Рішення

від 16.05.2023 по справі 914/669/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2023 Справа № 914/669/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Інтастріз», м.Київ,

до відповідача: Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, м.Львів,

про: стягнення заборгованості 1 527 192,63 грн.

Суддя І. Б. Козак

Секретар с/з Г.Гелеш

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився.

Від відповідача: не з`явився.

На адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Інтастріз» до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування про стягнення 1 527 192,63 грн.

Ухвалою суду від 27.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 21.03.2023. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 02.05.2023 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 16.05.2023.

Правова позиція позивача.

У судове засідання 16.05.2023 представник позивача не з`явився. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем не виконано рішення суду від 20.05.2019 у справі №914/1976/18 і станом на дату подання позову позивач нарахував відповідачу 1285183,40 грн інфляційних втрат та 242009,23 грн 3% річних.

Попередній розрахунок судових витрат позивача:

·22907,29 грн сплачений судовий збір.

Правова позиція відповідача.

Відповідач у судове засідання 16.05.2023 не з`явився, подав заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог (вх.№6262/23 від 13.03.2023). Зазначив, що строк позовної давності за заявленими позовними вимогами минув 20.05.2022, і оскільки станом на дату подання позову у ТОВ «Парашар Інтастріз» не було права на цей позов, просить відмовити у його задоволенні повністю.

Позивач подав заперечення проти заяви про застосування позовної давності в цій справі (вх.№6911/23 від 20.03.2023), зазначивши, що дотримався строків на звернення з цим позовом до суду.

Обставини справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.05.2019 задоволено зменшені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» та стягнуто з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» суму основного боргу за договором у розмірі 2686317,00гр., 3% річних в сумі 78 764,63 грн та 189 607,41грн, судові витрати в сумі 44320,33грн.

Рішення суду від 20.05.2019 набрало законної сили 18.06.2019.

16.07.2019 видано відповідний наказ на примусове виконання.

Позивач зазначив, що станом на дату звернення з позовом до суду рішення у справі №914/1976/18 боржником добровільно не виконано.

Оцінка суду.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідач зазначив, що позивач пропустив строк на звернення з цим позовом до суду (строк позовної давності у цьому спорі сплив 20.05.2022, тобто 3 роки від дати винесення рішення від 20.05.2019 у справі 914/1976/18). Оскільки станом на дату подання позову до суду 27.02.2023 у позивача було відсутнє право на звернення з цим позовом, просить відмовити у його задоволенні повністю.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 913/70/18, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб і за загальним правилом забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного суду України від 18.10.2017 № 910/8318/16).

Верховний Суд у постанові від 31.05.2018 у справі № 902/330/17 зазначає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до обставин справи відповідач мав обов`язок сплатити заборгованість згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили 18.06.2019 та досі не виконано.

Враховуючи зазначене, позивач має право заявляти до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, які не були предметом спору у справі № 914/1976/18, але право нарахування на які виникає з порушення договірних зобов`язань. Як вбачається із розрахунку заборгованості, інфляційні втрати та 3 % річних позивач нараховував за період лютий 2020-січень 3023 (до моменту звернення з позовом до суду 03.02.2023). Тому кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за визначений ним період час прострочення.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний період, суд зазначає, що такі становлять 241989,00 грн 3% річних та 1265580,73 грн інфляційних втрат, оскільки індекс інфляції за січень 2023 становить 100,80%, а не 101,30 %, як зазначено у розрахунку позивача.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, то суд звертає увагу, що відповідно до п. 12 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено на всій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Враховуючи зазначене, позовна давність, яка для спірних відносин про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є загальною і за звичайних умов становить три роки, продовжується на час дії карантину і позивачем при зверненні з позовом 24.02.2023 не пропущена. Тому аргументи відповідача в цій частині судом не приймаються.

Судові витрати.

Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (адреса: 79052, м.Львів, вул.Рудненська, 10, ідентифікаційний код 03187714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парашар Індастріз» (адреса: 03148, м.Київ, вул.П.Чаадаєва, 2Б, ідентифікаційний код 39724849) 241989,00 грн 3% річних та 1265580,73 грн інфляційних втрат, 22613,55 грн понесених витрат на сплату судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5.Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

6.Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2023.

Суддя Козак І.Б.