Рішення

від 04.05.2023 по справі 570/725/21

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/725/21

провадження № 2/570/49/2023

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1 ,

його представника адвоката Іовчик О.В.,

відповідачів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

її представника адвоката Цуняка В.Й.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна,

в с т а н о в и в:

покликаючись на здійснення ним за рахунок власних коштів невід`ємні поліпшення домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , позивач у поданій до суду 17 лютого 2021 року позовній заяві, вимоги по якій збільшені після проведення експертизи, просить стягнути з відповідачів на його користь понесені ним витрати в сумі 6 873 427 грн., по вказаної суми з кожного, що складає по 3 436 713, 5 грн. та понесені судові витрати

У відзиві відповідач ОСОБА_4 зазначив, що позов не визнає.

На його думку, не заслуговує на увагу покликання позивача на приписи ст.1212 ЦК, оскільки відповідач не набував і не зберігав в себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави майно. Твердження позивача про здійснення саме ним за його кошти ремонтних робіт, робіт по покращенню житлового будинку, надвірних будівель, території біля будинку, зазначених та перерахованих в позові не відповідають дійсності, є голослівними, не стверджуються належними доказами. Крім того, фактично предмет спору відсутній та позивачем пропущено позовну давність.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що аргументи є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

В суді позивач позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.

Будучи допитаний як свідок, стверджує, що ОСОБА_3 є матір?ю позивача, а ОСОБА_2 - особою, яка проживала з нею без реєстрації шлюбу.

У 2010 році вказаний будинок фактично придбаний його сім"єю за їх кошти. Оскільки дружина була вагітна другою дитиною, вона не могла з"явитися до нотаріуса, тому будинок юридично оформили на його маму. Через деякий час, у зв"язку з майбутнім розширенням сім"ї, вони вирішили робити ремонт у будинку і тоді мама, щоб юридично оформити ті обставини, що склалися, 09 грудня 2013 року подарувала садибу йому. На момент укладення договору дарування про будь - яких обмеження щодо садиби позивачу відомо не було.

В зв"язку з тим, що вказаний житловий будинок потребував поліпшень для проживання в ньому разом зі своєю сім?єю, позивач за власні кошти здійснив ремонтні роботи по будинку, облагородив прибудинкову територію. Так, зокрема, починаючи з дати набуття ним у власність вказаного будинковолодіння, ним були здійснені роботи за власні кошти:

- демонтаж даху та перекриттю нового даху;

- теплова ізоляція будинку та гаражу (стін, даху, горища, технічного, цокольного, підвального поверхів),утеплення даху;

- оздоблення будинку мармуром , гранітом;

- оздоблення фасаду будинку,

- викладення бруківки та території домоволодіння;

- реконструкція, оздоблення, демонтаж даху та перекриття нового даху в гаражі;

- демонтаж старого та встановленню нового септику,

- встановлення автоматичних воріт в гаражі;

- будівництво, з влаштуванням фундаменту, накриттям дахом, оздоблення альтанки на території домоволодіння та внутрішні ремонтні роботи і оздоблення;

- демонтаж та встановленнявікон та дверей, міжкімнатних дверей в будинку, в гаражі, в альтанці;

- демонтаж та заміна підлоги, стін, стелі;

- меблювання та встановлення побутової техніки;

- оздоблення та благоустрій прибудинкової території (ландшафтний дизайн та озеленення);

- демонтаж старої системи опалення в будинку та встановлення нової системи опалення, котла, труб та батарей;

- приєднання та підключення до інженерних мереж, буріння свердловини та підведення та заведення комунікацій в будинок, гараж та альтанку;

- прокладка трубопроводів, установка сантехніки;

- утеплення стін, встановлення теплої підлоги на першому поверсі будинку, в підвалі та гаражі; демонтаж старих та встановлення радіаторів опалення в будинку, гаражі; утеплення даху;

- складання схеми проекту розташування вузлів, пробивка штроб для електророзводки, вкладання кабелю, розприділення навантаження на кабель, прокладка нової електропроводки в будинку , гаражі, альтанці;

- встановлення відео системи нагляду в будинку та в дворі, по його периметру.

ОСОБА_2 у своїй письмовій пропозиції від 22 грудня 2020 року особисто стверджував, що вартість садиби становить 200 тис. доларів США. Оскільки рішенням суду у цивільній справі №562/2692/13-4 встановлено факт проживання відповідачів однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому до стягнення з відповідачів підлягають витрачені позивачем кошти в розмірі по - з кожного.

На підтвердження позову свідчить і той факт, що з 2010 року за адресою місця розташування вказаного будинковолодіння і по сьогоднішній день позивач проживає зі своєю сім?єю, а відповідачі жодного дня там не проживали.

На даний час 1/2 будинку і 1/2 земельної ділянки зареєстрована за мамою, 1/2 землі - за ОСОБА_5 , 1/2 будинку ним за собою не зареєстрована.

Представник позивача адвокат Оксана Іовчик, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що спірне майно є спільним майном відповідачів, сам ОСОБА_6 визнає вартість садиби у 200 тис. доларів США.

Відповідач ОСОБА_7 позов визнала повністю, просить затвердити мирову угоду, згідно якої в рахунок боргу просить визнати за позивачем право власності на її частку у спірній садибі.

Будучи допитаною як свідок, по суті спору показала, що спірний будинок придбаний за кошти сина для його сім"ї, ні вона, ні її співмешканець не приймали в цьому жодної участі і тому вона згодом подарувала садибу сину щоб узаконити фактичні обставини його набуття.

Представник відповідача адвокат Володимир Цуняк, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що свою частку у земельній ділянці відповідач переоформив на себе, а на частину земельної ділянки з невідомої причини не бажає.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнав, оскільки позовні вимоги грунтуються на неправдивих відомостях.

Стверджує, що в період спільного проживання із ОСОБА_3 однією сім?єю ними придбано по договору купівлі-продажу вказане нерухоме майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, частки є рівними. Житловий будинок АДРЕСА_1 є новим, збудований та облаштований ним та ОСОБА_3 в період фактичного перебування в шлюбі, проживання однією сім`єю, про що позивачу ОСОБА_8 було достовірно відомо. Перераховані позивачем у позові поліпшення у житловому будинку та прилеглій території фактичноне проводилися, адже садиба на момент незаконного переходу права власності до позивача була новою і цього не потребувала. Не зважаючи на наявність спору в суді та накладення арешту, відповідач незаконно подарувала своєму сину ОСОБА_1 спірний житловий будинок та земельну ділянку.

Не заслуговує на увагу покликання позивача на приписи ст.1212 ЦК, оскільки він не набував і не зберігав в себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави майно. Він не надавав житловий будинок в користування позивача. Його місце проживання зареєстроване в належному будинку безпідставно, без його відома. Набуття майна означає збільшення його обсягу у однієї особи і відповідне зменшення його кількості у іншої. Він не просив позивача здійснювати будь-які покращення та ремонт будинку, зі ним всі зазначені в позові роботи (зі слів позивача), як з власником майна, не погоджувалися. Відтак, він не набував у власність майно - покращення житлового будинку (котрі здійснені зі слів позивача) без достатньої правової підстави за рахунок позивача.

Твердження позивача про здійснення саме ним за його кошти ремонтних робіт, робіт по покращенню житлового будинку, надвірних будівель, території біля будинку, зазначених та перерахованих в позові не відповідають дійсності, є голослівними, не стверджуються належними доказами. Позивач не здійснював демонтаж та перекриття даху, теплову ізоляцію будинку та гаражу, утеплення даху, оздоблення будинку мармуром, гранітом, оздоблення фасаду будинку, викладення бруківки, встановлення септику, реконструкція гаражу, встановлення в гаражі автоматичних воріт, будівництво альтанки, накриття її дахом, демонтаж та встановлення вікон, міжкімнатних дверей, демонтаж та заміну підлоги, демонтаж старої системи опалення, встановлення нового котла, встановлення радіаторів опалення, тощо. Копії договорів, чеків та накладних на товар, котрі приєднані до позовної заяви не належним доказом здійснень поліпшень житлового будинку ОСОБА_1 , не стверджують того факту, що роботи та будівельні матеріали використані саме для здійснення ремонту зазначеного в позовній заяві житлового будинку та прилеглої території. Всі зазначені позивачем роботи по житловому будинку, гаражу, території біля будинку здійснені ним та ОСОБА_9 в період спільного проживання за їх спільні кошти.

Відтак, позивачу ще до залучення його до участі в справі як третьої особи, достовірно було відомо, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і позивача, що щодо вказаного житлового будинку спір знаходиться в суді, йому житловий будинок не може і не буде належати, підстав для проведення ремонтних робіт та поліпшення вказаного будинку в нього не було.

Він не був стороною договору дарування від 9 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , котрий судом визнано недійсним, а тому наслідки недійсності правочину не можуть застосовуватися до нього. Такі наслідки можуть застосовуватися до його сторони - ОСОБА_10 . Якщо і звертатися з вимогою про відшкодування вартості безпідставно набутого майна в зв?язку з недійсністю правочину, то він не є належним відповідачем. Стороною договору дарування є відповідач ОСОБА_3 , до котрої і тільки до неї можуть пред`являтися позовні вимоги.

Висновок експертизи не є належним та достовірним доказом понесення позивачем витрат на покращення житлового будинку. Експертизою не встановлено, коли саме проводилися зазначені в позовній заяві поліпшення, ремонтні роботи. Час виконання перелічених у позовній заяві робіт по покращенню житлового будинку, надвірних будівель, території біля будинку, тобто чи зроблені вони під час спільного проживання відповідачів, до чи після реєстрації за позивачем права власності на житловий будинок згідно договору дарування, не встановлений.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів, договорів, чеків на придбання будівельних матеріалів, всі роботи були виконані ОСОБА_1 в 2014-2015 роках. Позивач ОСОБА_11 мав право звернутися із позовом протягом трьох років - до кінця 2018 року. Про існування спору щодо житлового будинку та земельної ділянки йому було достовірно відомо ще з вересня 2013 року Позов подано 12 січня 2021 року. Позивачем пропущено позовну давність більше ніж на 2 роки.

Суд, заслухавши їх пояснення, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Судом встановлені такі обставини.

10 січня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1 січня 2004 року до липня 2012 року та визнання за ним права на частку в спільному майні.

25 вересня 2013 року ухвалою судді вказаного суду у справі №562/2692/13-ц забезпечено позов та накладено арешт на спірний будинок.

11 лютого 2014 року ухвалою судді повторно накладено арешт на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,104 га, кадастровий номер 5624681503:06:028:0001 та будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 березня 2018 року (справа №562/2692/13-4), залишеного без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 23 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року - встановлено факт проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_3 у період з 01 січня 2004 року по липень 2012 року. Визнано земельну ділянку площею 0,104 га кадастровий номер 5624681503:06:028:0001 і житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 об?єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 09 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В. П., зареєстрований за №3189, житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 загальною площею 308, 1 кв.м. вартістю 880 6435 грн.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_2 до вказаної справи залучено ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Згідно з висновком експерта, за результатами проведення судової оціночно - будівельної експертизи, дійсна вартість фактично виконаних робіт та використаних матеріалів пов?язаних з невід?ємними поліпшенням будинко володіння за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення експертизи становить 6 873 427 грн.

Свідок ОСОБА_12 - чоловік сестри дружини позивача стверджує, що ОСОБА_13 разом з сім"єю в"їхали у спірний будинок, який був формально готовий до проживання, але в подальшому проводився масштабний ремонт. Аналогічні показання надав свідок ОСОБА_14 .

Свідки ОСОБА_15 повідомив, що займався зовнішніми роботами з весни 2014 по осінь 2015 року, в будинку на той час жив позивач з дружиною і двоє, а згодом і троє їх дітей. Ремонтом керував його брат ОСОБА_16 . Даний факт підтвердив свідок ОСОБА_17 , підтвердив, що всі дати та суми у квитанціях на оплату відповідають дійсності, всі матеріали він купляв сам за кошти. які надавав позивач. У будинку на час ремонту жила сім"я позивача, його маму знає, бо також два роки тому робив ремонт у її житлі, відчима не знає і ніколи не бачив під час ремонту садиби. Факт своєї участі у ремонті підтвердив свідок ОСОБА_18 .

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Наслідки недійсності правочину передбачає ст.216 ЦК. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вважаю, що вищезазначені поліпшення, в розумінні законодавства, є невід?ємними, оскільки відокремити їх без порушення цілісності вказаного будинковолодіння - неможливо, що змушує позивача звертатись з даним позовом до суду з питанням про відшкодування йому відповідачами вартості безпідставно набутого відповідачами майна.

Тобто, узагальнюючи викладене, враховуючи вищевказані правові вимоги, можна дійти висновку про те, що порушене право позивача, як особи, яка за рахунок власних коштів здійснила вищевказані невід?ємні поліпшення будинковолодіння за вищевказаною адресою, підлягає захисту шляхом задоволення даного позову до відповідачів (власників вказаного майна), з використанням правового механізму, встановленого ст.1212, 1213 ЦК України про відшкодування його вартості.

За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення. Позивачем належними доказами доведені свої позовні вимоги. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивної можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі №200/19766/16-ц від 15.01.2020 року.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Аналогічні правові позиції Верховного суду викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 08.06.2016 року.

Таким чином, відповідно норм матеріального права початок перебігу строків звернення до суду обумовлюється ознаками виникнення таких юридичних фактів:

1) обізнаністю особи про порушення свого права;

2) обізнаністю про особу, яка порушила право;

3) наявності суб`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права;

4) отримання інформації саме про порушення права, яке належить особі, а на

загальних відомостей щодо можливого порушення.

Водночас, із самого розуміння позовної давності (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) випливають додаткові критерії обчислення початку перебігу строку позовної давності, які розкривають її процесуальний зміст.

Отримання особи відомостей про порушення свого права (особу, яка порушила право), наявність можливості дізнатися про порушення своїх прав повинні надавати можливість звернутися за захистом до суду з дотримання визначеної законом процесуальної форми.

Обізнаність особи має надавати можливість сформувати предмет позовних вимог, який забезпечить захист порушеного права. Тобто, сформовані особою позовні вимоги мають забезпечувати належний та ефективний спосіб захисту. Таким чином, право звернення до суду, обумовлено моментом отримання інформації про порушене право або наявністю об`єктивних обставин, котрі вказують на можливість довідатись про таке порушення, таке право кореспондує процесуальним можливостям звернення до суду, що обов`язково супроводжується виконання процесуального порядку подачі позову.

У постанові від 13.02.2018 р. Верховним Судом (справа №910/9452/17) зазначено, що в розумінні ст.256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушенного права.

Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору у рівних частинах.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування вартості безпідставно набутого майна.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з кожного по 3 436 713 грн. 50 коп. у відшкодування витрат на поліпшення, удосконалення та облагородження будинковолодіння по АДРЕСА_1 та по 10 702 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: Кушнір Н.В.

Повне судове рішення виготовлене 12 травня 2023 року.