Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/12058/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/12058/22Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44; ідентифікаційний код 42712435)

до Фізичної особи-підприємця Обломій Вячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 304 517,55 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Обломій Вячеслава Вікторовича про стягнення заборгованості за договором поставки № П-059/4-20 від 30.01.2020 у розмірі 304 517,55 грн, яка складається із суми основного боргу - 273 484,90 грн, інфляційних втрат - 9 589,01 грн, 4 105,62 грн - трьох відсотків річних та пені - 17 338,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2022 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.01.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

23.01.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній серед іншого зазначає, що відповідач на момент подачі позивачем позову до суду не мав заборгованості по накладним №173 від 12.05.2020 та № 361 від 25.08.2020. Також до відзиву на позовну заяву відповідачем додатні платіжні доручення на підтвердження оплати.

26.01.2023 через систему «Електронний суд» позивачем подано клопотання про закриття провадження у справі, в якому останній зазначає, що після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі відповідач здійснив часткове погашення заборгованості та сплатив суму основного боргу у розмірі 273 484,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2023 запропоновано позивачу подати первинні документи, які містять відомості про дати і суми надходжень за кожним рахунком і накладною, зокрема, платіжні доручення чи/або виписку з банку, з якої б вбачались дати погашення відповідачем суми основної заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Обломієм Вячеславом Вікторовичем (покупець) було укладено договір поставки № П-059/2-19, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити у порядку та на умовах, передбачених цим договором взуття повсякденне, сумки, аксесуари та супутні товари, виготовлені під знаком для товарів "Caprice" за замовленням покупця.

Згідно з п. 1.2 договору товар виготовляється та поставляється за письмовим замовленням покупця. Замовлення формується та надається постачальнику на товар відповідного сезону (один раз на 6 місяців). Відповідно до письмового замовлення на поставку товару сторони підписують специфікації до цього договору, у яких визначаються асортимент, номенклатура, артикули, ціна (без ПДВ), умови поставки товару.

Партією товару вважається кількість товару, поставлена відповідно до рахунка на оплату, виставленого в межах специфікації. Специфікації на товар є невід`ємними частинами договору (п. 1.3 договору).

У п. 3.1 договору сторони погодили, що загальна ціна товару визначається відповідно до специфікації на товар. Ціна товару включає в себе вартість товару, пакування, маркування та доставку до адреси, узгодженої між постачальником та покупцем.

Пунктом 3.7 договору визначено, що покупець сплачує на розрахунковий рахунок постачальника завдаток у наступному розмірі: 10% від загальної ціни суми товару, вказаної у специфікації на товар для відповідного сезону. Якщо інше не буде погоджено сторонами, покупець зобов`язаний перерахувати завдаток на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунка для сплати завдатку.

У п. 3.11 договору зазначено, що рахунок на оплату готової партії товару (п. 5.2 цього договору) виставляється покупцю у відповідності зі строками готовності товару. Покупець сплачує на розрахунковий рахунок постачальника вартість готової партії товару протягом 10 днів з дати виставлення відповідного рахунка.

Згідно з п. 5.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється на умовах DDP згідно з Міжнарожними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року. Пункт та адреса доставки узгоджуються сторонами перед початком сезону. Поставка відбувається будь-яким способом, обраним постачальником.

Відповідно до п. 5.3 договору покупець зобов`язаний прийняти товар за внутрішньо-тарною кількістю і якістю. Приймання за кількістю проводиться покупцем відповідно до супроводжувальних документів (рахунок, видаткова накладна тощо).

Партія товару визнається готовою до передачі покупцю з дати отримання покупцем (за допомогою електронної пошти) повідомлення від постачальника про готовність такої партії товару. Виставлення рахунка на оплату відповідної партії вважається повідомленням про готовність товару (п. 5.4 договору).

Передача товару здійснюється відповідно до підписаної сторонами видаткової накладної (п. 6.5 договору).

Наявними у матеріалах справи видатковими накладними, підписаними представниками сторін, підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором з поставки визначеного ним товару.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у порушення взятого на себе грошового зобов`язання відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, а саме: не здійснив оплату товару, поставленого згідно видаткової накладної № 173 від 12.05.2021 (рахунок № 0265228 від 06.04.2020) на суму 146008,35 грн, а також частково не оплатив товар, поставлений згідно видаткової накладної № 361 від 25.08.2020 (рахунок № 0272735 від 25.08.2020) у сумі 127 476,55 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 2022/6 від 16.08.2022 про сплату спірної заборгованості та нарахованих на неї сум інфляційних втрат, 3% річних, пені.

Проте вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення, що і стало підставою звернення з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частина 2 наведеної норми).

У силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 526 ЦК України, з якою кореспондується ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У силу ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 названого Кодексу).

Частиною 1 ст. 662 ЦК України закріплений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частинами 1 - 2 ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором з поставки визначеного ним товару.

За твердженням позивача, з метою оплати товару, поставленого за вказаним видатковими накладними, ним були виставлені відповідачу рахунки № 0265228 - 06.04.2020 та № 0272735 - 25.08.2020 відповідно. Вказані обставини справи відповідачем не оспорюються та не заперечуються.

З п. 3.11 договору, обов`язок з оплати вказаних рахунків (вартості готової продукції) мав бути виконаний відповідачем у строк протягом 10 днів з дати їх виставлення.

У силу ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказів виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання у строк, визначений умовами договору, матеріали справи не містять.

Разом з тим, наданими відповідачем до матеріалів відзиву платіжними дорученнями підтверджується сплата позивачу повної вартості отриманого товару згідно зазначених вище видаткових накладних.

За встановленого суд дійшов висновку, що у позові в частині стягнення спірної суми заборгованості у розмірі 273 484,00 грн слід відмовити, враховуючи, що предмет спору припинив своє існування ще до моменту звернення ТОВ "Капріс Україна" з даним позовом (08.11.2022).

Стосовно заявленого позивачем клопотання про закриття провадження у справі в цій частині, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу, тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення (відкриття) провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює саме відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що відповідачем дійсно проводилися оплати по договору поставки № П-059/4-20 від 30.01.2020 після звернення позивача до суду з даним позовом, однак, дати та відповідні призначення платежів, вказані в платіжних дорученнях, свідчать, що оплата товару, поставленого за видатковими накладними, котрі наразі визначені позивачем як спірні, була здійснена ще до подачі цього позову, а тому підстави для закриття провадження у даній справі в частині вимог про стягнення основної заборгованості відсутні.

Також позивачем було заявлено до стягнення 4 105,62 грн 3% річних, 9 589,01 грн інфляційних втрат і 17 338,02 грн пені.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 наведеної норми).

У п. 3.9 договору сторони погодили, що у випадку прострочення покупцем оплати готової партії товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, адже не виконав його у строк, погоджений умовами договору, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені від прострочених сум є правомірними.

Разом з тим, перевіривши виконані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум за кожним з рахунків (видатковою накладною) окремо, суд зауважує, що позивач припустився помилки, визначивши початковою датою прострочення виконання грошового зобов`язання за рахунком № 0265228 від 06.04.2020, адже у силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України такою датою є 18.04.2020, враховуючи, що 16.04.2020 - останній день строку оплати вказаного рахунку, припадало на вихідний день (неділя).

Отже, зважаючи на вказане, а також беручи до уваги кінцеві дати нарахування, зазначені позивачем щодо кожного зі спірних рахунків (видаткових накладних), за перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у загальному розмірі 6 367,28 грн, 3% річних у загальній сумі 1 910,91 грн та пеня у загальній сумі 8 850,11 грн. У стягненні решти з кожної із заявлених позивачем сум слід відмовити з огляду на її необґрунтованість.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9 589,01 грн інфляційних втрат, 4 081,69 грн 3% річних та 17 303,64 грн пені. У решті у позові відмовлено.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У силу частини 2 вказаної норми за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Так, на підтвердження витрат у сумі 8 000,00 грн представник позивача надала договір №21 про надання правових (юридичних, адвокатських) послуг від 13.10.2022, предметом якого є здійснення адвокатом правової (юридичної, адвокатської) допомоги ТОВ "Капріс Україна" шляхом її надання адвокатом Басараб Н.В. в судах всіх інстанцій, у тому числі в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді, з питань ведення справ за позовом ТОВ " Капріс Україна", зокрема, до ФОП Обломій В.В. про стягнення заборгованості (розділ І договору).

У розділі 4 договору визначено, що предметом останнього є 6 позовів ТОВ "Капріс Україна" про стягнення заборгованості. Розмір гонорару визначений у сумі 48 000,00 грн, що становить 8 000,00 грн за юридичний супровід однієї справи.

Крім цього, представником позивача були також додані до матеріалів справи:

- ордер про надання правничої (правової) допомоги на представлення інтересів ТОВ " Капріс Україна";

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Басараб Н.В.;

- звіт (акт) № 21 про надання послуг (виконання робіт) від 24.10.2022, відповідно до якого адвокатом Басараб Н.В. були надані такі послуги по договору № 21 від 13.10.2022 у справі за позовом ТОВ "КАПРІС Україна" до ФОП Обломій В.В. про стягнення заборгованості на загальну суму гонорару у розмірі 8 000,00 грн: юридична консультація (1 год), опрацювання та підготовка позовної заяви (2 год).;

- платіжне доручення № 1 від 24.10.2022.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене ч. 4 ст. 129 ГПК України, згідно з якою інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У силу частини 5 наведеної норми під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На переконання суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, відповідає визначеним ч. 5 ст. 129 ГПК України критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, з урахуванням ціни позову, складності та значення даної справи для сторін, як і критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

За таких обставин, керуючись загальним правилом розподілу судових витрат, суд констатує, що понесені ТОВ "Капріс Україна" судові витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у сумі 813,73 грн.

Витрати по сплаті судового збору у силу ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Обломія Вячеслава Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Капріс Україна" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, 42-44; ідентифікаційний код 42712435) 9 589 (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 01 коп. інфляційних втрат, 4 081 (чотири тисячі вісімдесят одна) грн 69 коп. 3% річних, 17 303 (сімнадцять тисяч триста три) грн 64 коп. пені, 464 (чотириста шістдесят чотири) грн 62 коп. витрат по сплаті судового збору, 813 (вісімсот тринадцять) грн 73 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.05.2023

Суддя І.О. Андреїшина