Постанова

від 08.05.2023 по справі 442/8976/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/8976/21 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/621/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мікуш Ю.Р.

Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

Секретар: Іванова О.О.

З участю: представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 442/8976/21 за апеляційноюскаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Стебницького професійного ліцею про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Стебницького професійного ліцею про визнання незаконним та скасування Наказу № 85-к від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників ліцею», виданий директором Стебницького професійного ліцею ОСОБА_3 , поновити її на посаді секретаря навчальної частини в Стебницькому професійному ліцеї з 08.11.2021 та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 до дня поновлення на роботі з урахуванням обов`язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона займає посаду секретаря навчальної частини в Стебницькому професійному ліцеї, що підтверджується записом у трудовій книжці, а також довідкою про доходи №6 від 08.11.2021.

У листопаді 2021 року відповідачем порушено її конституційне право на роботу, яке полягало у незаконному вимаганні медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVІD-19 та обмежували її права як працівника щодо повноцінної роботи.

Вважає, що наказ від 08.11.2021 року про відсторонення її від роботи є грубим порушенням Конституції України, яка передбачає право на працю, законодавства про працю, міжнародним нормативним актам, які ратифіковані в Україні та мають обов`язкову юридичну силу.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2022 року в позові відмовлено.

Рішення судуоскаржила позивач ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі не вказано обов`язку працівника проводити вакцинацію та відсутнє право відповідача на відсторонення позивача з роботи з такої підстави. З посиланням на норми Конституції України, Загальної декларації прав людини, Європейської соціальної хартії та КЗпП України вважає своє відсторонення незаконним. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В порядку ст.360 ЦПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що вважає рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Стверджує, що відсторонення позивачки було зумовлене необхідністю запобігти негативним наслідкам з огляду на суспільні інтереси, позивачка свідомо будучи ознайомленою із наслідками невиконання вимоги щодо вакцинації проти COVID-19 чи ненадання довідки про протипоказання до такої вакцинації , жодних необхідних дій не вчинила, внаслідок чого сама спричинила для себе негативні наслідки такої бездіяльності.

Позивач в судове засідання не з`явилась, хоч належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, що стверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.151).

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Судом встановлено такі обставини:

Позивач ОСОБА_2 працює у Стебницькому професійному ліцеї на посаді секретаря навчальної частини( а.с.20).

Директором Стебницького професійного ліцею, 03.11.2021 видано наказ №154 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» відповідно до якого наказано: «Усім працівникам Стебницького професійного ліцею (адмінперсоналу, педагогічним працівникам, працівникам бухгалтерії, господарсько-технічному персоналу), в тому числі й тим, що працюють на дистанційній формі, до 05 листопада 2021 року ( включно) надати документи, що підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №595. Строк виконання 05 листопада 2021 року (а.с.22).

Наказом директора Ліцею від 08 листопада 2021 р. № 85-К «Про відсторонення від роботи працівників ліцею» у зв`язку з невиконанням п.1 Наказу №154 від 03.11.2021 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України», ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ОСОБА_2 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021. Тривалість відсторонення від роботи встановлено з 08.11.2021 до усунення причин відсторонення або зняття карантинних заходів у встановленому порядку (а.с.21).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача при видачі оскаржуваного наказу ґрунтувалися на основі чинного законодавства, зокрема: п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон) громадяни у передбачених законодавством випадках зобов`язані проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України(ст.30 Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року (справа №130/3548/21) дійшла висновків, що нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

Крім цього, судзауважив, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки

загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Судом, встановлено, що позивач працює у навчальному закладі на посаді секретаря навчальної частини. На зазначеній посаді у позивача була об`єктивна можливість контактувати на роботі з іншими людьми, а, відповідно, і був наявний підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, наведені у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17, від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19 про те, що Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вірус COVID-19 стрімко поширювався, люди масово хворіли та внаслідок цієї хвороби було надзвичайно багато летальних випадків.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Законодавство України спрямоване на забезпечення конституційних та конвенційних положень про право на життя та охорону здоров`я.

Відповідачем дотримана процедура відсторонення, зокрема, позивача належним чином повідомлено, що усі працівники навчального закладу повинні надати документи, які підтверджують вакцинацію відCOVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Позивач була ознайомлена з наказом, чого не заперечила, однак зазначених документів відповідачу не представила.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно Наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928 та набрав чинності з 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153) до передіку якого належать зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до пункту 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наведене свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, про те, що підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення суду ухвалене на підставі повно встановлених обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 18 травня 2023 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк