Постанова

від 16.05.2023 по справі 553/1091/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/1091/19 Номер провадження 22-ц/814/453/23Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Дорош А.І., Дряниці Ю.В.

секретар: Гречка Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2022 року, постановлені суддею Самсоновою О.А.

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю "Полтавтрансбуд", Департаменту з питань реєстрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору частково недійсним, визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання права власності, визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсними та скасування державної реєстрації права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю "Полтавтрансбуд" про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд»(далі - ТзДВ «Полтавтрансбуд»),Департаменту з питань реєстрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору частково недійсним, визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання права власності, визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 25 квітня 2017 року між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та нею укладено договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з пунктом 1.1. якого продавець продає, а покупець купує майнові права на 2-х кімнатну квартиру, будівельний АДРЕСА_1 .

Предметом договору є майнові права на об`єкт, які після набуття покупцем його у власність реалізуються шляхом набуття права власності на об`єкт, після введення об`єкта в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів.

За умови виконання своїх обов`язків за цим договором покупець одержує від продавця документи, необхідні для оформлення правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності покупця на об`єкт.

Відповідно до умов договору вона мала сплатити вартість придбаних майнових прав на об`єкт шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у сумі 581 400 грн. згідно графіка платежів, що є невід`ємною частиною договору.

Вказувала, що вона свої зобов`язання виконала у повному обсязі 12 грудня 2018 року, сплативши кошти у розмірі 581 400 грн. та 05 квітня 2019 року доплата за балкон 1800 грн.

Проте, 10 квітня 2019 року на її адресу направлений лист ТзДВ «Полтавтрансбуд» про припинення договору від 25 квітня 2017 року в односторонньому порядку у зв`язку з порушенням нею зобов`язання по оплаті, що на її думку не відповідає дійсності.

Зазначила, що пункти 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8 договору № 24 від 25 квітня 2017 року в частині умови про те, що строк повернення коштів визначається продавцем, є несправедливими і недобросовісними.

Вважала, що вона повністю виконала умови договору, сплатила повністю кошти, що передбачені договором, але відповідач ТзДВ «Полтавтрансбуд», порушуючи її права, безпідставно, припинив дію договору, чим позбавив її майнових прав на об`єкт.

В подальшому ТзДВ «Полтавтрансбуд» шляхом укладення договору від 28 травня 2019 року № 96 права на квартиру передав ОСОБА_3 .

В свою чергу ОСОБА_3 , уклавши договір № 3347 від 12 жовтня 2021 року передав права на квартиру ОСОБА_1 .

Вважає, що договори від 28 травня 2019 року та від 12 жовтня 2021 року мають ознаки фраудаторного правочину, тобто є такими, що вчинені боржником на шкоду кредитору.

Позивач ОСОБА_2 просила суд:

визнати частково недійсним договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року, що укладений між нею та ТДВ «Полтавтрансбуд», а саме пункти 4.5, 4.5.1, 4.7 та 4.8;

застосувати наслідки часткової недійсності договору № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року, що укладений між нею та ТзДВ «Полтавтрансбуд»;

визнати договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року, що укладений між нею та ТзДВ «Полтавтрансбуд» чинним (діючим, не припиненим);

визнати дії ТзДВ «Полтавтрансбуд», які полягають в припиненні договору № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року, що укладений між нею, та ТзДВ «Полтавтрансбуд» в односторонньому порядку - незаконними;

визнати факт, що квартира АДРЕСА_2 , фактично є квартирою АДРЕСА_3 цього будинку, відносно якої був укладений договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року;

зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» внести зміни в договір № 24 купівлі-продажу майнових прав від 25 квітня 2017 року на квартиру, змінивши номер квартири;

зобов`язати ТзДВ «Полтавтрансбуд» скласти та підписати акт приймання-передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ;

визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_4 ;

визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 64,8 кв. м;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 ;

визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 96 від 28 травня 2019 року укладений між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 , щодо квартири;

визнати недійсним Договір купівлі-продажу № 3347 від 12 жовтня 2021 року щодо придбання у власність квартири ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за нею.

Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», де зазначила, що на даний час вона є законним власником квартири АДРЕСА_2 .

Вказала, що ОСОБА_2 , яка заявила свої позовні вимоги на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 від 25 квітня 2017 року, не може вважатися належним інвестором спірної квартири, оскільки у відповідності до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва чи за посередництва інституту спільного інвестування.

Матеріали справи не містять доказів придбання ОСОБА_4 майнових прав з дотриманням ст. 4 ЗУ «Про інвестиційну діяльність».

Вказала, що укладений між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_4 договір, змістом якого є купівля-продаж майнових прав на квартиру було вчинено всупереч вимогамстатті 4 ЗУ «Про інвестиційну діяльність», тобто з порушенням закону.

В свою чергу, ОСОБА_3 майнові права на квартиру придбавалися у спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства про інвестування об`єктів житлового будівництва, а саме - кошти в будівництво житла ним було проінвестовано через інститут спільного інвестування, яким є Пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд «Забудовник» (від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «Полтавтрансбуд»).

Особисто нею квартира АДРЕСА_2 була придбана за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна, а не майнових прав, а тому вона є добросовісним набувачем нерухомого майна за оплатним договором.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, що був укладений 25 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ТзДВ «Полтавтрансбуд».

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року позов ОСОБА_2 до ТзДВ «Полтавтрансбуд» задоволено частково.

Визнано частково недійсним договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладений 25 квітня 2017 року Товариством з додатковою відповідальністю «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_2 , а саме в частині пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, та 4.8.

Визнано договір № 24 від 25 квітня 2017 року купівлі-продажу майнових прав між ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», за виключенням пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8, діючим та таким, що не є припиненим.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 4 серпня 2022 року стягнуто з ТзДВ «Полтавтрансбуд» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3000 грн.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги ОСОБА_2 в частині визнання недійсними певних пунктів договору від 25 квітня 2017 року, встановивши, що оскаржувані позивачем пункти 4.5, 4.5.1 договору є такими, що не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності, оскільки передбачають лише право продавця ТзДВ «Полтавтрансбуд» вчинити дії щодо односторонньої відмови від договору без врахування виду порушення зобов`язання покупцем. Ці положення також не містять строку, коли таке рішення може бути ухвалено ТзДВ «Полтавтрансбуд», і не містять права ОСОБА_2 відмовитись від договору у випадку порушення його умов відповідачем.

Суд констатував, що зазначене свідчить про наявність істотного дисбалансу між правами сторін договору.

Пункти 4.7 та 4.8. договору передбачають сплату штрафу в розмірі 25 % при відмові продавця від договору та зменшення суми коштів, що підлягають поверненню покупцю.

Зважаючи на вартість майнових прав, передбачену договором № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2022 року у розмірі 581400,00 грн., 25% становить 145350 грн.

Оскільки дана сума у 90 разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на день укладення цього договору), а також пунктами 4.7 та 4.8. оскаржуваного договору не враховуються причини відмови від договору та розірвання договору, зазначені умови договору також не відповідають принципам розумності та справедливості.

За виключенням наведених пунктів, суд визнав договір від 25 квітня 2017 року діючим та таким, що не є припиненим, оскільки судом встановлено, щолист від 22 січня 2019 року № 15/1 про припинення дії договору підписаний не генеральним директором ТДВ «Полтавтрансбуд» ОСОБА_5 , тобто такий документ не повинен братися до уваги, оскільки такий доказ є неналежним і недопустимим.

Таким чином, відповідач ТзДВ «Полтавтрансбуд» у встановленому договором порядку не повідомив ОСОБА_2 про односторонню відмову від договору.

Будь-які докази того, що договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року було розірвано іншим чином, сторони суду не надали.

Тому, суд прийшов до висновку, що вказаний договір на час розгляду справи не розірваний, не припинений, а тому діє.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо визнання недійсними послідуючих договорів купівлі-продажу та визнання за нею права власності на квартиру місцевий суд зазначив, що на підставі договору № 24 від 25 квітня 2017 року відповідач ТзДВ «Полтавтрансбуд» продає, а позивач ОСОБА_2 купує майнові права на квартиру.

Згідно п. 1.5 вказаного договору майнові права на об`єкт за цим договором одержуються покупцем від продавця шляхом підписання акта приймання-передачі майнових прав.

Такий акт сторонами не підписувався, відповідно, майнові права на об`єкт позивачу відповідачем не передані, а тому вона позбавлена можливості вимагати усунення порушення майнового права.

Також, судом встановлено, що будинок завершений будівництвом та зданий в експлуатацію, що підтверджується Сертифікатом серії ПТ № 162191711900 від 20 червня 2019 року.

Оскільки майнові права на квартиру ТзДВ «Полтавтрансбуд» вже передані іншій особі ОСОБА_3 , відповідач не може їх передати позивачу, а тому є неможливим складення ТзДВ «Полтавтрансбуд» та підписання акту приймання передачі майнових прав на цей же об`єкт, як неможливе і визнання за позивачем майнових прав на квартиру.

Окрім того, 12 жовтня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального договору Пусан Т.В., згідно якого спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_6 .

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсними вказаного договору та договору № 96 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 травня 2019 року, укладеного ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 , суд встановив, що оскільки ОСОБА_2 не набула майнових прав на квартиру, вона позбавлена можливості оспорювати договори відчуження цієї квартири.

Окрім цього, судом не встановлено підстав, передбачених діючим законодавством, для визнання договорів недійсними.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд встановив, що вона не була стороною договору від 25 квітня 2017 року, цей договір укладений раніше ніж вона набула права власності на квартиру, і цей договір не порушує її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, їх в апеляційному порядку в частині відмовлених позовних вимог оскаржила ОСОБА_2 , прохає судове рішення змінити, скасувати в частині вирішення її позовних вимог, які не були задоволені та ухвалити судове рішення, яким визнати недійсними договори про відчуження квартири, що укладені між ОСОБА_3 та ТзДВ «Полтавтрансбуд» та між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_4 та здійснити розподіл судових витрат, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач ТзДВ «Полтавтрансбуд» в порушення умов договору № 24 від 25.04.2017, яким передбачено його строк до 30.06.2018, затримав виконання зобов`язання оскільки фактичне введення будинку в експлуатацію відбулося 19.06.2019.

Внаслідок чого, ОСОБА_2 вважає, що мала законне право не сплачувати кошти до виконання відповідачем умов договору.

Окрім того вказала, що в діях ТзДВ «Полтавтрансбуд» вбачаються ознаки суперечливої поведінки, яка виражається в тому, що 05.04.2019 відповідач надав позивачу рахунок на доплату за збільшення площі квартири, а 10.04.2019 направило позивачу лист про розірвання договору.

Також вважає, що правочини, які виникли між відповідачами є фраудаторними, тобто є такими, що вчинені боржником ТзДВ «Полтавтрансбуд» на шкоду кредитору ОСОБА_2 .

Зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі були захищені її права внаслідок невірної кваліфікації правової природи відносин, які склалися між сторонами та, відповідно, неправильного визначення правових норм, які підлягають застосуванню.

Від ТзДВ «Полтавтрансбуд» до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просило рішення Київського районного суду м. Полтави від 28.06.2022 та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 04.08.2022 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року також оскаржено ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі прохає скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов задовольнити та визнати недійсним договір від 25 квітня 2017 року, укладений ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд» щодо купівлі-продажу майнових прав на квартиру, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладений між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_2 договір, змістом якого є купівля-продаж майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 було вчинено всупереч вимогам ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», тобто з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання його недійсним.

