Ухвала

від 23.05.2023 по справі 917/1894/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/1894/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючий), Малашенкової Т. М. та Селіваненка В. П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Насіння" (далі - Товариство)

на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АП Комерс"

до Товариства

про стягнення 273 180,00 грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Агротоп",

ВСТАНОВИВ:

Товариство 10.05.2023 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 зі справи № 917/1894/21. Водночас до скарги додано клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 273 180,00 грн грошових коштів у зв`язку із поставкою неякісного товару за договором поставки, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в судовій практиці, у тому числі у постановах Верховного Суду, наявні протилежні правові позиції (зокрема, на користь постачальника), ніж та, яка викладена судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі, щодо дослідження доказів, які підтверджують настання гарантійного випадку та неналежну якість поставленої продукції, а тому результат розгляду цієї справи потрібний для забезпечення єдиного підходу та формування судової практики. Також скаржник зазначає, що справа має виняткове для нього значення як для суб`єкта господарювання, який здійснює забезпечення продовольчого ринку України та має репутацію добросовісного постачальника, а стягнення коштів за оспорюваним судовим рішенням у цій справі призведе до негативних наслідків як фінансового характеру, так і для репутації скаржника.

Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наявність інших судових рішень, ухвалених у близьких за змістом спорах на користь постачальника товару, не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/ непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення.

Також безпідставними є посилання скаржника на винятковість значення справи з тих підстав, що розмір стягнутих коштів згідно з оскаржуваним судовим рішенням призведе до негативних наслідків, зокрема, як до скрутного фінансового становища, так і для репутації скаржника, оскільки останній самостійно несе ризики господарської (підприємницької) діяльності з метою одержання прибутку, а тому отримання (або неотримання) доходу від такої діяльності, а також інші обставини, пов`язані з відсутністю коштів, не звільняють скаржника від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язань.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на відмову у відкритті касаційного оскарження клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень Судом не розглядається.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Насіння" на рішення господарського суду Полтавської області від 24.01.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 зі справи № 917/1894/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко