Ухвала

від 22.05.2023 по справі 369/7422/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/7422/23

Провадження №2/369/4380/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2023 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., вивчивши матеріализаяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Управління Державного земельного агентства у Києво-Святошинському районі Київської області (Головне Управління Державного геокадастру в Києві та Київській області) про визнання недійсними нікчемних правочинів дарування частки житлового будинку і земельної ділянки та скасування державної реєстрації правочинів,-

В С Т А Н О В И В:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла вищевказана справа.

Разом з позовною заявою позивачами було подано заяву про забезпечення позову. Просили суд постановити ухвалу суду про накладення арешту на частки житлового будинку АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер: 3222482401:01:006:5006, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 206039932224 за вищевказаною адресою, які належать відповідачці ОСОБА_4 , відповідно на підставі договорів дарування від 08 серпня 2014 року посвідчених Першою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим №10-323 і №10-326. Вказали, що відповідач намагається здійснити відчуження даного нерухомого майна на користь інших осіб та за цих обставин вважають за необхідне вжити заходи забезпечення позову, оскільки невжиття цих заходів може суттєво, ускладнити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, додані до неї матеріали та матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-7 ст.153ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Згідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 2 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни N14від 18.12.2009р."Просудове рішенняу цивільнійсправі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При вирішенні заяви про забезпечення прозову, судом оцінено обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову.

Позивачеми не наведено ґрунтовних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не додано доказів, які б підтвердили те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, матеріали заяви не містять актуальних доказів належності вищевказаного майна на праві власності особі, як то фізичній чи юридичній особі, що у разі задоволення заяви може призвести до порушення прав третіх осіб. При цьому суд враховую відкритість доступів до відповідних реєстрів, перешкод у позивачів в отриманні цих відомостей не має.

Вивчивши матеріали позовної заяви, врахувавши зміст вимог, суд вважає, що з наданих суду документів відсутні підстави вважати, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 149, 150, 153,258 ЦПК України, суддя-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Київській області, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Управління Державного земельного агентства у Києво-Святошинському районі Київської області (Головне Управління Державного геокадастру в Києві та Київській області) про визнання недійсними нікчемних правочинів дарування частки житлового будинку і земельної ділянки та скасування державної реєстрації правочинів -відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської .

Можливість отримати інформацію щодо справи, що розглядається, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки:http://ks.ko.court.gov.ua.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