Від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду в оскаржуваних частинах повною мірою відповідають вказаним вимогам.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року в частині визнання договору № 24 від 25 квітня 2017 року купівлі-продажу майнових прав укладеного між ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», за виключенням пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8, діючим та таким, що не є припиненим та визнання недійсними пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, та 4.8 даного договору сторонами не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2017 року між ТДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_2 укладено договір № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідноз пункту 1.1. якого продавець продає, а покупець купує майнові права на 2-х кімнатну квартиру, будівельний АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 16-18).

Предметом даного договору є майнові права на об`єкт, які після набуття покупцем його у власність реалізуються шляхом набуття права власності (володіння, користування та розпорядження) на об`єкт, після введення об`єкта в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів.

За умовами пункту 1.5 договору майнові права на об`єкт за цим договором одержуються ОСОБА_2 від ТзДВ «Полтавтрансбуд» шляхом підписання акта приймання-передачі майнових прав. Акт приймання-передачі майнових прав підписується сторонами протягом 60 календарних днів з дати одержання продавцем технічного паспорту на будинок, в якому знаходиться об`єкт, але не раніше здійснення покупцем оплати 100 % вартості майнових прав, що визначені у пункті 3.1 з урахуванням пункту 3.2 цього договору.

Право власності на майнові права на об`єкт переходить від продавця до покупця після підписання акта приймання-передачі майнових прав.

Згідно з пунктом 1.6 даного договору умови, суми і порядок перерахування грошових коштів покупцем на користь продавця визначаються цим договором, додатками до нього.

Відповідно до пункту 3.1 договору сторонами визначено, що вартість майнових прав на об`єкт становить 581 400 грн., у тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ), що нараховується згідно діючого законодавства на дату виникнення податкового зобов`язання.

За умовами пункту 3.4 договору покупець здійснює оплату за цим договором на користь продавця згідно з графіком платежів (додаток № 1), що є невід`ємною частиною договору.

Додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 від 25.04.2017 встановлено графік оплати, відповідно до якого ОСОБА_2 мала сплатити у строк до 25.06.2017 190000 грн.; до 25.12.2017 195000 грн.; до 25.06.2018 -196400 грн. (т. 1, а.с. 19).

Пунктом 4.3 передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань однією із сторін цей договір може бути розірваний сторонами. Одностороння відмова від виконання цього договору не допускається, за винятком випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 4.4 встановлено, що продавець має право відмовитись від цього договору при настанні одного з зазначених випадків: а) порушення покупцем своїх збов`язань, передбачених розділом 3 цього Договору (у тому числі порушення строку оплати згідно з графіком); б) у випадку не підписання покупцем акту приймання-передачі об`єкту протягом 60-денного строку, визначеного пунктом 1.5 даного договору.

ОСОБА_2 було порушено умови договору щодо порядку оплати, встановленого графіком. Зокрема, вона сплатила 27 квітня 2017 року193 800 грн.; 01 серпня 2017 року - 360 000 грн.; 12 грудня 2018 року - 27 600 грн. та 05 квітня 2019 року - 1 800 грн. Станом на дату останнього платежу ОСОБА_2 сплатила лише - 553 800 грн., а повинна сплатити -581 400 грн., чим порушила умови договору.

ТзДВ «Полтавтрансбуд» звернулось з листом від 22 січня 2019 року № 15/2 до ОСОБА_2 , в якому вказувало, що відповідно до умов договору № 24, вона взяла на себе зобов`язання здійснити оплату майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 у сумі 581400 грн. Станом на 18 січня 2019 року нею порушені зобов`язання у частині розрахунків (розділ 3 договору). Керуючись правом передбаченим підпунктом а) пункту 4.4., пункту 4.5. договору № 24 ТДВ «Полтавтрансбуд» повідомило ОСОБА_2 про свою відмову від вищезазначеного договору№ 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного 25 квітня2017 року, що має наслідком припинення останнього (т.1, а.с. 10).

Платіжним дорученням від 26 червня 2020 року № 3139ТзДВ «Полтавтрансбуд» повернуто ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 437 400 грн. за договором від 25 квітня 2017 року № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , у тому числі ПДВ - 72 900 грн. (т. 3, а.с. 178).

В подальшому, вказані кошти неодноразово було повернуто ОСОБА_2 відповідачу ТзДВ «Полтавтрансбуд».

23 травня 2019 року між пайовим закритим недиверсифікованим венчурним інвестиційним фондом «Забудовник» від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «Полтаватрансбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу деривативу № 83625-А з продажу форвардного контракту від 26.04.2019 на поставку майнових прав на об`єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_4 (т. 6, а.с. 108 (зворотня сторона) 112).

28 травня 2019 року на виконання фордварного контракту між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір № 96 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_7 (т. 6, а.с. 112 (зворотня сторона) 114).

Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору вартість майнових прав на об`єкт становить 678 300 грн., які згідно з платіжними дорученнями сплачені ОСОБА_3 (т. 3, а.с. 126-129).

Будинок АДРЕСА_8 зданий в експлуатацію на підставі сертифікату ПТ № 162191711988 від 20 червня 2019 року, зареєстрованого Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України в Полтавській області (т. 1, а.с. 98).

27 червня 2019 року відповідачі ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 підписали акт приймання передачі майнового права на квартиру АДРЕСА_4 (т. 6, а.с. 115).

Як вбачається з даних технічного паспорту багатоквартирного житлового будинку з громадськими приміщеннями АДРЕСА_8 , виготовленим станом на 14 грудня 2018 року (т. 1 а.с.106, 124), акту приймання-передачі нерухомого майна, б/н від 27 червня 2019 року, підписаного ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 (т. 6 а.с.115), та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2019 року № 175204133 (т. 1 а.с. 195) під час нового будівництва було створено об`єкт нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2019 року № 175204133 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 64,9 кв.м., житловою площею 35,4 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_3 05 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, серія та номер: 96, виданий 28.05.2019 (т. 1, а.с. 195).

12 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який зареєстровано у реєстрі за № 3347 (т. 6, а.с. 170-171).

Право власності на дану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 5, а.с. 236).

Суд першої інстанції вказав, що фактично ТзДВ «Полтавтрансбуд» і з ОСОБА_2 , і з ОСОБА_3 уклав договори купівлі-продажу майнових прав щодо одного і того об`єкту нерухомого майна: двокімнатної квартири, розташованої на 6 поверсі в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_8 .

Але у договорі № 96 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 28 травня 2019 року, укладеному ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 , номер квартири вказаний 70а, а у договорі № 24 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 квітня 2017 року, укладеному ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_2 , номер квартири АДРЕСА_3 .

Вказана обставина сторонами не заперечується.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, єдоговори та інші правочини.

Відповідно достатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першоюстатті 627 ЦК Українипередбачено, що відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першоюстатті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно достатті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей655,656 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно достатті 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Стаття 190 ЦК Українивизначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другоїстатті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

У постановівід 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд Українивизначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98.

Разом з тим, «законні сподівання» отримання права власності у майбутньому виникають у особи після належного виконання передумов для його виникнення, у нашому випадку умов договору купівлі-продажу майнових прав.

Відповідно достатті 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першійстатті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зістаттею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннямистатті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у визначений договором купівлі-продажу майнових прав № 24 від 25 квітня 2017 року строк здійснила оплату майнових прав на квартиру не в повному обсязі, чим порушила його умови. Вказана обставина позивачем не заперечується.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що внаслідок затримки виконання зобов`язання з боку ТзДВ «Полтавтрансбуд» ОСОБА_2 мала право не сплачувати кошти до виконання відповідачем умов договору є помилковим, оскільки дане право покупця не передбачене умовами договору.

Окрім того, у п. 2.2 договору зазначено орієнтовний строк введення об`єкта в експлуатацію 30.06.2018.

Згідно п. 1.5 даного договору майнові права на об?єкт за цим договором одержуються покупцем від продавця шляхом підписання акта приймання-передачі майнових прав.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 умов договору, такий акт сторонами не підписувався, тому майнове право на квартиру позивачу передано не було.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на суперечливу поведінку ТзДВ «Полтавтрасбуд» щодо розірвання укладеного між ними договору колегія суддів до уваги не приймає, оскільки рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28.06.2022 договір № 24 від 25 квітня 2017 року купівлі-продажу майнових прав укладений між ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», за виключенням пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8, визнано діючим, таким, що не є припиненим та у відповідній частині рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не оскаржено.

Доводи апеляційної скарги, що укладені між відповідачами договори мають ознаки фраудаторних правочинів є необгрунтованими з огляду на наступне.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин,зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

Частиною першоюстатті 328 ЦК Українивстановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

28 травня 2019 року між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 було укладено договір № 96 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_7 . Оплата майнових прав за даним договором здійснена ОСОБА_3 в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

У частині другійстатті 331 ЦК Україничітко вказано, щоправо власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Будинок АДРЕСА_8 зданий в експлуатацію на підставі сертифікату ПТ № 162191711988 від 20 червня 2019 року, зареєстрованого Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України в Полтавській області.

27 червня 2019 року відповідачі ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 підписали акт приймання передачі майнового права на квартиру АДРЕСА_4 .

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речовихправ на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 липня 2019 року № 175204133 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 64,9 кв.м., житловою площею 35,4 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_3 05 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, серія та номер: 96, виданий 28.05.2019.

В подальшому, 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який зареєстровано у реєстрі за № 3347.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

Доказів того, що вчинені між відповідачами правочини не були спрямовані на настання передбачених ними наслідків ОСОБА_2 надано не було.

Обставин, які б вказували на фраудаторність даних правочинів при дослідженні матеріалів справи колегією суддів не встановлено.

Таким чином, підстав для визнання договіру купівлі-продажу № 96 від 28 травня 2019 року укладеного між ТзДВ «Полтавтрансбуд» та ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу № 3347 від 12 жовтня 2021 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсними та скасування їх державної реєстрації не вбачається.

Внаслідок того, що ОСОБА_2 не спростовано факт правомірності укладених між відповідачами правочинів, тому суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення її позовних вимог щодо визнання за нею права власності на спірну квартиру.

Окрім того, враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки майнові права на спірну квартиру ТзДВ «Полтавтрансбуд» вже передані ОСОБА_3 , відповідач не може їх передати ОСОБА_2 . Тому неможливим є складення ТзДВ «Полтавтрансбуд» та підписання акту приймання передачі майнових прав на цей же об`єкт, як неможливе і визнання за позивачем майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 .

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення суду в оскаржуваній частині судовою колегією не встановлено.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або вказували на їх помилковість апеляційна скарга не містить.

Також в апеляційному порядку ОСОБА_2 було оскаржено додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2022 року, яким стягнуто з ТзДВ «Полтавтрансбуд» на користь ОСОБА_2 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Додаткове рішення Київського районногосуду м.Полтави від04серпня 2022року обґрунтоване тим, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, тому судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з ТзДВ «Полтавтрансбуд» виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування вищевказаного рішення з наступних підстав.

Згідно п. 6 ч. 1ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення, суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (судовий збір та витрати пов`язані з розглядом справи).

Відповідно до частин першої, п`ятоїстатті 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України відносить витрати на професійну правничу допомогу саме до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

25 липня 2022 року представник позивача адвокат Марченко Г.О. звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 76000 грн.

На підтвердження судових витрат на оплату вартості правничої допомоги представником позивача додано до матеріалів справи копії квитанцій, виданих адвокатом Лучко Т.І. при первісному розгляді даної справи, а саме: копію квитанції від 18 червня 2019 року № 18-ТЛ, яка підтверджує отримання адвокатом Лучко Т.І. від ОСОБА_2 гонорару в розмірі 20000 грн. (т. 6 а.с.246) та копію квитанції від 18 червня 2019 року № 18-ТЛ, яка підтверджує отримання адвокатом Лучко Т.І. від ОСОБА_2 гонорару в розмірі 56000 грн. за підготовку документів до суду та участь в розгляді справи (т. 6 а.с.245).

Суд першої інстанції вказав, що представником позивача копія квитанції про сплату ОСОБА_2 56000 грн. на оплату правової допомоги, яка раніше не долучалась до матеріалів справи, подана з пропуском встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України строку, клопотання про поновлення даного стоку не заявлено, тому при розподілі витрат вказаний доказ до уваги не приймається.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати позивача на правову допомогу складають 20000 грн.

Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

Враховуючи критерії реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру та беручи до уваги факт того, що з 13 позовних вимог ОСОБА_2 було задоволено лише 2, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що судові витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З огляду на викладене, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення Київсього районного суду м. Полтави від 04 серпня 2022 року колегія суддів не вбачає.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору № 24 від 25 квітня 2017 року купівлі-продажу майнових прав на квартиру укладеного між ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд» суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не є стороною даного правочину, укладенням такого договору ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд» не порушили, не оспорили та не вчинили дій, що свідчать про невизнання права ОСОБА_1 , оскільки спірний договір сторони уклали раніше, ніж ОСОБА_1 набула права власності на квартиру.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до положень частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особамає правозвернутися досуду зазахистом свогоцивільного правау разійого порушення,невизнання абооспорювання.

Гарантованестаттею 55Конституції України й конкретизованеу законахУкраїни правона судовийзахист передбачаєможливість зверненнядо судуза захистомпорушеного права,але вимагає,щоб твердженняпозивача пропорушення булообґрунтованим.Таке порушенняправ маєбути реальним,стосуватися індивідуальновиражених правабо інтересівособи,яка стверджуєпро їхпорушення.

Устатті 215 Цивільного кодексу України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зістаттею 217 зазначеного Кодексунедійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 рокусправа № 755/17944/18.

Підставою для недійсності оспорюваного правочину ОСОБА_1 вказує на недотримання під час його укладення вимог ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Частиною третьоюстатті 4Закону України«Про інвестиційнудіяльність» закріпленопорядок інвестуваннята фінансуванняоб`єктівжитлового будівництва,зокрема,з використаннямнедержавних коштів,залучених відфізичних таюридичних осіб,у томучислі вуправління,може здійснюватисявиключно черезфонди фінансуваннябудівництва,фонди операційз нерухомістю,інститути спільногоінвестування,а такожшляхом емісіїцільових облігаційпідприємств,виконання зобов`язаньза якимиздійснюється шляхомпередачі об`єкта(частиниоб`єкта)житлового будівництва.

ОСОБА_1 вказала, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 придбала майнові права на об`єкт будівництва через фонд фінансування будівництва чи за посередництва інституту спільного інвестування.

Проте, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що недодержання вимог вказаної норми закону не тягне за собою визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки ОСОБА_1 , яка не є стороною даного правочину, недовела, що внаслідок його укладення були порушені невизнані, оспорені чи порушення її права чи інтереси.

Доводи апеляційної скарги вищевказані висновки суду першої інстанції не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

При цьому, рішення суду першої інстанції в частині визнання договору № 24 від 25 квітня 2017 року купівлі-продаж майнових прав уколаденого між ОСОБА_2 та ТзДВ «Полтавтрансбуд», за виключенням пунктів 4.5, 4.5.1, 4.7, 4.8, діючим та таким, що не є припиненим ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржено.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг суд не вбачає.

Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишені без задоволення, тому підстави для розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції відсутні

Керуючись ст.367, ст.374ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 червня 2022 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: А. І. Дорош

Ю. В. Дряниця