Постанова

від 17.05.2023 по справі 480/4163/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 р.Справа № 480/4163/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2022, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 19.12.22 по справі № 480/4163/22

за позовом Керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави

до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області третя особа Відділ "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Роменської окружної прокуратури Сумської області, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду в інтересах держави з позовом до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, третя особа: Відділ "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області щодо не приведення штатної чисельності працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради відповідно до нормативів, встановлених ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", зобов`язавши Липоводолинську селищну раду привести штатну чисельність працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради відповідно до нормативів, встановлених зазначеним Законом, а саме в кількості 2 особи.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року у задоволенні адміністративного позову керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Заступником керівника Сумської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що органом, уповноваженим здійснювати заходи щодо реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей на території Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, є служба у справах дітей виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області. Рішенням другої сесії Липоводолинської селищної ради восьмого скликання від 11.02.2021 створено юридичну особу - відділ "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради за адресою: 42500, Україна, Сумська область, селище міського типу Липова Долина, вулиця Роменська, 10 та пунктом другим даного рішення затверджено Положення про відділ "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради (далі - Положення). При цьому, Липоводолинською селищною радою Липоводолинського району Сумської області не виконуються належним чином повноваження із забезпечення, дотримання та захисту прав дитини, оскільки штатна чисельність служби у справах дітей складає 1 особа, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей". Зауважив, що Згідно інформації у Службі у справах дітей Сумської обласної військової адміністрації, станом на 08.09.2020 на території Липоводолинської селищної ради проживало 2330 дітей, отже кількість працівників Служби повинна становити не менше 2 осіб, менший за вказаний штат Служби не в змозі забезпечити виконання безпосередніх її завдань.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Начальник Відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради надав заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі, у зав`язку з професійною зайнятістю. Зауважив, що підтримує позов та просить його задовольнити, оскільки розширення повноважень відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради з квітня 2023 року, а саме робота в єдиній інформаційно-аналітичній системі "Діти", унеможливлює повноцінну та ефективну діяльність відділу, так як у службі працює одна людина.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Роменською окружною прокуратурою Сумської області вивчено інформацію, надану Липоводолинською селищною радою (лист № 02-25/3065 від 29.12.2021), згідно якої встановлено, що на пленарному засіданні селищної ради 11.02.2021 було прийнято рішення про створення юридичної особи - відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради.

22.03.2021 було проведено реєстрацію даної юридичної особи (код ЄДРПОУ 43977282).

11.02.2021 внесено доповнення у структуру апарату селищної ради серед яких є відділ "Служба у справах дітей" зі штатною чисельністю одна одиниця - "начальник відділу".

Відповідно до рішення другої сесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 11.02.2021 "Про внесення змін до рішення Липоводолинської селищної ради від 23.12.2020 "Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів", внесено зміни до структури і загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів. Кількість штатних одиниць відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради - і одиниця (начальник відділу).

Згідно рішення п`ятої сесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 23.12.2021 "Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів", штатна чисельність працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради залишена без змін та складає одну штатну одиницю - "начальник відділу".

Згідно інформації, наданої Головним управлінням статистики у Сумській області листом від 25.01.2022 № 06.2-158/223-22, чисельність постійного населення (за оцінкою) у віці 0-17 років на 01 січня 2021 року по Липоводолинському району складає 2528 осіб, у тому числі міське населення (смт. Липова Долина) - 795, сільське населення - 1733.

Відповідно до листа Липоводолинської селищної ради від 20.01.2022 № 02-25/133 кількість дітей, які проживають на території Липоводолинської селищної ради станом на 31 грудня 2021 року складає 2227 осіб.

Вважаючи, що штатна чисельність працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради (42500, Україна, Сумська область, селище міського типу Липова Долина, вулиця Роменська, 10, код ЄДРПОУ 43977282) не відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позовні вимоги прокурора стосуються визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо збільшення штатної чисельності працівників служби у справах дітей, та зобов`язання відповідача вчинити дії для її збільшення і ніяким чином не враховано, що рішенням другої сесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 11.02.2021 "Про внесення змін до рішення Липоводолинської селищної ради від 23.12.2020 "Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів", внесено зміни до структури і загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів. Кількість штатних одиниць відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради - одна штатна одиниця (начальник відділу), а рішенням п`ятої сесії восьмого скликання Липоводолинської селищної ради від 23.12.2021 "Про затвердження структури та загальної чисельності апарату Липоводолинської селищної ради та її виконавчих органів", штатна чисельність працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради залишена без змін та складає одну штатну одиницю - "начальник відділу". Вказані рішення Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області відомі керівнику Роменської окружної прокурату Сумської області, ці рішення прокурор не оскаржує і визнає їх дію, а тому в цьому випадку не має правових підстав визнавати, що відповідачем була допущена бездіяльність з розгляду питання щодо збільшення чисельності працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Неприйняття ж рішення чи нездійснення юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) неправомірними.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991№ 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями частини другої статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010, закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей.

У той час, як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною другою статті 142 Конституції України визначено, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Статтею 34 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон 280/97-ВР) визначені питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема, вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Відповідно до статті 40 Закону №280/97-ВР виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Закон України від 26.04.2001 №2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

За правилами статті 1 Закону №2402-ІІІ забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;

охорона дитинства - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Частиною третьою статті 5 Закону № 2402-ІІІ передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують організацію охорони дитинства шляхом:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям";

можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства;

контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону №2402-ІІІ кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зі змісту вищенаведених правових норм убачається, що обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 480/3093/20.

При цьому, відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Радою України від 27.02.1991 № 789-ХІІ (далі - Конвенція) у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини другої статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (частина третя статті 13 Конвенції).

Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах.

Так, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім`ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.

В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, є загальнообов`язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

При цьому, відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 23-1 Закону № 2402-III усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.

У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.

Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини Закон № 20/95-ВР визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, статтею 1 якого встановлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Частиною сьомою статті 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" (далі - Закон № 20/95-ВР) передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Наведені положення законодавства, у тому числі норми Закону № 2402-III та Закону 20/95-ВР зобов`язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності, а саме один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті.

Як слідує з матеріалів справи згідно інформації, наданої Головним управлінням статистики у Сумській області листом від 25.01.2022 № 06.2-158/223-22, чисельність постійного населення (за оцінкою) у віці 0-17 років на 01 січня 2021 року по Липоводолинському району складає 2528 осіб, у тому числі міське населення (смт. Липова Долина) - 795, сільське населення - 1733 (т. 1 а.с. 96-97).

Відповідно до листа Липоводолинської селищної ради від 20.01.2022 № 02-25/133 кількість дітей, які проживають на території Липоводолинської селищної ради станом на 31 грудня 2021 року складає 2227 осіб (т. 1 а.с. 98-100).

В апеляційні скарзі позивач зауважив, що з метою уточнення даних щодо кількості проживаючих на території громади дітей також запитано інформацію у Службі у справах дітей Сумської обласної військової адміністрації, за даними якої станом на 08.09.2022 на території Липоводолинської селищної ради проживало 2330 дітей.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що кількість штатних одиниць, які повинні бути в Службі у справах дітей Липоводолинської селищної ради відповідно до частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР має бути не менше 2 (двох) осіб, а не 1 (особи) як помилково вважає відповідач, через те, що один працівник такої служби має здійснювати свої повноваження не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Разом із тим, відповідач, порушуючи наведені норми законодавства, не привів штатну чисельність Служби у справах дітей Липоводолинської селищної ради у відповідність до вимог частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР.

За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо не приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Липоводолинської селищної ради Роменського район Сумської області у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР є протиправною, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.03.2023 у справі № 340/2019/22.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 року по справі № 480/4163/22 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2022 по справі № 480/4163/22 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги Керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області щодо не приведення штатної чисельності працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради відповідно до нормативів, встановлених ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".

Зобов`язати Липоводолинську селищну раду Роменського району Сумської області привести штатну чисельність працівників відділу "Служба у справах дітей" Липоводолинської селищної ради відповідно до нормативів, встановлених ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", а саме в кількості 2 особи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. КалиновськийСудді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 24.05.2023 року