Рішення

від 23.05.2023 по справі 640/16786/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2023 року Справа № 640/16786/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Войтович І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення у формі листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ 26345558, про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень від 09.09.2022 року, номер 614, реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ МU01:2762-9967-0906-6539;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ 26345558, надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва "Нове будівництво автозаправного комплексу на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі міста Києва".

В обґрунтування заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 вказав, що ним придбано на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2021 земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:69:001:0002 та згідно витягу з Державного земельного кадастру від 19.07.2022, вид цільового призначення земельної ділянки - роздрібної торгівлі та комерційних послуг, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції.

02.09.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо отримання вихідних даних для проектування, а саме містобудівних умов та обмежень на об`єкт «Нове будівництво автозаправного комплексу на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі міста Києва» та додано до заяви викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та отримав відмову від 09.09.2022, яка оформлена листом та затверджена наказом від 09.09.2022 №614 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень».

В даній відмові вказано про те, що земельна ділянка за своїм функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.02.2002 №370/1804. ОСОБА_1 не погоджується із відмовою відповідача, посилаючись на положення ст. 41 Конституції України щодо права володіння та користування власною земельною ділянкою, ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 78, п. а ч. 1 ст. 81, п. д ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу, ч. 1, ч. 5 ст. 26, ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зауважив, що на виконання п. 1 ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в порядку ст. 26-1 вказаного Закону звернувся із заявою та вичерпним пакетом документів, враховуючи, що відомості із Державного земельного кадастру є офіційними відповідно до ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та з урахуванням положень ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» земельна ділянка має цільове призначення, вид використання, які збігаються із намірами забудови. Підстави вказаної відмови відповідача, вважає такими, що не можуть бути підставою у наданні містобудівних умов та обмежень, оскільки саме у вихідних даних для проектування мають бути зазначені обмеження забудови. Просить суд визнати протиправним та скасувати рішення у формі листа про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень від 09.09.2022 року, номер 614 та зобов`язати відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва "Нове будівництво автозаправного комплексу на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі міста Києва".

До позову позивачем надано докази в обґрунтування своєї правової позиції.

14.10.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі №640/16786/22, ухвалено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача, поданий 04.11.2022, згідно якого, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вважає необґрунтованими позовні вимоги, такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на положення п. 8 ч. 1 ст. 1, ст. 26, ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», вказує, зокрема, що основними складовими вихідних даних є 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови та 3) завдання на проектування. Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень за ч. 4 ст. 29 вказаного Закону, є зокрема, невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідач вказує, що містобудівні умови та обмеження надаються на підставі чинної містобудівної документації за зверненням зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеного переліку документів.

Підставою відмови позивачу є те, що земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:69:001:0002 за функціональним призначенням відноситься до території вулиць і доріг відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.02.2002 №370/1804 та при визначенні відповідності намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, Департамент зобов`язаний керуватись даними чинного Генерального плану міста Києва. Відповідач зауважив, що вказаний Генеральний план міста Києва є чинним, рішення щодо внесення змін до останнього у частині зміни функціонального призначення спірної земельної ділянки Київська міська рада не приймала ні в порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а ні чинним п. 2.1 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 №11/2587 та наполягає, що за своїм функціональним призначенням вказана спірна земельна ділянка належить до вулиць та доріг міста Києва, наданий позивачем витяг з Державного земельного кадастру не містить даних про те, що вид використання земельної ділянки є для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги» щодо складових вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, серед яких, автозаправні станції та/або комплекси відсутні та вказуючи на положення п. 8-1 розділу VII Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про функціональні зони, визначені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» чинний в цілому 24.07.2021, у затвердженій містобудівній документації, вносяться до Державного земельного кадастру та щодо функціональних зон у межах населених пунктів на підставі плану зонування, генерального плану населеного пункту, у зв`язку з чим вважає, що в даній справі чинний Генеральний план міста Києва має пріоритет над відомостями Державного земельного кадастру.

Відповідач також вказує, що дотримання умов містобудівної документації є в силу Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування та не заперечуючи право позивача на володіння та користування спірної земельної ділянки вказує про те, що право користування власника земельної ділянки може бути обмежено чи припинено у випадках та у порядку, визначених законом, якщо зокрема, порушуються інтереси суспільства. Згідно даним Міської інформаційно-аналітичної системи містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр Києва» застосовуючи відповідний інструмент вимірювання відстані вказує про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані менше 44 метрів від торгового центру «Аркаді» по вул. Борщагівська, 154а та менш ніж в 50 метрах від Індустріального шляхопроводу по АДРЕСА_1 . Згідно п. 3.1 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» вказуючи на поняття автозаправного комплексу (АЗК) та а п. 10.8.15 вказаних ДБН на поняття АЗК з пунктами обслуговування транспортних засобів, зауважує про те, що забороняється розміщувати АЗ у межах сельбіщних територій та такі вимоги щодо АЗК слід приймати і до АЗС. Вказуючи також інші норми ДБН за п. 10.8.14, Таблицю 15.5, п. 10.8.28, п. 4 та п. п. 5.32, 5.28 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173 зазначає про вимоги до відстані від об`єктів навколишнього середовища та споруд АЗС, останню треба розміщувати в промислових і комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за межами житлового району. Розміщення АЗК позивача на спірній земельній ділянці вважає технічно неможливим з урахуванням існуючої оточуючої забудови, розташування з недотриманням розривів та відстаней від Торгового центру «Аркадія» та від Індустріального шляхопроводу є порушенням державних будівельних норм та вказуючи висновки Верховного суду від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17 не врахування відповідачем вказаних норм при надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки являлось би порушенням встановленого прядку реалізації містобудівної документації, Департамент відмовляючи позивачу, діяв у межах наданих повноважень та з урахуванням вимог чинного законодавства, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

До відзиву відповідач додав докази в обґрунтування вказаної своєї правової позиції.

08.11.2022 до матеріалів справи долучено відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 в якому останній зауважив, що відповідачем 02.06.2010 №009-246 були надані містобудівні умови та обмеження попередньому власнику спірної земельної ділянки ТОВ «КЕРШЕР» для проектування будівництва автозаправної станції на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі м. Києва, за якими вказується, що однією з підстав містобудівних умов і обмежень є генеральний план міста та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804. Також, до заяви додавався висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 31.05.2010 № 21-381 про відповідність намірів забудови земельної ділянки Правилам забудови м. Києва, містобудівній документації. У спірній відмові відповідач посилається на аналогічний Генеральний план, як наслідок позивач вказує про порушення відповідачем принципу правової визначеності.

ОСОБА_1 наполягає на тому, що спірна земельна ділянка належить йому на праві приватної власності, має цільове призначення роздрібна торгівля та комерційні послуги, цільове призначення вказаної земельної ділянки не суперечить намірам його забудови. Також, зазначив, що вид використання земельної ділянки наявний у договорі купівлі-продажу та щодо посилань відповідача про можливе порушення порядку реалізації містобудівної документації у разі не врахування державних будівельних норм при наданні містобудівних у мов та обмежень, вказує на положення ч. 5 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункти 3, 4, 6-9 якої визначаються у містобудівних умовах та обмеженнях на підставі відомостей з Державного земельного кадастру. Вчинені дії відповідача по вимірюванню відстані від навколишніх об`єктів до ймовірного розташування АЗС вважає перевищенням повноважень на стадії надання містобудівних умов та обмежень. ОСОБА_1 також вважає відсутніми дискреційні повноваження відповідача за предметом спору, підставою для відмови в задоволенні заяви про надання містобудівних умов та обмежень можуть бути лише, що прямо визначені законом, наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

До відповіді на відзив позивач долучив докази в обґрунтування своїх доводів.

24.11.2022 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких Департамент не погоджується із позицією позивача та зауважив, що містобудівні умови та обмеження надані ТОВ «КЕРШЕР» 02.06.2010 №009-246 за спірною земельною ділянкою, за умов іншого правового регулювання відповідних відносин, діючих на той час нормами Закону України «Про планування і забудову територій», який 12.03.2011 втратив чинність на підставі п. 10 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та місцевими правилами забудови в контексті м. Києва були «Правила забудови м. Києва» затверджені рішенням Київради від 27.01.2005 №11/2587, які в наступному рішенням Київради від 13.09.2011 № 11/6227 втратили чинність. Містобудівні умови та обмеження згідно положень п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» діяли протягом 2 років, та оскільки ТОВ «КЕРШЕР» свої правом на реалізацію отриманих містобудівних умов та обмежень не скористався, такі втратили чинність 12.03.2013 як і лист погодження від 12.08.2010 № 15-9824 та висновок експертизи від 24.11.2010 № 541-2010/ПБ, як наслідок відсутні права переходу отриманих ТОВ «КЕРШЕР» містобудівних умов та обмежень до позивача. Відповідач наполягає, що чинні ДБН не відповідають заявленим позивачем намірам забудови спірної земельної ділянки, також наполягає на викладених у відзиві запереченнях проти позову, вважає, що оскаржувана відмова не суперечить принципу правової визначеності. Департамент також вказав, що обґрунтування та докази позивача просить суд не приймати до уваги, як такі, що надані до суду з порушенням ст. 79 КАС України.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

08.03.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 08.03.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

14.03.2023, ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду також витребувано згідно ст.ст. 77, 80 КАС України від відповідача додаткові докази: розпорядження Київської міської ради від 28.02.2002 №370/1804 та запропоновано сторонам надати до суду додаткові пояснення та докази за наявності таких.

24.03.2023 до суду надійшли від відповідача докази, витребувані ухвалою суду від 14.03.2023 та додаткові пояснення, в яких Департамент наполягав на тому, що за функціональним призначенням земельна ділянка ОСОБА_1 відноситься до території вулиць і доріг міста Києва, про що детально вказано у відзиві поданому до суду від 02.11.2022 та підтверджується наданим до справи Генеральним планом м. Києва. Вказуючи на висновки Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №826/6638/18 та аналізу положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказав, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при звернення зацікавленої особи до уповноваженого органу із заявою з поданням визначеної документації. Підставою для відмови серед іншого, є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні та визначальним при складанні та видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є врахування органами містобудування та архітектури чинної містобудівної документації, а не умов договору оренди земельної ділянки та рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки. Також, вказуючи на висновки Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №640/11650/20 відзначає, що режим забудови територій визначається в Генеральних планах населених пунктів, зокрема в планах зонування та детальних планах територій та на підставі містобудівних документів визначається цільове призначення земельної ділянки, наполягає, що надання заявнику містобудівних умов та обмежень, які не відповідають генеральному плану населеного пункту є порушенням вимог чинного законодавства, просить відмовити в задоволенні позову.

18.04.2023 позивачем долучено до справи копію аудиторського звіту від 31.01.2023 № 070-6-07/3 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо ефективності процес підготовки та видачі замовникам містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Інших доповнень, пояснень та доказів від сторін не надійшло.

За ч. 5 та ч. 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження та за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, правову позицію відповідача, викладену у відзиві, позицію позивача щодо відзиву відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 (Покупець) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки 15.06.2021, засвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №312, придбав у Продавця ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:001:0002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2328341680000, площа земельної ділянки 0,0942 га, розташованої на перетині АДРЕСА_2 , цільове призначення якої: Роздрібна торгівля та комерційні послуги, вид використання земельної ділянки: для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції, форма власності: приватна.

Обставини та факт придбання земельної ділянки відображено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 15.06.2021 за номером запису 42512946.

02.09.2022 ОСОБА_1 через довірену особу ОСОБА_3 , звернувся до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) АО Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» із заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва «Нове будівництво автозаправного комплексу за адресою: м. Київ, Солом`янський район, перетин вулиць Індустріальної та Борщагівської», клас наслідків ССЗ, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:69:001:0002, на земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

До вказаної заяви додано: інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно…№308667284 від 31.08.2022; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000 з позначенням об`єкта будівництва; витяг з Державного земельного кадастру від 19.07.2022; копію довіреності №1565 від 06.07.2021.

Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 09.09.2022 за №614 прийнято відмову у видачі містобудівних умов та обмежень, оформлену листом за реєстраційним номером документ в ЄДЕССБ МU01:2762-9967-0906-6539, яка затверджена наказом від 09.09.2022 № 614 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень».

У вказаному листі зазначено, що підставою відмови у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

В примітках зазначено « а саме невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка за функціональним призначення відноситься до території вулиць і доріг, відповідно до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.».

Відповідно, підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов і обмежень вказано невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні із посиланням на те, що земельна ділянка за функціональним призначення відноситься до території вулиць і доріг, відповідно до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Позиція позивача базується на наявному у нього праві власності за спірною земельною ділянкою, праві в її користуванні, наданні до Департаменту за вичерпним переліком документів до заяви про отримання містобудівних умов та обмежень, які підтверджують наміри забудови майбутнього автозаправного комплексу. Функціональне призначення земельної ділянки підтверджено витягом з Державного земельного кадастру, отримання містобудівних умов і обмежень є одним із складових вихідних даних під час здійснення проектування забудови земельної ділянки, отримання відповідних дозволів. Чинне законодавство містить чіткі та визначені підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, що не прийнято до уваги відповідачем та призвело до порушень прав та інтересів позивача.

Відповідач в свою чергу наполягає, що містобудівні умови та обмеження мають відповідати чинному Генеральному плану м. Києва та оскільки позивачем не підтверджено намірів забудови та не спростовано функціональне призначення спірної земельної ділянки, свою позицію вважає законною, підстав для скасування відмови у наданні містобудівних обмежень та умов не має.

Відповідно, предметом спору є відмова у наданні містобудівних умов та обмежень на земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:69:001:0002, викладена у листі від 09.09.2022 номер 614, що затверджена наказом від 09.09.2022 № 614 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» ОСОБА_4 з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та приміткою, що земельна ділянка за своїм функціональним призначенням відноситься до територій вулиць і доріг міста відповідно до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, що підлягає перевірці судом на відповідність положенням ч. 2 ст. 2 КАС України з дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначених частиною третьою вказаної статті.

Суд зазначає, що згідно п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

За ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 78 Земельного Кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Відповідно до частини третьої цієї статті земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до пунктів б) та д) частини першої статті 90 Земельного Кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі Закон № 3038-VI, у відповідній редакції) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 16 Закону № 3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

За ч.ч. 3 та 4 ст. 16 Закону № 3038-VI склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Класифікація обмежень у використанні земель, що можуть встановлюватися комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (абз. 1 ч. 3 ст. 17 Закону № 3038-VI).

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада (ч. 6 ст. 17 Закону № 3038-VI).

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується (ч. 9 ст. 17 Закону № 3038-VI).

Згідно ч. 14 ст. 17 Закону № 3038-VI генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами протягом трьох місяців з дня їх подання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 3038-VI, план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування);

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону № 3038-VI, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Відтак, вказаними вище положеннями ст. 26 та ст. 29 Закону № 3038-VI визначено вичерпний перелік документів, які подаються, зокрема фізичною особою до уповноваженого органу для отримання містобудівних умов та обмежень, які є одними із складових вихідних даних на шляху реалізації права щодо забудови власної території.

Підстави для відмови у наданні містобудівних у мов та обмежень чітко визначена ч. 4 ст. 29 Закону № 3038-VI та не підлягають розширеному трактуванню.

При цьому, суд зазначає, що згідно ч. 5 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України);

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Відомості, визначені пунктами 3, 4, 6-9 цієї частини, визначаються у містобудівних умовах та обмеженнях на підставі відомостей Державного земельного кадастру. Дія цього положення не поширюється на випадки, коли такі дані були встановлені містобудівною документацією до набрання чинності цим абзацом і відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (ч. 6 ст. 29 Закону № 3038-VI).

Відповідно, саме у містобудівних умовах та обмеженнях зазначаються відомості щодо об`єкта будівництва, замовника, відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, вичерпний перелік умов та вимог до забудови, зокрема, в них зазначаються мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд.

Відтак, містобудівні умови та обмеження є першими вихідними даними для реалізації суб`єктом права будівництва, забудови власної території та саме в містобудівних умовах та обмеженнях уповноважений орган при їх наданні визначає вичерпний перелік умов та вимог до будівництва, забудови території заявника.

За вказаною справою, судом встановлено, що у відмові ОСОБА_4 в наданні містобудівних умов та обмежень від 09.09.2022 №614 відповідачем вказано підставу - невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та приміткою зазначено, що земельна ділянка за своїм функціональним призначенням відноситься до територій вулиць і доріг міста відповідно до Генерального плану міста та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

Та з урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідно до наданих позивачем документів про отримання містобудівних умов та обмежень судом встановлено, що придбана позивачем спірна земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:69:001:0002 із розташуванням на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівською Солом`янського району м. Києва, має цільове призначення Роздрібна торгівля та комерційні послуги, вид використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування автозаправної станції.

У витягу з Державного земельного кадастру вказано відомості щодо виду цільового призначення - Роздрібна торгівля та комерційні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 7 липня 2011 року № 3613-VI (далі Закон № 3613-VI ) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною першою статті 15 зазначеного Закону № 3613-VI встановлено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок.

Статтею 20 Закону № 3613-VI встановлено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

З матеріалів справи судом не встановлено, що позивач змінив наміри використання придбаної земельної ділянки, у своїй заяві поданій до відповідача вказано намір «для проектування об`єкту будівництва «Нове будівництво автозаправного комплексу за адресою: м. Київ, Солом`янський район, перетин вулиць Індустріальної та Борщагівської».

Відповідно, намір забудови позивачем визначений, цільове призначення земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером має обмеження у використанні та про те, що така відноситься до території та доріг м. Києва.

З наданого до відповідача викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:200 з позначеним об`єктом будівництва вбачається розташування земельної ділянки позивача, що належить йому на праві приватної власності, до якої відповідно прилягають дороги та вулиці міста, довкола розташованій торгівельний комплекс «Аркадія» та інші споруди, установи та організації, відповідач не спростовує у справі наявність факту права власності позивача на спірну земельну ділянку та належних і достатніх доказів того, що земельна ділянка, яка належить позивачу на праві приватної власності відноситься до доріг та вулиць міста Києва відповідач не надав.

Судом встановлено, що позивач за наслідками придбання спірної земельної ділянки намагається реалізувати своє право на володіння та користування власністю та суд не заперечує тому, що таке право має бути реалізовано та забезпечено, але користування таким правом, об`єктом нерухомого майна, особа має не порушуючи інтереси суспільства, громади міста.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач не надав суду належних та достатніх доказів на спростування намірів позивача в отриманні містобудівних умов та обмежень, як перших вихідних даних для проектування об`єкту будівництва.

Щодо зауважень в примітках прийнятого рішення стосовно функціонального призначення спірної земельної ділянки, суд зазначає, що на стадії отримання заявником перших вихідних даних останнє не є правовою підставою для відмови заявнику в отриманні містобудівних умов та обмежень.

Суд зауважує, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Тобто, саме у містобудівних умовах та обмеженнях забудови земельної ділянки, спеціально уповноважений суб`єкт владних повноважень має викласти свої вимоги до планування майбутнього будівництва на відповідних земельних ділянках.

Також, суд зазначає, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не є документом дозвільного характеру, вони не дають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт.

Основною метою надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є, передусім, визначення відповідності намірів забудови діючий містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво об`єкту.

Тобто, орган, який видає містобудівні умови та обмеження, безпосередньо у самому документі визначає всі планувальні обмеження, в тому числі і відстані від існуючої забудови, у зв`язку з цим, посилання відповідача на недотримання ДБН Б.2.2-12:2019 позивачем щодо спірної земельної ділянки, є необґрунтованим, оскільки, при зверненні за отриманням містобудівних умов та обмежень позивачем було надано повний пакет документів, який передбачений чинним законодавством, недостовірність відомостей в таких документах не встановлено відповідачем, а також не доведено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тому суд вважає, що в даному випадку у Департаменту були відсутні підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень.

Вказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеної у постанові від по справі №420/14913/21 від 01.05.2023 щодо вичерпного переліку підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень та посилань відповідача на норми ДБН.

Щодо позиції відповідача про те, що Київська міська рада не приймала рішень та не вносила змін до Генерального плану затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.02.2002 №370/1804 щодо функціонального призначення спірної земельної ділянки, суд вважає таку позицію необґрунтованою, оскільки така не впливає на обставини та підстави відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень на стадії отримання перших з вихідних даних, наміри позивача щодо отримання містобудівних умов та обмежень судом встановлено - для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції, цільовим призначенням земельної ділянки є роздрібна торгівля та комерційні послуги, що відповідає витягу з Державного земельного кадастру наявного в матеріалах справи.

Та суд зазначає, що в разі наявності обмежень у використанні земель (територій), враховуючи положення вказаного вище Закону № 3038-VI та із проведенням усіх комплексних заходів щодо встановлення та з`ясування об`єктів прав власності, володіння та користування такими об`єктами органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, з метою відповідною забезпечення інтересів суспільства, такі обмеження мають бути відповідно визначені погодженим у встановленому законодавством порядку комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, затверджено відповідним рішенням міської ради та внесено до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Також, суд зазначає, що посилання відповідача на висновки Верховного Суду у справах №826/6638/18 та №640/11650/20 є необґрунтованим, оскільки в даній справі суд розглядає питання порушення прав та інтересів позивача в розрізі прийнятого рішення про відмову у наданні містобудівних обмежень на земельну ділянку яка перебуває у власності ОСОБА_1 а не в оренді та за підставами викладеної відмови.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 74 та ст. 75 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо наданих позивачем додаткових доказів по справі, а саме аудиторський звіт роботи Департаменту та містобудівні умови та обмеження ТОВ «КЕРШЕР», суд зазначає, що такі враховуються судом та суд зауважує, що відповідні надані стороною по справі докази мають бути прийняті судом при оцінці та вирішенні спірних правовідносин, якщо такі стосуються предмета спору, підтверджують наявність або відсутність обставин справи, входять до предмета доказування, та як наслідок впливають на встановленні та наданні судом оцінки дій та рішень суб`єкта владних повноважень, але в межах предмета спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Позивачем доведено неправомірність рішення відповідача про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень від 09.09.2022 № 614, відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів на спростування доводів позивача.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача, спірне рішення, затверджене наказом від 09.09.2022 № 614 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень є протиправним та підлягає скасуванню.

У разі відсутності підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, передбачених ч. 4 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури виникає обов`язок видати заявнику містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Суд зазначає, що захист порушених прав позивача має бути належним, обраний судом таким чином, що в повній мірі захистити встановлені порушенні права та інтереси особи, уникнути в майбутньому нових порушень та підстав для звернення до суду.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій: розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Відповідно суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи рішень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.

Відтак, перешкод для надання позивачу містобудівних умов та обмежень відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача має бути здійснений шляхом зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва "Нове будівництво автозаправного комплексу на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі міста Києва".

Щодо відсутності дискреційних повноважень за даною справою, вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справа № 569/4122/16-а, від 17.06.2020 по справі № 826/3608/18.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

За ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України та задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 992,40 грн. за квитанцією ID 7354-6468-2569-4811 від 03.10.2022, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558) оформленого у вигляді листа про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень від 09.09.2022, номер 614, реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ МU01:2762-9967-0906-6539, затвердженого наказом від 09.09.2022 № 614 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень».

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558) надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва "Нове будівництво автозаправного комплексу на перетині вулиць Індустріальної та Борщагівської у Солом`янському районі міста Києва".

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ 26345558, вул. Хрещатик, 32, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 (дев`ятсот дев`яності дві гривні 40 коп.) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І.І.