Постанова

від 29.11.2023 по справі 910/5786/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5786/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Чуба В.Д.,

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 (у складі колегії суддів: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (назву змінено на Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про зобов`язання виконати умови договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкінофільм" (назву змінено на Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер") (далі - Позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінема-центр" (далі - Відповідач, Товариство) про зобов`язання Товариства виконати умови договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2974 від 14.05.2019, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Позивачем та Відповідачем, шляхом виконання договірного зобов`язання, а саме: сплати у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати" (з урахуванням зави про б/н від 14.09.2022 про зміну позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2974 від 14.05.2019 в частині своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого у Відповідача утворилась заборгованість, що, у свою чергу, створює збитки для орендодавця та балансоутримувача.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 у справі №910/5786/22, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення суду про необхідність виконання умов договору оренди щодо сплати орендної плати в примусовому порядку буде дублювати та підсилювати аналогічний обов`язок орендаря, що визначений сторонами у такому договорі оренди, а тому не є ефективним способом захисту, позаяк ефективним способом захисту прав Позивача у даному випадку є позовна вимога про стягнення з Відповідача суми заборгованості зі сплати орендної плати, який було реалізовано Позивачем шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2019 року в межах господарської справи №910/5852/22, рішення в якій ухвалено 21.03.2023 року Господарським судом Полтавської області.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права.

3.3. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, а також зазначив орієнтовний розмір очікуваних витрат на професійну правничу допомогу під час перегляду справи у касаційній інстанції, який становить 20 000,00 грн.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Відповідачем (орендар) та Позивачем (підприємство-балансоутримувач укладений договір №2974 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019 протокол №60 передає приміщення, за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. №19 літера "А" для організації кінопоказів відповідно до умов цього договору.

4.2. Розділами 1-9 договору оренди сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, орендну плату, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, відновлення об`єкта оренди та умови його повернення, строк дії договору, інші умови договору

4.3. У відповідності до умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв у орендне користування нежитловий будинок, що перебуває на балансі КП "Київкінофільм", загальною площею 7376,30 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок №19 літера "А", що підтверджується актом приймання-передачі орендованого нерухомого майна від 13.06.2019.

4.4. Товариство звернулось до орендодавця та підприємства-балансоутримувача з листом №197/1 від 27.11.2019 щодо створення комісії для підтвердження неможливості використання об`єкта оренди за призначенням згідно з договором оренди №2974 від 14.05.2019, посилаючись на те, що об`єкт оренди було передано у технічному стані, не придатному для використання за призначенням, та просило вирішити питання про фіксацію стану об`єкта оренди.

4.5. За результатами розгляду даного листа, наказом Департаменту комунальної власності м. Києва №507 від 04.12.2019 "Про проведення перевірки стану використання об`єкта оренди" було створено комісію з перевірки стану використання об`єкта оренди на вул. Велика Васильківська 19, літ. А, загальною площею 7376,30 кв.м.

4.6. В складі комісії приймали участь представники орендаря, орендодавця та підприємства-балансоутримувача, а також фахівці з пожежної та техногенної безпеки.

4.7. 05.12.2019 за результатами обстеження об`єкта оренди комісією був складений відповідний Акт "Про призупинення виконання сторонами своїх зобов`язань по договору про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду в частині нарахування та сплати орендної плати внаслідок неможливості використання орендарем об`єкта оренди".

Відповідно до складеного комісією Акта від 05.12.2019 було встановлено, що унаслідок об`єктивних обставин, за які орендар не відповідає (непридатність об`єкта оренди за своїм технічним станом до використання за призначенням, зайняття частини об`єкта оренди іншими суб`єктами господарювання), орендар не може використовувати об`єкт оренди відповідно до умов договору.

З урахуванням викладеного та положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, а також рішення постійної комісії з питань власності (пункт 10 Протоколу №5/131 від 11.12.2018) вирішено зупинити виконання сторонами зобов`язань по договору в частині нарахування та сплати орендної плати з 01.12.2019.

У вказаному Акті також зазначено, що він є підставою для припинення нарахування орендної плати з 01.12.2019. Підприємство-балансоутримувач починає нарахування орендної плати після надання орендарю погодження розробленої орендарем проектно-кошторисної документації та погодження на проведення ремонтних робіт.

4.8. Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв`язку із достроковим розірванням договору оренди, 03.06.2022 між сторонами складено трьохсторонній Акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв з орендного користування нежитловий будинок, що перебуває на балансі КП "Київкінофільм", загальною площею 7376,30 кв.м, розташований за адресою: вул. Велика Васильківська, 19, літ. "А".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

5.3. За приписами частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.4. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 і №200/606/18, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18).

5.6. Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.7. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

5.8. Більше того, у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

5.9. Позивач, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права у цій справі, обрав спосіб захисту свого права шляхом зобов`язання Відповідача виконати договірне зобов`язання, а саме: сплатити у встановлені договором строки та у встановленому договором порядку, встановленої договором орендної плати.

5.10. Суди попередніх інстанцій зауважили, що питання щодо наявності/відсутності у орендаря обов`язку зі сплати орендної плати, а також наявності/відсутності підстав для звільнення орендаря від сплати орендної плати з підстав, передбачених чинним законодавством, має вирішуватися судом в межах розгляду справи за позовом про стягнення заборгованості за договором оренди, та у разі ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог про стягнення відповідної суми боргу, примусове виконання такого рішення суду призведе до відновлення прав орендодавця.

5.11. Рішення судів попередніх інстанцій базуються на тому, що рішення суду про необхідність виконання умов договору оренди щодо сплати орендної плати в примусовому порядку буде дублювати та підсилювати аналогічний обов`язок орендаря, що визначений сторонами у такому договорі оренди, а тому не є ефективним способом захисту, позаяк ефективним способом захисту прав Позивача у даному випадку є позовна вимога про стягнення з Відповідача суми заборгованості зі сплати орендної плати, який було реалізовано Позивачем шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2019 року в межах господарської справи №910/5852/22, рішення в якій ухвалено 21.03.2023 року Господарським судом Полтавської області.

5.12. При цьому судами попередніх інстанцій при вирішенні спору врахований правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, відповідно до якого якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

5.13. У касаційній скарзі Позивач оскаржує судові рішення у справі №910/5786/22 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.14. Скаржник зазначає про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.

5.15. Разом з тим, правовий висновок у цій справі є загальним, який відповідає правовим позиціям, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, які наведені у даній постанові.

5.16. Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи від правового висновку, викладеного у вищезазначеній постанові Верховного Суду, скаржник зазначає, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не заборонений законом, отже, є правомірним для захисту своїх порушень шляхом звернення до суду із відповідною позовною заявою.

Заявник доводить, що Закон не надає суду можливості відмовляти у задоволенні позову з підстав обрання неправильного (неефективного) способу захисту порушеного права, оскільки в розумінні частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з частковим відступом від принципу диспозитивності для захисту особи, яка звернулася з позовом.

5.17. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 05.12.2018 у справі №757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 14.12.2021 у справі №147/66/17, від 08.06.2022 у справі №362/643/21.

Отже, підставами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.

5.18. Зважаючи на викладене, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин справи.

5.19. Однак Скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, на підставі якої вже сформована усталена практика, а також в чому полягає необхідність відступлення від такого висновку стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах у цій справі.

5.20. При цьому доводи скаржника фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм права та власних заперечень висновку Верховного Суду, який викладений у наведеній скаржником постанові. У той же час доводи Позивача не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься у зазначеній постанові.

5.21. За таких обставин наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

5.22. Відтак, судова колегія не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.

5.23. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

5.24. У справі "Христов проти України" (рішення від 19.02.2009, заява №24465/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

5.25. Європейським судом з прав людини у справі "Brletic v. Croatia" зазначено, що навіть якщо пристати на позицію, що зазначені справи не були ідентичними, вони, тим не менше, відповідно до національного законодавства стосувалися один і тих самих сторін, а також одних і тих самих правовідносин та фактичних обставин справи, що було визначальним для вирішення спору, та обидва провадження стосувалися одних і тих самих матеріальних питань. Під час другого провадження суд знехтував висновками іншого суду щодо фактичних обставин справи, досягнутих за результатами першого провадження та відтворених у рішенні суду, що набрало законної сили. Друге провадження, таким чином, надавало компанії "другий шанс" для вирішення спору, який вже був вирішений судом, що свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.26. Як вже зазначалося вище Позивачем було реалізовано право для звернення до суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати в межах господарської справи №910/5852/22, рішення в якій ухвалено 21.03.2023 Господарським судом Полтавської області.

В такий спосіб подання позову та його розгляд у даній справі фактично зводиться до нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київський культурний кластер" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2023 у справі №910/5786/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко