Постанова

від 18.10.2023 по справі 759/6112/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/6112/22 Головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.

Провадження № 22-ц/824/11577/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мітянік» про поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мітянік» (далі - ТОВ «Мітянік»), в якому просив поновити його на роботі на посаді директора ТОВ «Мітянік» та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що з 10 жовтня 2019 року він працював на посаді директора ТОВ «Мітянік». 25 квітня 2022 року, перебуваючи у щорічній відпустці, він дізнався, що його звільнено із роботи з 11 лютого 2022 року на підставі наказу відповідача № 2-к від 25 квітня 2022 року. За змістом вказаного наказу, причиною звільнення був прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а підставою - рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 року.

Позивач вважає, що його звільнення з посади директора є незаконним, оскільки відбулось із порушенням вимог законодавства про працю. Зазначений наказ йому вручено не було, а також не проведено розрахунку при звільненні, причина якого є надуманою та не відповідає дійсності, так як до відбуття у відпустку 20 квітня 2022 року він належним чином здійснював свої повноваження директора відповідно до вимог статуту товариства.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 19 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Солода Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково ототожнив рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 рокуз підставою звільнення позивача відповідно до наказу № 2-к від 25 квітня 2022 року, оскільки і рішення і наказ є документальним оформленням (матеріальним відображенням) рішення власника товариства про звільнення позивача з посади директора, а дійсною юридичною підставою такого звільнення є прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України), про що відповідачем зазначено в наказі про звільнення.

ОСОБА_1 вважає, що як рішення учасника товариства, так і наказ про звільнення вичерпали свою дію його звільненням з посади директора, а визнання їх незаконними та скасування не призведе до поновлення його прав. Єдиний можливий спосіб захисту, який беззаперечно призведе до поновлення його прав, це поновлення його на роботі, що за своєю суттю є відновленням становища, яке існувало до порушення, тобто способом захисту, що передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Таким чином, на думку позивача, висновки суду першої інстанції щодо обрання ним невірного способу захисту, а також значення для даної справи наявності не скасованого рішення учасника ТОВ «Мітянік» є необґрунтованими та жодним чином не відміняють обов`язку суду дослідити законність звільнення з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, суд безпідставно поклав тягар доказування незаконності звільнення саме на позивача, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Солод Р.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач явку свого представника в судове засіданняне забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки до суду не повідомив, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка сторони відповідача відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії наказу ТОВ «Мітянік» № 1/к від 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вступив на посаду директора із 10 жовтня 2019 року на підставі рішення загальних зборів ТОВ «Мітянік» № 1 від 07 жовтня 2019 року (а.с. 3).

Згідно із копією наказу ТОВ «Мітянік» № 1/кв від 18 квітня 2022 року директору товариства ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи із 10 жовтня 2019 року по 09 березня 2022 року тривалістю 58 календарних днів в період із 20 квітня 2022 року по 16 червня 2022 року (а.с. 4).

У відповідності до ксерокопії наказу ТОВ «Мітянік» № 2-к від 25 квітня 2022 року, виданого учасником ОСОБА_2 , позивача звільнено з посади директора ТОВ «Мітянік» із 11 лютого 2022 року (а.с. 5).

Зі змісту вказаного наказу вбачається, що причиною звільнення був прогул без поважних причин, пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а підставою звільнення - рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, рішення єдиного учасника товариства, як органу управління товариством, що було підставою для видачі наказу про звільнення позивача, є чинним, стороною позивача не доведено порушення трудових прав з боку відповідача, а відтак відсутні підстави для поновлення позивача на посаді з викладених у позові підстав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступних міркувань.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пунктах 1, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) звернуто увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (пункт 81 зазначеної постанови): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом позову у даній справі, яка переглядається апеляційним судом, є вимоги про поновлення на роботіна посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю.

ОСОБА_1 посилався на те, що його звільнення відбулось незаконно, він сумлінно виконував свої посадові обов`язки відповідно до статуту товариства, а відтак наявні підстави для поновлення його на роботі на займаній посаді директора ТОВ «Мітянік».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог додав до позовної заяви лише засвідчені копії наказів (за його підписом) від 10 жовтня 2019 року про призначення його на посаду директора та від 18 квітня 2022 року про надання йому щорічної відпустки, а також незасвідчену ксерокопію наказу від 25 квітня 2022 року (за підписом учасника товариства - ОСОБА_2 ) про його звільнення з посади директора ТОВ «Мітянік» із 11 лютого 2022 року (а.с. 3-5).

Водночас, у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що всупереч вимогам частини першої статті 47 КЗпП України копія наказу про звільнення вручена не була, проте на виконання вимог статті 95 ЦПК України не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналу цього письмового доказу.

Вирішуючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову внаслідок недоведеності обставин, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог, оскільки належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що звільнення позивача з посади директора товариства відбулось із порушенням вимог законодавства про працю з надуманих причин, які не відповідають дійсності, не надано.

Стороною позивача не було долучено до матеріалів справи копії статуту ТОВ «Мітянік», рішення загальних зборів учасників (одноособового учасника) товариства про призначення виконавчого органу (директора),трудової книжки ОСОБА_1 , відомостей з Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України про доходи позивача та здійсненні обов`язкові платежі і відрахування, а також копію рішення єдиного учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 року, на підставі якого було видано наказ № 2-к від 25 квітня 2022 року про звільнення позивача з посади директора ТОВ «Мітянік».

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, не може ґрунтуватися на припущеннях, а клопотань про витребування зазначених доказів позивачем заявлено не було.

Крім того, доказів того, що рішення єдиного учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 року, яке не є предметом оскарження у межах даної справи, було прийнято із порушення вимог статуту товариства та вимог закону матеріали справи також не містять.

Посилання позивача з приводу не проведення з ним повного розрахунку і не вручення йому наказу про звільнення не є належними підставами для поновлення на роботі, а можуть бути підставами для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив рішення учасника ТОВ «Мітянік» № 4 від 21 квітня 2022 рокуз підставою звільнення позивача відповідно до наказу № 2-к від 25 квітня 2022 року (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України) не спростовують висновків суду першої інстанції про недоведеність обставин, на які позивач посилався в обґрунтування своїх позовних вимог, що є окремою та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі, а відтак вони не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.

За таких обставин, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку поданим позивачем доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Мітянік» про поновлення на роботі.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 жовтня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній