Рішення

від 18.04.2023 по справі 911/2060/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/2060/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочка Т.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов протоієрея ОСОБА_1 настоятеля Релігійної громади парафії на честь Преображення Господнього с. Іванків Бориспільського району Київської області Бориспільської єпархії Української Православної Церкви (08301, вул. Гоголя, 14, м. Бориспіль, Бориспільського району Київської області, паспорт серiя НОМЕР_1 , виданий Бориспільським МВ ГУ МВС України в Київськiй області 03.11.2009)

до Релігійної організації Релігійна громада Парафія Преображення Господнього Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Іванків Бориспільського району Київської області (08335, Київська обл., Бориспільський р-н, село Іванків, вул.Соборна, будинок 1-А, код ЄДРПОУ 36953729)

про визнання недійсними рішення загальних зборів та статуту,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2 ;

відповідача: Селецька Олена Віталіївна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, де заявив вимогу визнати недійсними рішення загальних зборів зборів Релігійної громади Української православної церкви парафії Преображення Господнього Бориспільської єпархії с. Іванків Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 36953729), оформленого протоколом №1 від 05.06.2022, підписаного головою Загальних зборів - ОСОБА_3 , секретарем Загальних зборів - ОСОБА_4 , справжність підписів яких посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мороз О.А. 25.08.2022, зареєстровано в реєстрі за № № 592, 593;

Також позивач просив суд визнати недійсним Статут Релігійної організації «Релігійна громада Парафія Преображення Господнього Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Іванків Бориспільського району Київської області» (код ЄДРПОУ 36953729) у новій редакції, затверджений протоколом Загальних зборів №1 від 05.06.2022, зареєстрованого розпорядженням начальника Київської обласної військової адміністрації від 05.08.2022 № 462.

Разом з позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову. Ухвалою від 20.10.2022 судом відмовлено у задоволенні наведеної заяви позивача.

Суд відкрив провадження у справі ухвалою від 18.11.2022, призначив проведення підготовчого засідання на 19.12.2023

У судовому засіданні 19.12.2022 брали участь представники позивача та відповідача. Суд у судовому засіданні за заявою відповідача продовжив останньому строк для подання відзиву на позов до наступного судового засідання. Розгляд справи у підготовчому засіданні вирішено відкласти на 17.01.2023 на 14:50.

У судовому засіданні 17.01.2023 були присутні представники позивача та відповідача. До Господарського суду Київської області надійшов відзив, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. Так, суд у судовому засіданні в порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання. Суд в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 13.02.2023 до 17:45.

У судовому засіданні суд ухвалою від 13.02.2023 витребував у Київської обласної військової адміністрації належним чином завірену копію реєстраційної справи Релігійної організації Релігійна громада Парафія Преображення Господнього Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Іванків Бориспільського району Київської області (код ЄДРПОУ 36953729). Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 13.03.2023.

До суду 08.09.2023, на виконання ухвали від 13.02.2023 надійшли матеріали реєстраційної справи.

У судовому засіданні 13.03.2023, на якому були присутні представники позивача та відповідача, було оголошено перерву до 27.07.2023.

До суду надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи. Суд встановив відповідачу строк для подання відповіді на відзив до 11.04.2023. Також суд закрив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду по суті на 18.04.2023. До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив 11.04.2023.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті суд, заслухавши виступи представників сторін, прийняв рішення по суті спору.

Позивач звертав увагу суду, що розпорядженням Київської обладміністрації від 04.02.2015 зареєстровано статут «Релігійної громади парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської єпархії Української православної церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області» в новій редакції. Вказана редакція статуту була чинна на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Указом керуючого Бориспільською єпархією (керуючого справами УПЦ) митрополита Бориспільського і Броварського Антонія від 05.06.2020 № 010 протоієрея ОСОБА_1 було призначено на посаду настоятеля та голови парафіяльної ради Релігійної громади парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської єпархії Української православної церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області.

Була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, відповідно до якої 16.06.2020 керівником цієї релігійної організації було зазначено позивача у справі ОСОБА_1 .

Суд вважає за необхідне зупинитися на статуті відповідача, копія якого наявна у долучених на виконання ухвали суду матеріалах реєстраційної справи та навести чинні на момент проведення спірних зборів релігійної громади положення статуту відповідача у редакції від 05.07.2014, що затверджена розпорядженням Київської обладміністрації від 04.02.2015 № 30.

Пунктом 1.4 визначено, що парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління УПЦ, Статуту управління Бориспільської єпархії, а також цього Статуту. З пункту 1.10 цього статуту вбачається, що діяльність Парафії поширюється на с. Іванків Бориспільського району Київської області.

Відповідно до пункту 2.1 цього статуту вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Пунктом 2.2 статуту визначено, що парафіяльні збори Скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним, або іншим уповноваженим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.

Відповідно до пункту 2.3 парафіяльні збори працюють на основі порядку денного, поданого настоятелем спільно з Парафіяльною радою. Роботою Парафіяльних зборів керує настоятель. Парафіяльні збори обирають зі свого складу секретаря, відповідального за ведення протоколу засідання.

Згідно пункту 2.4 статуту парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів, рішення яких приймається простою більшістю голосів.

З матеріалів справи судом встановлено, що під головуванням позивача Ігора Івануси 05.06.2022 були проведені загальні збори - парафіяльні збори «Релігійної громади парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської єпархії Української православної церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області», на яких було вирішено визначити підлеглість «Релігійної громади парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської єпархії Української православної церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області» у канонічних і адміністративних питаннях Українській православній церкві та підпорядкованість Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і Священному Синоду Української православної церкви. Копія протоколу № 1 від 05.06.2022 затверджена керуючим Бориспільської єпархії Української православної церкви 06.06.2022 долучена позивачем до позову.

На цих парафіяльних зборах, за головування позивача були присутні 119 осіб. Позивачем також долучено складений кульковою ручкою список в якості додатку до протоколу загальних зборів із підписами 119 осіб.

В цей же день 05.06.2022 було проведено загальні збори релігійної громади Української православної церкви парафії преображення господнього Бориспільської єпархії с. Іванків Бориспільського району Київської області (код юридичної особи 36953729) під головуванням ОСОБА_3 . Рішення, що прийняті на цих загальних зборах оскаржуються позивачем. До складу цих загальних зборів ввійшла 291 особа. Проведення зборів оформлено протоколом № 01 від 05.06.2022.

З протоколу № 01 вбачається, що, зборами було вирішено встановити список членів загальних зборів релігійної громади, які беруть участь у цих зборах (додаток № 1);

У порядку статті 8 Закону України про "Свободу совісті та релігійні організації" загальні збори вирішили змінити підлеглість релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України, а також визначено, що релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) та Київській Митрополії Української православної церкви (Православної церкви України) є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) (додаток № 2);

З огляду на прийняття рішення про зміну підлеглості збори вирішили змінити офіційне найменування релігійної громади, визначивши таке нове найменування релігійної громади: релігійна організація «Релігійна громада Парафія Преображення Господнього Київської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) с. Іванків Бориспільського району Київської області».

Також вирішено викласти та прийняти статут релігійної громади в новій редакції, подати прийнятий статут на затвердження.

Загальними зборами також вирішено: обрати головою Парафіяльної ради релігійної громади ОСОБА_5 , її помічником ОСОБА_6 , та скарбником Парафіяльної ради Релігійної громади - ОСОБА_7 , строком на три роки; провести реєстрацію Статуту релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про релігійну громаду, що містяться в ЄДРПОУ.

Позивач вважає, що наявні підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів від 05.06.2022, оскільки було порушено процедуру скликання та проведення загальних зборів відповідно до статуту в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень. Такі збори повинні були бути скликані настоятелем, переконаний позивач.

Крім того, в порушення вимог статуту парафії збори релігійної організації, на яких було прийнято оскаржуване рішення, оформлені протоколом № 01 від 05.06.2022, не працювали на основі порядку денного, поданого настоятелем. Настоятель взагалі не був запрошений на такі збори, не приймав в них участі та не керував роботою зборів. Позивач звертав увагу суду, що оскаржуване рішення загальних зборів релігійної організації не було підписано настоятелем (позивач у справі) та п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Крім того, оскаржуваний протокол не було затверджено єпархіальним архієреєм Бориспільської єпархії УПЦ.

