Постанова

від 18.05.2023 по справі 759/23414/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

місто Київ

справа № 759/23414/20

провадження № 61-11583св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бучанська районна державна адміністрація Київської області,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОІНДБУД-2»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року, постановлене суддею Янченком А. В., та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.

Вступ

Позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень у порядку цивільного судочинства, обґрунтовуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту, тож є повноцінним суб`єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Як правову підставу позову визначила приписи природоохоронного законодавства України.

Найважливіша правова проблема, яку мав вирішити Верховний Суд, зосереджена у питанні визначення права особи на позов у тому разі, якщо її вимоги ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля.

Основним правовим документом, що регулює право на звернення за захистом прав на безпечне довкілля, є Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (далі - Орхуська конвенція).

У розумінні Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі (пункти 4, 5 статті 2).

Тож Орхуська конвенція містить визначення «зацікавлена громадськість», яка вправі звертатися до адміністративних органів та безпосередньо до суду з приводу вирішення питань, що стосуються права на безпечне довкілля.

Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі застосували надміру формальний підхід у визначенні того, чи є порушеним право чи інтерес позивачки. Така оцінка права на позов повністю не врахувала приписи міжнародного договору, які мають пріоритет над національним законодавством (стаття 9 Конституції України).

Верховний Суд дійшов переконання, що, відмовляючи в позові ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, а відтак існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади, є носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є правила Орхуської конвенції, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Верховний Суд у такому висновку керувався тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому у питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом, покликаним на охорону навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суду такій категорії справ належить зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, правонаступником якої є Бучанська районна державна адміністрація Київської області, у якому просила:

- визнати незаконними дії Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо складання та надання з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356 2016 щодо земельної ділянки, площею 1, 80 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташованої на

АДРЕСА_1 ;

- скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356/2016, складені та надані Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо земельної ділянки, площею 1, 80 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що 29 грудня 2016 року Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області складені та надані Товариству з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОІНДБУД-2» (далі - ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2») містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 356/2016

(далі - МБУО) щодо земельної ділянки, площею 1, 80 га, розташованої на

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:049:0048 (далі - земельна ділянка).

Зміст текстової та графічної частин МБУО свідчить, що вони були надані для проєктування двох 18-ти поверхових житлових будинків висотою 59, 37 м та 58, 02 м, із загальною кількістю квартир 600, з метою їх спорудження на земельній ділянці.

Позивачка наполягала на тому, що населений пункт с. Петропавлівська Борщагівка, у якому розташована згадана земельна ділянка, має статус сільського населеного пункту, проте МБУО не відповідають державним будівельним нормам щодо гранично допустимої поверховості забудови земельної ділянки, оскільки будівництво двох 18-ти поверхових будинків висотою 59, 37 м та 58, 02 м значно перевищує допустиму висотність житлових будинків у сільських населених пунктах, встановлену ДБН Б.2.4-1-94,

ДБН 360-92 та чинним ДБН Б.2.2-12:2019, а саме чотири поверхи.

Рішенням від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, яке набрало законної сили, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 24 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка», зокрема тому, що забудова

18-ти поверховими житловими будинками земельної ділянки, щодо якої видані оскаржувані МБУО, не відповідає чинному законодавству.

ОСОБА_1 звертала увагу на те, що у МБУО взагалі не визначено максимально допустиму щільність населення (для житлової забудови), не зазначено положень нормативних актів, відомостей, які базуються на розрахунках, та немає цифрових показників, а доданий до цього позову розрахунок свідчить, що така щільність при забудові земельної ділянки не відповідає вимогам ДБН 360-92.

Земельна ділянка межує із земельною ділянкою, площею 2, 6693 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0008, цільове призначення для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів. Тобто ця земельна ділянка відноситься до категорії земель оздоровчого призначення, до якої належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. При складанні та наданні МБУО порушено правила пункту 6.11 Санітарних правил, оскільки неможливо забезпечити будівництво житлових будинків на земельній ділянці із дотриманням нормативної відстані від прилеглої земельної ділянки оздоровчого призначення в розмірі 500, 00 м.

Також МБУО унеможливлюють дотримання інтересів позивачки як члена територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка щодо збереження зелених насаджень на земельній ділянці та утворення паркової зони відповідно до рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 29 липня 2010 року № 223/1 «Про утворення паркової зони для організації відпочинку населення в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради на землях запасу територіальної громади Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради».

Право на позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона зареєстрована та проживає поруч зі згаданою земельною ділянкою, є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, відповідно, вона є повноцінним суб`єктом права на врахування її інтересів під час реалізації проєктів містобудівної діяльності та має конституційне право на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Позивачка заінтересована у недопущені здійснення незаконної забудови, збереженні зелених насаджень цього населеного пункту та в екологічній безпеці.

Позивачка стверджувала, що її права та інтереси полягають у прагненні користуватися природними об`єктами права власності Українського народу, реалізовувати право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, гарантовані статтями 13 та 50 Конституції України, а також у збереженні традиційного характеру середовища с. Петропавлівська Борщагівка, недопущенні протиправної забудови багатоповерховими будинками, перевищення допустимої щільності населення та створення перенавантаження на технічні комунікації, транспортні й інші мережі, а також на інфраструктуру цього населеного пункту.

Тож, на переконання позивачки, оскаржувані дії Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо складання та надання МБУО є незаконними, оскільки МБУО не відповідають містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам, порушують її права та інтереси, а також права та інтереси інших громадян і територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, а тому підлягають скасуванню судом.

Обґрунтовуючи підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції, ОСОБА_1 повідомила, що ухвалою від 16 вересня 2020 року у справі № 640/4127/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, Окружний адміністративний суд міста Києва закрив провадження у справі в частині вимог, пред`явлених у цьому позові, зробивши висновок про те, що спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Бучанська районна державна адміністрація Київської області та ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 24 січня 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції зазначив, що оскаржувані МБУО є актом індивідуальної дії, оскільки видані відповідачем в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо будівництва об`єкта на земельній ділянці для ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2»; не регулюють певний вид суспільних відносин; не розраховані на багаторазове застосування і вичерпують дію після їх реалізації. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, стосовно якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Суд першої інстанції врахував, що позивачка не довела, які саме її індивідуальні права та інтереси порушено діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО. Доводи позивачки про порушення права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, права на повагу до свого приватного життя та житла суд вважав абстрактними. Брак матеріально-правової заінтересованості позивачки, на переконання суду першої інстанції, є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених дій відповідача.

Також суд першої інстанції наголосив на тому, що єдиною підставою для відмови у виданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки умовам відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. На момент видання оскаржуваних МБУО Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка був чинним.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 28 вересня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргуОСОБА_1 , рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що в матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 діє від імені недержавної організації, яка сприяє охороні навколишнього середовища, та за змістом частини п`ятої статті 2 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV (далі - Орхуська конвенція), вважається такою, що має зацікавленість.

