Постанова

від 23.05.2023 по справі 750/13155/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/13155/21

Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/31/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Патук А.А.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2021 року (проголошено о 14:46) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, -

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» (далі Ліцей), в якому просила:

1) визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі;

2) зобов`язати відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 05.11.2021 їй вручено наказ «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » на підставі ухилення від участі у «профілактичних щепленнях» від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зазначала, що даний наказ винесено в порушення законодавства про працю, оскільки вона не була хворою, на лікарняному не перебувала, до лікаря з будь-якими ознаками захворювання не зверталася.

Указувала, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між нею та дирекцією такого зобов`язання не має, так само, як і не передбачено повноваження дирекції: на відсторонення позивачки з роботи з підстав відсутності вище згадуваного експериментального щеплення.

Наголошувала, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Цим законом експериментального щеплення від COVID-19 не встановлено як обов`язкового, а тому відсторонення з підстав ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Звертала увагу на те, що законом не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи, з підстав відсутності у них експериментального щеплення від COVID-19.

Зазначала, що одночасно з прийняттям рішення про поновлення на роботі суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» від 05.11.2021 № 76-к, в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Зобов`язано Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 05.11.2021 № 76-к.

Стягнуто з Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 грудня 2021 року доповнено резолютивну частину рішення суду від 10.12.2021 пунктом такого змісту: «У задоволенні решти вимог відмовити».

В апеляційній скарзі Ліцей просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуваний наказ видано на підставі статті 46 КЗпП України та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідач зазначає, що відповідно до пп.10 п.3-5 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території регіонів, на яких установлений червоний рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється: відвідування закладів освіти здобувачами освіти, крім здобувачів дошкільної освіти, учнів спеціальних закладів освіти та 1-4 класів закладів загальної середньої освіти, а також крім закладів освіти, в яких усі допущені до роботи в закладі працівники мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; чи міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування на методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка порталу Дія (Дія).

Указує, що працівники Ліцею підлягають обов`язковій вакцинації відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Звертає увагу на те, що вищевказаний наказ МОЗ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України, наказ пройшов необхідну процедуру введення його в дію.

Наголошує, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як цілком аргументоване та законне.

Позивачка зазначає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя, а тому, відповідно до п.1 ст.92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законам України, а не підзаконним актам, до яких належить Постанова КМУ №1236 і наказ МОЗ №2153.

Звертає увагу на те, що ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає обов`язкове щеплення саме обов`язковими щепленнями, які зазначені в цьому законі. Щеплення від COVID-19 в цьому законі не передбачено, а тому відсторонення працівника з посиланням на ст. 12 вищезазначеного закону є незаконним та безпідставним.

Указує, що відсторонення здійснюється роботодавцем за поданням компетентних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, однак такого подання не було.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, то неможливо застосувати до спірних правовідносин положення Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

З висновком районного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову апеляційний суд погоджується, але зазначеного суд першої інстанції дійшов із помилкових мотивів.

Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вихователя гуртожитку у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Чернігівський професійний будівельний ліцей» з 01.09.2009, що підтверджується витягом з наказу Ліцею № 131-К від 01.09.2009 та записом в трудовій книжці (а.с.13-14).

Листом №12-03/466 від 26.10.2021 Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей» повідомив ОСОБА_1 про те, що згідно діючого законодавства вона буде відсторонена від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у разі невиконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021 (а.с. 20-21).

28.10.2021 ОСОБА_1 подано до Ліцею заяву про заборону збирати, обробляти, зберігати, використовувати та передавати її особисті персональні медичні дані (а.с. 19).

04.11.2021 відповідачем видано повідомлення № 2 вихователю ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с. 18).

Наказом Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» № 76-К від 05.11.2021 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року тих працівників ліцею, які ухиляються від профілактичних щеплень проти COVID-19 та не будуть мати негативного результату тестування методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР-тесту) або експрес-тесту на COVID-19, що дійсний 72 години від часу здавання матеріалу на аналіз, а саме: ОСОБА_1 , вихователя гуртожитку. Строк відсторонення встановлено до усунення причин, що його зумовили (а.с. 12).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від коронавірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у неї протипоказань до вакцинації.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Чернігівський професійний будівельний ліцей» на посаді вихователя гуртожитку. Наказом відповідача № 76-к від 05.11.2021 позивачку відсторонено від роботи до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати.

Апеляційним судом встановлено, що при видачі наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, відповідач не посилався на жодні факти, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від виконання ним своїх посадових обов`язків.

Крім того з огляду на посадову інструкцію вихователя гуртожитку, який є педагогічним працівником, затверджену Директором Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» 01.09.2017 (а.с. 22-23), застосування до позивачки такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими працівниками закладу та дітьми, тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , проте, помилився щодо мотивів такого рішення.

Доводи апеляційної скарги з огляду на необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, не містять підстав для її задоволення у повному обсязі, а також, для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2021 року зміні в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи - змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко