Постанова

від 18.05.2023 по справі 1907/256/2012

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 1907/256/2012Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/444/23 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Шевчук Г.М.

Суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участі секретаря - Дідух М.Є.

та сторін представника ОСОБА_1 адвоката - Никитюка Р.І., представника АТ КБ Приват Банк адвоката Деркач О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №1907/256/2012 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 22 березня 2023 року, постановлену суддею Іваницьким О.Р., за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олесі Куйбіда, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Скаржник посилається на те, що рішенням Зборівського районного суду від 14 березня 2012 року з нього в користь ПАБ КБ «ПриватБанк» стягнуто 184 156,33 грн. заборгованості за кредитним договором. 23 жовтня 2012 року державним виконавцем виконавчої служби Зборівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження про примусове стягнення суми заборгованості та одночасно накладено арешт на майно боржника з оголошенням заборони його відчуження. 24 грудня 2012 року виконавче провадження виконавчою службою Зборівського районного управління юстиції закінчено в зв`язку з направленням його до іншого відділу ДВС. Зокрема встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 . 28 травня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 9207 грн. 81 коп. та постанову про накладення арешту на все його майно. 22 січня 2014 року, у зв`язку з відсутністю майна боржника, виконавчий документ повернуто стягувачу, тобто з цього часу виконавчі дії не проводяться. Також згідно довідок виданих ПАП КБ «ПриватБанк» від 09.07.2015 №2429197 та від 02.02.2021 року ОСОБА_1 заборгованості перед банком не має. 30 січня 2023 року на звернення в Золочівський відділ ДВС про зняття арешту з майна йому відмовлено. Просить визнати бездіяльність начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що полягає у не знятті арешту з майна та зобов`язати його зняти арешт.

Ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 22 березня 2023 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Никитюк Р.І. просить ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 22.03.2023 року скасувати, а скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Вважає що вона є незаконною, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає до скасування.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що у ОСОБА_1 , відсутнє зобов`язання за кредитним договором ЄЛ/ 1494 від 01.03.2006 року у зв`язку з його виконанням, однак й норми ЗУ «Про виконавче провадження» не регулюють порядок вчинення дій у ситуації, яка є подібна у наведеній постанові ВС. Тому, в даному випадку сторона скаржника наголошувала на застосування правового висновку ВС, однак суд в порушення норм процесуального права не надав оцінки таким посиланням, не зазначив чому останній від такої правової позиції відступив, що потягло за собою грубе порушення прав ОСОБА_1 на справедливий та неупереджений суд.

Зазначає, що підтверджено двома довідками виданими AT КБ «ПриватБанк», що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за кредитним договором № Є/У 1494 від 01 березня 2006 року та заборгованості немає.

Вказує, що виконавчий документ було повернуто стягувачу та на даний час примусове виконання рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 14.03.2012 року по справі № 1907/256/2012 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості не здійснюється.

У відзиві начальник Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олеся Куйбіда просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 22.03.2023 поданої представником скаржника ОСОБА_2 . Вважає що у задоволенні вищевказаної апеляційної скарги слід відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів відзиву вказує, що ствердження представника скаржника вказані в скарзі про те, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 212132019 від 11.06.2020 у розділі "Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень" в межах виконавчого провадження № 38035821 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження, не відповідає дійсності, оскільки постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Золочівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області № 38035821 винесена 28.05.2013, а обтяження № 18516527 внесено 24.10.2012, тобто швидше, ніж винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та постанову про відкриття виконавчого провадження Золочівським РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області.

Зазначає, що належним відповідачем по даній скарзі щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , є Зборівський ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки при примусовому виконанні виконавчого провадження № 34845440, було внесено запис про обтяження № 18516527 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 34845440 від 23.10.2012 при виконанні виконавчого листа № 1907/256/2012 від 18.04.201 2 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 184 156,33 грн. заборгованості за кредитним договором, яке ж перебувало на виконанні у цьому відділі.

Звертає увагу, що представник боржника ОСОБА_2 у апеляційній скарзі просить суд зняти арешт з усього майна боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проте згідно сформованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за даними боржника вказаними у апеляційній скарзі, арешти на нерухоме майно - відсутні.

У судовому засіданні представника ОСОБА_1 - адвокат Никитюк Р.І. апеляційну скаргу підтримав з мотивів викладеній в ній.

Представника АТ КБ Приват Банк адвоката Деркач О.Р. апеляційну скаргу вважає підставною.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

У відповідності до вимог статтей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Однак колегія суддів не погоджується з даним висновком суду.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Зборівського районного суду від 14 березня 2012 року з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 184 156,33 грн. заборгованості за кредитним договором. На виконання рішення суду видано виконавчий лист.

23 жовтня 2012 року державним виконавцем виконавчої служби Зборівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 34845440 про примусове стягнення суми заборгованості та в межах того ж виконавчого провадження накладено арешт на майно боржника з оголошенням заборони його відчуження.

24 грудня 2012 року виконавче провадження № 34845440 виконавчою службою Зборівського районного управління юстиції закінчено в зв`язку з направленням його до іншого відділу ДВС. Зокрема встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований АДРЕСА_1 .

Виконавчі провадження знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до витягу ВП - спец розділ від 04.02.2020 року, 28 травня 2013 року державним виконавцем Золочівської ДВС відкрито зведене виконавче провадження № 38186309 та 28 травня 2013 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору, витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, всього на загальну суму 18415,63 грн. В зв`язку з чим винесено постанову про накладення арешту на все майно ОСОБА_1 які приєднано до зведеного виконавчого провадження.

22 січня 2014 року, у зв`язку з відсутністю майна боржника, виконавчий документ повернуто стягувачу.

Згідно довідок виданих ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.07.2015 №2429197 та від 02.02.2021 року ОСОБА_1 заборгованості перед банком не має.

На сьогоднішній день виконавче провадження завершене. Стягувач повторно з виконавчим листом не звертався, оскільки заборгованість перед банком була погашена боржником поза межами виконавчого провадження.

Відповідно до ч.3 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звертався з заявою до Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документу поза межами виконавчого провадження та державним виконавцем відмовлено в знятті арешту з майна боржника.

Згідно довідок виданих ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.07.2015 №2429197 та від 02.02.2021 року ОСОБА_1 заборгованості перед банком не має.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» пояснив, що заборгованість була погашена боржником поза межами виконавчого провадження і жодних зобов`язань ОСОБА_1 перед банком не має.

Таким чином стягувач повторно з виконавчим листом не звертався, оскільки заборгованість була погашена боржником поза межами виконавчого провадження.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б спростували доводи скаржника про відсутність заборгованості за виконавчими провадженнями, що перебували на виконанні Натомість матеріали справи свідчать, що виконавчі провадження знищені, а також, що строки пред`явлення до виконання вказаних виконавчих листів, які визначені законом, сплинули.

Законом України Про виконавче провадження не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження».

Аналіз норм Закону України Про виконавче провадження щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У справі, що переглядається, встановлено, що 22 січня 2014 року, у зв`язку з відсутністю майна боржника, виконавчий документ повернуто стягувачу. Стягувач повторно з виконавчим листом не звертався, оскільки заборгованість була погашена боржником поза межами виконавчого провадження.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не заперечувала проти зняття арешту із майна боржника, оскільки заборгованість була погашена боржником поза межами виконавчого провадження.

Колегія суддів зазначає, що вказані закриті виконавчі провадження знищені, у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання в архіві відділу ДВС.

Законом України Про виконавче провадження не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про доцільність зняття арешту, накладеного на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Крім того, слід зауважити, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів враховує ті обставини, що наявність протягом тривалого часу (більше 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право заявника підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Доводи відзиву про те, що відповідачем в даній справі є Зборівський відділ ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки виконавче провадження № 38035821 знаходилося на виконанні у Золочівському відділі Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником боргу за погодженням з кредитором, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, колегія суддів приходить до висновку щодо бездіяльності виконавчої служби відносно не зняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Викладені у цій постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі №21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц (провадження №61-18160св19).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 22 березня 2023 року задовольнити.

Ухвалу Зборівського районного суду Тернопільської області від 22 березня 2023 рок скасувати.

Постановити нове рішення яким визнати бездіяльність начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олесю Куйбіду, що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 , РНКПП: НОМЕР_1 , накладеного в межах виконавчого провадження №38035821.

Зобов`язати начальника Золочівського відділу Державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Олесю Куйбіду зняти арешт зі всього майна ОСОБА_1 РНКПП: НОМЕР_1 , яке накладене в рамках виконавчого провадження № 38035821 від 10.01.2017 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року.

Головуюча: Шевчук Г. М.

Судді: Дикун С. І.

Храпак Н. М.