Позивачка не надала доказів її достатньої зацікавленості, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 9 Орхуської конвенції, а саме порушення яких конкретних її індивідуальних прав та інтересів вчинено діями відповідача під час видання оскаржуваних МБУО. З наведених підстав апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивачки про порушення права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, права на повагу до свого приватного життя та житла є абстрактними, без жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваних дій відповідача щодо видання МБУО на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивачки, що свідчить про відсутність предмета захисту у суді.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 23 листопада 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18) та у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19 (провадження № 61-10863св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 (провадження № К/9901/14908/19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18 (провадження № К/9901/998/19, К/9901/68979/18), від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15 (провадження № К/9901/7765/18), від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17 (провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18), від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18 (провадження № К/9901/23360/19), від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 (провадження № К/9901/27778/21), від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18 (провадження № К/9901/23507/19, К/9901/23384/19), згідно з якими право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 (провадження № К/9901/6340/18), від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 (провадження № К/9901/59642/18), щодо порушення прав та інтересів осіб внаслідок складання та надання містобудівних умов та обмежень і права на їх оскарження;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а (провадження № К/9901/7735/18), від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а (провадження № К/9901/6918/18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а (2-а/329/18/2017) (провадження № К/9901/48160/18), від 22 січня 2020 року у справі № 682/3063/18 (провадження № К/9901/22238/19), від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а (2-а/0187/7/16) (провадження № К/9901/13855/18), від 12 жовтня 2020 року у справі № 9901/263/20 (провадження № П/9901/263/20), відповідно до яких у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного мешканця відповідного муніципального утворення;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/3277/19 (провадження № К/9901/30618/19), згідно з якими, якщо сформульовані доводи про наявність у позивача порушеного права через невідповідність містобудівних умов та обмежень вимогам чинного законодавства, то такі доводи потрібно перевіряти в межах надання оцінки правильності висновків судів попередніх інстанцій за наслідками розгляду спору по суті, оскільки вони нерозривно пов`язані з необхідністю з`ясування правильності застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами під час вирішення питання щодо наявності або відсутності порушень законодавства при виданні цих містобудівних умов та обмежень;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17 (провадження № К/9901/59758/18), відповідно до яких містобудівні умови та обмеження, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні, не можуть вважатися такими, що враховують при плануванні та забудові територій громадські та приватні інтереси власників будівель, що оточують місце будівництва, а тому порушують основи містобудування, визначені статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» та статтею 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-3252св19), згідно з якими невідповідність державним будівельним нормам є підставою для скасування містобудівних умов та обмежень;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доказам, наявним у матеріалах справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідити обставини, які мають значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» у січні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін.

ОСОБА_1 у січні 2023 року подала до Верховного Суду пояснення, які просила врахувати та задовольнити касаційну скаргу.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 листопада 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 10 травня 2023 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2016 року № 1067, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою І. А., укладеного згідно з рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 вересня 2015 року № 6, у користуванні ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» перебуває земельна ділянка, площею 1, 80 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі поданої ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» заяви 29 грудня 2016 року Відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області склав та видав ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 356 2016 щодо земельної ділянки, площею 1, 80 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер ділянки 3222485901:01:049:0048. Ці містобудівні умови та обмеження видані на об`єкт будівництва - «Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями на АДРЕСА_1 ».

На підставі оскаржуваних МБУО та інших вихідних даних на проєктування за замовленням ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» Товариство з обмеженою відповідальністю «Архівольт Проект» під керівництвом головного архітектора проєкту ОСОБА_2 розробило проєктну документацію на будівництво об`єкта містобудування.

В подальшому ця проєктна документація затверджена наказом замовника будівництва ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» від 11 грудня 2017 року № 11/12-1 «Про затвердження проєкту будівництва».

29 серпня 2019 року ДАБІ видала ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113192411589 на об`єкт будівництва - «Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями на АДРЕСА_1 ».

Відповідно до листа виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 травня 2019 року № 1-12/582 земельна ділянка, на забудову якої надані оскаржувані МБУО, відносилася до сельбищної функціональної зони із дозволеною багатоквартирною житловою забудовою.

Також суди встановили, що рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4 затверджено Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка.

На момент видання оскаржуваних МБУО Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка був чинним.

Рішенням від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4, яким затверджено генеральний план села.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Щодо права позивачки на звернення до суду за судовим захистом

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зробив висновок, що позивачка не довела, які саме її індивідуальні права та інтереси порушено діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО. Доводи про порушення права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, права на повагу до свого приватного життя та житла суд вважав абстрактними.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що в матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 діє від імені недержавної організації, яка сприяє охороні навколишнього середовища, та за визначенням частини п`ятої статті 2 Орхуської конвенції вважається такою, що має зацікавленість. На переконання суду апеляційної інстанції, позивачка не надала доказів її достатньої зацікавленості, передбаченої абзацом 2 частини другої статті 9 Орхуської конвенції, а саме, які конкретні її індивідуальні права та інтереси порушено діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що згадана земельна ділянка розташована на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева, вік яких перевищує 70 років. Ці зелені насадження виконують такі природоохоронні функції: захист ґрунтів від ерозії, водоохоронна смуга лісів вздовж річки Нивка, захисна смуга лісів відділяє садибну забудову від забруднювача повітря вихлопними газами - Великої кільцевої дороги м. Києва. Видання відповідачем оскаржуваних МБУО, наслідком чого стане багатоповерхова забудова земельної ділянки, зайнятої зеленими насадженнями, не враховує специфіки населеного пункту с. Петропавлівська Борщагівка. Позивачка зазначала, що зареєстрована та проживає поруч із земельною ділянкою та є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, вона заінтересована у екологічній безпеці, збереженні зелених насаджень цього населеного пункту, традиційного характеру середовища села, недопущенні проведення незаконної забудови, перевищення допустимої щільності населення та створення перенавантаження на технічні комунікації, транспортні та інші мережі, інфраструктуру цього населеного пункту.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Отже, особи, які наділені правом на звернення до суду, поділяються на такі дві групи: особи, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів й, відповідно, мають як матеріально-правову, так і процесуальну заінтересованість у конкретному результаті розгляду справи, займають процесуальне становище позивача; особи, які звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, заінтересованість яких має суто процесуальний характер й процесуальне становище яких за загальним правилом є відмінним від процесуального становища позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, тому він має довести (а суд - встановити), що йому належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до пункту «и» частини першої статті 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кожен громадянин України має право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України від 06 липня

1999 року № 832-ХІУ, тому її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї конвенції визнали, що кожна людина має право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.

Згідно зі статтею 1 Орхуської конвенції з метою сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, кожна зі Сторін гарантує права на доступ до інформації, на участь громадськості в процесі прийняття рішень і на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, відповідно до положень цієї конвенції.

У розумінні цієї конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі (пункти 4, 5 статті 2).

Відповідно до пункту 9 статті 3 Орхуської конвенції у межах відповідних положень цієї конвенції громадськість отримує доступ до інформації, має можливість брати участь у процесі прийняття рішень і має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, без дискримінації за ознаками громадянства, національної приналежності або місця проживання, а у разі юридичної особи - без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.

У пункті 2 статті 9 Орхуської конвенції врегульовано, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості, які проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони, мати доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень Статті 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для пункту 3, наведеному нижче. Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції.

Крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища (пункт 3 статті 9 Орхуської конвенції).

У пункті 4 статті 9 Орхуської конвенції наголошено, що процедури, згадані

в пунктах 1, 2, 3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов`язаними з непомірно великими витратами.

Отже, відповідно до Орхуської конвенції представники зацікавленої громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Аналіз приписів Орхуської конвенції дає змогу виокремити кілька чинників, що не повинні враховуватися під час визначення наявності інтересу у справі про охорону довкілля (відповідно і при визначенні наявності чи відсутності права на позов): 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.

Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 відповідно до положень Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» має право на представництво у суді як власних екологічних інтересів, так і екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини і громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, відповідно до яких Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є позивач.

Також у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19 (провадження № 61-10863св19), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, Верховний Суд зробив висновок, що, відмовляючи у позові у цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 (провадження № К/9901/14908/19), від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18 (провадження № К/9901/998/19, К/9901/68979/18), від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15 (провадження № К/9901/7765/18), від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17 (провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18), від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18 (провадження № К/9901/23360/19), від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 (провадження № К/9901/27778/21), від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18 (провадження № К/9901/23507/19, К/9901/23384/19), на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Також у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а (провадження № К/9901/7735/18), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року

у справі № 606/2381/15-а (провадження № К/9901/6918/18) також зазначено, що для вирішення питання про наявність порушеного права позивача, а відтак і права на судовий захист, визначальним є визначення належності позивача до відповідної територіальної громади.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а (2-а/329/18/2017) (провадження № К/9901/48160/18), від 22 січня 2020 року у справі № 682/3063/18 (провадження № К/9901/22238/19), від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а (2-а/0187/7/16) (провадження № К/9901/13855/18), від 12 жовтня 2020 року у справі № 9901/263/20 (провадження № П/9901/263/20), на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов переконання, що відмовляючи в позові ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО, а відтак і існування в неї права на позов, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачка є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, тобто є носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Верховний Суд у такому висновку керується тим, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому у питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав право позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом, покликаним на охорону навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією. Суд у такій категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи, й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

У справі, що переглядається, суди формально підійшли до вирішення справи та необґрунтовано зробили висновки, що позивачка не має права на звернення до суду із цим позовом, оскільки потреба у зверненні ОСОБА_1 із позовом до суду обумовлена наявністю екологічного інтересу та необхідністю захисту саме екологічних прав.

Щодо висновків судів по суті спору

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, крім іншого, розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.

Більш детальне регулювання правовідносин у сфері містобудування передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Частинами четвертою та п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями частини першої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проєктування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Згідно із частинами п`ятою, восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

У пункті 2.2 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 року за № 912/19650 (далі - Порядок № 109), зазначено, що для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Пунктами 3.1-3.4 Порядку № 109 передбачено, що містобудівні умови та обмеження складаються з текстової та графічної частин.

Текстова частина містобудівних умов та обмежень містить розділи «Загальні дані»; «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки».

Розділ «Загальні дані» містить назву об`єкта будівництва; інформацію про замовника; наміри забудови; адресу будівництва або місце розташування об`єкта; документ, що підтверджує право власності або користування земельною ділянкою (крім випадків, передбачених пунктом 2.3 розділу II цього Порядку); площу земельної ділянки; цільове призначення земельної ділянки; посилання на містобудівну документацію (у разі наявності); функціональне призначення земельної ділянки; основні техніко-економічні показники об`єкта будівництва.

Розділ «Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки» містить гранично допустиму висоту будівель; максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; максимально допустиму щільність населення (для житлової забудови); відстані від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; планувальні обмеження (зони охорони пам`яток культурної спадщини, зони охоронюваного ландшафту, межі історичних ареалів, прибережні захисні смуги, санітарно-захисні та інші охоронювані зони); мінімально допустимі відстані від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд; охоронювані зони інженерних комунікацій; вимоги до необхідності проведення інженерних вишукувань згідно з державними будівельними нормами ДБН А.2.1-1-2008 «Інженерні вишукування для будівництва»; вимоги щодо благоустрою з урахуванням положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів»; забезпечення умов транспортно-пішохідного зв`язку; вимоги щодо наявності місць для постійного зберігання автотранспорту; вимоги щодо охорони культурної спадщини з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини»; вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень.

Графічна частина містобудівних умов та обмежень містить кадастрову довідку з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); ситуаційний план місця розташування об`єкта будівництва; викопіювання з оновленої топографо-геодезичної підоснови у масштабі 1:2000, надане замовником; викопіювання з містобудівної документації (пункт 3.7 Порядку № 109).

Згідно з пунктом 2.4 Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

У частинах першій, другій статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Верховний Суд наголошує на тому, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування, саме тому за приписами частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

У справі, що переглядається, суди встановили, що рішенням від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року, Окружний адміністративний суд міста Києва, зокрема, визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка».

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробивши висновок про те, що права, свободи та інтереси ОСОБА_1 оскарженими МБУО не порушені, що є самостійною підставою для відмови в позові, зробив також висновок про те, що єдиною підставою для відмови у виданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, водночас на момент видання оскаржуваних МБУО Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка був чинним.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 (провадження № К/9901/6340/18),від 04 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17 (провадження № К/9901/59758/18), від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-3252св19), від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 (провадження № К/9901/59642/18), від 22 грудня 2021 року у справі № 640/3277/19 (провадження № К/9901/30618/19).

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 (провадження № К/9901/6340/18) за позовом фізичної особи, зокрема, про визнання протиправними дій щодо видання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки і про скасування цих містобудівних умов та обмежень, зроблено висновок про те, що підставою для відмови у виданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто, якщо запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що має місце невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка має цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, втім будівництво десятиповерхового житлового будинку не відповідає цьому цільовому призначенню забудови, що є підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Також у справі № 822/450/16 (провадження № К/9901/6340/18) Верховний Суд вважав необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що права позивача у спірних правовідносинах не порушені, оскільки позивач проживає поруч з оспорюваним будівництвом, є одним із членів ініціативної групи щодо проведення загальних зборів мешканців житлових будинків, на яких ухвалено рішення про звернення до міської ради із вимогами, зокрема, про заборону будівництва багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці, наданій під будівництво церкви. Суд першої інстанції правильно встановив, що право позивача на безпечне навколишнє середовище порушується незаконним будівництвом багатоповерхового будинку, яке повинне відповідати встановленим будівельним нормам щодо щільності забудови, безпечної відстані від багатоповерхових будинків, дотримання протипожежних відстаней. Також безпечне навколишнє середовище характеризується наявністю озеленення території, а в результаті будівельних робіт вживаються заходи з видалення зелених насаджень (приблизно 30 багаторічних дерев в сквері, площею 0, 14 га, який є частиною земельної ділянки, наданої під будівництво).

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17 (провадження № К/9901/59758/18) Верховний Суд наголосив на тому, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування. Саме тому вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування. Рішення у цій сфері істотно та протягом тривалого часу впливають на життєвий простір мешканців міста, навколишнє середовище, розвиток міста. Тому під час розробки містобудівної документації вкрай важливо враховувати інтереси держави, територіальної громади, окремих груп та осіб. Досить часто ці інтереси не збігаються. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідальні за розробку та затвердження містобудівної документації, діючи з дотриманням принципів належного урядування, повинні забезпечувати збалансований підхід до врахування різних інтересів. Потрібно виходити з презумпції, що містобудівна документація, яку розроблено та затверджено у встановленому порядку, враховує державні, громадські та приватні інтереси. Тому видання містобудівних умов та обмежень на підставі та відповідно до містобудівної документації свідчить про взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій. Навпаки, у разі відхилення містобудівних умов та обмежень від містобудівної документації постає питання про відповідність таких відхилень громадським та приватним інтересам. Водночас законом не передбачено спеціальної процедури перевірки такої відповідності. Отже, містобудівні умови та обмеження, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні, не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій, власників будівель, що оточують місце будівництва, а тому порушують основи містобудування, визначені статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» та статтею 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». З огляду на викладене Верховний Суд зробив висновок, що суди попередніх інстанцій не з`ясували відомості щодо спірної території, передбачені Генеральним планом м. Києва та іншою містобудівною документацією (у разі її наявності), та не перевірили, чи відповідають їм містобудівні умови та обмеження.

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 61-3252св19) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову фізичної особи, мешканця сусіднього будинку, про визнання недійсними та скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, оскільки орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають правоустановчим документам і ДБН; проєктна документація складена з порушенням вимог ДБН, а незавершений будівництвом житловий будинок зведено так, що порушуються права одного із власників квартири, розташованої на суміжній земельній ділянці з земельною ділянкою відповідача, на нормальні умови проживання.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 (провадження № К/9901/59642/18)враховано, що позивачка проживає у будинку, який знаходиться поруч із об`єктом будівництва, щодо якого видані оскаржувані містобудівні умови. У позові та касаційній скарзі позивачка стверджувала про порушення її права на безпечні та комфортні умови життя, гарантовані, зокрема статтею 50 Конституції України, оскільки незаконне будівництво створює умови, за яких відповідне право позивачки буде порушено. З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що у цьому випадку має місце захист особою свого законного інтересу, а саме права на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, яке порушено внаслідок прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів, вимог містобудівної документації на місцевому рівні. З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувані містобудівні умови не порушують прав позивача і відмова у позові з цих підстав, є помилковим.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 640/3277/19 (провадження № К/9901/30618/19) зроблено висновок про те, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної законодавством документації. Тому, вирішуючи спір за позовом суміжного землекористувача (власника нерухомого майна) щодо скасування містобудівних умов та обмежень, виданих третій особі, суди повинні з`ясувати, чи були надані цією третьою особою усі необхідні документи для видання містобудівних умов та обмежень та чи не було визначених законодавством підстав для відмови у їх виданні.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведені висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, обмежилися лише висновком про те, що на момент видання оскаржуваних МБУО Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка був чинним.

Суди не врахували обставини, встановлені судовими рішеннями у справі № 826/13584/16. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року (провадження № К/9901/27117/19) встановлена невідповідність затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4 Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства, у тому числі ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», оскільки такий план передбачає забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва. Верховний Суд виснував, що незалежно від того, чи виявлені порушення законодавства, подальші дії суб`єктів владних повноважень не можуть вважатися правомірними, а будь-яке прийняте на цій підставі рішення підлягає скасуванню. Виключно правомірні рішення та дії суб`єктів владних повноважень та їх посадових осіб є юридичними фактами в адміністративній процедурі.

Отже, судовими рішеннями у справі № 826/13584/16 встановлено невідповідність Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка, який був формально чинним на момент видання МБУО, ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

У справі, що переглядається, суди не дослідили, чи відповідають оскаржувані МБУО наведеним державним будівельним нормам, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц

(провадження № 61-3252св19), з урахуванням того, що генеральний план, якому мали відповідати МБУО, цим нормам не відповідає.

Також суди не з`ясували, чи відповідали МБУО Генеральному плану с. Петропавлівська Борщагівка, затвердженому рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4, на чому наголошувала позивачка, а лише обмежилися посиланням на те, що цей генеральний план був чинним на момент видання оспорюваних МБУО.

У позові ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржувані МБУО не відповідають розробленій містобудівній документації на місцевому рівні (Генеральному плану с. Петропавлівська Борщагівка), будівельним нормам і правилам щодо висотності об`єктів будівництва та щільності населення, вимогам Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів щодо розміщення об`єктів будівництва поруч з територією санаторно-курортного призначення та унеможливлюють дотримання інтересів позивачки як члена територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка щодо збереження зелених насаджень та утворення паркової зони на спірній земельній ділянці відповідно до рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 29 липня 2010 року № 23/1 «Про утворення паркової зони для організації відпочинку населення в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради на землях запасу територіальної громади Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради».

На підтвердження наведених обставин позивачка надала відповідні докази, проте суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини справи та не надали будь-якої оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи, обмежившись необґрунтованим висновком про відсутність порушених прав та інтересів позивачки та про чинність Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка, затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4, на момент видання оскаржуваних МБУО.

Суди також не врахували, що постановою від 24 листопада 2020 року у справі № 640/4127/19 Шостий апеляційний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність ДАБІ, яка виражається у формі невчинення нею дій (невиконанні у встановлених законом порядку та строк обов`язку) щодо здійснення заходів державного архітектурно-будівельного нагляду шляхом проведення позапланової перевірки законності рішення Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356 2016 стосовно земельної ділянки, площею 1, 80 га, розташованої на АДРЕСА_1 , за письмовим зверненням ОСОБА_1 про здійснення заходів державного архітектурно-будівельного нагляду від 03 грудня 2018 року. Зобов`язав ДАБІ здійснити заходи державного архітектурно-будівельного нагляду шляхом проведення позапланової перевірки законності зазначеного рішення.

Суди не з`ясували, чи була проведена позапланова перевірка законності рішення Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29 грудня 2016 року № 356 2016, а у випадку її проведення, які висновки зроблені ДАБІ за наслідкам цієї перевірки.

Поза належною увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилося й те, що рішенням від 30 квітня 2020 року у справі № 826/17429/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року, Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування рішень Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради

Києво-Святошинського району Київської області від 19 грудня 2002 року № 73 «Про переведення лісів 1 категорії в категорію зелених насаджень», від 05 травня 2016 року № 91 «Про розгляд та затвердження проекту землеустрою ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 » та про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати в поземельній книзі запис, внесений на підставі зазначеного рішення, про зміну цільового призначення земельної ділянки, площею 1, 80 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, шляхом внесення до державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Водночас ОСОБА_1 оскаржила зазначені судові рішення у справі № 826/17429/16 в касаційному порядку. Ухвалою від 13 жовтня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі. Результат вирішення зазначеного спору потрібно враховувати під час вирішення спору про скасування оскаржуваних МБУО, які мають відповідати цільовому призначенню земельної ділянки, на якій здійснюється забудова.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій повинні були з`ясувати відомості щодо характеристик території на АДРЕСА_1 , передбачені Генеральним планом с. Петропавлівська Борщагівка та іншою містобудівною документацією, та перевірити, чи відповідають їм оскаржувані МБУО.

У справі, що переглядається, суди взагалі не аналізували відповідності оскаржуваних МБУО Генеральному плану с. Петропавлівська Борщагівка, обставини, встановлені судами у справах № 826/13584/16, № 640/4127/19, а також факт оскарження позивачкою зміни цільового призначення спірної земельної ділянки у справі № 826/17429/16, яка перебуває на розгляді Верховного Суду, хоча відповідність МБУО містобудівній документації та цільовому призначенню земельної ділянки є основним питанням під час вирішення спору про законність цих МБУО.

Отже, суди не встановили жодної обставини, з якою закон пов`язує правомірність надання МБУО, а також не надали правової оцінки доводам позивачки, якими обґрунтовано позов про їх скасування, а враховували лише чинність Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка, затвердженого рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4, станом на момент видання оспорюваних МБУО.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій зробили надто формальні та передчасні висновки щодо суті позовних вимог, оскільки не дослідили обставини, які мають ключове значення для вирішення цього спору. Зазначені недоліки не можуть бути усунуті під час касаційного провадження, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Без з`ясування всіх фактичних обставин справи висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданню цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про відмову в задоволенні позову, оскільки не з`ясували всі обставини справи, не надали оцінку доказам, поданим учасниками справи та доводам позовної заяви. Враховуючи те, що Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому у справі, що переглядається, позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті спору.

Щодо юрисдикції цього спору

Відповідних доводів касаційна скарга та відзив на неї не містить, проте за приписами частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 намагалася захистити свої права в адміністративному суді шляхом звернення з адміністративним позовом, проте ухвалою від 16 вересня 2020 року у справі № 640/4127/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, Окружний адміністративний суд міста Києва закрив провадження у справі в частині вимог, пред`явлених й у позові у цьому провадженні, зробивши висновок, що спірні правовідносини мають приватно-правовий характер, тому юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, а спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Тож реалізувати своє право на судовий захист в порядку адміністративного судочинства позивачка вже не має правової можливості, відтак надалі справа, що переглядається, підлягає розгляду та спір - вирішенню в порядку цивільного судочинства - саме з метою реалізації права особи на судовий захист.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з її участю

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність публічності при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідного клопотання заявниці потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах, наведених заявницею у касаційній скарзі,зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18), згідно з якими право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість); помилково виснували, що позивачка не довела порушення прав оскаржуваними МБУО, а відтак немає права на позов.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановахвід 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 (провадження № К/9901/6340/18),від 04 вересня 2019 року у справі № 826/13852/17 (провадження № К/9901/59758/18), від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц

(провадження № 61-3252св19) від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 (провадження № К/9901/59642/18), від 22 грудня 2021 року у справі № 640/3277/19 (провадження № К/9901/30618/19), щодо вимог, яким мають відповідати МБУО та підстав для їх скасування в судовому порядку.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували всі обставини справи, не надали оцінки доказам, поданим учасниками справи, та доводам позовної заяви, формально підійшли до вирішення спору та зробили передчасні висновки про відмову в задоволенні позову.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене у цій постанові суду касаційної інстанції, об`єктивно дослідити докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам на обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з її участю залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко