Рішення

від 22.05.2023 по справі 460/9418/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 травня 2023 року м. Рівне№460/9418/23Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" (далі - позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 АН№005093, видану ВДВС Рівненського районного управління юстиції; 2) скасувати Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 AH№005093, видану ВДВС Рівненського районного управління юстиції; 3) зобов`язати Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з майна Державного підприємства Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№96), накладений відповідно до Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 AH№005093 видану ВДВС Рівненського районного управління юстиції та внести відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави. Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.Таким чином, на думку позивача, слід зняти арешт з усього його майна. За наведених обставин, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що на виконанні у відповідача перебували зведені виконавчі провадження. При цьому, неможливо встановити які саме виконавчі провадження щодо виконання виконавчих документів перебували у зведеному виконавчому провадження, що знаходилися у відділі на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 AH№005093, позаяк паперові виконавчі провадження звершені по 2019 рік знищені у зв`язку зі спливом їх трирічного строку зберігання. Водночас відповідач зазначив, що станом на 03.03.2023 у нього перебуває зведене виконавче провадження № 62682119 від 29.07.2020 щодо стягнення з боржника заборгованостей, отже відсутні правові підстави для зняття арешту з усього майна боржника. Просить у задоволенні позову відмовити.

Позовна заява надійшла до суду 12.04.2023.

Ухвалою суду від 13.04.2023 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 12.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін 22.05.2023 о 10:30.

Учасники справи у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи приписи наведеного положення права, суд здійснює розгляд справи у письмовому провадженні.

З`ясувавши обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд встановив таке.

24.03.2011р. відділом державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції винесено постанову AH№005093 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявна інформація про обтяження на все нерухоме майно позивача з реєстраційним номером 10983219.

30.01.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив скасувати вказану постанову та зняти арешт з його майна.

03.03.2023 за № 17732 відповідачем направлено повідомлення щодо розгляду заяви. У своєму повідомленні відповідач підтвердив, що на виконанні у відповідача перебували зведені виконавчі провадження. При цьому, неможливо встановити які саме виконавчі провадження щодо виконання виконавчих документів перебували у зведеному виконавчому провадження, що знаходилися у відділі на момент винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 AH№005093, позаяк паперові виконавчі провадження звершені по 2019 рік знищені у зв`язку зі спливом їх трирічного строку зберігання. Водночас відповідач зазначив, що станом на 03.03.2023 у нього перебуває зведене виконавче провадження № 62682119 від 29.07.2020 щодо стягнення з боржника заборгованостей, отже відсутні правові підстави для скасування постанови та зняття арешту з усього майна боржника.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративний спір по суті та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження», в даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 (далі Закон № 606-XIV), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ст. 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 32 Закону №606-XIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 50 Закону № 606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (частини 1, 2 та 5).

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 6 ст. 50 Закону № 606-XIV).

Відповідно до статті 55 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується, зокрема, для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як встановлено судом, 24.03.2011р. відділом державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції винесено постанову AH№005093 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Із матеріалів справи слідує та не заперечується учасниками справи, що на виконання у відділі ДВС знаходилися та знаходяться зведені виконавчі провадження щодо стягнення з позивача, як боржника, заборгованостей.

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявна інформація про обтяження на все нерухоме майно позивача з реєстраційним номером 10983219.

Разом з тим, відповідно до ст. 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV, майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем накладено арешт на майно позивача із порушенням чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (чинного на момент розгляду справи), у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи викладене, за результатами судового розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача, а тому позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачена сума судового збору у розмірі 2684грн відповідно до платіжної інструкції № 1156 від 07.04.2023, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 АН№005093, видану ВДВС Рівненського районного управління юстиції.

Зобов`язати Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з майна Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№96)», накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.03.2011 AH№005093 виданої ВДВС Рівненського районного управління юстиції та внести відповідні відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Стягнути на користь Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№96)» за рахунок Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судовий збір в розмірі 2684грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Днем подання апеляційної скарги є день її надходження до відповідного суду. Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 22 травня 2023 року

Учасники справи:

Позивач - Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№96)" (с. Городище, Рівненський район, Рівненська область, 35341, ЄДРПОУ/РНОКПП 08680721)

Відповідач - Рівненський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Петра Могили, 22-Б, м. Рівне, 33000, ЄДРПОУ/РНОКПП 35007151)

Суддя Т.О. Комшелюк