Рішення

від 19.05.2023 по справі 759/6112/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/6112/22

Провадження № 2/752/4433/23

РІШЕННЯ

Іменем України

19.05.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітянік» про поновлення на роботі, -

встановив:

в червні 2022 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Радченка О.П. звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ТОВ «Мітянік», в якому просив поновити позивача на роботі на посаді директора ТОВ «Мітянік», а також стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що із 10.10.2019 року позивач працював на посаді директора ТОВ «Мітянік». Однак, 25.04.2022 року позивач, перебуваючи у відпустці, довідався, що його було звільнено із роботи. Так, наказом ТОВ «Мітянік» № 2-к від 25.04.2022 року, ОСОБА_1 було звільнено із посади директора із 11.02.2022 року. Зі змісту наказу вбачається, що причиною звільнення був прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а підставою - рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21.04.2022 р. Позивач вважає, що його звільнення із посади директора є незаконним, оскільки, відбулось із порушенням чинних вимог закону. Зазначений наказ не було вручено належним чином позивачу, а також із позивачем не було проведено належного розрахунку. Причина звільнення є надуманою та не відповідає дійсності, та позивач, в свою чергу, до відбуття у відпустку 20.04.2022 року, належним чином здійснював свої повноваження, відповідно до вимог статуту товариства. Посилаючись на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 13.06.2022 року, позов було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

06.04.2023 року позов надійшов до канцелярії Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2023 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник після відкриття провадження у справі з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відповідач відзив на позов до суду не подав, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався.

З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків розгляду даної справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що відповідно до копії наказу ТОВ «Мітянік» № 1/к від 10.10.2019 року, ОСОБА_1 вступив на посаду директора із 10.10.2019 року на підставі рішення загальних зборів ТОВ «Мітянік» № 1 від 07.10.2019 року.

Відповідно до копії наказу ТОВ «Мітянік» від 18.04.2022 року № 1-КВ, було надано директору ТОВ «Мітянік» ОСОБА_1 щорічну основну відпустку за період роботи із 10.10.2019 р. по 09.03.2022 р. тривалість 58 календарних днів, період відпустки із 20.04.2022 року по 16.06.2022 р.

Відповідно до копії наказу ТОВ «Мітянік» від 25.04.2022 р. № 2-к, було звільнено ОСОБА_1 із посади директора ТОВ «Мітянік» із 11.02.2022 року.

Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що причиною звільнення був прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також було зазначено підставу звільнення - рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21.04.2022 р.

Стороною позивача не було долучено до позову копії статуту товариства, копію трудової книжки позивача, а також копію рішення ТОВ «Мітянік» № 4 від 21.04.2022 р., та будь-яких клопотань про витребування зазначених документів позивачем заявлено не було.

Крім того, доказів того, що позивачем було оскаржено рішення ТОВ «Мітянік» № 4 від 21.04.2022 р. та, останнє, було прийнято із порушення вимог статуту товариства та вимог закону, - матеріали справи також не містять.

Позивач вказує, що його звільнення із посади директора товариства відбулось незаконно, він сумлінно виконував свої обов`язки у відповідності до статуту товариства, а відтак наявні підстави для поновлення позивача на посаді директора.

Перевіряючи обґрунтованість вимог позову, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 65 Господарського Кодексу України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 65 Господарського Кодексу України, для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи Наглядова рада (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи Наглядовій раді.

Відповідно до ст. 28 Закону України « Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Згідно ч.ч. 1, п. 14 ч. 2, ч. 3ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»,загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать: 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників. Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Як зазначалось вище, на підставі рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 2-к від 25.04.2022 року, було видано наказ про звільнення позивача із посади директора товариства.

Зазначене рішення учасника ТОВ «Мітянік» є чинним, та доказів зворотному з боку позивача суду надано не було.

Отже, директора зазначеного товариства, позивача у справі, - було звільнено із займаної посади на підставі зазначеного рішення, та питання звільнення позивача учасником товариства розглядалось, та доказів неправомірності прийняття цього рішення стороною позивача в ході розгляду даного спору суду надано не було.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Аналіз правових норм, які регулюють трудові права, в їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дають підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Слід звернути увагу на те, що позивачем не оскаржене чинне рішення єдиного учасників товариства № 4 від 21.04.2022 року, як виконавчого органу товариства, що свідчить про законність виданого в подальшому відповідачем на підставі даного рішення наказу про звільнення позивача з роботи.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача з приводу невидачі йому трудової книжки та не проведення з ним повного розрахунку і невручення йому наказу про звільнення оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач із 10.10.2019 року обіймав посаду директора товариства і саме він відповідав, в т.ч. за ведення трудових книжок працівників, що свідчить про відсутність з боку відповідача порушень вимог КзПП України щодо порядку звільнення працівників та проведення з ними належних розрахунків і видачі трудової книжки.

Доказів щодо не проведення із позивачем повного розрахунку суду не надано, як і не надано доказів звернення позивача до єдиного учасника товариства із відповідними заявами та/або скаргами, в т.ч. і щодо порушення його трудових прав при звільненні.

Суд також не приймає до уваги інші посилання сторони позивача на те, що відповідачем були порушені його трудові права при звільненні, оскільки, достатніх доказів наведеним твердженням позивачем в ході розгляду справи суду надано не було, а судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Окремо, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач, пред`явивши позов, просить суд поновити його на посаді директора, вважаючи своє звільнення незаконним, однак, серед позовних вимог відсутня вимога про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, а відтак, на думку суду, позивачем серед іншого обрано спосіб захисту його прав, який не в повній мірі відповідає способам захисту, які передбачені чинним законом.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, рішення єдиного учасника товариства, як виконавчого органу товариства, яке було підставою для видачі наказу про звільнення позивача є чинним, стороною позивача не доведено порушення трудових прав з боку відповідача, а відтак відсутні підстави для поновлення позивача на посаді за викладених в позові підстав, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272,273,354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітянік» про поновлення на роботі, - відмовити.

Судові витрати у справі залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко