Рішення

від 18.05.2023 по справі 916/1065/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1065/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" (код ЄДРПОУ 39473010, 03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" (код ЄДРПОУ 36921126, 65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2)

про стягнення 1046521,88 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Петрик М.М., адвокат, ордер серія АІ №1266129, від 10.03.2023

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" про стягнення 1046521,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №Од-19/08-646 від 30.08.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження, призначено судове засідання на 20.04.2023 та вирішено інші процесуальні питання.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.03.2023 направлена відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2, рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Вище вказане поштове відправлення повернулось до суду як не вручене із відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвалою суду від 20.04.2023 розгляд справи відкладено на 18.05.2023 та повторно направлено ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.03.2023, а також ухвалу про відкладення від 20.04.2023 всіма наявними засобами зв`язку (рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2, на адресу електронної пошти: yoogmontage@gmail.com, а також шляхом розміщення на сайті "Судова влада України" відповідного оголошення-повідомлення).

Відповідно до трекінгу з відстеження поштових відправлень з сайту Укрпошти станом на 17.05.2023, поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №6511914202473 не вручено відповідачу у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.

В судове засідання з`явився представник позивача, який взяв участь в засіданні в режимі відеоконференції.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 18.05.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім", з посиланням на договір поставки від 30.08.2019 №Од-19/08-646, був виставлений Товариству з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" рахунок на оплату від 10.10.2019 № Оп-00025199 на загальну суму 2708300,04 грн.

На підставі вищевказаного рахунку відповідачем було перераховано на користь позивача кошти в загальному розмірі 530830,00 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями:

- від 31.10.2019 №1 на суму 270830,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за товар згідно рахунку Оп-00025199 від 10.10.2019";

- від 03.03.2020 №1 на суму 260000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за товар згідно рахунку Оп-00025199 від 10.10.2019".

05.03.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1577351,88 грн., що підтверджується наявною у справі видатковою накладною № Оп-00006376.

Як зазначає позивач, між сторонами договір фізично підписаний не був, при цьому, за поясненнями представника позивача, останній направив проект договору на електронну пошту відповідача а також засобами поштового зв`язку, проте підписаний відповідачем примірник договору позивачу не повернуто.

Водночас позивач, з посиланням на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18, постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі №914/4540/14, наполягає на тому, що хоч договір і не був фізично підписаний сторонами, проте відбулась часткова оплата рахунку та прийняття товару відповідачем, що виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Позивач наголошує, що зобов`язання ним виконані в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу, частково сплатив заборгованість за виставленим рахунком та без зауважень прийняв поставлений товар, що підтверджується підписаною видатковою накладною.

28.05.2021 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому наголосив про необхідність сплати позивачу у десятиденний термін з дати отримання претензії заборгованості у загальному розмірі 1022798,66 грн., яка складається з 1046521,88 грн. основної заборгованості та 176276,78 грн. пені.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як стверджує позивач, 30.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" (Покупець) було укладено Договір поставки №Од-19/08-646, за умовами якого постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець - приймати та оплачувати товар на умовах даного договору (п.1.1).

Кількість та вартість фактично поставленого постачальником покупцю товару протягом дії даного договору визначається згідно видаткових накладних (п.1.2).

Згідно розділу 2 договору, постачальник зобов`язаний поставити товар покупцю протягом 35 робочих днів від дня узгодження постачальником замовлення покупця (п.2.1.1).

Покупець зобов`язаний прийняти товар від постачальника протягом 7 робочих днів від дня узгодження замовлення та оплатити його вартість відповідно до умов, передбачених даним договором (п.2.3.1).

Згідно розділу 3, сторони домовились про те, що рахунок, видаткова накладна та накладна на повернення товару по даному договору можуть бути створені у вигляді електронних документів відповідно до положень законів України "Про електронні довірчі послуги" та "Про електронні документи та електронний документообіг". Такі електронні документи з накладеним електронним підписом надсилаються сторонами з використанням системи електронного обміну документами (п.3.1); електронні документи, оформлені відповідно до чинного законодавства, мають юридичну силу, яку має відповідний документ, створений у паперовій формі (п.3.2); електронний документ вважається одержаним стороною з моменту надходження на адресу електронної пошти іншої сторони підтвердження про одержання цього електронного документа зі статусом "Одержано контрагентом" (п.3.3); електронний документ вважається підписаним стороною з моменту надходження на адресу електронної пошти іншої сторони підтвердження зі статусом "Затверджено контрагентом". Відсутність підтвердження про отримання не звільняє сторони від належного виконання зобов`язань за даним договором (п.3.4).

За умовами п.п.5.1-5.2.2, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами, вказаними у виставленому постачальником рахунку-фактурі; покупець зобов`язується оплатити товар у наступному порядку: передплата у розмірі 10% від вартості товару, вказаного в замовленні, згідно виставленого рахунку-фактури; оплата 90% від вартості товару протягом 2 банківських днів від дати повідомлення постачальником покупця про наявність товару на складі постачальника.

Відповідно до п.11.1, даний договір набирає чинності в день його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 року, але у відношенні виконання сторонами своїх зобов`язань згідно цього договору - до повного та належного їх виконання.

Згідно п.13.2, підписанням даного договору сторони стверджують, що їм зрозуміло вищевикладене та вони дійшли згоди з усіх його умов.

В розділі 15 "Реквізити і підписи сторін" визначено, що від імені постачальника договір має бути підписано директором ТОВ "Торгова компанія "Оптім" Бернадським В.М., від імені покупця - директором ТОВ "ЮГ-Монтаж" Мерещук І.К.

Водночас, підписи уповноважених представників обох сторін на договорі відсутні.

Крім того, доказів скріплення договору електронними цифровими підписами уповноважених представників (підписантів) до суду не подано.

Так само і не подано доказів щодо направлення на адресу відповідача підписаних керівником позивача примірників вказаного договору засобами поштового зв`язку.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Згідно з приписами статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 ГК України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (частина друга статті 180 ГК України).

Якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. При цьому, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчиненого ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За приписами частини другої статті 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасників правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри і волевиявлення учасників правочину та забезпечувати їх ідентифікацію.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено в постанові від 21.12.2020 у справі №916/401/17.

Як зазначалося вище, на Договорі поставки від 30.08.2019 №Од-19/08-646 відсутні підписи уповноважених представників обох сторін.

При цьому, самі сторони визначили, що договір набирає чинності в день його підписання обома сторонами (п.11.1), підписанням даного договору сторони стверджують, що їм зрозуміло вищевикладене та вони дійшли згоди з усіх його умов (п.13.2).

За таких обставин, з огляду на відсутність у договорі підписів сторін, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів скріплення договору електронними цифровими підписами, господарський суд констатує, що вищенаведений договір поставки є неукладеним.

Вищенаведений висновок стосовного того, що наявність підпису свідчить про волевиявлення сторін договору і саме волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Водночас, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Так, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" був виставлений Товариству з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" рахунок на оплату від 10.10.2019 № Оп-00025199 на загальну суму 2708300,04 грн.

На підставі вищевказаного рахунку відповідачем було перераховано на користь позивача кошти в загальному розмірі 530830,00 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями: від 31.10.2019 №1 на суму 270830,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за товар згідно рахунку Оп-00025199 від 10.10.2019"; від 03.03.2020 №1 на суму 260000,00 грн. з призначенням платежу: "оплата за товар згідно рахунку Оп-00025199 від 10.10.2019".

05.03.2020 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1577351,88 грн., що підтверджується наявною у справі видатковою накладною № Оп-00006376.

Враховуючи означене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання зі сплати вартості поставленого товару виконав неналежним чином, вартість товару за договором поставки на вказану суму сплатив частково. Отже, у відповідача виникла заборгованість у сумі 1046521,88 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки доказів належної сплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" заборгованості в сумі 1046521,88 грн. є обґрунтованими, документально доведеними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача Товариства з обмеженою "Юг-Монтаж" на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" підлягає стягненню 1046521,88 грн. основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, окрім судового збору позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 25000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 16.12.2022 між Адвокатським об`єднанням "Горпинченко і Партнери" (далі - юрист) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" (далі - клієнт) укладено договір №338 про надання правової допомоги.

Згідно з п.п. 1.1.-1.2 договору, клієнт замовляє у юриста юридичні послуги та консультації, зобов`язується оплачувати їх, а юрист бере на себе зобов`язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та іншими документами, складеними у відповідності до нього, а також прийняти оплату.

Здійснення консультацій та надання інших юридичних послуг здійснюється юристом за завданнями, що надаються йому клієнтом та/або за переліком послуг, що містяться в цьому договорі. Юрист надає наступні послуги:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

- надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

- представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

- надання послуг з відповідального зберігання документів;

- інші послуги, що не суперечать чинному законодавству, відповідно до завдань клієнта.

Згідно з п. 8.5 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір підписано та скріплено печатками т.в.о. керуючого партнера Адвокатським об`єднанням "Горпинченко і Партнери" та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" без будь-яких зауважень.

08.03.2023 між клієнтом та юристом було укладено додаткову угоду №1, згідно з п. 1.1 якої клієнт замовляє, а юрист приймає на себе зобов`язання щодо юридичного супроводу та представництва інтересів клієнта у Господарському суді Одеської області, Південно-Західному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді Верховного Суду щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" заборгованості за поставлений товар за умовами договору поставки № Од-19/08-646 від 30 серпня 2019 року в сумі 1046521 грн. 88 коп. та інших судових витрат.

Пунктом 1.2. додаткової угоди передбачено перелік послуг, що надаються клієнту: усні консультації з вивченням документів та їх правовим аналізом; вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів; підготовка матеріалів для складання позовної заяви; складання позовної заяви; представництво інтересів клієнта у судах, стосовно розгляду позову до опонента; отримання судових рішень; вчинення необхідних дій для виконання судових рішень.

Розділом 3 додаткової угоди визначено, що вартість послуг за цією додатковою угодою складає 25000 грн. 00 коп. Оплата здійснюється після набрання рішенням суду законної сили, шляхом перерахунку на поточний рахунок юриста згідно виставленого рахунку- фактури впродовж одного робочого дня з моменту його виставлення.

Додаткова угода підписана між сторонами та скріплена печатками без будь-яких зауважень.

Крім цього, до матеріалів справи позивачем додано свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю, посвідчення адвоката та ордер (а.с.7-8)

Згідно з ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч.ч. 3-6 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст.126 ГПК, постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Так, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ч.3 ст.27 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (Аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі №910/1344/19).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Так Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 19.01.2022 у справі №910/789/21.

У частині першій статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що іншими видами правової допомоги - є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому, паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. З огляду на те, що такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19).

Отже, з врахуванням усталеної практики, проаналізувавши зміст наданих позивачем доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру та підтверджуються матеріалами справи. При цьому, доказів не співмірності заявлених витрат відповідачем до суду не було надано, а тому суд приймає докази позивача та покладає на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Беручи до уваги викладене, враховуючи задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі та зважаючи на зазначені положення законодавства, принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юг-Монтаж" (код ЄДРПОУ 36921126, 65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Оптім" (код ЄДРПОУ 39473010, 03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, 1) - 1046521 (один мільйон сорок шість тисяч п`ятсот двадцять одну) грн. 88 коп. заборгованості, 15697 (п`ятнадцять тисяч шістсот дев`яносто сім) грн. 83 коп. судового збору, 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 23 травня 2023 р.