Рішення

від 24.05.2023 по справі 517/757/22

КРАСНООКНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Красноокнянський районний суд Одеської області

Справа № 517/757/22

Провадження № 2/506/48/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2023 року смт Окни

Красноокнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого-судді - Бурдинюк О.С.

за участю секретаря - Таратунського С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у смт Окни Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

Встановив:

14.12.2022 року позивач звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

11.01.2023 року вказана позовна заява надійшла до Красноокнянського районного суду Одеської області з Фрунзівського районного суду Одеської області, відповідно до розпорядження в.о. голови Фрунзівського районного суду Одеської області, у зв`язку із відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи після задоволення самовідводів 3 (трьох) професійних суддів, які входять до штату Фрунзівського районного суду Одеської області.

Ухвалою від 08.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по даній справі (т.1, а.с.92).

08.02.2023 року задоволено заяву про самовідвід судді Чеботаренко О.Л. (т.1, а.с.94).

13.02.2023 року дана справа передана судді Бурдинюк О.С. (т.1, а.с.97).

14.02.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (т.1, а.с.98).

20.02.2023 року до канцелярії суду надійшла заява про усунення недоліків та сплачено судовий збір (т.1, а.с.100-113).

21.02.2023 року справа прийнята до провадження та призначено підготовче судове засідання. (т.1, а.с.114).

06.03.2023 року до канцелярії суду від представника позивача - адвоката Акуліча О.О. надійшло клопотання про витребування доказів, а саме: з Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області належним чином посвідчену копію матеріалів спадкової справи № 476/2015 щодо майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та з Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області належним чином посвідчені копії документів, а саме: заповіту ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Захарівського району Одеської області 14.08.2015 р. за реєстраційним №17 з матеріалами щодо посвідчення заповіту та реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування на 2015 рік, в частині запису про реєстрацію заповіту ОСОБА_3 , посвідченого секретарем Перехрестівської сільської ради Захарівського району Одеської області 14.08.2015 р. за реєстраційним №17 (т.1, а.с.124).

Ухвалою суду від 07.03.2023 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано вищезазначені докази (т.1, а.с.126).

21.03.2023 року на виконання ухвали суду з Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області надійшла копія матеріалів спадкової справи № 476/2015 (т.1, а.с.128-250, т.2, а.с.1-251).

29.03.2023 року на виконання ухвали суду з Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області надійшла копія заповіту та витяг з журналу реєстрації заповітів (т.3, а.с.5-7).

30.03.2023 року від представника відповідача - адвоката Короя І.Д. надійшла заява про застосування позовної давності та про розгляд справи у відсутність відповідача та його представника (т.3, а.с.10-13).

05.04.2023 року від представника позивача адвоката Акуліча О.О. надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, для подання додаткових доказів у справі (т.3, а.с.14).

07.04.2023 року від представника позивача адвоката Акуліча О.О. надійшло заперечення на заяву представника відповідача про застосування позовної давності (т.3, а.с.16-18).

19.04.2023 року від представника позивача адвоката Акуліча О.О. надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи (т.3, а.с.19-30).

26.04.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача, повідомлені належним чином, до суду не з`явилися, надали заяву, згідно якої позовні вимоги підтримали та просили розглядати справу у їх відсутність.

Відповідач та її представник, повідомлені належним чином, до суду не з`явилися, представник відповідача адвокат Корой І.Д., надав заяву, в якій просив розглядати справу у їх відсутність, застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову /т. 3, а.с.11/.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийняв рішення про розгляд справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої належать вклади, що зберігаються на рахунках в АТ «Райфайзен банк», а саме № НОМЕР_1 , залишок коштів на якому станом на

02.12.2022 року складає 50066 грн 25 коп., № НОМЕР_2 , залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 р. складає 11733 доларів 82 цента та № НОМЕР_9, залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 складає 1125 грн 64 коп., що підтверджується листом повідомленням банку від 02.12.2022 року. З метою оформлення спадкових прав після смерті батька, позивач звернувся до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори та 25.09.2015 року була заведена спадкова справа №476/2015 щодо майна покійного ОСОБА_3 . З матеріалів спадкової справи позивачу стало відомо, що за чотири дні до смерті, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком було складено два заповіти. Першим заповітом батько заповідав грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , відкритих у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 , « ІНФОРМАЦІЯ_3 . Даний заповіт, посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області 14.08.2015 р. о 16 год. 20 хв. за реєстраційним №17. Другим заповітом ОСОБА_3 заповідав засноване ним СФГ «Топольницький», код з ЄДРПОУ: 19198654, місцезнаходження господарства: вул. Леніна, 31, смт Затишшя, Фрунзівського району Одеської області, 66740, та належну йому на праві постійного користування земельну ділянку, загальною площею 50,00 гектарів, розташовану попід гравійний шлях від с. Гедеримове до с. Затишшя - ОСОБА_4 , « ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт, посвідчений секретарем Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області 14.08.2015 р. о 16 год. 20 хв. за реєстраційним №23. Обидва заповіти були посвідчені одночасно за межами приміщень органів місцевого самоврядування з виїздом посадових осіб за місцем реєстрації та проживання заповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавця ОСОБА_2 не звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом. Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16.05.2019 року ОСОБА_2 визначено додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Рішення набрало законної сили після перегляду в апеляційному порядку 11.12.2019 року та на підставі рішення ОСОБА_2 звернулася до державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з касаційною скаргою до Касаційного цивільного суду Верховного Суду. Постановою Верховного Суду від 26.03.2020 року касаційна скарга залишена без задоволення. Позивач вважає, що ОСОБА_2 не має права на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , оскільки заповіт, посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області 14.08.2015 року за реєстраційним №17, яким ОСОБА_3 заповів грошові вклади ОСОБА_2 , є нікчемним, так як він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. На нікчемність вказаного заповіту, на думку позивача, вказують наступні обставини. Заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка не була належним чином уповноважена на вчинення нотаріальних дій, оскільки відповідно до п.1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року №3306/5, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій, тоді як секретаря Перехрестівської сільської ради Стрельбицьку В.Т., яка посвідчувала спірний заповіт, не уповноважено на вчинення нотаріальних дій ні рішенням виконавчого комітету, ні рішенням органу місцевого самоврядування, хоча до 02.12.2011 року єдиним документом, який свідчить про уповноваження посадової особи органу місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій, було рішення виконавчого комітету відповідної ради, а починаючи з 02.12.2011 року - рішення відповідного органу місцевого самоврядування. При цьому, в жодному нормативно-правовому акті, який регулює діяльність органів місцевого самоврядування, не передбачено наділення повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій розпорядженням голови селищної ради чи посадовою інструкцією, яка є кадровим, а не нормативним документом. Крім того, заповіт посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка не мала права на посвідчення спірного заповіту ОСОБА_3 , оскільки в розумінні ст.1251 ЦК України та ст.37 ЗУ «Про нотаріат» не є посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, до якого міг звернутися заповідач з метою посвідчення заповіту. Згідно зі ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Відповідно до п.п.5 п. «б» ч.1 ст.38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів цивільного стану. Таким чином, на думку сторони позивача, орган місцевого самоврядування уповноважений посвідчувати заповіти (крім секретних) осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування. Такі висновки щодо застосування норм права викладені у Постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №136/576/16-ц та постанові Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі №556/1419/16-ц. Так, заповідач ОСОБА_3 був мешканцем смт Затишшя, Фрунзівського району, Одеської області, а тому лише секретар виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області або нотаріус Фрунзівського районного нотаріального округу чи нотаріус, який його заміщував, мав право посвідчити заповіт ОСОБА_3 , як жителя смт Затишшя. Тому, на думку позивача, секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області не мала права посвідчувати спірний заповіт та зобов`язана була відмовити заповідачу у посвідченні заповіту на підставі п.3 ч.1 ст.49 Закону України «Про нотаріат». При цьому, за наявності обґрунтованої відмови у вчиненні нотаріальної дії, заповідач мав право звернутися до іншого органу місцевого самоврядування та посвідчити заповіт у приміщенні органу місцевого самоврядування, що, на думку позивача, не наділяє посадових осіб органу місцевого самоврядування правом вчинити нотаріальну дію на території адміністративної одиниці, на яку не розповсюджується компетенція такої посадової особи. Також секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області не мала права посвідчувати спірний заповіт на виїзді за місцем проживання заповідача в смт Затишшя, оскільки виїзд посадової особи за межі території, на яку поширюються її повноваження, суперечить положенням Конституції України та ЗУ «Про місцеве самоврядування», а також порушує принцип нотаріальних округів, передбачений ЗУ «Про нотаріат». Про інші порушення порядку посвідчення спірного заповіту, на думку позивача, свідчать також і записи у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування за 2015 рік по Перехрестівській сільській раді Захарівського району Одеської області, зокрема, в порушення п.2.1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року №3306/5, у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, в якому міститься запис про посвідчення заповіту ОСОБА_3 , не вказано ні місце вчинення нотаріальної дії, ні причини її вчинення поза приміщенням органу місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до п.п.7.22, 7.25 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2010 року №1318/18613 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання особи, для якої вчиняється нотаріальна дія, а також зазначаються прізвища, імена, по батькові, місце проживання громадян, що підписалися за осіб, які внаслідок хвороби, фізичної вади або з інших причин не можуть власноруч підписати правочин, заяву, інший документ чи розписатися в отриманні нотаріально оформленого документа, перекладача, а також свідків. Разом з тим, як вбачається з реєстру реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування за 2015 рік по Перехрестівській сільській раді Захарівського району Одеської області, положення п.7.25 зазначених Правил при посвідченні заповіту не було дотримано. Також посвідчувальний напис на заповіті вчинений з порушенням встановленої законом форми, що, на думку позивача, вказує на нікчемність спірного заповіту. Крім того, заповіт містить розбіжності в його тексті, які не дозволяють визначити, за яких обставин він був укладений, оскільки за текстом оспорюваного заповіту, у зв`язку з вадою зору батько позивача не міг самостійно підписати заповіт, тому на його прохання і в його присутності заповіт прочитано і підписано особисто йому відомою ОСОБА_5 , проте, далі по тексту зазначається, що заповідач самостійно повністю прочитав уголос заповіт, тобто батько одночасно і прочинав, і не прочитав заповіт. Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі №517/129/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Перехрестівської сільської ради Захарівського району Одеської області про встановлення нікчемності заповіту - задоволено. Постановою Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 08.02.2023 року рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову про встановлення нікчемності заповіту - відмовлено. З метою оформлення спадкових прав на грошові вклади позивач 09.12.2022 року звернувся до Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 09.12.2022 року видана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії №675/02-31, відповідно до якої нотаріальна дія не може бути вчинена у зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи є інформація про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 на вклади у банку, спадкоємець, який зазначений у вказаному заповіті, спадщину прийняв; окрім цього, за заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом. На даний час, враховуючи те, що позивач вважає спірний заповіт нікчемним та наявність цього заповіту є перешкодою для оформлення спадкових прав позивача, ефективним способом захисту його прав є звернення до суду з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Крім того, щодо строку позовної давності позивач зазначив, що сама по собі наявність заповіту, без факту прийняття спадщини особою, на користь якої складено такий заповіт, жодним чином не порушує права спадкоємця за законом. У разі якщо особа, вказана у заповіті, не реалізує своє право на прийняття спадщини, не можна вважати, що вона порушує права спадкоємця за законом, тобто позивача. Позивач вважає, що саме з часу звернення ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини 14.01.2020 року в межах визначеного їй рішенням суду додаткового строку почав перебіг строк позовної давності. Адже раніше позивач мав можливість оформити спадщину за законом на рухоме майно - грошові вклади, оскільки ОСОБА_2 не прийняла спадщину за заповітом в розумінні ст. 1272 ЦК України, тобто спадкове право позивача порушено не було.

Дослідивши надані матеріали, суд приходить до наступного.

14.08.2015 року о 16 год. 20 хв в с.Перехрестове Фрунзівського району Одеської області секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицькою В.Т. було посвідчено заповіт, зареєстрований в реєстрі за №17, яким ОСОБА_3 грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , відкритих у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У заповіті вказано, що він посвідчений 14 серпня 2015 року о 16 год. 20 хв секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицькою В.Т., і у зв`язку з станом здоров`я складено та посвідчено удома у заповідача за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт записаний Стрельбицькою В.Т. зі слів заповідача ОСОБА_3 і у зв`язку з фізичною вадою (вада зору), на прохання заповідача і в його присутності заповіт прочитано і підписано відомою особисто заповідачу ОСОБА_5 у присутності запрошених заповідачем свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У заповіті вказано, що він повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним свідків /т.1 а.с.18, 56, т.3 а.с.1/.

Відповідно до витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування за 2015 рік по Перехрестівській сільській раді Захарівського району Одеської області, 14.08.2015 року внесено запис №17, за яким за зверненням ОСОБА_3 «зроблено заповіт. Перехрестівська сільська рада», сплачено державне мито в сумі 0,85 грн. /т.3 а.с.6/

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.14/.

Після смерті ОСОБА_3 , відкрита спадкова справа, номер у спадковому реєстрі 57986793, номер у нотаріуса 476/2015 /т.1 а.с.129/.

Зазначена спадкова справа відкрита за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 25.09.2015 року /т.1 а.с.130/.

Позивач є сином ОСОБА_3 та, відповідно до ст.1261 ЦК України, є спадкоємцем за законом першої черги /т.1 а.с.15/.

16.02.2017 року, 27.04.2017 року та 07.06.2017 року позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на інше, не охоплене оспорюваним заповіто, майно, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.203, 247, т.2 а.с.22 /.

01 квітня 2016 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на охоплене заповітом майно, і в цей же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв`язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини померлого ОСОБА_3 /т.1 а.с.161, 162/

В подальшому ОСОБА_2 звернулася до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, і рішенням цього суду від 06 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2016 року, їй було відмовлено в задоволенні позову.

В лютому 2019 року ОСОБА_2 вдруге звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року у справі № 517/82/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2020 року, було задоволено вищевказаний позов ОСОБА_2 та визначено їй додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 у три місяці з моменту набрання цим рішенням законної сили.

З огляду на наявність вищезгаданого рішення суду 14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Захарівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 /т.2 а.с.155/

21.02.2020 року державним нотаріусом Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_10 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вклади у банку з належними відсотками та нарахунками, що знаходяться у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», у зв`язку з наявністю спору /т.2.а.с.198-199/.

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року у справі №517/129/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача - Перехрестівська сільська рада Захарівського району Одеської області про встановлення нікчемності заповіту - задоволено. Встановлено, що заповіт ОСОБА_3 , складений 14 серпня 2015 року, зареєстрований за №17 та посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області - є нікчемним. /т.1 а.с.33-40, 41, 105-113/.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2023 року рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21.09.2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15.08.2022 року скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову про встановлення нікчемності заповіту - відмовлено.

З метою оформлення спадкових прав на грошові вклади, позивач, 09.12.2022 року, звернувся до Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

09.12.2022 року прийнята постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії №675/02-31, відповідно до якої нотаріальна дія не може бути вчинена у зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи є інформація про наявність заповіту від імені ОСОБА_3 на вклади у банку, спадкоємець, який зазначений у вказаному заповіті, спадщину прийняв; окрім цього, за заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом /т.1 а.с.45/.

На даний час, позивач вважає наявність спірного нікчемного заповіту перешкодою для оформлення його спадкових прав, а тому ставить питання про визнання права власності на вклади в порядку спадкування за законом.

Відповідно до положень статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України).

У пунктах 4 і 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» міститься роз`яснення про те, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний в силу припису закону.

Норми статей 203, 209, 210, 215 ЦК України є загальними і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Спеціальною нормою, яка регламентує підстави визнання заповіту недійсним або нікчемним, є приписи статті 1257 ЦК України, відповідно до частини першої якої заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Поняття заповіту визначено в статті 1233 ЦК України - заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У відповідності до ч.1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1235 ЦК України передбачено право заповідача на призначення спадкоємців. Так, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно до ч.1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Оскільки право на складання заповіту має особа з повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст.1234 ЦК України), згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України підставою для нікчемності заповіту є кваліфікація його як такого, що складений особою, яка не мала на це права. Це, зокрема, заповіт, вчинений недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача.

Також, підставою нікчемності заповіту є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247, 1248 ЦК України. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Посадова особа органу місцевого самоврядування, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний у голос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків.

Відповідно до ст. 1253 ЦК України свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів (державних, приватних), а у населених пунктах, де немає нотаріусів, певні нотаріальні дії, в тому числі і посвідчення заповітів, здійснюється уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Пунктом 1.1. Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/5 передбачено, що Перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України "Про нотаріат".

Відповідно до ст.37 Закону України «Про нотаріат», до повноважень посадових осіб органу місцевого самоврядування віднесено, у тому числі, посвідчення заповітів (крім секретних).

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247,1251 ЦК України.

Диспозитивний характер наведених норм свідчить про те, що за відсутності у населеному пункті нотаріуса заповіт міг бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, а саме секретарем сільської ради.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 ЦК України. Такі заповіти прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами, та порядок їх посвідчення затверджений постановою КМУ від 15 червня 1994 року № 419 "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених" / в редакції, як діяла на час складання оспорюваного заповіту/.

Заповіт, посвідчений неуповноваженою особою, тобто посадовою, службовою особою, яка відповідно до норм статей 1251 - 1252 ЦК України, не уповноважена посвідчувати заповіти, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).

Так, рішенням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області від 12.11.2010 року визнано повноваження секретаря Перехрестівської сільської ради депутата Стрельбицької Валентини Тимофіївни /т.1 а.с.51/.

Розпорядженням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області №4 від 28.01.2011 року затверджено посадові інструкції працівників Перехрестівської сільської ради, в тому числі посадову інструкцію секретаря сільської ради №2 від 28.01.2011 року /т.1 а.с. 48-50/.

Пунктом 2.12 вказаної посадової інструкції встановлено, що до повноважень секретаря належить вчинення нотаріальних дій /т.1 а.с.49 зв/.

Разом з тим, відповідно до п.1.2 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року №3306/5 /далі - Порядку /, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Однак, як встановлено судом, секретаря сільської ради призначено відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій саме розпорядженням сільського голови від 28 січня 2011 року, а не відповідним рішенням виконавчого комітету.

При цьому Перехрестівська сільська рада Захарівського району Одеської області повідомила, що інші рішення та розпорядження, крім вищевказаних - про визнання повноважень секретаря сільської ради та про затвердження посадових інструкцій, не приймалось /т.3 а.с.33/.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний заповіт складений із недотриманням вимог щодо його посвідчення, оскільки відсутнє як рішення виконкому про надання секретарю права здійснення нотаріальних дій відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року N 22/5, яка діяла на час обрання Стрельбицької В.Т. секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району, так і рішення сесії про надання секретарю Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району права здійснення нотаріальних дій, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 року, який діяв на час посвідчення секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району оспорюваного заповіту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року (справа №673/416/16-ц), 12 червня 2019 року (справа 607/15112/17-ц), 11 грудня 2019 року (справа № 323/3359/17).

Крім того, відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат», нотаріальний округ - територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.

Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.

Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про нотаріат», п.1.3 Порядку, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування це особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Виходячи із правового аналізу вищевказаних норм законів, посадова особа місцевого самоврядування має відповідні повноваження, які здійснює в межах тієї територіальної громади села, селища, міст, де і працює.

Таким чином, посадова особа місцевого самоврядування, на яку покладено право вчинення нотаріальних дій, має повноваження на вчинення нотаріальних дій лише на території відповідної територіальної громади села, селища, міст, де і працює, що відповідає фактично поняттю нотаріального округу.

Таким чином, секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області, при наявності повноважень, наданих рішенням Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області, мала право вчиняти нотаріальні дії, в тому числі і поза межами приміщення органу місцевого самоврядування, лише на території територіальної громади Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області.

До того ж, на території Затишанської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, де проживав заповідач ОСОБА_3 , був секретар вказаної сільської ради, який мав право вчиняти нотаріальні дії.

Крім того, слід зауважити, що дата та час посвідчення секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 14 серпня 2015 року о 16 г 40 хв повністю співпадає з датою та часом посвідчення секретарем Затишанської селищної ради Фрунзівського /Захарівського/ району Одеської області заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 - також 14 серпня 2015 року о 16 г 40 хв, що апріорі фізично неможливо було вчинити.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 10.06.2016 року у справі №517/83/16-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: Затишанська селищна рада Фрунзівського району Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення нікчемності заповіту, яким ОСОБА_3 заповів засноване ним СФГ «Топольницький» та належну йому на праві постійного користування земельну ділянку, загальною площею 50 га ОСОБА_4 .

Інші недоліки оспорюваного заповіту як то нечіткості визначення місця складання заповіту, неможливості встановлення факту прочитання тексту заповіту заповідачем, порушення порядку реєстрації посвідчення заповіту, на думку суду, не є такими, що встановлюють нікчемність заповіту.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують те, що оспорюваний заповіт був посвідчений особою, яка не мала на це права, з порушенням його форми /в частині зазначення часу складання заповіту/ та порядку посвідчення, і тому, відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України, є нікчемним.

Згідно ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, серед яких є і визнання права.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності у разі, якщо це право не визнається іншою особою, втрачено або відсутній правовстановлюючий документ.

Згідно із ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Стаття 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно з ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним, а позовні вимоги обгрунтованими.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки 25.09.2015 року він дізнався про порушення його спадкових прав заповітом його батька - ОСОБА_3 на користь відповідачки, якій постановою нотаріуса від 25.02.2016 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вказаним у позові заповітом через неприйняття нею спадщини і оскільки перебіг позовної давності почався 25.02.2016 року, то встановлений законом трирічний строк позовної давності за спірними правовідносинами сплив 25.02.2019 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом у грудні 2022 року, після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, судом не можуть бути прийняті до уваги.

Так, відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи обставини вказаної справи, суд вважає, що порушення права позивача на отримання спадщини за законом та усунення його від права на спадкування слід обраховувати із дати звернення відповідача ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори 14 січня 2020 року після набрання законної сили рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року, так як сама по собі наявність заповіту, незважаючи на його відповідність або невідповідність нормам чинного законодавства, не може бути перешкодою у реалізації спадкових прав спадкоємця за законом, якщо особа, на користь якої складено заповіт, у встановленні законом строки та відповідно до встановленої процедури не почне оформленням своїх спадкових прав. При цьому, на думку суду, перешкоди у реалізації спадкових прав спадкоємців за законом починаються з моменту, коли відсутні будь-які перешкоди для оформлення спадкових прав за заповітом. Так, відповідач ОСОБА_2 вперше звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом поза межами встановленого законом строку для прийняття спадщини - 01 квітня 2016 року і у той же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Після цього відповідач звернулася до суду, де їй рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2016 року, було відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, тобто жодних перешкод для отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину у позивача на той час не було. Питання щодо неотримання позивачем свідоцтва по право на спадщину за законом після вказаної дати знаходиться поза межами розгляду вказаної справи, при цьому, повторно, до суду, з позовом про визначення додаткового строку /за іншими підставами/ відповідач звернулася лише у лютому 2019 року. Внаслідок повторного звернення до суду, відповідачу було визначено додатковий строк для прийняття спадщини - три місяці, і з метою реалізації своїх спадкових прав ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори 14 січня 2020 року, і саме тому суд вважає, що саме з цієї дати у позивача виникли юридично обґрунтовані перешкоди у реалізації його спадкових прав. Тому суд вважає, що правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача немає.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4802, 82 грн.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, про надання розрахунку яких повідомив представник позивача, то суд вважає за необхідне роз`яснити положення ч.8 ст.141 ЦПК України про надання доказів розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити протягом 5 днів після ухвалення рішення.

Керуючись ст.ст.10, 13, 76-81, 141, 265, 280-283, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_8 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вклади з належними відсотками, грошовими компенсаціями та індексаціями, що зберігаються на рахунках в АТ «Райффайзен банк»: № НОМЕР_1 , залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 50066 грн 25 коп. (п`ятдесят тисяч шістдесят шість гривень двадцять п`ять копійок); НОМЕР_10, залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 11733 доларів 82 цента (одинадцять тисяч сімсот тридцять три долара вісімдесят два цента); НОМЕР_11, залишок коштів на якому станом на 02.12.2022 року складає 1125 грн 64 коп. (одна тисяча сто двадцять п`ять гривень шістдесят чотири копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_8 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 4802,82 грн. (чотири тисячі вісімдесят дві гривні вісімдесят дві копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копію судового рішення, протягом двох днів з дня його складання, надіслати особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

СуддяО.С. Бурдинюк