Рішення
від 23.11.2023 по справі 759/23414/20
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 759/23414/20

Провадження № 2/369/4587/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2023 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Мельник А.Р.,

за участю:

представника позивача Пресара Р.В., Смірнова А.Ю.,

представника третьої особи Правдюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 759/23414/20 за позовом ОСОБА_1 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОІНДБУД -2» про визнання незаконними дій органу державної влади та скасування умов та обмежень забудови земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконними дій органу державної влади та скасування умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 29 грудня 2016 року відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації були складені та надані ТОВ «Житлоіндбуд-2» МБУО щодо земельної ділянки.

ОСОБА_1 про надання та зміст МБУО стало відомо у листопаді 2018 року. Зміст текстової та графічної частин МБУО свідчить, що вони були надані для проектування об`єктів будівництва: двох 18-ти поверхових житлових будинків висотою 59,37 м та 58,02 м із загальною кількістю квартир 600, з метою спорудження їх на земельній ділянці.

03 грудня 2018 року позивачка звернулася до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області з письмовим зверненням про проведення позапланової перевірки законності рішення про надання МБУО та у разі виявлення невідповідності містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам скасувати МБУО.

Департамент ДАБІ у встановленому законом порядку та у строк не виконав обов`язку про проведення перевірки і така бездіяльність була визнана протиправною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 640/4127/19.

Позивач вважає, що оскаржувані дії відділу містобудування та архітектури, які виразились у складенні та наданні МБУО, незаконні, оскільки МБУО не відповідають містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним стандартам і правилам, порушують права та інтереси позивача, а також права та інтереси інших громадян і територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка.

З огляду на вищенаведене позивач просить суд:

1.визнати незаконними дії відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, які полягали у складенні та наданні з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:049:0048;

2.скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року, які складені та подані Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої на АДРЕСА_1 ;

3.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 12 січня 2021 року передав матеріали справи на розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області за підсудністю.

Ухвалою від 10 березня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою від 14 квітня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області залучив до участі у справі третю особу ТОВ «Житлоіндбуд-2».

Ухвалою від 07 липня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області залучив до участі у справі в якості правонаступника відповідача Бучанську районну державну адміністрацію Київської області.

У травні 2021 року суд отримав пояснення третьої особи ТОВ «Житлоіндбуд-2», в яких третя особа посилається на те, позивачка пропустила строк для звернення з відповідними вимогами до суду, оскільки містобудівні умови та обмеження були видані 29 грудня 2016 року, строк позовної давності скінчився 30 грудня 2019 року, до суду позивачка звернулася 22 грудня 2020 року, тобто поза межами строку. В зв`язку з цим третя особа просить застосувати позовну давність. Крім того ТОВ «Житлоіндбуд-2» зауважує, що містобудівні умови та обмеження вичерпали свою дію, на їх підставі у третьої особи вже виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та інтересів, а саме розроблено ПКД та отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113192411589 від 29 серпня 2019 року. Також третя особа вважає, що права позивачки оскаржуваними МБУО не порушені, оскільки остання не довела у передбачений законом спосіб, яким чином обмежуються чи порушуються її права та інтереси будівництвом об`єкту на земельній ділянці. Необґрунтованими вважає третя особа доводи позивачки щодо порушення вимог законодавства з боку відповідача під час надання оскаржуваних МБУО, оскільки розглядаючи заяву замовника про надання містобудівних умов та обмежень, відповідний структурний підрозділ відповідача здійснював перевірку намірів забудови містобудівній документації та за умови відсутності таких видав відповідний документ. Станом на 29 грудня 2016 року підставою для відмови у видачі МБУО була лише невідповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні. Також станом на вказану дату був затверджений Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка, затверджений Рішенням 13-ої сесії VI скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 грудня 2012 року № 4 і такий факт не заперечується позивачкою. Третя особа вказує також на недоведеність належності земельної ділянки до земель лісового фонду та на неналежність наданих позивачкою доказів, які на його переконання не стосуються предмету спору, а позивачка неправильно тлумачить норми матеріального права. Крім того, третя особа вважає, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області перебуває у стані припинення, а станом на 27 січня 2021 року зареєстрований у передбаченому законом порядку її правонаступник Бучанська районна державна адміністрація Київської області. Також третя особа вважає, що такими діями позивачка неправомірно втручається у право власності ТОВ «Житлоіндбуд-2».

У серпні 2021 року Бучанська районна державна адміністрація Київської області подала до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки станом на час видачі МБУО був чинний Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка, а цільове призначення відповідало намірам забудови, в зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у видачі МБУО. Також зазначає, що позивачка звернулася з позовом поза межами строку позовної давності та зауважує, що на підставі оспорюваних МБУО вже виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. З огляду на це у виконавчого комітету відсутні підстави для скасування МБУО.

У відповіді на пояснення третьої особи щодо позову від 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 зазначає, що звернулася до суду в межах трирічного строку з моменту, коли випадково дізналася про існування МБУО. Також наполягає на тому, що оскільки станом на час звернення з позовом будівництво будинку незавершене, то МБУО залишаються чинними, що на її переконання спростовує твердження протилежних учасників справи про те, що МБУО вичерпали свою дію станом на час звернення з позовом. Крім того, позивачка продовжує переконувати суд у тому, що МБУО не відповідають ряду передбачених законом вимог, зокрема граничнодопустимій поверховості забудови, Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів, МБУО не була визначена максимально допустима щільність населення тощо.

У відповіді на відзив від 06 вересня 2021 року ОСОБА_1 зазначила доводи, аналогічні мотивам у відповіді на пояснення третьої особи від 06 вересня 2021 року.

У поясненнях від 19 жовтня 2021 року позивачка звертає увагу суду на те, що вбачає у діях третьої особи маніпулювання поняттями та введення в оману суду, вважаючи доведеним факт наявності зелених насаджень на території земельної ділянки. Також зауважує, що оспорювані МБУО не відповідають вимогам чинного Генерального плану, оскільки передбачають забудову земельної ділянки 18-ти поверховими будинками висотою, що перевищує 59 метрів.

Ухвалою від 19 жовтня 2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду.

Рішенням від 24 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, Києво-Святошинський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не довела факту порушення її цивільного права.

Постановою від 18 травня 2023 року Верховний Суд скасував рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ОСОБА_1 як член територіальної громади має право звертатися до суду з такого роду позовними вимогами, а отже суди дійшли помилкового висновку про відмову в позові з цієї підстави.

Ухвалою від 06 червня 2023 року Києво-Святошинський районний суд Київської області прийняв справу до свого провадження та призначив підготовче судове засідання, а ухвалою від18жовтня 2023 року закрив підготовче провадження, справу призначив до розгляду.

В судовому засіданні представники позивачки позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у позові повністю.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Суд встановив, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2016 року № 1067, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою І. А., укладеного згідно з рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 вересня 2015 року № 6, у користуванні ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» перебуває земельна ділянка, загальною площею 1,8 га, розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:049:00481 (надалі земельна ділянка).

На підставі поданої ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» заяви 29 грудня 2016 року Відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області склав та видав ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 356/2016 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222485901:01:049:0048 (надалі оскаржувані МБУО).

Замовником МБУО є ТОВ «Житлоіндбуд-2». МБУО надані для будівництва житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1,8 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. МБУО сформовані на підставі відповідно до Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка, розробленого ДП «УКРНДІпроцивільсільбуд», затвердженого рішенням ХІІІ сесії VI скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 4 від 06 червня 2012 року.

На підставі оскаржуваних МБУО та інших вихідних даних на проєктування за замовленням ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» Товариство з обмеженою відповідальністю «Архівольт Проект» розробило проєктну документацію на будівництво об`єкта містобудування.

В подальшому ця проєктна документація затверджена наказом замовника будівництва ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» від 11 грудня 2017 року № 11/12-1 «Про затвердження проєкту будівництва».

29 серпня 2019 року Державна архітектурно-будівельна Інспекція України видала ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113192411589 на об`єкт будівництва - «Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями по АДРЕСА_1 ».

У листі Державного СЛП «Київлісозахист» від 25 жовтня 2016 року № 115 викладена інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:0048 площею 1,8 га знаходиться в пониженій ділянці рельєфу та огороджена бетонним парканом, що унеможливлює її повноцінне обстеження. У її північній частині через огорожу помітно різновікові акації білої на площі в 15% від загальної.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 липня 2010 року № 23 вирішено утворено паркову зону для організації відпочинку населення с. Петропавлівська Борщагівка на землях запасу територіальної громади, земельна ділянка орієнтовною площею 1,5-2,0 га, яка знаходиться в районі Великої Кільцевої дороги на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради. Зобов`язано ТОВ «Житлоіндбуд-2» провести інвентаризацію земельної ділянки для визначення чіткої площі паркової зони.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 липня 2010 року № 23/1 утворено паркову зону для організації відпочинку населення в межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради на землях запасу територіальної громади за рахунок земель на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, площа яких визначатиметься у відповідності до матеріалів інвентаризації даної земельної ділянки. Зобов`язано ТОВ «Житлоіндбуд-2» розробити проект благоустрою паркової зони на земельних ділянках на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, площа яких визначатиметься у відповідності до матеріалів інвентаризації даної земельної ділянки та погоджено в установленому законом порядку. Покладено на ТОВ «Житлоіндбуд-2» функції замовника з проектування паркової зони на земельних ділянках на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4 затверджено Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка.

На момент видання оскаржуваних МБУО Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка був чинним.

Рішенням від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року, Окружний адміністративний суд міста Києва визнав протиправним та скасував рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4, яким затверджено генеральний план села.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважає, що її право як члена територіальної громади порушене та підлягає поновленню шляхом скасування виданих Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області містобудівних умов та обмежень, які не відповідають вимогам законодавства, будівельним нормам, стандартам і правилам містобудування.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Під «судом» у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом.

«Суд, встановлений законом» означає наступне:

?суд утворений безпосередньо на підставі закону;

?суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції;

?суд діє в законному складі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, закрито провадження в адміністративній справі №640/4127/19 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про:

-визнання протиправними дій Відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області, які виразились у складенні та наданні з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року, щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222485901:01:049:0048;

-скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року, які складені та надані Відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Враховуючи те, що позивачка зверталася з цими позовними вимогами в порядку адміністративного судочинства та їй було роз`яснено, що такі вимоги слід розглядати в порядку цивільного судочинства, з метою процесуальної економії суд вважає за можливе розглянути ці позовні вимоги в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Так, за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з частиною другою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

За змістом частини третьої цієї статті містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника

Частина п`ята статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що містобудівні умови та обмеження містять:

1)назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

1-1)ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень);

2)інформацію про замовника;

3)відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4)гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно доПовітряного кодексу України);

5)максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6)максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7)мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8)планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно доПовітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації);

9)охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж;

10)вимоги щодо розроблення розділу інженерно-технічних заходів цивільного захисту (для об`єктів, визначених відповідно дочастини десятоїстатті 31 цього Закону).

Частина перша статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Таким чином, для реалізації наміру щодо забудови земельної ділянки фізична чи юридична особа зобов`язана отримати, зокрема, містобудівні умови та обмеження, які стосуються виключно її, належної їй земельної ділянки під забудову, та містять вимоги, яким має відповідати майбутня забудова та конкретній земельній ділянці, тобто ряд критеріїв, яких має дотримуватися замовник будівництва, здійснюючи відповідну забудову земельної ділянки.

Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду.

Аналогічний підхід і щодо скасування МБУО: скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1)за заявоюзамовника; 3) за рішенням суду (частина восьма статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Вищевказані норми права дають підстави для висновку, що оспорювані позивачкою містобудівельні умови та обмеження стосуються виключно замовника будівництва, а отже мають ознаки індивідуального акту, оскільки являються індивідуально-конкретними приписами, що є результатом застосування норм права. Вимоги застосування норм права адресуються конкретному суб`єкту і створюють права та/чи обов`язки лише для цього суб`єкта, а також описують конкретну життєву ситуацію, а дія акту застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин, а саме з закінченням будівництва.

Разом з тим, відповідно достатті 50 Конституції Україникожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомоїстатті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Орхуська конвенція ратифікованаЗаконом України № 832-ХІV від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно достатті 9 Конституції Україниє нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Так, відповідно до положень статті 2 Орхуської Конвенції "Громадськість" означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою (пункт 4).

Зміст наведених норм Орхуської Конвенції свідчить, що ця Конвенція закріпила фундаментальне право громадськості, в тому числі однієї фізичної особи, оскаржити рішення, дії чи бездіяльність якими порушуються норми чинного законодавства, що стосується охорони навколишнього середовища.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 окремо наголосила на тому, що конституційне право на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості.

Для забезпечення запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, допустимого рівня безпеки населення та навколишнього природного середовища здійснюється державний нагляд (контроль) спеціально уповноваженими органами, яким делеговано повноваження здійснювати відповідні заходи державного нагляду (контролю).

Відповідно достатті 11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" №1264-XII Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

Місцеві ради, органи державної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов`язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що згадана земельна ділянка розташована на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева, вік яких перевищує 70 років. Ці зелені насадження виконують такі природоохоронні функції: захист ґрунтів від ерозії, водоохоронна смуга лісів вздовж річки Нивка, захисна смуга лісів відділяє садибну забудову від забруднювача повітря вихлопними газами - Великої кільцевої дороги м. Києва. Видання відповідачем оскаржуваних МБУО, наслідком чого стане багатоповерхова забудова земельної ділянки, зайнятої зеленими насадженнями, не враховує специфіки населеного пункту с. Петропавлівська Борщагівка. Позивачка зазначала, що зареєстрована та проживає поруч із земельною ділянкою та є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, вона заінтересована у екологічній безпеці, збереженні зелених насаджень цього населеного пункту, традиційного характеру середовища села, недопущенні проведення незаконної забудови, перевищення допустимої щільності населення та створення перенавантаження на технічні комунікації, транспортні та інші мережі, інфраструктуру цього населеного пункту.

Разом з тим, позивачка, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева, жодних належних та допустимих доказів наявності на земельній ділянці лісів чи будь-яких інших зелених насаджень не надає, як не надає і доказів вирубування чи іншого знищення зелених насаджень на вказаній земельній ділянці. Так, посилання позивачки на лист Державного СЛП «Київлісозахист» від 25 жовтня 2016 року № 115, в якому міститься інформація про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222485901:01:049:0048 площею 1,8 га знаходиться в пониженій ділянці рельєфу та у її північній частині через огорожу помітно різновікові акації білої на площі в 15% від загальної не є достатнім доказом розташування спірної земельної ділянки на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс». Посилання позивачки на матеріали генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка 1994 року, які на її думку підтверджують віднесення території, на якій розташована земельна ділянка третьої особи до категорій зелених насаджень спеціального призначення суд не приймає з огляду на те, що позивачкою надано роздруківку з викопіювання з матеріалів генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка 1994 року з якої неможливо встановити де саме знаходиться спірна земельна ділянка та факт того, що така розташована на території урочища «Вумівський ліс». Крім того, суд вважає вказані докази не допустимим в силу положень ст. 95 та ст. 78 ЦПК України.

Так, статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Вказаних вимог закону позивачка не дотрималась, належним чином не засвідчила копії документів, доданих до позовної заяви, не зазначила про наявність у неї або іншої особи оригіналу письмового доказу, клопотань про витребування доказів не заявляла.

Згідно ст.78ЦПК Українисуд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд виконує вказівки, що містяться у Постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року у цій справі щодо необхідності врахування результату вирішення спору у справі № 826/17429/16 в касаційному порядку.

Так, Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 826/17429/16 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій у справі № 826/17429/16 без змін.

При цьому в межах розгляду справи № 826/17429/16 Верховний Суд у Постанові від 20 червня 2023 року вказав:

«11. На виконання наведених вказівок Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалою від 18 листопада 2019 року зобов`язав ОСОБА_1 та Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області подати суду додаткові письмові пояснення та належним чином завірені копії відповідних документів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачкою вимоги ухвали суду не виконані, письмових пояснень та відповідних доказів на їх підтвердження до суду не надано.

У касаційній скарзі вона зазначає, що не представляє інтереси територіальної громади села Петропавлівська-Борщагівка, а просить захистити саме її права та приватний інтерес.

12. Колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що прийняття оскаржуваного рішення не впливає на права та інтереси позивача, оскільки доводи позивача є абстрактними, без жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтереси, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Відсутні будь-які докази обмеження права позивача на вільне користування природними об`єктами внаслідок зміни цільового призначення земельних ділянок, а також не доведено й того факту, що саме внаслідок прийняття оскаржуваного рішення могло відбутись або відбулось вирубування чи інше знищення зелених насаджень.

Той факт, що позивач є мешканкою села Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області та належить до відповідної територіальної громади, ще не свідчить про те, що оспорюваним у цій справі рішенням порушено її права.»

Позивач зазначила, що згідно Пояснювальної записки Генерального плану 2012 року передбачено збільшення житлового фонду у секційній багатоповерховій забудові на проектний період до 2026 року на 113 200 кв.м., або 1 572 квартири.

При цьому до суду надано копії певних документів, що названі як витяги з викопіювання генерального плану 2012 року.

Так, наданий позивачкою документ має назву «Генеральний план села Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. Пояснювальна Записка. Додатки. Основні положення» та містить дату та місце складення документу «Київ 2009». При цьому сама позивачка в позові стверджує, що відповідний генеральний план було затверджено Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 4 від 06 червня 2012 року. Жодних пояснень чи доказів таких істотних розбіжностей в датах складення документів не надано, як не надано доказів того що саме надана позивачкою текстова частина генерального плану була затверджена в 2012 році.

Відповідний доказ, зазначений як додаток 8 до позову «Викопіювання з Пояснювальної записки Генерального плану» було долучено позивачкою до матеріалів справи, при цьому вказані копії не засвідчені належним чином, відсутні жодні вказівки щодо місця, де перебуває оригінал вказаного доказу, причин що зумовлюють неможливість подати оригінал до суду. Окрім того з наданого доказу видно що він відображає лише частину документу «Генеральний план села Петропавлівська Борщагівка», причин подання доказу вибірково позивачем не зазначено, клопотань щодо витребування доказів у розпорядника документу не заявлено. Позивачкою також не надано доказів щодо джерел доступу до документу, розпорядником якого вона не є. А відтак, суд приходить до висновку, що вказаний доказ в силу положень ст. 95 та ст. 78 ЦПК України є не допустимим.

Аналогічно до суду подані копії містобудівних умов та обмежень забудови №143/2016 від 25.07.2016, №238/2014 від 05.11.2014, №239/2014 від 05.11.2014, №240/2014 від 05.11.2014, №260/2012 від 31.10.2012, №134 від 22.06.2012, №256/2012 від 29.10.2012, №261/2012 від 31.10.2012, №159/2016 від 10.08.2016, №215/2014 від 06.10.2014, №23/2016 від 26.02.2016, №24/2016 від 26.02.2016, №129/2015 від 31.07.2015, №127/2015 від 31.07.2015, №69/2014 від 09.04.2014, №4/2015 від 23.01.2015, №144/2014 від 27.06.2014 без дотримання норм ст. 95 ЦПК України .

Суд вважає такі докази неналежними та недопустимими в силу статей 77, 78, 95 ЦПК України , адже вказані копії не засвідчені належним чином, відсутні жодні вказівки щодо місця, де перебуває оригінал вказаного доказу, в матеріалах справи відсутні підтвердження в тому числі і від відповідача щодо того, що відповідні документи дійсно видавались у поданій до суду редакції. Суд враховує що надані документи видані іншим замовникам будівництва, не доведено, що вказані документи були чинними (тобто не були змінені, відкликані, скасовані на момент видачі оскаржуваних МБУО), і такі документи стосуються інших земельних ділянок, розташованих в іншій частині села Петропавлівська Борщагівка.

Стверджувані в позові перевищення нібито затверджених кількісних показників житлового фонду с Петропавлівська Борщагівка суд оцінює як припущення, що не узгоджені з вимогами законодавства та матеріалами справи.

До того ж позивачкою жодним чином не доведено нормативний обов`язок відповідача відмовити в видачі містобудівних умов та обмежень з огляду на кількість виданих містобудівних умов та обмежень щодо інших земельних ділянок.

Згідно ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачка в позові здійснює оцінку Генерального плану 2012 року як цілісного документу, наголошуючи на невідповідності оскаржуваних МБУО такому генеральному плану як цілісному документу, при цьому самі матеріали генерального плану до суду не надані, клопотань щодо витребування доказів не заявлено.

Не може суд погодитись і з твердженнями позивачки щодо порушення оскаржуваними містобудівними умовами та обмеженнями граничнодопустимої поверховості забудови земельної ділянки.

Позивачка при цьому послалась на п.3.12. ДБНБ 2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», затверджених наказом Мінбудархітектури України від 5 січня 1994 р. №6 (далі -- ДБНБ.2.4-1-94), згідно якого забудова території для заселення сільських населених пунктів може здійснюватись садибними та безсадибними будинками різних типів. Будівництво секційних житлових будинків передбачається за умов відповідного обґрунтування, але, як правило, не вище 4-х поверхів. Тип, кількість поверхів та довжина будинків визначаються згідно з містобудівною документацією.

Відповідно до п.3.27. ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 (далі -- ДБН 360-92) основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно-, двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства. Відповідно до п.3.19 ДБН 360-92 забудова районів садибної забудови не повинна перевищувати 4-х поверхів. Відповідно до таблиці 3.3., наведеної у п. 3.37 ДБН 360-92 нормативи відстаней між будинками у сільських поселеннях розраховані виходячи з поверховості таких будинків не вище 4 поверхів.

У Постанові від 18 травня 2023 року Верховний Суд надав вказівку суду першої інстанції дослідити чи відповідають оскаржувані МБУО ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц.

Відповідно до преамбули ДБН 360-92** Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" вказані державні будівельні норми поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень. При проектуванні поселень України поряд з положеннями цих норм слід також керуватися СанПіНом "Планування і забудова населених місць України", ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень", вимогами інших чинних нормативно-інструктивних документів.

Відповідно до п.3.27. ДБН 360-92, на який посилається позивачка основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно-, двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства. Разом з тим, суд вважає, що позивачкою не доведено, що факт затвердження оскаржуваних МБУО призводить до того що основним типом житлової забудови у с Петропавлівська Борщагівка стає забудова будинків вище двох поверхів.

Посилання на п.3.19 ДБН 360-92 суд вважає помилковими адже відповідна норма стосується забудови районів садибної забудови, а згідно із наявними в матеріалах справи даними (лист Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 1-12/582 від 14.05.2019, лист Борщагівської сільської ради №10-03/2120 від 12.09.2023) територія земельної ділянки згідно генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка 2012 року та 2021 року передбачена під багатоквартирну житлову забудову. Аналогічно не містить заборон розміщення будинків вище 4 поверхів і п. 3.37 ДБН 360-92.

В частині правових висновків Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц суд зазначає, що у відповідній справі Верховний Суд дійшов до висновку, що «під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.»

Під час розгляду справи судом не було встановлено, що внаслідок видачі оскаржуваних МБУО було здійснено порушення будівельних норм і правил що впливає на міцність і безпечність запроектованої будівлі та загрожує життю й здоров`ю людини.

Неналежними є також посилання на п. 1.1. та 6.11. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996 р. (далі Санітарні правила) з огляду на таке.

Згідно п. 6.11. Санітарних правил відстань від меж земельних ділянок санаторно-курортних і оздоровчих закладів, що проектуються, до житлової забудови, установ комунального господарства і складів слід приймати 500 м.

Отже. вказані вимоги стосуються вимог до проектування будівництва санаторно-курортних і оздоровчих закладів, а не проектування житлової забудови.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів наявності на земельній ділянці кадастровий номер 3222485901:01:049:0008 санаторно-курортних і оздоровчих закладів, як відсутні будь-які докази, з яких можна було б достовірно встановити відстані від спірних об`єктів до меж ділянки.

Суд критично також оцінює стверджувані порушення МБУО в частині щільності при забудові земельної ділянки.

Згідно наявних в матеріалах справи МБУО пунктом 3 МБУО передбачено розрахунок максимально допустимої щільності населення виконати згідно ДБН 360-92 та згідно Рішення від 16 червня 2011 року № 59 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про схвалення Настанови щодо застосування будівельних норм у частині віднесення об`єктів будівництва до категорій складності для подальшого проектування і експертизи»

Відповідно до пункту 6 ч. 5 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки мають містити максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону).

Згідно п.п. 3.4 п.3 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року №109 (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних МБУО) розділ "Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки" містить: а) граничнодопустиму висоту будівель; б) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; в) максимально допустиму щільність населення (для житлової забудови); г) відстані від об`єкта, який проектується, до меж червоних ліній та ліній регулювання забудови; ґ) планувальні обмеження (зони охорони пам`яток культурної спадщини, зони охоронюваного ландшафту, межі історичних ареалів, прибережні захисні смуги, санітарно-захисні та інші охоронювані зони); д) мінімально допустимі відстані від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд; е) охоронювані зони інженерних комунікацій; є) вимоги до необхідності проведення інженерних вишукувань згідно з державними будівельними нормами ДБН А.2.1-1-2008 "Інженерні вишукування для будівництва"; ж) вимоги щодо благоустрою з урахуванням положень Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15 ); з) забезпечення умов транспортно-пішохідного зв`язку; и) вимоги щодо наявності місць для постійного зберігання автотранспорту; і) вимоги щодо охорони культурної спадщини з урахуванням положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14 ); ї) вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень.

В п. 3 МБУО розділу «Містобудівні умови та обмеження» не зазначено вимоги про наявність числового показника, натомість визначена вимога про планувальні обмеження щодо щільності, тому посилання позивача про порушення МБУО в частині щільності при забудові земельної ділянки, , є безпідставними.

При цьому згідно п. 3.7 ДБН 360-92** розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110-170 люд./га (малі міста) до 190-220 люд./га (найзначніші міста) відповідно для зон міста різної містобудівної цінності (периферійної і центральної). Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом установ і підприємств місцевого значення слід приймати відповідно до щільності більших структурних елементів у межах 180-450 люд./га.

Відповідно до п.3.5 ДБН 360-92** житловий квартал (житловий комплекс) - первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до 20-50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га з неповним комплексом.

Матеріали справи не містять доказів щодо меж території та площі відповідного житлового кварталу, доказів щодо існуючої щільності населення відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону) не надано, як не доведено і перевищення допустимої щільності такої житлової одиниці внаслідок видачі МБУО.

В частині тверджень позивача щодо невідповідності намірів забудови замовника містобудівній документації населеного пункту суд зазначає наступне.

Відносини, які виникають у сфері містобудівної діяльності щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки врегульовано Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті Закону №3038-VI містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до статті 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

За приписами частини 2 статті 24 Закону №3038-VI зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Частиною 3 статті 29 Закону №3038-VI визначено перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень, що додаються до заяви, а саме: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Частиною 4 статті 29 Закону №3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Судом, не встановлено, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що для отримання містобудівних умов та обмежень третя особа надала не повний перелік документів, передбачених ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VІ, і у відповідача були визначені законом підстави для відмови у видачі МБУО третій особі.

В матеріалах справи міститься лист Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 1-12/582 від 14 травня 2019 року, згідно якого станом на 29 грудня 2016 року відповідно до генерального плану села Петропавлівська Борщагівка, земельна ділянка (кадастровий номер 3222485901:01:049:0048), розташована: АДРЕСА_1 , що орендується ТОВ «Житлоіндбуд-2» на підставі договору із Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою від 18 березня 2016 року, відносилась до сельбищної функціональної зони із дозволеною багатоквартирною житловою забудовою, яка включає в себе як житлову забудову, так і території установ та підприємств обслуговування».

Також в матеріалах справи міститься лист Борщагівської Сільської ради №10-03/2120 від 12 вересня 2023 року згідно якого територія земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:049:0048 згідно генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка, затв. рішенням Борщагівської сільради від 12 лютого 2021 року №47-4-VІІІ передбачена під багатоквартирну житлову забудову.

Отже станом на дату винесення оскаржуваного рішення відповідача земельна ділянка відносилась (згідно містобудівної документації на місцевому рівні) до території багатоквартирної житлової забудови

А відтак, розміщення на земельній ділянці багатоквартирних житлових будинків повністю відповідали положенням існуючої станом на 29 грудня 2016 року відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а у відповідача були відсутні визначені частиною 4 статті 29 Закону №3038-VI підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.

На виконання вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладених в постанові від 18 травня 2023 року, щодо врахування висновків Верховного Суду, на які посилається заявниця, суд зазначає наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Висновки що містяться в постановах Верховного суду від 11.08.2020 по справі № 187/687/16- а; від 22.01.2020 по справі № 682/3063/18; від 22.01.2020 по справі № 682/3063/18; від 24.10.2019 по справі № 326/1062/16-а (2-а/329/18/2017); від 20.09.2019 по справі № 607/15910/15-а; від 20.09.2019 по справі № 606/2381/15-а являють собою висновки з постанов Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду адміністративних позовів і стосуються оскарження позивачами, мешканців територіальних громад актів місцевої ради нормативного характеру щодо об`єднання громад що розповсюджуються на всю територію відповідної ради. Ці відносини не є подібними до відносин у цій справі.

Аналогічно за наслідками розгляду певних адміністративних справ прийняті постанови Касаційного адміністративного суду від 09.09.2021 у справі №826/11084/18, від 15.08.2019 у справі №822/450/16, від 29.11.2019 у справі №335/2236/15-а, від 30.07.2020 у справі №524/2422/17, на які посилається позивачка.

У постанові від 09.09.2021 у справі №826/11084/18 особа що звернулась з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень є власником суміжної земельної ділянки поруч із тією ділянкою на яку видано оскаржувані містобудівні умови та обмеження. Постановою ВС підтверджено законність відмови у задоволенні позову.

Суд враховує здійснений Верховним судом у постанові від 09.09.2021 у справі №826/11084/18 (на яку посилається позивачка) висновок що містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, і суд має перевіряти чи мало місце внаслідок видачі таких містобудівних умов та обмежень порушення прав та інтересів позивача, підтверджене доказово. Також у вказаній постанові підтверджено законність оформлення містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки шляхом зазначення загальних відомостей щодо максимально допустимої щільності населення без визначення конкретних числових параметрів із наведенням відповідних розрахунків.

Постанова від 15.08.2019 у справі №822/450/16 стосується забудови земель храмових та культових споруд, і позивач окрім того, що мешкає поруч із місцем будівництва є членом парафії відповідної церковної громади.

Щодо постанов Верховного суду від 29.11.2019 у справі №335/2236/15-а та від 30.07.2020 у справі №524/2422/17, суд зазначає, що описані у відповідних справах фактичні обставини істотно різняться від поточних, зокрема судами було встановлено та підтверджено наявними матеріалами справи факт проживання позивачів у безпосередній близькості поруч із місцем забудови, при цьому такі докази в матеріалах даної справи відсутні.

Постанова від 04.09.2019 у справі №826/13852/17 за аналізом обставин кардинально різниться від обставин у цій справі. Предметом розгляду у справі №826/13852/17 є законність дій органа архітектурно-будівельного контролю в порядку нагляду який виявив порушення під час складення містобудівних умов та обмежень. Тобто стороною спору є орган, який згідно із законом наділений відповідними повноваженнями щодо перевірки законності дій відповідача при видачі актів індивідуальної дії.

Висновки Постанови від 22 грудня 2021 року у справі №640/3277/19 стосуються вимог власника нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 та відповідної земельної ділянки до органу містобудування у зв`язку із наданням містобудівних умов та обмежень для здійснення реконструкції нежилого будинку. Із врахуванням цього невірним є посилання на п. 18 відповідної Постанови Верховного Суду. За обставинами у справі №640/3277/19 дві будівлі розташовані поруч, як встановлено обставинами справи, що відсутнє в даній ситуації.

З огляду на висновки Верховного суду в постанові від 18 травня 2023 року судом вже застосовано висновки в постановах Верховного Суду у справах №910/8122/17, №539/369/19, 826/9432/17, №826/3820/18, №826/11374/15, №821/837/17, №540/2450/18, №420/2719/20, №1340/3880/18 стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу на підставі Орхуської конвенції.

Щодо висновків Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 слід сказати, що обставини справи №822/450/16 є кардинально іншими від поточної справи, оскільки судами в межах справи №822/450/16 було встановлено, що цільовим призначенням використання земельної ділянки є будівництво та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій. Разом з тим, містобудівні умови і обмеження забудови видано для будівництва не лише церкви, а й десятиповерхового житлового будинку.

У постанові Верховного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16 згідно обставин справи орган місцевого самоврядування надавав містобудівні умови та обмеження, які містять дані, що не відповідають правоустановчим документам і ДБН.

З огляду на вказівки Верховного суду у постанові від 18 травня 2023 року суд детально ознайомився із змістом судових рішень у справі № 826/13584/16, в тому числі з постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 826/13584/16, в якій сказано: «Судова колегія Верховного Суду погоджується й з твердженнями судів попередніх інстанцій про невідповідність затвердженого Петропавлівсько-Борщагівською сільрадою генерального плану нормам містобудівного, земельного та іншого законодавства, у тому числі ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», оскільки такий план передбачає забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва.»

При цьому після аналізу рішень судів попередніх інстанцій у справі № 826/13584/16 а саме постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року суд встановив, що такі рішення не містять висновків про невідповідність генерального плану нормам ДБН Б.2.4-1-94 «Планування і забудова сільських поселень», ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та що такий генеральний план передбачає забудову території с. Петропавлівська Борщагівка багатоповерховими житловими будинками, вирубку зелених насаджень на місці їх будівництва. Отже наведені обставини не можна вважати преюдиційними.

Крім того, суд враховує, що правові позиції, викладені у названих вище постановах не є релевантними до обставин цієї справи з огляду і на те, що в межах вказаної справи наявні інвестора будівництва багатоквартирного житлового будинку, з якими третьою особою по справі були укладені договори купівлі-продажу майнових прав на об`єкт будівництва.

При цьому суд враховує, що судами вже розглядався позов ОСОБА_1 щодо скасування містобудівних умов № 3562016 від 29 грудня 2016 року, який розглядався адміністративними судами в адміністративній справі № 640/4127/19 поданий до відповідачів: Києво-Святошинська районна державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, яка залишена без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, закрито провадження в адміністративній справі №640/4127/19 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Відповідача щодо видачі Оскаржуваних МБУО та скасування Оскаржуваних МБУО з огляду на те, що такі спори мають вирішуватися у порядку цивільного судочинства.

При цьому у Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року в адміністративній справі № 640/4127/19 були встановлені певні обставини, так було вказано:

«Колегія суддів звертає увагу, що позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, які є правовим актом індивідуальної дії, що було вірно визначено судом першої інстанції. Такі правові акти породжують права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким їх адресовано.

Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок початку та проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують її права, як власника сусідньої земельної ділянки та члена територіальної громади села Петропавлівська Борщагівка, а тому у позивача виникла необхідність захисту її цивільних прав, у зв`язку із чим вона звернулась до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про визнання незаконними дій Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області щодо складення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29.12.2016 та скасування цих містобудівних умов та обмежень є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16 та від 05 грудня 2018 у справі № 804/3091/18».

Отже було встановлено що оскарження містобудівних умов та обмежень як акту індивідуальної дії має похідний характер, і такі вимоги можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою (ТОВ «Житлоіндбуд-2») будівельних робіт.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 подавався адміністративний позов до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа ТОВ «Житлоіндбуд-2» про визнання протиправним та скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про видачу Дозволу на виконання будівельних робіт від 29 серпня 2019 року № ІУ 113192411589 щодо будівельних робіт на тій же земельній ділянці.

18 листопада 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/2719/20 було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

20 квітня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було скасовано рішення від 18 листопада 2020 року у справі №640/2719/20 та ухвалено нове рішення, яким суд задовольнив позовні вимоги. 09 листопада 2021 року Верховним Судом було задоволено касаційну скаргу ТОВ «Житлоіндбуд-2», постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року скасовано, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року у справі № 640/2719/20 залишено в силі.

Суд враховує висновок Верховного суду за наслідками розгляду справи № 640/2719/20 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду який зазначив:

«25. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що на час прийняття спірного рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/13584/16, яким, зокрема було визнано протиправним та скасовано рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільради від 06.06.2012 № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка» та внесені до нього зміни, не набрало законної сили, відтак не могло братись до уваги відповідачем при наданні дозволу третій особі. А навпаки, відповідач в силу вимог статті 19 Конституції України мав керуватись зазначеною містобудівною документацією, як нормативно-правим актом.»

Згідно вказівок у Постанові від 18 травня 2023 року суд врахував висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено доказово підстави для скасування МБУО, щодо яких стверджується в позові.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:

1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;

2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;

3) на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про скасування містобудівних умов та обмежень та/або припинення права на виконання будівельних робіт.

Відомості про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт з підстав, визначенихпунктами 1та2цієї частини, включаються до Реєстру будівельної діяльності автоматично з присвоєнням реєстраційного номера в цьому реєстрі та оприлюднюються на порталі електронної системи.

Дозвіл на виконання будівельних робіт вважається анульованим з дати внесення відомостей про анулювання такого дозволу до Реєстру будівельної діяльності.

Отже, скасування містобудівних умов та обмежень на підставі рішення суду може мати наслідком анулювання дозволу на виконання будівельних робіт, що в результаті може призвести до порушення строків здачі об`єкту будівництва до експлуатації, неможливості оформлення права власності на об`єкти нерухомості інвесторами.

Водночас, судом після закриття підготовчого провадження на стадії судового розгляду справи по суті, на підставі доказів, поданих представником третьої особи, встановлено, що рішення у вказаній справі може вплинути на права та обов`язки третіх осіб, які не залучені до розгляду справи. Так, представником третьої особи ТОВ «ЖИТЛОІНДБУД-2» подано до суду звернення інвесторів будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з додатками до них, саме: Аукціонними свідоцтвами № ВК11 к1/142/313, № ВК11 к1/151/314 та № ВК11 к1/229/213, договорами купівлі-продажу деривативу № ВК11 К1/142/313 від 08 червня 2021 року, № ВК11 К1/151/314 від 08 червня 2021 року та № ВК11 К1/229/213 від 16 квітня 2021 року, договорами купівлі-продажу майнових прав № ВК11 к1/142/313 від 08 червня 2021 року, № ВК11 к1/151/314 від 08 червня 2021 року та № ВК11 к1/229/213 від 16 квітня 2021 року.

Згідно ч.1, 3 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Як вбачається з матеріалів справи, такі особи не залучені до участі у вказаній справі на стадії відкриття провадження у справі та при підготовці справи до розгляду, оскільки такі докази здобуті в процесі розгляду справи на стадії судового розгляду (звернення інвесторів від 03 листопада 2023 року та 15 листопада 2023 року), а клопотань від учасників справи в порядку ч. 1 ст. 53 ЦПК України про залучення третіх осіб, на права та обов`язки яких може вплинути рішення по вказаній справі, не надходило. За змістом цієї ж статті закону суд позбавлений можливості на стадії судового розгляду вирішити зазначене питання зі своєї ініціативи за відсутності клопотань учасників справи.

При цьому, суд зазначає, що участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням цивільного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

Натомість правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

З огляду на фактичні обставини спору та враховуючи наведену практику ЄСПЛ, наведені в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідача порушень прямих вказівок закону, тому відсутні підстави стверджувати про незаконність оскаржуваних МБУО.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Змістом ст. 79 Цивільного процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263,268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Бучанської районної державної адміністрації Київської області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОІНДБУД -2» про визнання незаконними дій органу державної влади та скасування умов та обмежень забудови земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 грудня 2023 року.

Суддя: І. О. Фінагеєва

СудКиєво-Святошинський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення23.11.2023
Оприлюднено01.01.2024
Номер документу116043802
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Судовий реєстр по справі —759/23414/20

Ухвала від 06.09.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Краснощоков Євгеній Віталійович

Ухвала від 27.08.2024

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Краснощоков Євгеній Віталійович

Ухвала від 29.02.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Ухвала від 05.02.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Ухвала від 23.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Слюсар Тетяна Андріївна

Рішення від 23.11.2023

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Фінагеєва І. О.

Рішення від 23.11.2023

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Фінагеєва І. О.

Ухвала від 18.10.2023

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Фінагеєва І. О.

Ухвала від 06.06.2023

Цивільне

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Фінагеєва І. О.

Постанова від 18.05.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Погрібний Сергій Олексійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні