Постанова

від 18.12.2024 по справі 517/757/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 517/757/22

провадження № 61-16168св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року

у складі судді Бурдинюк О. С. та постанову Одеського апеляційного суду від

17 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В.,

Карташова О. Ю., Коновалової В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

14 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли вклади, що зберігаються на рахунках в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), а саме

№ НОМЕР_1 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 50 066,25 грн,

№ НОМЕР_2 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 11 733,82 дол. США

і № НОМЕР_3 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 1 125,64 грн.

З метою оформлення спадкових прав після смерті батька позивач звернувся до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори, та

25 вересня 2015 року було заведено спадкову справу № 476/2015 щодо спадкового майна ОСОБА_3 . Із матеріалів спадкової справи позивачу стало відомо, що за чотири дні до смерті, а саме

ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батько склав два заповіти. Першим заповітом батько заповідав грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які є на рахунках № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , відкритих в АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 . Другим заповітом спадкодавець заповів засноване ним СФГ «Топольницький» і належну йому на праві постійного користування земельну ділянку, загальною площею 50,00 га, розташовану попід Гравійним шляхом від с. Гедеримове до с. Затишшя, ОСОБА_4 .

Позивач уважав, що ОСОБА_2 не має права на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , оскільки заповіт, посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області

14 серпня 2015 року за реєстраційним № 17, яким ОСОБА_3 заповів грошові вклади ОСОБА_2 , є нікчемним, тому що він складений

з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Враховуючи те, що позивач уважав спірний заповіт нікчемним, і наявність цього заповіту є перешкодою для оформлення його спадкових прав, ефективним способом захисту його прав є звернення до суду з вимогою про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Щодо позовної давності позивач зазначав, що сама по собі наявність заповіту, без факту прийняття спадщини особою, на користь якої складено такий заповіт, жодним чином не порушує права спадкоємця за законом.

У разі якщо особа, вказана у заповіті, не реалізує своє право на прийняття спадщини, не можна уважати, що вона порушує права спадкоємця за законом, тобто позивача. Позивач уважав, що саме з часу звернення

ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини 14 січня 2020 року

в межах визначеного їй рішенням суду додаткового строку почав перебіг строк позовної давності.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на вклади

з належними відсотками, грошовими компенсаціями та індексаціями, що зберігаються на рахунках в АТ «Райффайзен Банк»:

№ НОМЕР_8 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 50 066,25 грн;

№ НОМЕР_9 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 11 733,82 дол. США;

№ НОМЕР_10 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 1 125,64 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року, з урахуванням ухвали Красноокнянського районного суду Одеської області від 13 червня 2023 року про виправлення описки, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вклади з належними відсотками, грошовими компенсаціями та індексаціями, що зберігаються на рахунках в АТ «Райффайзен Банк»:

№ НОМЕР_1 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 50 066,25 грн;

№ НОМЕР_2 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 11 733,82 дол. США;

№ НОМЕР_3 , залишок коштів на якому станом на

02 грудня 2022 року становить 1 125,64 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач надав достатньо доказів, які підтверджують, що оспорюваний заповіт був посвідчений особою, яка не мала на це права, складений з порушенням його форми та порядку посвідчення, а тому відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України

є нікчемним.

Щодо позовної давності суд зазначив, що строк не пропущений, оскільки порушення права позивача на отримання спадщини за законом та усунення його від права на спадкування слід обраховувати з дати звернення

ОСОБА_2 до Захарівської районної державної нотаріальної контори

14 січня 2020 року після набрання законної сили рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня 2019 року, тому що сама по собі наявність заповіту, незважаючи на його відповідність або невідповідність нормам чинного законодавства, не може бути перешкодою в реалізації спадкових прав спадкоємця за законом, якщо особа, на користь якої складено заповіт, у встановлені законом строки та відповідно до встановленої процедури не почне оформлення своїх спадкових прав.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня

2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня

2023 року заяву адвоката Акуліча О. О., який діє в інтересах

ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат задоволено частково.

Клопотання ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 400,00 грн.

Врахувавши характер, тривалість та обсяг виконаної адвокатом роботи

у зв`язку з розглядом справи в суді, участь представника в одному судовому засіданні та перенесення одного судового розгляду з не залежних від представника обставин, незначну вартість однієї години роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи, її складності, категорії, сталості судової практики Верховного Суду у зазначеній категорії справ та виконаної адвокатом роботи, значимості та результативності таких дій у справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу

в розмірі 5 400,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 листопада 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач 25 вересня 2015 року дізнався про порушене спадкове право заповітом, і саме з цього часу почав перебіг трирічний строк позовної давності за спірними правовідносинами, який сплив

25 лютого 2019 року, а позивач звернувся до суду з цим позовом у грудні

2022 року, тобто після спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Факт наявності заповіту і неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом надавав позивачу право після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини звернутись до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене у заповіті майно,

а в разі відмови нотаріуса у видачі цього свідоцтва - звернутись до суду

з позовом про визнання за ним права на зазначене у заповіті спадкове майно, посилаючись на нікчемність заповіту. Суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу строку позовної давності, а саме: не з часу, коли позивач дізнався про існування заповіту спадкодавця, а від дій відповідачки

з прийняття спадщини за цим заповітом, що є підміною первинної обставини

з порушення прав позивача на похідну обставину щодо дій відповідачки, які не змінюють факт існування заповіту, як одностороннього правочину.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 22 січня 2020 року у справі № 290/993/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 343/800/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

05 лютого 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Акуліч О. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що початок перебігу строку позовної давності у цій справі слід обраховувати з дня звернення ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини - 14 січня 2020 року, оскільки саме з цього часу виникли перешкоди у позивача на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, а відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Красноокнянського районного суду Одеської області.

Зупинено дію рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, до закінчення їх перегляду

в касаційному порядку.

31 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3

14 серпня 2015 року секретар Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області Стрельбицька В. Т. посвідчила заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 17, яким ОСОБА_3 грошові вклади, включаючи відсотки та інші нарахування, які знаходяться на рахунках

№ НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , відкритих

у АТ «Райффайзен Банк», заповів ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 25 вересня

2015 року відкрито спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 57986793, номер у нотаріуса 476/2015.

16 лютого 2017 року, 27 квітня 2017 року і 07 червня 2017 року

ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на інше, не охоплене оспорюваним заповітом, майно, яке залишилось після смерті батька.

01 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на охоплене заповітом майно, і в цей же день постановою державного нотаріуса Фрунзівської районної державної нотаріальної контори їй було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва

у зв`язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 06 жовтня

2016 року у справі № 517/147/16-ц за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року та постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, позивачці відмовлено у позові про визначення додаткового строку для подання заяви щодо прийняття спадщини.

Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 16 травня

2019 року у справі № 517/82/19 за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , державний нотаріус Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Романова І. С., державний нотаріус Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2020 року, визначено ОСОБА_2 додатковий строк у три місяці з моменту набрання судовим рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини.

14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Захарівської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

21 лютого 2020 року державний нотаріус відмовив ОСОБА_7 у видачі свідоцтва про право на спадщину на вклади у банку з належними відсотками та нарахуваннями, що знаходяться у АТ «Райффайзен Банк», у зв`язку

з наявністю спору.

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 21 вересня 2020 року у справі № 517/129/20 за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 , третя особа - Перехрестівська сільська рада Захарівського району Одеської області, про встановлення нікчемності заповіту, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, заповіт ОСОБА_3 , складений 14 серпня 2015 року, зареєстрований за № 17 та посвідчений секретарем Перехрестівської сільської ради Фрунзівського району Одеської області, визнано нікчемним.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 21 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року скасовано

й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту відмовлено у зв?язку з обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту, застосування якого не призведе до реального поновлення його порушених прав.

09 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

09 грудня 2022 року постановою державного нотаріуса ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що в матеріалах спадкової справи є інформація про наявність заповіту від імені

ОСОБА_3 на вклади у банку, спадкоємець, який зазначений

у вказаному заповіті, спадщину прийняв; окрім цього, за заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду, вчинення нотаріальної дії зупинено до вирішення справи судом.

14 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій просила застосувати до спірних правовідносин позовну давність та відмовити у позові.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зроблено висновок про те, що «недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не

є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача

в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Принципи свободи заповіту та поваги до останньої волі заповідача

є основоположними принципами спадкового права, які забезпечуються та охороняються державою.

Втручання у заповідальне розпорядження спадкодавця без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити,

а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно

у спадщину.

Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт нікчемним, зокрема, з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт не за місцем його реєстрації, вкрай нерозумно.

Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.

Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави

у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі

№ 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі

№ 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20).

Таким чином, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи, яка проживає не в межах цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги ЦК України про порядок його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Як наслідок, немає жодних підстав уважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами цього органу тягне його нікчемність.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 190/234/22 (провадження № 61-7045св23), від 28 червня 2023 року у справі № 291/1024/19 (провадження

№ 61-12010св22).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження

№ 61-5293сво23) зазначив, що «для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.

При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки

в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення

і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».

Оспорюваний заповіт посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо їх посвідчення, визначених ЦК України та Порядком. Посвідчення заповітів не за місцем проживання заповідача не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.

Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.

Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ від 07 липня 1989 року

у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства», де зазначається, що

в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.

Позивач у цій справі не довів, що спірний заповіт не відповідав внутрішній (дійсній) волі заповідача ОСОБА_3 , тому немає підстав вважати його нікчемним.

Не звернувши увагу на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 та відновлення його права на спадкування після смерті батька

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня

2024 року у справі № 738/218/23 (провадження № 61-1601св24).

З урахуванням наведеного судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, заяву сторони відповідача про застосування позовної давності слід залишити без розгляду, оскільки перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові

з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18)).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову

в задоволенні позовних вимог.

Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі

№ 904/8884/21).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень у цій справі, додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року також підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішення та ухвалення у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в апеляційному порядку в розмірі 7 204,23 грн слід стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави (ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2023 року ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги), а судові витрати відповідачки в розмірі 9 605,64 грн, понесені зі сплати судового збору за подання касаційної скарги слід стягнути

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня

2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 рокута додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати й ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави

7 204,23 грн судових витрат у зв?язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9 605,64 грн судових витрат у зв?язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 24 травня

2023 року, постанова Одеського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 рокута додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2023 рокувтрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов