Постанова

від 24.05.2023 по справі 904/3126/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2023 Справа № 904/3126/22

м.Дніпро

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддяВечірко І.О. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р. у справі №904/3126/22

за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал", м. Дніпро

про визнання недійсними рішень загальних зборів

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішень суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" про: визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ "33 Квартал", яке оформлено протоколом від 07.10.2017р. №7 (питання №2), в частині затвердження розміру внеску на утримання будинку і прибудинкової території для ОСББ "33 Квартал" у розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м.; визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ "33 Квартал", яке оформлено протоколом від 18.11.2017р. №11 (питання №4), в частині визначення внеску з 01.12.2018р. на управління будинком в розмірі 5,30 грн./кв.м.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. (повний текст складено 10.02.2023р., суддя Ліпинський О.В., м. Дніпро) у справі №904/3126/22 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал", яке оформлено протоколом від 07.10.2017р. №7 (питання №2), в частині затвердження розміру внеску на утримання будинку і прибудинкової території для ОСББ "33 Квартал" у розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м. Визнано недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал", яке оформлено протоколом від 18.11.2018р. №11 (питання №4), в частині визначення внеску з 01.12.2018р. на управління будинком в розмірі 5,30 грн./кв.м. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 962,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що:

- враховуючи норми ст.10 Закону про ОСББ та положення Статуту відповідача під час проведення загальних зборів ОСББ 07.10.2017р. та 18.11.2018р., рішення з питань визначення та затвердження розмірів внесків на утримання будинку мали прийматися двома третинами голосів від загальної кількості усіх співвласників будинку, що з урахуванням встановленого статутом порядку визначення кількості голосів, та загальної площі квартир і нежитлових приміщень в будинку (4 805,5 кв.м.) становить не менш 3 203,6 кв.м. або 66,66 % голосів;

- загальна площа квартир та нежитлових приміщень, власники яких проголосували за прийняття рішення про затвердження розміру внеску на утримання будинку під час проведення загальних зборів від 01.10.2017р., склала 1 573,6 кв.м. (32,74 %). Розмір загальної площі квартир та нежитлових приміщень власників, які голосували за аналогічне питання на зборах від 18.11.2018р., склав 3 036,9 кв.м. (63,20 %). Таким чином, за прийняття оскаржуваних рішень проголосувало менше двох третин від загальної кількості голосів всіх співвласників будинку, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст. 10 Закону про ОСББ та положення п.8 розділу ІІІ Статуту відповідача такі рішення вважаються не прийнятими, що є безумовною підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку;

- відповідач жодних доказів в підтвердження повідомлення позивача про скликання оскаржуваних загальних зборів до матеріалів справи не надав, у зв`язку з чим обставина нездійснення повідомлення позивача про скликання таких зборів визнається судом встановленою;

- недотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час скликання та проведення оскаржуваних зборів, зокрема, недотримання порядку повідомлення позивача про скликання зборів, а також відсутність необхідної кількості голосів для прийняття оскаржуваних рішень, в сукупності свідчать про існування безумовних підстав для визнання їх недійсними в судовому порядку;

- заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та необхідності застосування наслідків його спливу у вигляді відмови в задоволенні заявлених вимог суд визнав безпідставними, оскільки з урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності для звернення з позовними вимогами до суду наразі не сплили, що виключає підстави для застосування наслідків, передбачених ч.4 ст.267 ЦК України;

- суд не надає оцінку решті доводів сторін, які наведені в їх заявах по суті спору, оскільки з огляду на встановлення судом безумовних підстав для визнання оскаржуваних рішень недійсними, зазначені доводи, які по суті не спростовують встановлених судом обставин, очевидно не стосуються предмета доказування по справі.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р. (повне рішення складено 20.02.2023р., суддя Ліпинський О.В., м. Дніпро) у справі №904/3126/22 заяву ОСОБА_1 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Додаткове рішення мотивовано тим, що позивачем доведено розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу. Суд дійшов висновку про безпідставність заперечень відповідача, оскільки витрачений адвокатом час на підготовку та подачу заяв по суті спору (в цілому 8,5 годин), та час, витрачений адвокатом на представництво інтересів позивача в трьох судових засіданнях, а також вартість відповідних послуг адвоката (12 000,00 грн.) на переконання суду цілком відповідають критеріям, закріпленим ч.4 ст.126 ГПК України.

2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р., ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставину, що має значення для справи в наслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, що наявні в матеріалах справи встановлення розміру загальної площі квартир та нежитлових приміщень власників;

- в матеріалах справи відсутній технічний паспорт на багатоквартирний будинок, тобто відсутній документ (допустимий доказ), за яким можливо достовірно встановити розмір загальної площі квартир та нежитлових приміщень власників багатоквартирного будинку;

- позивачка мала довести доказами, що її не було завчасно повідомлено про проведення загальних зборів;

- термін зберігання документів, що підтверджують завчасне повідомлення позивачки про проведення загальних зборів ОСББ та вчасне направлення протоколів загальних зборів ОСББ позивачці вже минув. ОСББ не має можливості надати суду копії цих доказів. Разом з тим, у ОСББ зберігся листок, в якому працівник позивачки розписувався в отриманні квитанцій та фіскальний чек про направлення позивачці претензії, а також конверт, який повернувся відповідачу, оскільки позивачка не отримує кореспонденцію. Такі докази були додані до відзиву на позов;

- позивачка не навела в чому полягає порушення її прав спірними рішеннями в частині встановлення внесків на утримання будинку. Позивачка хоч і посилається на певні порушення, що були допущені під час скликання та проведення зборів ОСББ, однак при цьому вона не обґрунтувала, яким чином визнання недійсними рішень зборів ОСББ призведе до відновлення її прав;

- задоволення позовних вимог не призведе до відновлення прав позивачки, навпаки відсутність фінансування ОСББ призведе до того, що право позивачки, як і інших співвласників будинку, на утримання будинку буде порушено;

- обслуговування ОСББ потребує коштів і стає незрозуміло як при задоволенні позовних вимог ОСББ має існувати, оскільки це фактично призведе до відсутності джерел фінансування;

- при визначенні розміру суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не звернув увагу на фінансовий стан відповідача. Відповідно до Статуту ОСББ та законодавства України ОСББ є неприбутковою організацією, метою якої є забезпечення захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами;

- відповідач звертав увагу суду, що позовна заява приблизно на 80 % складається з відзиву на позовну заяву в справі №201/200/22;

- в описі зазначено, що на підготовку та подачу до суду відповіді на відзив адвокатом було витрачено 2,5 години, а вартість таких робіт становить 2 500,00 грн., в той же час відповідь містить менше 3 сторінок тексту із запереченнями позивачки, що фактично містить пояснення самої позивачки без зазначення норм законів;

- в описі вказано, що адвокатом виконано представництво інтересів позивачки в судовому засіданні 27.10.2022р. і вартість таких робіт становить 1 500,00 грн., в той же час опис не містить інформації про витрачений час адвоката на такий вид роботи;

- представник представляв інтереси позивачки в судових засіданнях 22.12.2022р. та 02.02.2023р. та вказано, що витрати на правничу допомогу за цей об`єм роботи складає 3 000,00 грн. (1 500,00 грн. за представництво інтересів в одному судовому засіданні). Разом з тим, ці судові засідання проходили в режимі відеоконференції, а тому представник витратив менше часу для участі в судовому засіданні, яке проходило в суді. В той же час за представництво інтересів позивачки в судовому засіданні в приміщенні суду вартість правничої допомоги також становить 1 500,00 грн.;

- до матеріалів справи додано дублікати квитанції, як докази понесення позивачкою витрат на професійну правничу (правову) допомогу. Відповідач вважає, що такі документи не можуть бути доказами, оскільки вони подані як копії. До того ж позивач не вказує, що даний документ є електронним доказом;

- витрати позивачки на професійну правничу допомогу були зазначені як вже понесені, тобто суд має розглянути питання про дійсність оплати таких витрат. Суд не має перевіряти факт оплати, якщо буде вказано, що такі витрати мають бути сплачені в майбутньому;

- з урахуванням викладеного в даній справі витрати на адвоката в розмірі 12 000,00 грн. є такими, що не підтверджені належними доказами.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р. без змін. Посилається на те, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують загальну площу власників житлових та нежитлових приміщень в будинку відповідача. Протокол №7, листи голосування №1, Протокол №11 та листи голосування №2 оформлювались та погоджувались головою правління відповідача Шевцовою С.П., тобто дана посадова особа відповідача своїм підписом неодноразово підтверджувала відповідний факт та саме на підставі відповідних відомостей (керуючись загальною площею в розмірі 4 805,5 кв.м.) відповідач вважав оскаржувані рішення прийнятими. У випадку заперечення відповідачем факту загальної площі житлових та нежитлових приміщень в будинку відповідача в розмірі 4 805,5 кв.м., відповідач на виконання вимог ч.1 ст.74 ГПК України зобов`язаний був надати суду будь-які інші докази, які б підтверджували дані обставини (в тому числі й технічний паспорт на відповідний будинок). Однак, відповідач не вчинив такі дії ні на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, ні на етапі апеляційного оскарження. Навіть, якщо брати до уваги загальну площу приміщень в будинку відповідача в розмірі 4 784,2 кв.м., яка вказана в протоколі установчих зборів), то відповідно до вимог ч.14 ст.10 Закону про ОСББ та положень п.8 розділу 3 Статуту відповідача все одно не можна вважати прийнятими рішення співвласників відповідача стосовно затвердження внесків в розмірі 3,50 грн. та 5,30 грн., оскільки: за затвердження внеску в розмірі 3,50 грн. проголосували співвласники відповідача, які в сукупності володіли 1 573,60 кв.м. з 4 784,20 кв.м. загальної площі квартир та нежитлових приміщень відповідного будинку, що складало всього 32,89 %, тобто навіть менше половини (50 %) замість 66,66 %; внесок в розмірі 5,30 грн. був начебто затверджений співвласниками відповідача, які в сукупності володіли 3 036,90 кв.м. з 4 805,50 кв.м. загальної площі квартир та нежитлових приміщень відповідного будинку, що складало всього 63,48 % замість як мінімум 66,66 %. Позивач вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах зазначив, що "…за прийняття оскаржуваних рішень проголосувало менше двох третин від загальної кількості голосів всіх співвласників будинку, у зв`язку з чим, враховуючи вимоги ст.10 Закону про ОСББ та положення п.8 розділу ІІІ Статуту відповідача, такі рішення вважаються не прийнятими, що є безумовною підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку". Незалежно від наявності та/або відсутності окремої ухвали суду про зобов`язання надати певні докази відповідач, який заперечував факт неповідомлення позивача про проведення загальних зборів співвласників, на підставі ст.ст.13 та 74 ГПК України був зобов`язаний надати докази вчинення таких дій, чого не було ним зроблено ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні при поданні апеляційної скарги. Відповідач не вказав в апеляційній скарзі, який саме доказ повинна була надати позивач для того аби підтвердити факт її неповідомлення про проведення загальних зборів учасників відповідача і яким чином вона могла вчинити це, якщо відповідач не повідомляв її про проведення відповідних загальних зборів. Верховний Суд в постанові від 27.03.2018р. у справі №904/6983/17 звернув увагу, що у випадку заперечення учасником факту повідомлення його з боку товариства про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється. Позивач вважає, що саме відповідач повинен був довести факт повідомлення позивача про проведення загальних зборів і суд обґрунтовано визнав факт невчинення ним цих дій та задовольнив позов у повному обсязі. Якщо і припустити, що позивач чи її уповноважена особа, дійсно отримували претензії, рахунки, квитанції від відповідача, то яким чином ці обставини свідчать про виконання останнім ч.4 ст.6 та ч. 3 ст.10 Закону про ОСББ (повідомлення про проведення загальних зборів саме за 14 днів під розписку або шляхом надіслання відповідного повідомлення із зазначенням в ньому всіх необхідних відомостей). З долучених відповідачем поштових документів взагалі незрозуміло які конкретно документи направлялись і жодних підписів позивача про їх отримання ці документи не містять. В постанові Верховного Суду від 03.12.2019р. у справі №904/10956/16 зазначено, що "Недотримання порядку скликання загальних зборів учасників товариства в частині повідомлення позивача про проведення зборів, прийняття ними рішень за відсутності позивача, не повідомленого про їх проведення, є порушенням вимог закону та статуту товариства. Установивши факт неповідомлення позивача про час, місце і порядок денний зборів, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними прийнятих на зборах рішень, адже право позивача на управління товариства шляхом участі у загальних зборах його учасників є порушеним". Звертаючись до суду позивач вказував, що відповідач на підставі оскаржуваних рішень вже звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з метою стягнення заборгованості з позивача і факт вчинення цих дій (на підставі рішень загальних зборів, які були прийняті з порушенням порядку встановленого діючим законодавством України) може призвести до протиправного позбавлення позивача належної їй власності (грошових коштів). Крім того, проведення відповідачем загальних зборів без повідомлення позивача свідчить про порушення її права на участь в управлінні відповідним ОСББ. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі №904/2796/17 вказано, що недотримання порядку повідомлення співвласників про скликання загальних зборів, встановленого ст.6 Закону про ОСББ, є порушенням їх прав на управління об`єднанням, а тому висновки скаржника про те, що права позивача не порушуються та у зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення позовних вимог є помилковими. Факт звернення позивача до суду з відповідним позовом направлений виключно на недопущення безпідставного стягнення саме з неї грошових коштів на підставі оскаржуваних рішень та не направлений на захист прав інших співвласників відповідача. Дані обставини жодним чином не позбавляють можливості керівництво відповідача затвердити відповідні тарифи у відповідності до вимог діючого законодавства України та отримати для цього необхідну кількість голосів співвласників. Якби відповідач з самого початку діяв виключно в межах діючого законодавства України, то це б не створювало загрози зникнення джерел фінансування відповідача. Щодо законності додаткового рішення позивач зазначив, що заперечення відповідача не свідчать про необхідність скасування додаткового рішення. Так, відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував його фінансовий стан. Крім того, чинне законодавство не ставить в залежність компенсацію витрат на правову допомогу відносно фінансового стану сторін та/або наявності в них статусу неприбуткової організації. Якби відповідач з самого початку не порушував вимоги чинного законодавства (провів загальні збори у відповідності до умов Закону про ОСББ) та не намагався стягнути з позивача заборгованість на підставі оскаржуваних незаконних рішень, то позивач не був би змушений звернутись до суду та адвоката. Той факт, що доводи в позовній заяві у справі частково співпадають із запереченнями, які вказані у відзиві у справі №201/200/22 взагалі не має будь-якого значення, оскільки ці документи мають різну правову природу і для їх складення та подачі представник позивача витрачав час, як наслідок, відповідач повинен їх компенсувати у повному обсязі. Відповідач не вказав в апеляційній скарзі жодної норми чинного законодавства, яка б встановлювала залежність вартості адвокатських послуг від кількості сторінок в складеному документі, а тому заперечення стосовно вартості відповіді на відзив в розмірі 2 500,00 грн. не повинні братись до уваги. Тривалість судового засідання 27.10.2022р. не має будь-якого значення, оскільки між позивачем та адвокатом було погоджено вартість представництва інтересів в судовому засіданні в розмірі 1 500,00 грн., незалежно від тривалості участі адвоката у відповідній процесуальній дії. Адвокат витратив час та паливо, щоб дістатись до суду у відповідну дату. Якби відповідач з`явився до суду 27.10.2022р. або підготував на цю дату заяву про розгляд справи без його участі, то суд не оголошував би перерву і в такому випадку представник позивача приймав участь в меншій кількості судових засідань та не виставляв би відповідні витрати на компенсацію відповідачу. Обставина участі представника позивача в судових засіданнях в режимі відеоконференції та отримання за це гонорару в розмірі 1 500,00 грн. є суто договірними відносинами між позивачем та адвокатом, в які відповідач не має повноважень втручатися. На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу надано належним чином посвідчені копії квитанцій по оплату відповідних витрат. Якщо відповідач не погоджувався з поданими позивачем доказами оплати витрат на правову допомогу, то він мав можливість заявити клопотання про витребування оригіналів відповідних доказів, але не вчинив цих дій. Навіть, якщо б в матеріалах справи і були відсутні докази здійснення оплати позивачем витрат на правову допомогу, то це зовсім не свідчить про необґрунтованість та незаконність додаткового рішення, оскільки в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 вказано, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таким чином, позивач вважає, що суд обґрунтовано та на законних підставах ухвалив додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2023р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 24.05.2023р.

В судовому засіданні 24.05.2023р. заслухано пояснення представника позивача щодо апеляційної скарги, встановлено обставини справи та досліджено матеріали справи.

Відповідач свого представника для участі у судовому засіданні не направив.

Під час судових дебатів представник позивача просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розгляд заяв та клопотань учасників провадження у справі

10.04.2023р. на адресу апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи в якості доказів копії протоколу №18 загальних зборів ОСББ "33 Квартал" від 05.03.2023р. з додатком №2.

Вказане клопотання мотивовано тим, що 05.03.2023р. було проведено загальні збори співвласників ОСББ "33 Квартал", на якому було встановлено щомісячний розмір внеску на обслуговування багатоквартирного будинку з лютого 2018р. по листопад 2018р. в розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м., з грудня 2018р. в розмірі 5,30 грн. за 1 кв.м.

Розглядаючи клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів, апеляційний господарський суд дійшов висновку про його відхилення з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову; до відзиву додаються, в тому числі, докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Частиною 3 ст.80 ГПК України врегульовано, що відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз ст.ст.80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним відзивом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі судом апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку відповідача). При цьому, приписи ч.3 ст.269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Таким чином, при поданні учасником справи, зокрема, відповідачем доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи (у даному випадку відповідач) повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

В обґрунтування подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів відповідач зазначив, що на час вирішення справи в суді першої інстанції вказаного протоколу як доказу не існувало, через що відповідач не мав об`єктивної можливості долучити такий доказ до справи, а тому це є поважною причиною пропуску строків подання такого доказу до суду. Разом з тим, такий доказ має істотне значення для вирішення спору та для встановлення фактичних обставин справи, що допоможе в повній мірі з`ясувати чи правомірно та обґрунтовано було винесено рішення суду першої інстанції.

Апеляційним господарським судом встановлено, що докази, які відповідач просить долучити до матеріалів справи, на час розгляду справи в суді першої інстанції не існували, а наведені відповідачем обґрунтування не відповідають таким критеріям як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", у розумінні ч.3 ст.269 ГПК України.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у прийнятті додаткових доказів до розгляду.

24.05.2023р. в судовому засіданні в нарадчій кімнаті колегією суддів ухвалено дану постанову в порядку ст.240 ГПК України з оформленням вступної та резолютивної частини.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

Позивач є власником нежитлового приміщення №50, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд. 33, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.06.2007р. серії САВ №476473.

Державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" проведено 06.03.2017р. на підставі протоколу установчих зборів в будинку №33 по пр. Д. Яворницького №1 від 02.10.2016р., згідно з яким загальна кількість співвласників багатоквартирного будинку становить 84 особи, а загальна площа квартир та нежитлових приміщень будинку складає 4 784,2 кв.м.

07.10.2017р. відбулися загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал", результати яких оформлено протоколом №7.

Із другого питання порядку денного цих зборів, за яке проголосувало 32 співвласники будинку, було прийнято рішення про затвердження тарифу/внеску на утримання будинку та прибудинкові території ОСББ "33 Квартал" в розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м площі.

Із відомостей голосування щодо визначення внесків на управління будинком у розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м. вбачається, що загальна площа квартир та нежитлових приміщень, власники яких проголосували за прийняття такого рішення склала 1 573,6 кв.м.

18.11.2018р. проведено загальні збори Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал", результати яких оформлено протоколом №11.

З четвертого питання порядку денного зазначених загальних зборів, за яке проголосувало 55 співвласників будинку, прийнято рішення про визначення внеску з 01.12.2018р. на управління будинком в розмірі 5,30 грн. за 1 кв.м. площі.

Надані суду результати голосування щодо визначення внеску на управління будинком в розмірі 5,30 грн. за 1 кв.м. свідчать, що загальна площа квартир та нежитлових приміщень, власники яких проголосували за прийняття такого рішення, склала 3 036,9 кв.м.

Позовні вимоги мотивовані недотриманням під час скликання та проведення оскаржуваних загальних зборів ОСББ вимог чинного законодавства в частині, яка стосується здійснення повідомлення позивача про скликання зборів, наявності достатньої кількості голосів для прийняття рішення з питань визначення розміру внесків і платежів співвласників, належного оформлення результатів проведення зборів тощо.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши зміст та підстави позовних вимог, оголосивши стислий зміст заперечень відповідача, дослідивши подані докази, місцевий господарський суд 02.02.2023р. ухвалив оскаржуване судове рішення.

До закінчення судових дебатів позивач заявив про намір подати докази в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, в зв`язку з чим, ухвалою від 03.02.2023р. місцевий господарський суд в порядку ст.221 ГПК України призначив на 16.02.2023р. засідання для вирішення питання про судові витрати.

06.02.2023р. позивач подав до місцевого господарського суду заяву про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) в розмірі 12 000,00 грн., до якої долучив докази на підтвердження зазначеного розміру витрат.

Відповідач проти стягнення витрат в заявленому розмірі заперечував, посилаючись на відсутність доказів в підтвердження факту їх понесення, а також на невідповідність розміру таких витрат критерію співмірності.

Розглянувши матеріали справи в судовому засіданні 16.02.2023р., дослідивши подані у справі докази, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване додаткове рішення.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які учасники провадження у справі посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ "33 Квартал", оформлених протоколами №7 від 07.10.2017р. (питання №2) в частині затвердження розміру внеску на утримання будинку і прибудинкової території для ОСББ в розмірі 3,50 грн. за 1 кв.м. та №11 від 18.11.2018р. (питання №4) в частині визначення внеску з 01.12.2018р. на управління будинком в розмірі 5,30 грн. за 1 кв.м.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р. у справі №904/3126/22.

Щодо порушення права позивача

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що позивачка не навела в чому полягає порушення її прав спірними рішеннями в частині встановлення внесків на утримання будинку. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що позивачка хоч і посилається на певні порушення, що були допущені під час скликання та проведення зборів ОСББ, однак при цьому вона не обґрунтувала, яким чином визнання недійсними рішень зборів ОСББ призведе до відновлення її прав.

Апеляційний господарський суд відхиляє цей довід скаржника, зважаючи на наступне.

Підставою позову, зокрема, визначено недотримання відповідачем встановленого законом порядку повідомлення позивача як співвласника багатоквартирного будинку про скликання загальних зборів, а відтак і порушення права позивача на участь в таких зборах та прийняття відповідних рішень з питань порядку денного, зокрема, питання щодо визначення розміру внеску на утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" (надалі Закон про ОСББ) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно з п.п.5, 8 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласник багатоквартирного будинку (далі співвласник) власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управління багатоквартирним будинком вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням та розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частинами 1 та 2 ст.4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно із положеннями ст.4 Закону про ОСББ об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об`єднання. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який кореспондує ст.14 Закону про ОСББ співвласник має право, зокрема, брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.

Частиною 1 ст.10 Закону про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Права співвласника багатоквартирного будинку по своїй суті відповідають змісту корпоративних прав в розумінні ст.167 ГК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020р. у справі №473/2005/19 зазначила, що вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна. Спір між співвласником нерухомого майна членом ОСББ та самим ОСББ, створення якого оскаржується, є подібним до корпоративного спору.

Матеріали справи свідчать, що позивач є власником нежитлового приміщення №50, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена обставина не заперечувалася відповідачем.

У зв`язку з цим, рішення загальних зборів ОСББ, якими, зокрема, визначено розмір внесків на утримання будинку є такими, що стосуються прав позивача як співвласника багатоквартирного будинку на управління ОСББ.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи позивача про недотримання порядку повідомлення позивача про скликання оспорюваних загальних зборів знайшли своє підтвердження, з огляду на наступне.

Статтею 10 Закону про ОСББ встановлено, що правління є виконавчим органом об`єднання і підзвітне загальним зборам. Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами.

Порядок скликання та проведення установчих зборів об`єднання, визначається ст.6 Закону про ОСББ, яка передбачає, що повідомлення про проведення установчих зборів направляється ініціативною групою не менше ніж за 14 днів до дати проведення установчих зборів. Повідомлення направляється в письмовій формі і вручається кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом). У повідомленні про проведення установчих зборів зазначається, з чиєї ініціативи скликаються збори, місце і час проведення, проект порядку денного.

З огляду на наведене, положеннями Закону про ОСББ імперативно закріплено норму, згідно якої повідомлення про скликання загальних зборів співвласників об`єднання має відбуватися з дотриманням вимог ч.4 ст.6 цього Закону.

Повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників має бути вручено не пізніше ні за 10 днів до дати проведення зборів у письмовій формі кожному співвласникові під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також має бути розміщено у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду багатоквартирного будинку (ч.4 ст.10 Закону України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку").

Нормою ст.6 Закону про ОСББ визначено лише способи повідомлення співвласників про проведення установчих зборів, а нормами ст.10 Закону України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку" встановлено саме порядок здійснення такого повідомлення (шляхом надсилання на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику у багатоквартирному будинку (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.06.2021р. у справі №910/9672/20, від 02.12.2020р. у справі №916/86/20).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач жодних доказів в підтвердження повідомлення позивача про скликання оскаржуваних загальних зборів до матеріалів справи не надав. Доказів повідомлення співвласників будинку про проведення загальних зборів та їх порядок денний шляхом розміщення оголошення в місцях загального користування будинку, на дошках оголошення, відповідачем також не надано. Позивач про проведення загальних зборів 01.10.2017р. та 18.11.2018р. під розписку або шляхом поштового відправлення не повідомлявся.

В свою чергу, в апеляційній скарзі ОСББ посилається на те, що: термін зберігання документів, що підтверджують завчасне повідомлення позивачки про проведення загальних зборів ОСББ та вчасне направлення протоколів загальних зборів ОСББ позивачці вже минув; ОСББ не має можливості надати суду копії цих доказів; разом з тим, у ОСББ зберігся листок, в якому працівник позивачки розписувався в отриманні квитанцій та фіскальний чек про направлення позивачці претензії, а також конверт, який повернувся відповідачу, оскільки позивачка не отримує кореспонденцію. Такі докази були додані до відзиву на позов; позивачка мала довести доказами, що її не було завчасно повідомлено про проведення загальних зборів.

Апеляційний господарський суд відхиляє вказані доводи ОСББ з огляду на наступне.

Верховний Суд у постановах від 11.12.2019р. у справі №916/2584/18, від 06.02.2020р. у справі №906/307/19 зазначив, що обраний особою, яка скликає загальні збори учасників, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення. У випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як на особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Хоча такі висновки були зроблені у справах, які стосувалися оскарження рішень загальних зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, однак сформовані Верховним Судом положення не є такими, що застосовуються лише щодо певних господарських товариств, натомість є загальними принципами, які дозволяють учаснику відповідного товариства (в розумінні ч.2 ст.83 ЦК) належним чином реалізувати свої корпоративні права.

Таким чином, саме відповідач повинен довести факт повідомлення позивача про проведення загальних зборів.

Посилання ОСББ на наявність у нього листка, в якому працівник позивача розписувався в отриманні квитанцій та фіскальний чек про направлення позивачу претензії не свідчить про належне повідомлення позивача про проведення зборів, оскільки відповідачем не надано до суду докази, які би беззаперечно свідчили про направлення позивачу повідомлення про проведення загальних зборів, як не надано копії повідомлення про вручення поштового відправлення, яке б свідчило про отримання/відмову від отримання такого листа.

Доводи апеляційної скарги про те, що термін зберігання документів, що підтверджують завчасне повідомлення позивачки про проведення загальних зборів ОСББ та вчасне направлення протоколів загальних зборів ОСББ позивачці вже минув відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, на який посилається ОСББ в апеляційній скарзі, не встановлює трирічний строк зберігання доказів повідомлення співвласників ОСББ про проведення загальних зборів. Крім того, вказаним Переліком визначені строки зберігання первинних документів і додатків до них, які фіксують виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно встановив факт неналежного повідомлення відповідачем позивача як співвласника багатоквартирного будинку про час, місце та порядок денний загальних зборів ОСББ.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019р. у справі №923/876/16 міститься висновок про те, що належне повідомлення про проведення загальних зборів є умовою реалізації права особи брати участь у таких зборах та голосувати із питань, внесених до порядку денного. Доводи про порушення прав у зв`язку із неповідомленням про проведення загальних зборів може заявляти особа, яка вважає, що її права порушені.

Хоча наведені висновки були викладені щодо діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, а не об`єднань співвласників багатоквартирного будинку, апеляційний господарський суд вважає, що вони можуть бути враховані під час цієї справи як такі, що визначають загальні принципи участі особи в управлінні юридичною особою товариством у розумінні ч.2 ст.83 ЦК України.

При цьому, апеляційний господарський суд враховує, що з урахуванням конкретних обставин справи неповідомлення співвласника може бути не безумовною, але достатньою підставою для скасування рішень загальних зборів.

У даній справі, як суд першої інстанції, так і апеляційний господарський суд дійшли висновку про визнання недійсними рішень загальних зборів ОСББ не лише з підстави неповідомлення співвласника про проведення таких зборів, але й з інших підстав.

Слід звернути увагу, що неповідомлення члена ОСББ про проведення загальних зборів в установленому статутом порядку порушує права позивача, встановлені законом та статутом ОСББ, щодо обізнаності про загальні збори, їх проведення, питання порядку денного, участі у голосуванні на зборах. Вплив співвласника на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням. У разі своєчасного повідомлення позивач мав би можливість реалізувати своє право на участь у зборах, в обговоренні питань порядку денного, на винесення пропозицій до питань порядку денного чи щодо проектів рішень за наслідками обговорення питань тощо.

Апеляційний господарський враховує, що рішення загальних зборів ОСББ стосуються прав позивача як співвласника багатоквартирного будинку на управління ОСББ.

Щодо кількості голосів співвласників для прийняття рішення загальних зборів ОСББ.

Саме співвласники мають право, зокрема, брати участь в управлінні об`єднанням, обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання; знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки; одержувати інформацію про діяльність об`єднання (ст.14 Закону про ОСББ).

Співвласниками багатоквартирного будинку в розумінні ст.1 Закону про ОСББ є власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Тому, приймати участь в управлінні ОСББ, зокрема, брати участь в загальних зборах та голосуванні можуть виключно особи, які є власниками квартир або нежитлових приміщень ОСББ (або уповноважені ними особи), та відомості про яких наявні в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 12, 13 ст. 10 Закону про ОСББ, кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Статутом об`єднання може бути встановлено інший порядок визначення кількості голосів, що належать кожному співвласнику на загальних зборах.

Як убачається з матеріалів справи, п.7 розділу ІІІ Статуту відповідача, в редакції, яка була чинна на час прийняття оскаржуваних рішень, не передбачає іншого порядку визначення кількості голосів на загальних зборах, ніж встановлено ст. 10 Закону про ОСББ.

За змістом ч. 14 ст. 10 Закону про ОСББ, рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Пунктом 3 розділу ІІІ Статуту відповідача до виключної компетенції загальних зборів віднесено вирішення питання, в тому числі щодо визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Згідно із п.8 розділу ІІІ Статуту відповідача рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми закону та положення Статуту відповідача, під час проведення загальних зборів ОСББ "33 Квартал" від 07.10.2017р. та 18.11.2018р., рішення з питань визначення та затвердження розмірів внесків на утримання будинку, мали прийматися двома третинами голосів від загальної кількості усіх співвласників будинку, що з урахуванням встановленого статутом порядку визначення кількості голосів, та загальної площі квартир і нежитлових приміщень в будинку (4 805,5 кв.м.) становить не менш 3 203,6 кв.м. (4 805,5/3х2 = 3 203,6), або 66,66 % голосів.

Разом з тим матеріали справи свідчать, що загальна площа квартир та нежитлових приміщень, власники яких проголосували за прийняття рішення про затвердження розміру внеску на утримання будинку під час проведення загальних зборів від 01.10.2017р., склала 1 573,6 кв.м. (32,74 %), а загальна площа квартир та нежитлових приміщень, власники яких голосували за аналогічне питання на зборах від 18.11.2018р., склала 3 036,9 кв.м. (63,20 %).

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що за прийняття оскаржуваних рішень проголосувало менше двох третин від загальної кількості голосів всіх співвласників будинку, у зв`язку із чим, враховуючи вимоги ст. 10 Закону про ОСББ та положення п.8 розділу ІІІ Статуту відповідача, такі рішення вважаються не прийнятими, що є безумовною підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку.

Щодо перегляду додаткового рішення у даній справі

Як вбачається із матеріалів даної справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з цим висновком з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Водночас, згідно із ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних з відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді; ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову; стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація зазначеного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Частиною 3 ст.123 ГПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.129 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до приписів ст. 124 ГПК України з першою заявою по суті спору позивачем було подано попередній розрахунок розміру судових витрат, зокрема, розміру витрат на професійну правничу допомогу з розрахунку 15 000,00 грн.

06.02.2023р. року, тобто в межах строків, встановлених ч. 8 ст. 129 ГПК України, позивач подав суду першої інстанції заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн., а також докази в підтвердження розміру таких витрат, які він сплатив у зв`язку з розглядом даної справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

В підтвердження розміру витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом даної справи, суду надано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 20.10.2021р. №62, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Киселиці Івана Юрійовича"; копію додаткової угоди №2 від 01.09.2022р. до договору про надання правової допомоги; копію акту приймання-передачі наданих послуг №1/Д2 до договору про надання правової допомоги від 20.10.2021р. №62; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.02.2019р. серія ДП № 4165; копію ордера на надання правничої (правової) допомоги серія АЕ №1152306 від 20.09.2022р.; копію детального опису робіт від 27.10.2022р.; копію дублікату квитанції №0.0.2722748285.1 від 27.10.2022р. на сплату адвокатських послуг в сумі 8 000,00 грн.; копію дублікату квитанції №0.0.2722743568.1 від 27.10.2022р. на сплату адвокатських послуг в сумі 1 000,00 грн.; копію акту приймання-передачі наданих послуг №2/Д2 до договору про надання правової допомоги від 20.10.2021р. №62; копію детального опису робіт від 02.02.2023р.; копію дублікату квитанції №0.0.2845709110.1 від 05.02.2023р. на сплату адвокатських послуг в сумі 3 000,00 грн.

За змістом ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

За змістом положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Проте, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).

Разом з тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5, 7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5, 7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, від 24.10.2019р. у справі №905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі №904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002р. у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний господарський суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022р. у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п.77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі №910/12876/19)

З огляду на викладене, суд першої інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог ст.74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені ч.5 ст.129 ГПК України).

Разом з тим, відповідач надав суду письмові пояснення на заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначив, що витрачений адвокатом час на підготовку та подачу заяв по суті спору (позову, відповіді на відзив), а також час, витрачений адвокатом на представництво інтересів позивача в судових засіданнях, є завищеним. Крім того, відповідач вважає недоведеним факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката, оскільки представлені у справу дублікати квитанцій, не можуть бути доказами, так як подані в копіях, знятих з дублікатів.

Апеляційний господарський суд відмічає, що відповідно до положень ст.ст.1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені в письмових поясненнях на заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх безпідставності, оскільки витрачений адвокатом час на підготовку та подачу заяв по суті спору (в цілому 8,5 годин), та час, витрачений адвокатом на представництво інтересів позивача в трьох судових засіданнях, а також вартість відповідних послуг адвоката (12 000,00 грн.) цілком відповідають критеріям, закріпленим ч.4 ст.126 ГПК України.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 13.12.2018р. у справі №816/2096/17, від 16.05.2019р. у справі №823/2638/18, від 09.07.2019р. у справі №923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Згідно із правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (аналогічний висновок міститься в п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц, у п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі №910/12876/19).

Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 20.11.2020р. у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України.

Заперечення відповідача з посиланням на неналежність поданих позивачем доказів сплати витрат на правничу допомогу, місцевий господарський суд правомірно до уваги не прийняв, оскільки відповідно до правових висновків Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, яка є актуальною позицією щодо застосування приписів п.1 ч.2 ст.126 ГПК України, згідно з якими витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. В зв`язку з цим, суд першої інстанції правомірно зазначив, що обставини фактичної сплати стороною відповідних витрат не мають для суду вирішального значення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.05.2022р. у справі №910/4268/21, суд врахував, що представнику необхідний час для того, щоб дістатись до господарського суду, залу судових засідань та вчинити інші дії організаційного характеру. Крім того, Верховний Суд наголосив, що згідно з усталеною судовою практикою, доказів витрат саме такого часу суду надавати не потрібно (як й інших витрат часу при погодинній оплаті). Так, ч.3 ст.126 ГПК України не передбачає надання інших доказів, крім детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та витраченого ним часу (при погодинній оплаті) на підтвердження того, що такі роботи були виконані (послуги надані).

Апеляційний господарський суд, беручи до уваги наведені вище положення законодавства та зазначену судову практику, обставини, викладені позивачем в клопотанні про розподіл судових витрат і запереченнях відповідача щодо такого клопотання, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження таких витрат, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також не спростування відповідачем та ненадання належних та допустимих доказів на підтвердження завищення та невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, що полягають у представництві позивача в суді першої інстанції в заявленому розмірі.

Аргументи відповідача по суті зводяться до необхідності повної відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, що однак не свідчить про неправильно здійснений місцевим господарським судом розподіл цих витрат.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки в кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законних рішень, і їм була надана належна оцінка, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України"). В зв`язку з чим, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про порушення відповідачем прав позивача на участь в управлінні ОСББ та задоволення позовних вимог, а також розподілу судових витрат у справі під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З мотивів, наведених у п. 3.3. даної постанови, апеляційний господарський суд погоджується із обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження під час апеляційного провадження, не спростовують висновків місцевого господарського суду та не доводять порушення судом норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам закону відповідають.

Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятих ним судових рішень.

З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених у п. 3.3 даної постанови, дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.

3.5. Розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що станом на дату подачі даного відзиву орієнтовний (попередній) розрахунок судових витрат позивача складає 10 000,00 грн., які позивач буде змушений нести у зв`язку з необхідністю отримання правової допомоги у даній справі на стадії апеляційного розгляду. Докази вчинення відповідних дій будуть надані апеляційному суду в строки, які передбачені ч.8 ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "33 Квартал" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2023р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023р. у справі №904/3126/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.05.2023р.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков