Постанова

від 24.05.2023 по справі 480/5970/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 р. Справа № 480/5970/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст по справі № 480/5970/22

за позовом ОСОБА_1

до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни , Управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни, Управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Глухівського міського голови Вайло Н.О. від 19.07.2022 № 164-К "Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 ".

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 управлінням житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської за липень 2022 року з 19.07.2022.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що згідно з розпорядженням Глухівського міського голови від 15.12.2017 № 210-К позивача було призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за благоустроєм територій управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради.

22.12.2021 позивач вступив до лав Збройних Сил України за контрактом, у зв`язку з чим 24.12.2021 Глухівським міським головою ОСОБА_2 було видано розпорядження № 544-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби за контрактом», згідно якого позивача було увільнено від роботи на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу контролю за благоустроєм територій управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби.

Проте, 19.07.2022 Глухівським міським головою Вайло Н.О. видано розпорядження № 164-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_3 », згідно з яким Управління зобов`язано припинити виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022, а також внесено зміни до розпорядження Глухівського міського голови від 24.12.2021 № 544-К, змінивши у цьому розпорядженні слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку», словами «із збереженням місця роботи і посади». Як підставу для винесення оскаржуваного розпорядження вказано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі по тексту - Закон № 2352-ІХ) та частина третя статті 119 КЗпП України.

Вважає, що таке розпорядження відповідача є протиправним, оскільки Закон № 2352-ІХ повинен застосовуватися лише на перспективу, тобто до працівників, які будуть мобілізовані на військову службу після набрання ним чинності. Враховуючи, що він поступив на військову службу у момент, коли діяла попередня редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП України, вказаний Закон на нього не поширюється, що узгоджується зі статтею 58 Конституції України.

Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з розпорядженням Глухівського міського голови від 15.12.2017 № 210-К ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за благоустроєм територій управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради.

22.12.2021 позивач вступив до лав Збройних Сил України за контрактом, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2021 № 598.

Глухівським міським головою ОСОБА_2 було видано розпорядження від 24.12.2021 № 544-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби за контрактом», згідно з яким позивача було увільнено від роботи на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта відділу контролю за благоустроєм територій управління житлово-комунального господарства та містобудування Глухівської міської ради зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби.

19.07.2022 Глухівський міський голова ОСОБА_2 видала розпорядження № 164-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_3 », згідно з яким Управління зобов`язано припинити виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022, а також внесено зміни до розпорядження Глухівського міського голови від 24.12.2021 № 544-К, змінивши у цьому розпорядженні слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку», словами «із збереженням місця роботи і посади». Підставою винесення оскаржуваного розпорядження вказано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та частина третя статті 119 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи таке розпорядження відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України, а саме: в частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада, і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини другої статті 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу. Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.

У той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

З огляду на вказане, Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.

У свою чергу, внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України, слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відтак, частина третя статті 119 КЗпП України почала діяти в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто, із набранням даного закону передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.

Як свідчать матеріали справи, 19.07.2022 Глухівським міським головою Вайло Н.О. видано розпорядження № 164-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_3 », згідно з яким Управління зобов`язано припинити виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022, а також внесено зміни до розпорядження Глухівського міського голови від 24.12.2021 № 544-К, змінивши у цьому розпорядженні слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку», словами «із збереженням місця роботи і посади». Як підставу для винесення оскаржуваного розпорядження вказано Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі по тексту - Закон № 2352-ІХ) та частина третя статті 119 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

У абзацах четвертому, п`ятому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Перший сенат) від 12.07.2019 №5-р(І)/2019 зазначено, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Отже, лише у період до 18.07.2022 включно за позивачем зберігалось право на отримання середнього заробітку за посадою.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №53/2022 постановлено Кабінету Міністрів України в одноденний строк затвердити план заходів, передбачивши, зокрема забезпечення з 1 березня 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України на 30 відсотків та доведення до 20 відсотків від початку 2022 року підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України та Національної гвардії України.

На виконання вказаного Указу 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

У свою чергу, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є Підтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

З огляду на вказане вбачається, що з 24 лютого 2022 року на період дії воєнного стану у військовослужбовців Збройних Сил виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно. У тих співробітників, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Тобто, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 року по справі № 480/5970/22 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 по справі № 480/5970/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва