Постанова

від 23.05.2023 по справі 580/4205/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4205/22 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "Богданове" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Богданове" до Головного управління ДПС у Черкаській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Богданове" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2022 №2708/23-00-09-01, яким до нього застосовано штрафну санкцію в розмірі 500000,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що пальне, використовувалось підприємством для власних потреб, а саме заправки техніки, яка перебуває у його користуванні та у зв`язку з виробничою необхідністю, задля забезпечення здійснення господарської діяльності.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

23 березня 2023 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до даних ЄДРПОУ Фермерське господарство "Богданове" (код ЄДРПОУ 30146554) зареєстровано 07.12.1999 як юридична особа. Основний вид діяльності - " 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур".

Зведені відомості Державної податкової служби України у листі від 08.10.2021 №22971/7/99-00-09-02-03-07 щодо запобігання випадкам легалізації контрафактного пального, згідно з додатком 1 до якого позивач увійшов до переліку суб`єктів господарювання, що отримали від постачальників пальне для власних потреб, та які не отримали в органах ДПС ліцензії на право його зберігання, стали приводом організаційних дій для проведення фактичної податкової перевірки його діяльності.

Відповідач видав наказ від 02.11.2021 №2299-п про проведення фактичної перевірки тривалістю 10 діб за період діяльності з 12.11.2018 до 11.11.2021 за місцем фактичного провадження діяльності: Черкаська обл., Христинівський р-н, с.Ліщинівка, вул. Стадіонна, буд.12, з питань дотримання вимог законодавства щодо обліку, ліцензування, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання пального та спирту етилового платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального та рідин, що використовуються в електронних сигаретах за місцем фактичного провадження діяльності. В обґрунтування зазначено про виконання вимог підпунктів 20.1.2, 20.1.4, 20.1.8-20.1.11 п.20.1 ст.20, підп.75.1.3 п.75.1 ст.75, підп.80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, ст.16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

На підставі виданих направлень від 02.11.2021 №2653/23-00-09-0119 та №2659/23-00-09-0119 головний державний ревізор-інспектор Святослав Конопатський та заступник начальника відділу Максим Ганоль здійснили фактичну перевірку позивача, про що склали акт від 12.11.2021 №8692/23-00-09-0122/30146554.

В Акті зафіксовано, що позивач на виконання письмового звернення відповідача 09.11.2021 надав в електронному вигляді запитувані підтверджуючі (скановані) копії документів та перевіркою з підсистеми "ЄРАН 2019" ІТС "Єдине вікно подання електронної звітності" (акцизна накладна №9235450051) та товарно-транспортної накладної від 16.09.2020 №655 щодо 5964,13л установив, що в період з 16.09.2020 до 21.09.2020 позивач не мав відповідної дозвільної ліцензії на право зберігання пального, що є порушенням вимог ч.1, ч.8 ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (із змінами та доповненнями). Відповідальність передбачена ч.2 ст.17 зазначеного вище Закону.

14.12.2021 за факт зберігання пального без відповідної ліцензії працівники ВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області склали відносно керівника позивача протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.164 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Постановою Христинівського районного суду Черкаської області від 28.12.2021 у справі №706/1394/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - керівника позивача про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164 КупАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі Акту прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2022 №2708/23-00-09-01 про застосування до позивача штрафу в розмірі 500000,00грн за зберігання та використання у власних потребах з 16.09.2020 до 21.09.2020 пального без дозвільної ліцензії на право зберігання пального.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом доведено наявність порушення з боку позивача норм чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.3 статті 75 ПК України встановлено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України, відповідно до положень пунктів 80.1, 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) та може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки.

За пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3.

Відповідно до пп. 80.2.5. п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Пунктами 80.5, 80.7 вказаної статті передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Згідно пп. 20.1.9 п. 20.1 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Відповідно до положень частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-BP (далі - Закон № 481/95-BP) імпорт, експорт алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності без наявності ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється за наявності у суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Згідно з частиною восьмою статті 15 Закону № 481/95-BP суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (частина десята статті 15 Закону № 481/95-BP).

Згідно з частиною шістнадцятою статті 15 Закону № 481/95-BP суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

При цьому, нормами частини першої статті 17 Закону № 481/95-BP визначено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 481/95-BP до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі п. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.8 - 20.1.11 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст.75, пп.80.2.2, 80.2.4, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (зі змінами та доповненнями) з метою контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та пального, відповідно до наказу від 02.11.2021 № 2299-п ГУ ДПС у Черкаській області та направлень виданих Головним управлінням ДПС у Черкаській області № 2653/23-00-09-0119, 2659/23-00-09-0119, проведено перевірку позивача.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 8692/23-00-09-0122/30146554 від 12.11.2021 та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.06.2022 №2708/23-00-09-01.

В ході фактичної перевірки встановлено, що відповідно до акцизної накладної №9235450051 та товарно-транспортної накладної від 16.09.2020 №655 щодо 5964,13л установлено, що в період з 16.09.2020 до 21.09.2020 позивач не мав відповідної дозвільної ліцензії на право зберігання пального, що є порушенням вимог ч.1, ч.8 ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (із змінами та доповненнями). Відповідальність передбачена ч.2 ст.17 зазначеного вище Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач прийняв наказ на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме за наявності та/або отримання контролюючими органами в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, про що має бути зазначено в наказі про проведення такої перевірки.

Проте, зі змісту наказу №2299-П від 02.11.2021 вбачається, що будь які посилання на конкретні та фактичні підстави призначення фактичної перевірки позивача відсутні.

Також у наказі №2299-П від 02.11.2021 не відображено, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти порушення вимог законодавства у сфері виробництва і обігу пального; сумнівність яких саме дій позивача (дата вчинення дії, характер та наслідки вчинення такої дії та інші докази вчинення таких дій, показання свідків, працівників) була встановлена контролюючим органом.

З вищевикладеного вбачається, що при оформленні наказу №2299-П від 02.11.2021 у контролюючого органу були відсутні визначені нормами ПК України підстави для проведення фактичної перевірки позивача.

Підставою проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Отже, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального, не є окремою, самостійною та достатньою підставою для проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, оскільки у такому випадку всі інші підстави для проведення фактичної перевірки, передбачені пункту 80.2 статті 80 ПК України, втрачають своє юридичне значення, у зв`язку з наданням контролюючому органу права без настання будь-яких юридичних фактів та у будь-який час проводити фактичні перевірки платників податків з питань виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №160/7971/19 та від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19.

Однак, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій відповідачем не надано письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили факт наявності або отримання контролюючим органом вищезазначеної інформації.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ про проведення фактичної перевірки прийнятий за відсутності підстав для його прийняття.

Колегія суддів враховує правову позицію, неодноразово висловлену як Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14, так і у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі №2а-10138/12/2670, від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, згідно з якою, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №804/12558/14, де зазначив, що у випадку незаконності перевірки прийнятий за результатами її проведення акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що недотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок - є самостійною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Проте, колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

Статтею 17 Закону № 481, передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.

Однак, Закон № 481/95-ВР, не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому, застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР, не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд дійшов висновку, що задля вирішення спірного у цій справі питання, підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України, реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов: а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту; б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника; в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку, на думку суду, дають підстави для такого висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального, не є достатньою обставиною для його кваліфікації, як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа № 540/4291/20).

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що основним видом господарської діяльності ФГ "Богданове", є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Не заперечуючи факт відсутності ліцензії, позивач у позовній заяві зазначив, що придбав 16.09.2020 року у постачальника ТОВ «ОИЛТРАНС-ГРУП» дизельного пального у кількості 4935,32 кг.

Водночас, позивач стверджував про те, що закупівля пального здійснювалась для провадження господарської діяльності та використав його протягом 5 днів.

В свою чергу, відповідачем на спростування обставин щодо використання позивачем придбаного пального для заправки транспортних засобів та обладнання без зберігання у відповідних резервуарах/ємностях жодних пояснень або доказів до суду не надав, як і не довів вказаного під час розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що зміст акта перевірки не відображає обставин щодо виявлення контролюючим органом, як самого пального, так і ємностей для його зберігання, також і не було надано будь-якої інформації щодо здійснення службовими особами вимірювання рівня або відсотка пального в ємностях та/або резервуарах у місці його зберігання, на яке не отримувалися відповідні ліцензії, та/або щодо встановлених за результатами такого вимірювання показників залишку пального, наявного на дату фактичної перевірки, зокрема (але не виключно): актів вимірювання обсягів пального в ємностях, що знаходяться на території товариства.

Висновок контролюючого органу базується лише на обставинах придбання позивачем пального, відповідач фактично ототожнив поняття придбання пального та зберігання пального, проте для накладення штрафних санкцій за порушення вищевказаних вимог законодавства контролюючому органу під час перевірки достатньо було виявити факт зберігання пального суб`єктом господарювання без отримання (наявності) відповідної ліцензії за місцем, де проведено фактичну перевірку, натомість була встановлена інформація щодо реалізації контрагентом пального на адресу позивача.

При цьому, як акт перевірки, так і відзив на позовну заяву, так і відзив на апеляційну скаргу не містять доказів на підтвердження встановленого факту зберігання позивачем вказаного палива у певних ємностях/резервуарах, що могло б бути зафіксовано, зокрема, шляхом проведення фото/відео фіксації та/або складання відповідного акта.

Колегія суддів вважає, що під час проведення фактичної перевірки уповноваженими особами Головним управлінням ДПС у Черкаській області не встановлено факт зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано обставини його придбання, тому, колегія суддів доходить висновку про те, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» не є достатньо вмотивовані, а ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до Фермерського господарства "Богданове" штрафних (фінансових) санкцій на підставі частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та в даному випадку виключають можливість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки позов підлягає задоволенню, позивачу має бути відшкодовано понесені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Богданове" - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фермерського господарства "Богданове" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 08.06.2022 №2708/23-00-09-01.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на користь Фермерського господарства "Богданове" понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 750 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят) грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Мєзєнцев Є.І.

Суддя Файдюк В.В.