрівлю, що встановлено з фото таблиць доданих до матеріалів справи Позивачем (а.с.16-18).

Відповідно до акту обстеження об`єктів містобудування від 08 серпня 2022 року складеного комісією у складі: начальника відділу містобудування, архітектури, будівництва та цивільного захисту виконавчого апарату Новобузької міської ради, начальником відділу з питань земельних відносин та агропромислового комплексу Новобузької міської ради. спеціаліста відділу ЖКГ, благоустрою, розвитку інфраструктури та комунальної власності Новобузької міської ради у присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 встановлено, що внаслідок пожежі яка відбулася 17 червня 2022 року через потрапляння вогню з середини було пошкоджено стіну бокового фасаду гаражу, що належить ОСОБА_5 . Крім того зазначено, що візуальним обстеженням встановлено, що між двома нежитловими будівлями територію, яка повинна використовуватися для обслуговування будівель і споруд, було забудовано і використовується як прибудова до магазину. ОСОБА_5 та ОСОБА_1 пропонувалося з метою отримання вимог пожарної безпеки та забезпечення їм доступу для обслуговування бічної стіни їхнього гаражу здійснити демонтаж цієї прибудови. В свою чергу ОСОБА_6 зауважено, що магазин у тих розмірах і площі, який є на теперішній час вона придбала у попереднього власника, прибудов ніяких не здійснювала (а.с15).

На підставі дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт відповідно до рішення Новобузької міської ради від 11 лютого 2000 року №173, гараж за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 реконструйовано в магазин.

Актом технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 03 листопада 2004 року встановлено, що магазин за адресою: АДРЕСА_3 , готовий до прийняття в експлуатацію. Торгівельна площа 34.4 кв.м. (а.с.105,108,141).

Розпорядженням Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області за № 1141 -р від 24 листопада 2004 року затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема, магазину гр. ОСОБА_7 по АДРЕСА_3 та рекомендовано оформити свідоцтво на право власності на вказаний магазин (а.с.142).

09 грудня 2004 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на вказане нежитлове приміщення магазину та зареєструвала майно в єдиному реєстрі права власності Новобузької філії Миколаївського МБТІ( а.с.180 зворот).

Відповідно до копії технічного паспорту, виготовленого Новобузькою філією Миколаївським МБТІ, 22 лютого 2008 року (план виробничого будинку, експлікація), магазин складається з: 1-1 торгова зала площею 34.4 кв.м., 1-2 кладова , площею 5.0 кв.м., 1-3 торгова зала площею 13.5 кв.м. Загальна площа -52.9 кв.м., виробнича площа -47.69 кв.м., допоміжна площа -5.0 кв.м.( а.с.107, 109-112).

ОСОБА_8 за нотаріально посвідченим договору купівлі - продажу ВКІ/623530 від 11 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №542, придбала у ОСОБА_7 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 . Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна( а.с.150).

За договором купівлі-продаж від 01 квітня 2008року, який зареєстрований в реєстрі за №842, ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_7 нежитлову будівлю( магазин), що складається з кам`яного магазину літ.А, загальною площею 52.9 кв.м., розташованого в АДРЕСА_1 ( а.с.180 ).

Згідно договору купівлі-продаж від 01 квітня 2008 року, який зареєстрований в реєстрі за №843, ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 та належала останній на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серія 111-МК 046475), виданого 01 лютого 1996 року. У вищевказаному Державного акту позначено опис меж земельної ділянки: А-Б - землі ОСОБА_7 ; Б-В - землі ОСОБА_10 ; В-Г - землі ОСОБА_11 ; Г-Д - АДРЕСА_1; Д-А - землі ОСОБА_12 .

За іншим договором купівлі-продаж від 01 квітня 2008 року, який зареєстрований в реєстрі за №844, ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,0225 га для ведення особистого підсобного господарства за цією ж адресою, яка належала останній на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серія 111-МК 046476), виданого 01 лютого 1996 року (а.с.138,139).

На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_3 21 січня 2009 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 242408 на земельну ділянки площею 0,0036 га кадастровий номер № 4824510100:03:061:0029 у межах згідно з планом, яка розташована у в АДРЕСА_3 в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області та Держаний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 9242408 на земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер № 4824510100:03:061:0023 у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована у в АДРЕСА_3 в межах території Новобузької міської ради Новобузького району Миколаївської області (а.с.140, 153).

У Державному акті на право приватної власності серія ЯЗ № 242409 позначено опис меж земельної ділянки: А-Б -землі житлової і громадської забудови; Б-В -землі ОСОБА_13 ; В-Г - землі ОСОБА_8 ; Г-Д - землі ОСОБА_10 ; Д-Е - землі ОСОБА_14 ; Е-А землі ОСОБА_15 .

Рішенням виконавчого комітету Новобузької міської ради Миколаївської області № 512 за 2008 рік надано постійний дозвіл суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_8 на розміщення об`єкту торгівлі продовольчими товарами в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_3 (а.с.143).

Рішення за № 543 Новобузької міської ради Миколаївської області від 12 грудня 2008 року надано дозвіл гр. ОСОБА_8 на зміну цільового використання земельної ділянки площею 52,9 кв.м. по АДРЕСА_3 для комерційного використання (а.с.144).

Після розірвання шлюбу у серпня 2009 року ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_8 ( а.с.113)

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

При цьому, згідно з частиною четвертою цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга

статті 90 ЗК України).

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

У постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц (провадження № 61-7533св20), від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 (провадження № 61-16012св20), від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15 (провадження № 61-3808св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 (провадження № 61-9957св21) вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України і статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

З урахуванням змісту вищенаведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача при здійсненні самовільного будівництва на суміжній земельній ділянці.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Тож, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує сторона, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

В обґрунтування позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні належним їй гаражем та земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести (демонтувати) за власний рахунок самовільно збудовану цегляну стіну між задньою стіною гаража позивача та нежитловою будівлею відповідача та демонтувати покриття даху між ними позивач зазначає, що самочинним спорудження комори чиняться їй перешкоди та створено незручності в користуванні належним їй гаражем при цьому посилалася на пункту 3.25* ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, відповідно до якого для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

За матеріалами справи магазин і гараж побудовані впритул один до одного.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач крім того, що є власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , є власником нежитлової будівлі- магазину за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 52.9 кв.м., який введено в експлуатацію в установленому порядку та знаходиться на належній відповідачеві земельній ділянці, з якої 52.9 кв.м. змінено цільове призначення на комерційне, а отже будівля магазину не є самочинною. Більш того, нежитлове приміщення магазину побудовано у 2004 році, тоді як третя особа набула права власності на гараж у 2007 році.

Вищенаведене позивачем спростовано не було.

В свою чергу в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка виділялася та перебуває у користуванні позивача чи третьої особи, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Крім того, позивачем не надано технічної документації на будівництво гаражу.

Надані позивачем на підтвердження обставин порушення права користування гаражем та земельною ділянкою фотознімки, не є належними та достатніми доказами, оскільки із них неможливо встановити де чия земельна ділянка кожної із сторін у справі і чи існує порушення відповідачем прав позивача.

За такого, твердження позивача про самовільне будівництво відповідачем комори між стінами магазину та гаражу та на земельній ділянці позивача, та порушення прав останньої є безпідставним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не порушила право позивача як володільця нерухомого майна на користування як гаражем, так і земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , чи будь-яким іншим шляхом обмежила її право як землекористувача.

У суді апеляційної інстанції позивач та її представник зазначали, що стіна гаражу є і стіною комори відповідача, а в результаті пожежі ця стіна обгоріла, а відтак потребує ремонту. Між тим, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин заподіяння матеріальної шкоди гаражу саме пожежею (а не діями МНС під час гасіння пожежі, про що позивач вказувала у судовому засідання), позивачем до суду надано не було.

Заперечуючи проти цього відповідач зазначила, що приміщення комори має свою стіну ( гараж було побудовано біля стіни цього приміщення) і саме вона обгоріла, а не стіна гаража позивача, адже пожежа виникла у магазині. Пожежею збитків гаражу заподіяно не було.

Відповідно до вимог частини 1 статті 15, частини 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною 2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.

При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи спір, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надала суду достатньо належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачем порушуються права позивача, зокрема у самовільному захопленні відповідачем частини земельної ділянки та самочинній побудові на ній спірної комори.

З огляду на викладене, заявлений позивачем позов про усунення перешкод у користуванні належним їй майном є недоведеним. Аргументи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження.

Доводи апеляційної скарги проте, що гараж ОСОБА_5 знаходиться на земельній ділянці відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами.

Положеннями стаття 374 ЦПК України визначено повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, зокрема, у разі скасування судового рішення повністю або частково має право ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення ( пункт частини 1 стаття 374 ЦПК України). Направлення справи до суду першої інстанції, після перегляду у суді апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, яке ухвалено по суті позову, не передбачено.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального право, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги, то в силу присів частини 13 статті 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача належить стягнути судові витрати - 1488 грн. 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 08 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Новобузька міська рада Баштанського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , про усунення перешкод в користуванні майном - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1488 грн.60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 22 травня 2023 року.