Рішення релігійної організації, на думку позивача, були прийняті неуповноваженими органом «Загальними зборами» у той час коли відповідно до п. 2.1 статуту парафії, п. 29, 31 розділу УПІ.Г. Статуту УПЦ вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. Парафіяльні збори, як вищий орган управління релігійної організації (код ЄДРПОУ 36953729) також зазначено і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На думку позивача оскаржуване рішення порушує його права. Зокрема в позові вказано, що оскільки позивача (настоятеля релігійної громади) не було повідомлено про проведення загальних зборів релігійної організації, що вплинуло на можливість реалізації ним права на управління справами релігійної організації шляхом скликання парафіяльних зборів та головування на них, подання порядку денного та підписання протоколу, ознайомлення з документами, які виносилися на їх розгляд, висловлення своєї думки щодо питань порядку денного, внесення своїх питань до порядку денного тощо, у зв`язку із чим, право позивача на управління релігійною організацією шляхом участі у Парафіяльних зборах було порушеним.

Крім того, оскаржуваним рішенням позивача було фактично незаконно звільнено з посади керівника юридичної особи - релігійної організації, що також порушує його право на управління релігійною організацією.

Відповідач не погодився позовом та побудував свої заперечення на положеннях Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідач повідомив, що 22.05.2022 року, у відповідності до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», мешканці с. Іванків Бориспільського району Київської області в кількості 500 осіб, на яких поширюється діяльність парафії, згідно з п. 1.10 Статуту від 04.02.2015 року, в особі представників ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які на час звернення входили до складу членів парафії, а також являються членами Релігійної громади, звернулися до «Релігійної ромади парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської єпархії Української Православної Церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області» в особі настоятеля та голови Парафіяльної ради протоієрея ОСОБА_1 , щодо зібрання ним Парафіяльних зборів із запрошенням громади с. Іванків Бориспільського району Київської області та представників «РГ парафії на честь Преображення Господнього Бориспільської Єпархії Української Православної Церкви с. Іванків Бориспільського району Київської області». Відповідачем на підтвердження своїх тверджень подано копію звернення до парафії з доданими до нього підписами мешканців с. Іванків.

Також цим зверненням ставилося питання перед настоятелем протоієреєм ОСОБА_1 про повідомлення ним громаді через старосту Іванківського старостинського округу Кириченка Олександра Вікторовича, про дату і час проведення цих Парафіяльних зборів з порушених у зверненні питань. Протоієрей ОСОБА_1 звернення отримав, проте відмовився вчинити напис про дату та час його отримання на другому примірнику звернення зазначив відповідач.

Відповідач вказує, що за адресою місцезнаходження будівлі Свято-Преображенської церкви по вул. Нахімова, 1-А, в с. Іванків Бориспільського району Київської області 05.06.2022 о 13:00 відбулися Парафіяльні збори, на яких крім членів релігійної громади також були присутні мешканці с. Іванків Бориспільського району Київської області. За словами відповідача на зборах також був присутній та приймав активну участь у вирішенні поставлених у порядку денному питань протоієрей ОСОБА_1 настоятель парафії.

За переконанням відповідача, парафіяльні збори у відповідності до статуту були чинними, оскільки на них були присутні 291 особа, що становить понад 2/3 від числа членів парафіяльних зборів (330 осіб), список яких був складений настоятелем парафії ОСОБА_9 в період до 06.06.2020 до призначення на посаду настоятелем та головою Парафіяльної ради протоієрея ОСОБА_1 та без врахування кількості нових членів мешканців с. Іванків Бориспільського району Київської області, на яких поширюється діяльність парафії. Відповідачем подано до суду копію додатку № 1 до протоколу № 01 від 05.06.2022 список членів релігійної громади з їх підписами, які брали участь у загальних зборах парафії від 05.06.2022.

Висновки господарського суду

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При цьому, корпоративними правами, в силу ч. 1 цієї норми, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Оскільки підставою для звернення особи з позовом стало прийняття загальними зборами релігійної громади рішення, яке прямо впливає на права позивача щодо управління парафією спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Необхідно відзначити, що рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Слід відзначити, що взаємовідносини церкви й держави визначаються Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Оскільки на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання. Таким чином, рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача, що визначені цим законом.

За положеннями статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Так, ч. 3 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено право ініціювати питання зміни підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту членами релігійної громади шляхом скликання загальних зборів релігійної громади без будь-якого попереднього узгодження винесення відповідного питання чим, у т.ч. забезпечується гарантування принципу, закріпленого конституційно (ст.35 Конституції України), на свободу світогляду та віросповідання.

При цьому, як визначено ст.12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статут релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Отже, суд застосовує відповідний статут в частині, яка не суперечить чинному законодавству. Суд відхиляє твердження позивача, що протокол, у якому зафіксовані спірні рішення, має бути підписано настоятелем у відповідності до статуту. Наведений позивачем пункт статуту 2.5 визначає лише порядок підписання протоколу парафіяльних зборів. В той час як загальні збори релігійної громади відповідно до положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» скликаються членами релігійної громади, а рішення про зміну підлеглості внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. За таких обставин позивачем не доведено відсутності у підписантів права на підписання протоколу загальних зборів, затвердження нової редакції статуту.

Зі змісту статуту відповідача судом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Ні законодавство України, ні статут відповідача не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді.

При цьому суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля та дійсних членів релігійної громади, оскільки Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів священнослужителям. Відповідно і згода священнослужителя не є обов`язковою.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону). Проте такі вимоги статуту (положення) релігійної громади не повинні суперечити Закону.

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відтак, суд приходить до висновку, що частина жителів села Іванків вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, чим виразили своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згодна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади, навіть, якщо така особа є або була настоятелем храму.

Разом з цим, позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивачу на свободу віросповідання оскаржуваним рішенням не приймалось.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також про неправомірність його прийняття, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів не підлягають задоволенню. Суд не вбачає у діях осіб, які проводили загальні збори порушень щодо їх порядку проведення.

Також суд не може погодитися з загальним твердженнями позивача, що спірним рішенням порушено право настоятела на управління релігійною громадою. Суд враховує, що це право виникає у позивача лише як наслідок його згоди з рішенням цілої релігійної громади про канонічну підлеглість, призначення його на посаду настоятеля. Оскільки позивач не був згоден з наведеним рішенням релігійної громади села, провів власні збори, прийняте рішення яких суперечить прийнятому рішенню загальних зборів громади, суд не може породити у позивача нові права на управління релігійною громадою. Однак, суд може констатувати наявність у позивача права на участь у діяльності релігійної громади зараз, у разі, якщо він визнає статут відповідача у новій редакції, про зміну якого голосували члени громади, які підписалися під рішенням про затвердження нової редакції установчого документу організації.

Суд не вбачає жодних перепон з боку учасників загальних зборів з приводу заборони ОСОБА_10 брати участь у зборах, які організовані у порядку Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", реалізуючи своє право на зміну канонічної підлеглості. Окрім іншого з наданих відповідачем доказів вбачається, що мешканці села Іванків, зверталися до парафії з проханням організувати парафіяльні збори, проте на таке звернення позивач належним чином не відреагував. Тому релігійна громада і реалізувала своє право змінити підлеглість у визначеному законом порядку через загальні збори релігійної громади, а не шляхом проведення парафіяльних зборів, порядок проведення яких регулювався тими положеннями статуту на які акцентував увагу суду позивач.

Суд також не знаходить підстав враховувати як підставу для задоволення позову рішення парафіяльних зборів від 05.06.2022, які проведені під головуванням позивач та зафіксовані у протоколі № 1 від 05.06.2022. Суд зазначає, що відповідно Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Щодо вимоги про визнання недійсним Статуту релігійної організації, суд вважає за необхідне зазначити, що 31.01.2019 у набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 року № 2673-VІІ, згідно якого визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до п.п. 2, 3 Прикінцевих положень до Закону у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до ст.13 Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно до ч.3 ст.14 Закону для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч.19 ст.14 Закону орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Згідно до п.1 ч.1 ст.30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю - голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Додатково суд звертає увагу, що схожі правові висновки щодо застосування положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та його співвідношення зі статутом релігійної організації, членства у релігійній громаді, реалізації права громади на прийняття рішень щодо зміни підлеглості релігійної громади викладені у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки судом відмовлено у задоволенні первісної вимоги про визнання недійсним та скасуванні рішення загальних зборів на яких прийнято і статут, який просить скасувати позивач, а вимога про скасування статуту є похідною і підстави її задоволення напряму залежать від результатів розгляду вимоги щодо рішення загальних зборів позивачем не наведено, а також не подано доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, тому в задоволенні відповідної позовної вимоги суд також відмовляє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.05.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз