Рішення

від 08.02.2023 по справі 910/5786/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2023Справа № 910/5786/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (КП "Київкінофільм") (бульвар Тараса Шевченка, 3, м. Київ, 01004)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" (36002, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Європейська, будинок 60 А)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 10

про зобов`язання виконати умови договору

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: Григоришин О.О.

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" про зобов`язання виконати умови договору: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" виконувати умови Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації "Київкінофільм" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр", а саме: своєчасно і в повному обсязі виконувати договірне господарське зобов`язання - сплачувати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановлену договором орендну плату.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року в частині своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, що, в свою чергу, створює збитки для орендодавця та балансоутримувача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду від позивача 11.08.2022 року надійшли пояснення б/н від 01.08.2022 року на усунення недоліків, до яких додано позовну заяву у новій редакції, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 9105786/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також за ініціативою суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Судом доведено до відома, що від відповідача через канцелярію суду 13.09.2022 року надійшов відзив б/н від 12.09.2022 року на позовну заяву, а також клопотання б/н від 12.09.2022 року про закриття провадження у справі № 910/5786/22 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, разом з доказами надсилання на адресу позивача та третьої особи.

Так, за змістом відзиву на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що позов подано неналежним позивачем, оскільки КП «Київкинофільм» у спірних орендних правовідносинах виступає підприємством-балансоутримувачем, а не орендодавцем, тому права позивача у даному випадку не порушені, окрім цього, як стверджує відповідач, позивачем обрано неналежний спосіб захисту та у даній справі відсутній предмет спору, оскільки Договір оренди №2974 від 14.05.2019 року був припинений ще до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, відтак з урахуванням предмету позову - зобов`язання виконання відповідачем умов договору, провадження у справі №910/5786/22 підлягає припиненню на підставі частини 1 статті 231 ГПК України.

У відзиві на позовну заяву відповідачем також наведено попередній розрахунок суми понесених відповідачем судових витрат на правову (правничу) допомогу у фіксованому розмірі 25 000,00 грн. Клопотання та відзив судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, через канцелярію суду 19.09.2022 року від позивача надійшли на виконання вимог ухвали суду від 19.08.2022 року додаткові пояснення до позовної заяви б/н від 14.09.2022 року та відповідь б/н від 14.09.2022 року на відзив та заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, в яких позивач вказує на те, що КП «Київкинофільм» є належним позивачем у даній справі, оскільки відповідно до умов Договору оренди КП «Київкинофільм» як підприємство-балансоутримувач переданого в оренду комунального майна наділено орендодавцем правом подавати позови до відповідача з метою вжиття заходів щодо погашення заборгованості з орендної плати. При цьому оскільки відповідач своєчасно та у повному обсязі не сплачує орендні платежі за Договором оренди, права КП «Київкинофільм» як позивача порушені, а тому, на переконання позивача, обраний ним спосіб захисту порушених прав шляхом зобов`язання відповідача виконувати умови договору щодо сплати орендної плати відповідає нормам чинного законодавства та забезпечить у разі примусового виконання рішення суду відновлення порушеного права позивача.

Крім того, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечує проти заявленого відповідачем розміру понесених судових витрат на правову допомогу у сумі 25 000,00 грн., оскільки така сума не мотивована жодним документом та обсягом виконаних робіт (наданих послуг). Документи судом долучені до матеріалів справи.

Також через канцелярію суду 19.09.2022 року від позивача надійшла заява б/н від 14.09.2022 року про зміну позовних вимог, в якій позивач змінює позовні вимоги шляхом викладення їх в новій редакції, а саме: "Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" виконати умови Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації "Київкінофільм" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр", шляхом виконання договірного зобов`язання, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати". Заява разом з доданими доказами надсилання її копії на адресу відповідача та третьої особи судом долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 року з урахуванням наданих сторонами заяв по суті справи та доказів постановлено здійснювати розгляд справи №910/5786/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання у справі призначено на 02.11.2022 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.09.2022 року від відповідача до суду надійшли заперечення б/н від 27.09.2022 року на відповідь на відзив, в яких відповідач на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає про те, що суд не може з власної ініціативи вийти за межі позовних вимог, предметом яких у даній справі є зобов`язання відповідача виконувати умови договору, у зв`язку з чим самостійна кваліфікація судом правовідносин сторін з визначенням правової норми, яка підлягає застосуванню, не свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Заперечення судом долучені судом до матеріалів справи.

Розглянувши в судовому засіданні 02.11.2022 року заяву позивача б/н від 14.09.2022 року про зміну позовних вимог, оскільки вказана заява відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, остання розцінена судом як заява про зміну предмету позову та прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд спору здійснюється з її урахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/5786/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2022 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.12.2022 року за клопотанням позивача про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неявкою представника третьої особи судом протокольно оголошено перерву на на 12.01.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 12.01.2023 року за клопотанням позивача про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з перебуванням його представника на лікарняному судом протокольно оголошено перерву на 08.02.2023 року.

В судове засідання з розгляду справи по суті 08.02.2023 року з`явився уповноважений представник відповідача.

Уповноважені представники позивача та третьої особи в судове засідання з розгляду справи по суті 08.02.2023 року не з`явилися.

Про дату, час та місце судового засідання позивач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493386995 позивачу та розпискою представника третьої особи б/н від 12.01.2023 року.

Крім того, третя особа додатково повідомлялась про дату, час та місце судового засідання шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу третьої особи, зазначену в матеріалах справи, а саме: property@kyivcity, копії ухвали суду від 12.01.2023 року про оголошення перерви в судовому засідання, факт отримання якої 17.01.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника третьої особи в судове засідання з розгляду справи по суті 08.02.2023 року суд не повідомлено.

В свою чергу, судом повідомлено, що до початку судового засідання засобами електронного зв`язку 03.02.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 08.02.2023 року про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою представника КП "Київкінофільм", яке долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 08.02.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та третя особа не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники позивача та третьої особи не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті 08.02.2023 року, третьою особою не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 08.02.2023 року виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноважених представників позивача та третьої особи.

При цьому суд, зважаючи на завчасне належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи те, що КП «Київкінофільм» є юридичною особою, яка не була позбавлена права та можливості забезпечити участь іншого представника в призначене судове засідання, відтак мало можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді, а також приймаючи до уваги повторну неявку представника позивача в судове засідання з розгляду справи по суті та аналогічні за змістом підстав клопотання про відкладення, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 195 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов підстав для чергового відкладення розгляду справи та/або оголошення перерви в судовому засіданні.

При цьому суд наголошує, що відкладення розгляду справи по суті та відмова у відповідному клопотанні сторони є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.02.2023 року уповноважений представник відповідача проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.02.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.05.2019 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором, третя особа у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» (орендар за договором, відповідач у справі), а також Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (підприємство-балансоутримувач, позивач у справі) укладено Договір №2974 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019 року протокол №60 передає приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. №19 літера «А» для організації кінопоказів відповідно до умов цього договору, далі також - цільове призначення (пункт 1.1 Договору оренди).

Розділами 1-9 Договору оренди сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, орендну плату, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, строк дії договору, інші умови договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 9.1 Договору оренди цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами, нотаріального посвідчення і державної реєстрації, і діє протягом строку оренди - 10 років з дати приймання-передачі об`єкта оренди в оренду орендарю за актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами за формою, наведеною у Додатку №2 до цього договору.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та підприємства-балансоутримувача, скріплений печатками юридичних осіб та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. та зареєстровано в реєстрі за №420.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста та наказом Департаменту комунальної власності Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 16.04.2019 року закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (позивач у справі, балансоутримувач за Договором).

Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди об`єктом оренди є: нежитловий будинок загальною площею: 7376,30 кв.м., у тому числі підвал - 649,20 кв.м., цоколь - 1805,90 кв.м., 1 поверх - 2096,70 кв.м, 2 поверх - 1982,90 кв.м., 3 поверх - 841,60 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Так, згідно з положеннями пункту 2.2 Договору оренди об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм», яке є підприємством-балансоутримувачем.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1, регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктом 4.1.1 Договору оренди передбачено, що орендодавець зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати по акту приймання-передачі об`єкт.

Згідно з пунктом 2.4 Договору оренди стан об`єкта оренди на дату передачі його орендареві визначається в акті приймання-передачі за узгодженим висновком підприємства-балансоутримувача і орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування згідно з Договором оренди №2974 від 14.05.2019 року нежитловий будинок, що перебуває на балансі КП «Київкінофільм», загальною площею 7376,30 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок №19 літера «А», на підтвердження чого 13.06.2019 року між орендодавцем, підприємством-балансоутримувачем та орендарем було підписано та скріплено печатками трьохсторонній Акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна (Додаток №2 до Договору оренди від 14.05.2019 року), копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі щодо стану об`єкту оренди.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ТОВ «Сінема-Центр» нерухомого майна, загальною площею 7376,30 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок №19 літера «А», на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди орендна плата визначена за результатами конкурсу, затвердженими протоколом засідання конкурсної комісії від 15.04.2019 року і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2019 року: 287,31 грн. за 1 кв.м., що в цілому складає 2 119 253,00 грн.

Згідно з пунктом 3.2 Договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 3.5 Договору оренди визначено, що додатково до орендної плати нараховується податок па додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до пункту 3.6 Договору оренди орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.7 Договору оренди орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.

Пунктом 4.2.3 Договору оренди передбачений обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

За умовами пункту 4.3.1 Договору оренди підприємство-балансоутримувач зобов`язане здійснювати контроль за виконанням орендарем умов цього договору і у разі виникнення заборгованості з орендної плати вжити заходів щодо погашення заборгованості, в тому числі проводити відповідну претензійно-позовну роботу.

Згідно пункту 5.2.2 Договору оренди підприємство-балансоутримувач має право стягувати з орендаря заборгованість з орендної плати та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов`язань за цим договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно в порядку, визначеному законодавством України.

Таким чином, відповідно до наведених положень Договору оренди позивач як підприємство-балансоутримувач наділений правом здійснювати нарахування відповідачеві суми орендної плати за користування об`єктом оренди, а також здійснювати контроль за виконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати на рахунок підприємства-балансоутримувача, для чого КП «Київкінофільм» уповноважений орендодавцем вживати заходи щодо погашення заборгованості з орендної плати, у тому числі шляхом пред`явлення до орендаря відповідного позову.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач починаючи з 01.12.2019 року свої зобов`язання за Договором оренди щодо сплати орендної плати позивачу не виконує, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворюється заборгованість.

В свою чергу, як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» як орендар звернулось до Департаменту комунальної власності м. Києва як орендодавця та Комунального підприємства «Київкінофільм» як підприємства-балансоутримувача з листом №197/1 від 27.11.2019 року (вхід. № 060/48/595 від 27.11.2019 року) щодо створення комісії для підтвердження неможливості використання об`єкту оренди за призначенням згідно з Договором оренди №2974 від 14.05.2019 року, посилаючись на те, що об`єкт оренди було передано у технічному стані, не придатному для використання за призначенням, та просило вирішити питання про фіксацію стану об`єкта оренди.

За результатами розгляду даного листа, наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №507 від 04.12.2019 року «Про проведення перевірки стану використання об`єкта оренди» було створено комісію з перевірки стану використання об`єкту оренди на вул. Велика Васильківська 19, літ. А, загальною площею 7376,30 кв.м.

В складі комісії приймали участь представники орендаря, орендодавця та підприємства-балансоутримувача, а також фахівці з пожежної та техногенної безпеки. Комісії було доручено здійснити перевірку з виїздом на місцезнаходження об`єкта та скласти акт за результатами перевірки.

Так, 05.12.2019 року за результатами обстеження об`єкту оренди на вул. Велика Васильківська 19, літ. А комісією був складений відповідний Акт «Про призупинення виконання сторонами своїх зобов`язань по договору про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду в частині нарахування та сплати орендної плати внаслідок неможливості використання орендарем об`єкта оренди».

Відповідно до складеного комісією Акту від 05.12.2019 року було встановлено: 1) Під час обстеження встановлено, що унаслідок об`єктивних обставин, за які Орендар не відповідає (непридатність об`єкта оренди за своїм технічним станом до використання за призначенням, зайняття частини об`єкта оренди іншими суб`єктами господарювання), Орендар не може використовувати об`єкт оренди відповідно до умов Договору; 2) на підставі частини 6 статті 762 ЦК України, а також рішення постійної комісії з питань власності (п. 10 Протоколу №5/131 від 11.12.2018 року), зупинити виконання сторонами зобов`язань по Договору у частині нарахування та сплати орендної плати з 01 грудня 2019 року. Зазначений акт є підставою для припинення нарахування орендної плати з 01.12.2019 року. Підприємство-балансоутримувач починає нарахування орендної плати після надання орендарю погодження розробленої орендарем проектно-кошторисної документації та погодження на проведення ремонтних робіт.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 року у справі № 914/2264/17.

При цьому, незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

В контексті подібних спірних правовідносин Верховний Суд в постанові від 18.08.2020 року у справі № 910/10657/19 дійшов висновку, що закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

В свою чергу, як зазначено в постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 915/1046/19 у випадку коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України), він звільняється від обов`язку вносити орендну плату, який покладено на нього ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини. Тобто орендодавець не має права вимагати від орендаря сплачувати орендну плату за договором оренди державного майна за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане орендарем, через обставини, за які він не відповідає.

Разом з цим, за результатами опрацювання Департаментом комунальної власності м. Києва доручення постійної комісії Київської міської ради з питань власності, щодо застосування єдиного механізму у випадках, які врегульовані у ч. 6 ст. 762 ЦК України, рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленим протоколом від 11.12.2018 року №55/131, встановлено єдиний алгоритм (механізм) такого застосування та визначено наступний порядок дій:

- у разі неможливості використання орендарем об`єкта оренди, обумовленими незалежними від орендаря обставинами (в тому числі відсутність підключення нежитлового приміщення до тепло-, електропостачання та інших комунальних послуг), створювати комісію за участю орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача для встановлення цього факту. За результатами роботи комісії складати Акт про зупинення виконання сторонами своїх зобов`язань по договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду. В Акті зазначати дату, з якої орендар припиняє користування орендованим приміщенням, підприємство - балансоутримувач припиняє нарахування орендної плати;

- у разі відновлення виконання сторонами своїх зобов`язань до договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, комісії за участю орендодавця, орендаря та підприємства-балансоутримувача складати Акт про відновлення користування орендарем приміщеннями. В Акті зазначати дату, з якої підприємство - балансоутримувач починає нараховувати орендну плату.

- для встановлення факту неможливості використання орендарем об`єкта оренди, до складу комісії можуть бути залучені фахівці інших установ, підприємств, організацій та суб`єкти господарювання.

Отже, відповідно до вказаного алгоритму про звільнення від сплати орендної плати факт неможливості використання орендованого майна фіксується комісією у складі орендодавця, балансоутримувача та орендаря. Акт, складений за результатами роботи цієї комісії, є підставою для припинення нарахування орендної плати.

Таким чином, відповідно до алгоритму про звільнення орендаря від сплати орендної та на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України Акт «Про призупинення виконання сторонами своїх зобов`язань по договору про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду в частині нарахування та сплати орендної плати внаслідок неможливості використання орендарем об`єкта оренди» від 05.12.2019 року може бути підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати за Договором оренди №2974 від 14.05.2019 року починаючи з 01.12.2019 року.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, за умови встановлення комісією в Акті від 05.12.2019 року факту непридатності об`єкта оренди за своїм технічним станом до використання за призначенням, сторонами не було укладено додаткової угоди до Договору оренди про зміну порядку сплати орендної плати, встановленого пунктом 3.7, 4.2.3 Договору оренди, та, окрім цього, відповідач необґрунтовано та безпідставно припинив виконувати умови Договору оренди в частині сплати орендних платежів з 01.12.2019 року, внаслідок чого у останнього накопичується заборгованість, що завдає збитки балансоутримувачу та орендодавцю.

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на пункт 9.2 Договору оренди, відповідно до якого усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами та нотаріального посвідчення.

Крім того, позивач посилається на пункт 127 постанови Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 року, яким передбачено, що зменшення орендної плати або тимчасове (на період існування обставин, зазначених у підпунктах "а"-"в" підпункту 3 цього пункту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється за рішенням орендодавця на підставі заяви орендаря, до якої додані документи, що підтверджують існування відповідних обставин, або на підставі рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» виконати умови Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року шляхом виконання договірного зобов`язання, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2974 від 14.05.2019 року та/або його окремих положень суду не надано.

Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Відповідно до пункту 9.5 Договору оренди договір може бути розірвано за погодженням сторін. Договір вважається розірваним з дати повідомлення орендаря/орендодавця про згоду розірвати договір, але не раніше дати повернення підприємству-балансоутримувачу об`єкта за актом приймання-передачі.

Судом за матеріалами справи встановлено, що Департамент комунальної власності м. Києва листом від 26.04.2022 року №062/05-19-1574 повідомив відповідача про відсутність заперечень щодо дострокового розірвання Договору оренди №2974 від 14.05.2019 року, а також листом від 19.05.2022 року №062/05-15-1731 просив забезпечити доступ уповноваженій особі Департаменту комунальної власності м. Києва до приміщення нежитлового будинку на вул. Велика Васильківська, 19, літ. А для складання акту приймання-передачі нерухомого майна.

Згідно з частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, 03.06.2022 року у зв`язку з розірванням Договору №2974 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 14.05.2019 року між орендарем, орендодавцем та підприємством-балансоутримувачем складено трьохсторонній Акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна від 03.06.2022 року, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв з орендного користування нежитловий будинок, що перебуває на балансі КП «Київкінофільм», загальною площею 7376,30 кв.м., розташований за адресою: вул. Велика Васильківська, 19, літ. А

Вказаний Акт приймання-передачі підписаний повноважними представниками орендаря, орендодавця та підприємства-балансоутримувача і скріплений печатками сторін.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Суд зазначає, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Відтак, зважаючи на встановлені судом обставини звільнення орендованого приміщення орендарем, які підтверджуються наведеним вище Актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 03.06.2022 року, зобов`язання відповідача як орендаря сплачувати орендну плату, за висновками суду, припиняються з 03.06.2022 року.

В свою чергу, відповідачем разом з відзивом на позовну заяву було подано клопотання про закриття провадження у справі №910/5786/22 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, яке мотивоване тим, що предмет спору у даній справі - договір оренди, умови якого відповідач має виконати у примусовому порядку, перестав існувати ще до моменту звернення КП «Київкінофільм» до суду з позовом, оскільки був достроково розірваний за згодою сторін.

Разом з цим суд наголошує, що відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, що залишилось невиконаним належним чином, як закінчення строку дії договору або розірвання договору. Отже, саме по собі розірвання або закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №910/123/17.

В контексті наведеного, оскільки предметом позовних вимог є зобов`язання відповідача виконати умови Договору оренди в частині сплати орендної плати за період з 01.12.2019 року по теперішній час, отже, за висновками суду, спірні правовідносини сторін щодо необхідності та обов`язковості виконання відповідачем умов Договору оренди в період його дії залишились не врегульованими, незважаючи на факт дострокового розірвання Договору оренди та повернення відповідачем нежитлового приміщення за актом приймання-передачі, відтак у суду відсутні підстави вважати, що предмет спору у даній справі відсутній, у зв`язку з чим клопотання відповідача про закриття провадження у справі №910/5786/22 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України задоволенню не підлягає.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 16 даного Кодексу встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено також способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Предметом позову у даній справі є вимога Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» виконати умови Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київкінофільм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр», шляхом виконання договірного зобов`язання, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати.

Виходячи зі змісту пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, яким передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов`язку в натурі, позовна вимога про зобов`язання відповідача виконати умови договору в частині сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати є присудженням обов`язку в натурі.

При цьому як зазначено у висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/16744/17 від 14.05.2019 року, такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Суд зазначає, що обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування майном незалежно від наслідків господарської діяльності визначений статтею 762 Цивільного кодексу України, статтею 286 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частиною 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також у пункті 3.7 та 4.2.3 Договору оренди.

Таким чином, обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном до припинення Договору оренди (до спливу строку дії Договору оренди або розірвання Договору оренди) відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

При цьому рішення суду про необхідність виконання умов договору оренди щодо сплати орендної плати в примусовому порядку буде дублювати та підсилювати аналогічний обов`язок орендаря, що визначений сторонами у такому договорі оренди.

Тобто, питання щодо наявності/відсутності у орендаря обов`язку зі сплати орендної плати, а також наявності/відсутності підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати з підстав, передбачених чинним законодавством, має вирішуватися судом в межах розгляду справи за позовом про стягнення заборгованості за Договором оренди, та у разі ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог про стягнення відповідної суми боргу, примусове виконання такого рішення суду призведе до відновлення прав орендодавця.

За таких обставин суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача виконати умови Договору, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку встановлену договором орендну плату є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позаяк ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є позовна вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості зі сплати орендної плати, який позивачем як підприємством - балансоутримувачем, на рахунок якого відповідачем вноситься орендна плата за спірним Договором, і було реалізовано шляхом звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2019 року в межах господарської справи № 910/5852/22, рішення в якій ухвалено 21.03.2023 року Господарським судом Полтавської області.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з підстав та предмету заявленого позову у даній справі, суд зазначає, що нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства України не передбачено такого способу захисту права (законного інтересу) як зобов`язання виконувати умови договору в частині сплати орендної плати, а також відсутні докази, що такі способи захисту права передбачені договором сторін.

Поряд із цим суд звертає увагу, що захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Отже, заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача виконувати умови договору в частині сплати орендної плати не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення, проте виходячи з диспозитивності норми цивільного законодавства щодо розпорядження особою своїх правом на захист позивач не позбавлений можливості застосувати в подальшому способи захисту, визначені законом або договором, якщо вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Київкінофільм» про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» виконати умови Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 року, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київкінофільм» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр», шляхом виконання договірного зобов`язання, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати з огляду на те, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 22 травня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон