Постанова

від 10.05.2023 по справі 910/10794/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2023 р. Справа№ 910/10794/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 10.05.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Деллінг Стандарт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі 910/10794/22 (суддя К.В. Полякова, повний текст рішення складено та підписано 27.02.2023)

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деллінг Стандарт"

про стягнення 503 968,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» про стягнення за порушення зобов`язань за договором поставки від 28.12.2021 № 449/11-21 пені в розмірі 326361,72 грн. та штрафу в розмірі 177607,08 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 позовні вимоги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» 261 089 грн 38 коп. пені, 142 085 грн 66 коп. штрафу, а також 7 559 грн 53 коп. витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з обґрунтованості позовних вимог та правильності здійснених позивачем розрахунків пені та штрафу. При цьому, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір заявлених до стягнення з відповідача штрафу та пені на 20 %.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 по справі №910/10794/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- судом першої інстанції не з`ясовувались та не перевірялись доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності;

- судом не перевірялись доводи відповідача щодо впливу ведення бойових дій та введення воєнного стану на території України на реальну можливість виконання зобов`язання перед позивачем;

- судом не дотримано норми процесуального права щодо дослідження доказів.

20.03.2023 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі 910/10794/22.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №910/10794/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 21.03.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі 910/10794/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду міста Києва надіслати матеріали справи №910/10794/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду.

27.03.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 у справі №910/10794/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі 910/10794/22 та призначено до розгляду на 10.05.2023.

19.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» адвоката Барчук А.В. надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» адвоката Барчук А.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

17.04.2023 до канцелярії суду від Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Позивач вважає, що оскаржуваним рішенням суду розмір штрафних санкцій зменшено на 20%, що відповідає принципу справедливості з урахуванням наданої судом оцінки доказів, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

У судове засідання 10.05.2023 з`явилися представники учасників справи, надали свої пояснення.

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з урахуванням поданого під час апеляційного провадження відзиву на апеляційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.12.2021 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №449/11-21 (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов`язався доставити покупцеві «Апарати для дистилювання, фільтрування чи ректифікації» далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Згідно з пунктом 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору.

Відповідно до пункту 5.2 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акут приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Пунктом 7.9 договору встановлено, що в разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Пунктом 3 специфікації №1 від 28.12.2021 (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору, встановлено строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару.

Графіком поставки (додаток №3 від 28.12.2021), що є невід`ємною частиною договору, сторони погодили строк поставки товару до 31.03.2022 року.

Із матеріалів справи слідує, що з 14.01.2022 та 17.01.2022 відповідач за видатковими накладними №1, 2 поставив позивачу товар на загальну суму 382 740,00 грн. у межах строків, встановлених договором.

Надалі, поставка товару відбувалася з простроченням. Так, 03.05.2022 за видатковою накладною №47 відповідачем частково поставлений позивачу товар на суму 337 920,00 грн. Фактична дата поставки товару відбулася 20.05.2022, про що свідчить підпис позивача на видатковій накладній та не заперечується відповідачем, тобто прострочення поставки становило 49 днів.

30.06.2022 відповідачем за видатковою накладною №109 поставлений позивачу товар на суму 12 180,00 грн. Фактична дата поставки товару відбулася 08.07.2022, про що свідчить підпис позивача на видатковій накладній, тобто прострочка поставки товару склала 98 днів.

Також, відповідачем 30.06.2022 поставлений позивачу товар за видатковою накладною №108 на суму 34 824,00 грн., та за видатковою накладною №107 на суму 156 480,00 грн., у зв`язку з чим прострочка поставки даного товару склала 90 днів.

25.08.2022 відповідачем поставлений за видатковою накладною №220 товар на суму 1 995 840,00 грн., отже прострочка поставки товару склала 146 днів.

Отже, вартість поставленого з прострочкою товару складає 2 537 244,00 грн.

У зв`язку з цим, позивачем нараховано відповідачу за прострочення строків поставки товару пеню в розмірі 326361,72 грн. та штраф у розмірі 177607,08 грн.

Із метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача претензію №008.1.36-008.1.1-3-1167 від 10.08.2022 з рахунком-фактурою №АКТ1564 від 08.08.2022 на сплату неустойки, яка відповідачем не задоволена.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до арифметично правильного розрахунку позивача розмір пені складає 326361,72 грн, а саме: за видатковою накладною від 03.05.2022 № 47 за період з 01.04.2022 по 19.05.2022 у розмірі 16558,08 грн., за видатковою накладною від 30.06.2022 № 109 за період з 01.04.2022 по 07.07.2022 у розмірі 1193,64 грн., за видатковою накладною від 30.06.2022 № 108 за період з 01.04.2022 по 29.06.2022 у розмірі 3134,16 грн., за видатковою накладною від 30.06.2022 № 107 за період з 01.04.2022 по 29.06.2022 у розмірі 14083,20 грн., за видатковою накладною від 25.08.2022 № 220 за період з 01.04.2022 по 24.08.2022 у розмірі 291392,64 грн.

Також за висновком суду позивачем арифметично правильно нараховано 7 % штрафу в розмірі 177607,08 грн. (2537244 грн. х 7 % = 177607,08 грн.).

Наведені висновки суду першої інстанції сторонами на стадії апеляційного перегляду не оспорюються.

Натомість, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 99 % на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України.

В обґрунтування даного клопотання відповідач вказав, що сума нарахованих санкцій є надмірно великою та становить 1/5 вартості товару. Разом із цим, порушення строків поставки відбулося не з вини відповідача, оскільки останній повідомляв про неможливість виконання зобов`язань направленим 22.03.2022 на електронну пошту листом щодо настання форс-мажорних обставин згідно з листом ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача штрафу та пені на 20%, з чим не погоджується відповідач у поданій апеляційній скарзі, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Судова колегія наголошує, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При вирішенні питання щодо зменшення розміру пені та штрафу, судом першої інстанції враховано, що позивачем у запереченнях та на запитання суду під час судового засідання не наводилося пояснень, яким чином несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару вплинуло на господарську діяльність позивача, та чи завдано в такий спосіб позивачу збитків. Поряд із цим, судом ураховано, що відповідач зобов`язання з поставки товару виконав до звернення з даним позовом до суду в повному обсязі.

Як було зазначено вище, за твердженням відповідача, порушення строків поставки відбулося не з вини відповідача, оскільки останній повідомляв про неможливість виконання зобов`язань направленим 22.03.2022 на електронну пошту листом щодо настання форс-мажорних обставин згідно з листом ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Зокрема, відповідач вказує, що у зв`язку з введенням воєнного стану на території України та блокуванням діяльності морських портів України вантаж у березні 2022 прибув до порту Тріполі (Ліван), а потім був перевантажений до Польщі, при цьому у зв`язку із загальним завантаженням складів на території Польщі, організацією автомобільного перевезення комплектуючих на територію України відповідно до митного декларування мало місце лише у серпні 2022.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на приписи статті 617 Цивільного кодексу України та зазначає про не лише на сам факт настання обставин непереборної сили, а й на їх вплив на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (постанови від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

Аналізуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені обставини не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань, натомість як зменшення розміру штрафних санкцій на 20% суд апеляційної інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

З огляду на наведені відповідачем обставини для зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача штрафу та пені на 20 %, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 261089,38 грн та штраф у розмірі 142085,66 грн.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з урахуванням висновків щодо зменшення розміру заявлених позивачем пені та штрафу на 20%.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених в мотивувальній частині, судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником у поданій апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/10794/22.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/10794/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Деллінг Стандарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/10794/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деллінг Стандарт" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі 910/10794/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/10794/22 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.05.2023.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров