Рішення

від 23.05.2023 по справі 320/1045/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2023 року № 320/1045/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю « 16-А» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю « 16-А» (далі також ТОВ « 16-А», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 15 грудня 2022 року № 00373670702.

Ухвалою суду від 24 січня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про невідповідність висновків акту перевірки, на підставі яких було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак, позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Не погоджуючись з такими доводами відповідача позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 26 жовтня 2022 року №13026/26-15-07-02-01 та № 13027/26-15-07-02-01, виданих ГУ ДПС у м. Києві, та його наказу від 13 жовтня 2022 року № 4368-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ « 16-А» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2022 року.

За результатами перевірки складено акт від 10 листопада 2022 року № 36374/26-15-07-02-01-03/43653114.

Не погоджуючись із висновками, викладеними у вказаному акті перевірки, позивачем подано відповідні заперечення на акт. Листом від 05 грудня 2022 року № 18940/1/26-15-07-02-01-09 відповідачем повідомлено позивача про відхилення заперечень та про викладення частини акту перевірки у новій редакції.

На підставі наведеного відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 грудня 2022 року № 00373670702, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі ПДВ) задекларовану на рахунок платника в банку в розмірі 250 500, 00 грн та застосовано до позивача штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 125 250, 00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновок контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника на суму 250 500, 00 грн ґрунтується на непідтвердженні реальності постачання ТОВ « 16-А» будівельних робіт та використання матеріалів від ТОВ «М ПРОЕКТ», які зазначені в акті прийому-передачі виконаних робіт від 31 січня 2022 року № 27 з огляду на:

- ненадання до перевірки документів щодо підтвердження фактичного виконання будівельних робіт генпідрядником, їх деталізацію, одиниці виміру, у тому числі трудових витрат робітників-будівельників на обсяг виконаних робіт, трудових витрат робітників, що обслуговують машини, фонд оплати праці працівників та супутні витрати, при цьому акти про виконання будівельних робіт за формою КБ-2В до перевірки не надані;

- доцільність реконструкції будівлі, яка перевищує обмеження за класом наслідків СС1;

- відсутність даних щодо придбання (виробництва) матеріалів, зазначених в акті виконаних робіт по ланцюгу постачання ТОВ «М ПРОЕКТ» та неможливість реалізувати такі матеріали ТОВ « 16-А».

Аналізуючи такі доводи контролюючого органу у контексті наявних у справі матеріалів суд звертає увагу на таке.

Відповідно до умов договору суперфіцію від 29 жовтня 2020 року позивач отримав в користування з метою забудови земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 16а.

Згідно з пунктом 1.2 договору суперфіцію метою надання в користування земельної ділянки є здійснення позивачем реконструкції житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 16а.

Відповідно до п. 1.5 договору суперфіцію разом із укладанням цього договору позивач отримав від ОСОБА_1 отримані ним раніше містобудівні умови та обмеження щодо забудови даної земельної ділянки.

З метою фактичного проведення будівельних робіт з реконструкції житлового будинку позивачем було укладено договір генерального підряду від 29 липня 2020 року № 1050-БМР (далі також - Договір підряду) з ТОВ «М ПРОЕКТ».

Відповідно до п. 1.1 Договору підряду в порядку та на умовах, визначених цим Договором Генпідрядник зобов`язується на свій ризик власними силами і засобами виконати в інтересах та за завданням Замовника та здати Замовнику у встановлений цим договором строк закінчені роботи з реконструкції будівлі з надбудовою та прибудовою приміщень, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пироговського буд. 16 літ. А (надалі - Об`єкт), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити належним чином виконані Роботи.

Згідно частини 1 статті 879 Цивільного кодексу України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Пунктом 2.2 Договору підряду сторони встановили, що вартість матеріалів, обладнання, послуг та витрат Генпідрядника на виконання робіт за цим Договором входить до ціни підрядних робіт на Об`єкті. Забезпечення матеріалами, обладнанням, устаткуванням для виконання робіт здійснює Генпідрядник.

Отже, враховуючи вимоги статті 879 Цивільного кодексу України та враховуючи умови укладеного між сторонами Договору підряду, придбання матеріалів, обладнання та устаткування здійснювалось не позивачем - Замовником будівництва, а безпосередньо Генеральним підрядником - ТОВ «М ПРОЕКТ».

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору підряду, аванс на придбання необхідних матеріалів здійснюється згідно графіку фінансування робіт, та погоджується сторонами напередодні здійснення кожного окремого авансового платежу, з урахуванням умов п. 2.3.5. Договору.

Розрахунки за фактично виконані, належним чином документально оформлені та прийняті Замовником підрядні роботи, здійснюються Замовником за винятком вартості матеріалів після закінчення відповідного етапу робіт, на підставі підписаних сторонами проміжних актів виконаних робіт, протягом 3 робочих днів з моменту підписання сторонами вищезазначених проміжних актів виконаних робіт

Здавання-приймання робіт після їх закінчення здійснюється у відповідності з чинним законодавством і оформлюється за актом приймання-передачі виконаних робіт за формою КБ-2В (пункт 10.1 Договору підряду).

Суд звертає увагу на те, що обов`язкова наявність актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2БВ на будівельні роботи передбачена ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва». Проте відповідно до п. 1.2 даного стандарту він носить обов`язковий характер лише при визначенні вартості будівництва об`єктів, що споруджуються за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії. Для інших об`єктів будівництва застосування даного стандарту обумовлюється Договором (пункт 1.3. ДСТУ Б Д.1.1-1:2013).

Таким чином враховуючи, що об`єкт будівництва споруджується не за рахунок бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, відносини з приймання-передачі підрядних робіт врегульовано саме умовами Договору підряду, яким встановлено почергове приймання проміжних результатів робіт, які приймаються згідно проміжних актів приймання-передачі виконаних робіт та передбачено складання кінцевого акту приймання-передачі робіт за формою КБ-2В лише по закінченню усіх робіт по такому договору.

Враховуючи, що відповідно до умов Договору підряду акт приймання-передачі робіт за формою КБ-2В оформлюється лише після завершення всіх будівельних робіт, вбачається, що акт приймання виконаних робіт форми КБ-2В не міг бути наданим до перевірки з огляду на незавершення будівельних робіт на момент її проведення.

З матеріалів справи вбачається, що з метою авансування будівельних робіт позивач відповідно до платіжних доручень від 04 січня 2022 року № 151 на суму 940 872, 00 грн та від 19 січня 2022 року № 162 на суму 618 163, 20 грн сплатив ТОВ «М ПРОЕКТ» за авансування чергового етапу будівництва. За правилом першої події ТОВ «М ПРОЕКТ» було підписано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 04 січня 2022 року № 1 та від 19 січня 2022 року № 2.

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 31 січня 2022 року № 27 позивачем було прийнято від ТОВ «М ПРОЕКТ» черговий етап робіт.

Суд звертає увагу, що у такому проміжному акті приймання-передачі виконаних робіт вказано перелік підрядних робіт, які проводились на об`єкті, одиниці виміру по кожній позиції матеріалів і робіт, кількість витрачених на це людино-годин, перелік і кількість матеріалів, які використані на будівництві.

Також пунктом 7.1 Договору підряду передбачено, що повне, якісне і своєчасне ведення виконавчої документації, яка передбачена діючими законодавством у сфері будівництва і цим Договором здійснюється Генеральним підрядником.

Генпідрядник здійснює ведення журналів виконання робіт, передбачених ДБН А3.1-5-2009 «Організація будівельного виробництва». У журналах фіксуються дати початку і закінчення основних видів Підрядних робіт, складання актів на приховані роботи, причини затримок виконання робіт (відсутність ресурсів, механізмів, устаткування, робочої сили, погодні умови тощо), а також будь-яка інша інформація, що впливає на хід виконання робіт, тощо. (пункт 7.2. Договору підряду).

Отже, відповідно до умов Договору підряду та ДБН A3.1-5-2009, облік трудових витрат робітників-будівельників на обсяг виконаних робіт, трудових витрат робітників, що обслуговують машини, фонд оплати праці працівників та супутні витрати здійснюється не позивачем - Замовником будівництва, а генеральним підрядником ТОВ «М ПРОЕКТ». Тобто такі дані не були надані ТОВ « 16-А» під час проведення перевірки контролюючим органом з об`єктивних причин, а саме їх правомірної відсутності у позивача.

Щодо питання невідповідності об`єкту будівництва класу наслідків СС1 суд звертає увагу на таке.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз ПК України та Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 свідчить про те, що Державну податкову службу України та її територіальні підрозділи (у тому числі відповідача) не наділено функціями перевірки відповідності об`єктів будівництва вимогам державних будівельних норм.

Разом з тим відповідно до статті 41 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 pоку № 1340 затверджено Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, відповідно до пункту 3 якого встановлено, що одним із основних завдань цього органу є здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Отже до повноважень податкових органів не віднесено функцій щодо встановлення відповідності об`єкту будівництва задекларованому класу наслідків, адже такі функції належать відповідним органам у сфері архітектури та містобудування.

При цьому, ні в акті перевірки позивача, ні під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів офіційного заключення уповноваженого органу про невідповідність об`єкту будівництва, яке здійснює позивач, класу наслідків СС1.

На підставі наведеного суд визнає необґрунтованими такі доводи контролюючого органу.

Щодо питання відсутності даних щодо придбання (виробництва) матеріалів, зазначених в акті виконаних робіт, по ланцюгу постачання ТОВ «М ПРОЕКТ» та неможливість реалізувати такі матеріали ТОВ « 16-А» суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Як зазначалось вище, умовами Договору підряду було передбачено, що придбання матеріалів, обладнання та устаткування здійснювалось не Замовником будівництва - ТОВ « 16-А», а безпосередньо Генеральним підрядником - ТОВ «М ПРОЕКТ».

Тобто закуплені ТОВ «М ПРОЕКТ» товари (роботи, послуги) для використання на будівництві позивачем не приймались, а їх вартість мала бути включена до вартості підрядних робіт.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії відповідних договорів та первинних бухгалтерських документів, які підтверджують закупівлю матеріалів та виконання робіт субпідрядниками ТОВ «М ПРОЕКТ», зокрема: договори на виготовлення металоконструкцій, укладені з ТОВ «ЗАВОД МЕТАЛОКОНСТРУКЦІЙ УКРСТАЛЬ ЖИТОМИР», ТОВ «КОМПАНІЯ ІНТЕРТРАНСГРУП» та ТОВ «АЙПІ 2010»; договір з ТОВ «АВ МЕТАЛ ГРУП» на закупівлю метизної продукції, профнастилу, чорного та нержавіючого металопрокату; договір з ТОВ «ТРИСТАР ГРУП» щодо виконання робіт з монтажу металевих конструкцій; договір з ФОП ОСОБА_2 на виконання робіт з виготовлення та монтажу елементів каркасу будівлі; договір з ФОП ОСОБА_3 на виконання геодезичних робіт; договір з ТОВ «ЕКОЛОГІЯ» на оренду туалетних кабінок; договір з ТОВ «АЙПІ 2010» на поставку комплекту балок обв`язки; договір з ТОВ «ОРІОН ЛОГІСТИК» на надання послуг з технічного обслуговування, технічного діагностування та ремонту баштового крану; договір з ФОП ОСОБА_4 на виконання будівельних робіт; первинні документи, щодо підтверджують виконання вказаних договорів, у тому числі актів надання послуг, актів здачі-прийняття робіт, кошторисів, графіків виконання робіт, специфікацій, видаткових накладних.

Зазначені документи, крім самих договорів та додатків до них, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Отже реальний характер господарської операції при виконанні договору підряду, укладеного позивачем з ТОВ «М ПРОЕКТ», підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов`язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України.

У контексті доводів відповідача, викладених в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередні контрагенти позивача, як самостійні суб`єкти господарювання та платники податків, несуть персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність своїх контрагентів та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

Так, у постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 811/217/17 Верховний Суд приходить до висновків, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника.

Отже, враховуючи викладене в акті перевірки, відповідач зробив висновки про нереальність господарських операцій позивача, посилаючись лише на оцінку фінансово-господарської діяльності третіх осіб - контрагентів постачальників товарів та послуг для позивача у господарських операціях.

Водночас, ознаками реальності господарської операції є вчинення суб`єктом господарювання дій відповідно до визначеної господарської мети (статутної діяльності) та економічної обґрунтованості, фактичне отримання та використання/реалізація товару/послуги, досягнення конкретних результатів, які визначають поняття господарської операції тощо. Відповідачем не зазначено про відсутність чи порушення цих ознак у господарських операціях позивача, що свідчить про відсутності обґрунтованих підстав стверджувати про нереальність операцій.

Зазначене вище у сукупності свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення контрагентом позивача поставок товару та надання послуг на користь останнього без мети настання реальних наслідків та, відповідно, про нереальність таких операцій.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

Позивачем було подано до суду клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати не професійну правову допомогу у розмірі 18 000, 00 грн.

Так, до позовної заяви було додано договір про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року та платіжне доручення № 195 від 02 січня 2023 року які підтверджують сплату позивачем 18 000, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.

Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000, 00 грн.

Суд звертає увагу, що вказаний розмір витрат позивача відповідачем за час розгляду справи поставлений під сумнів не був.

Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору на суму 5 636, 25 грн.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 18 000, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 15 636, 25 грн (судовий збір), що сукупно становить 23 636, 25 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю « 16-А» (03110, місто Київ, вулиця О. Пироговського, будинок 18; код ЄДРПОУ 43653114) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15 грудня 2022 року № 00373670702.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю « 16-А» понесені останнім судові витрати у розмірі 23 636, 25 грн (двадцять три тисячі шістсот тридцять шість гривень двадцять п`ять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.