Рішення

від 05.04.2023 по справі 752/15592/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15592/20

Провадження № 2/752/739/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек»</a>, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, понесених у зв`язку із цим витрат та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Балктек», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, понесених у зв`язку із цим витрат та моральної шкоди, в якому просив стягнути з ТОВ «Балктек» на його користь:

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 212 369,92 грн.;

- 924,90 грн. інфляції;

- 60 000,00 грн. завданої моральної шкоди;

- вирішити питання судових витрат у справі.

Позов мотивував тим, що перебував у трудових відносинах з ТОВ «Балктек» з 11.02.2013 року по 30.09.2019 року.

Вказав, що на день його звільнення із займаної посади - інженера-конструктора, ТОВ «Балктек» розрахунок з ним всупереч вимогам чинного законодавства не провів, загальний розмір заборгованості ТОВ «Балктек» перед ним становив 35 301,57 грн., який був сплачений останнім лише 15.07.2020 року.

Зазначив, що на всі його вимоги щодо сплати належної йому суми ТОВ «Балктек» не реагувало, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою від 14.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 30).

Ухвалою від 09.11.2021 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд (а.с. 91).

Відповідач подав відзив на позов, в якому вказав про те, що позов визнає частково та вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі у зв`язку із замовчуванням позивачем дійсних обставин справи, невірним трактуванням норм законодавства на свою користь та перекручуванню фактів, що можуть ввести суд в оману.

Зазначив, що позивач дійсно працював в ТОВ «Балктек» з 11.02.2013 року по 30.09.2019 року.

В день звільнення позивач отримав трудову книжку, розрахунковий лист та мав особисту зустріч з директором ТОВ «Балктек» ОСОБА_2 , під час якої був поінформований про скрутне матеріальне становище та збитковість товариства, що виникли через несвоєчасні розрахунки з ТОВ «Балктек» замовниками, що у ТОВ «Балктек» немає коштів для розрахунку у день звільнення, але після надходження коштів на рахунок товариства, останнє одразу проведе сплату коштів. Вказав, що при цьому у день звільнення позивача товариством було нараховано, утримано та перераховано до бюджету всі податки, внески та збори, що були пов`язані з остаточним розрахунком з позивачем.

Зазначив, що станом на 01.10.2019 року заборгованість перед позивачем становила 35 301,57 грн., яка 15.07.2020 року й була перерахована останньому.

Також, вказав про невірний розрахунок, проведений позивачем, а також відсутність підстав для відшкодування останньому моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі. Тому, просив у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с. 41-79).

Відповідь на відзив не надходила.

В судове засідання позивач не з`явився, від надійшла заява про розгляд справи, в якій вказав про те, що позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.

Відповідач, який в установленому порядку повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, явку представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З а змістом ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, останній працював в ТОВ «Балктек» на посаді інженера-конструктора з 11.02.2013 року по 30.09.2019 року (а.с. 12-14).

Наказом № 3009/2019 від 30.09.2019 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 47).

15.07.2020 року ТОВ «Балктек» проведена виплата ОСОБА_1 суми в розмірі 35 301,57 грн. (а.с. 24).

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Судом встановлено та не спростовано сторонами, зокрема, відповідачем, що у день звільнення позивача розрахунок з останнім проведено не було. Тому, суд вважає, що в цій частині права позивача підлягають захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, на час розгляду даної справи ст. 117 КЗпП України відповідно до змін від 01.07.2022 року викладена у наступній редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють останнього від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці`за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Згідно з абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Отже, при визначенні середньої заробітної плати позивача в даному випадку за основу повинна братися заробітна плата за останні два повно відпрацьовані місяці - липень, серпень 2019 року.

Посилання відповідача на те, що розрахунковими є серпень, вересень 2019 року з огляду на викладене вище судом оцінюються критично і до уваги не приймаються.

Так, при зверненні до суду позивач вказав, що його заробітна плата за липень 2019 року становила 30 487,83 грн., за серпень 2019 року - 17 187,21 грн. Вказаного відповідач не заперечив, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного не надав.

В поданому до суду позові ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за 196 робочих днів в загальному розмірі 212 369,92 грн., приводячи відповідний розрахунок, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 1 083,52 грн.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Визначаючи період затримки розрахунку, суд виходить з того, що, оскільки відсутні інші дані, початком перебігу такого строку є наступний день після звільнення позивача, тобто 01.10.2019 року.

Отже, період затримки розрахунку, який починається з 01.10.2019 року та закінчується 14.07.2020 року, складає 196 робочих днів.

А тому середньоденний заробіток становить (30 487,83 грн. + 17 187,21 грн.)/(44 робочі дні) -1 083,52 грн. З моменту не проведення розрахунку по виплаті заробітної плати, тобто з 01.10.2019 року по 14.07.2020 року - було 196 робочих дні, а тому середній заробіток за весь час затримки розрахунку складає 212 369,92 грн. (196 робочих дні х 1 083,52 грн.).

Однак, слід зазначати, що встановленийст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п. 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року (справа № 761(9584)15-ц у п. 87 також зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки (прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п. 91; 91 п.1, 2, 3, 4 постанови).

Судом встановлено, що станом на 01.10.2019 року заборгованість товариства по заробітній платі позивачу становила в загальному розмірі 35 301,57 грн.

15.07.2020 року відповідачем була перерахована заборгованість по заробітній платі на банківський рахунок позивача. Тобто на час звернення позивача до суду за захистом прав заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині позивач у позовній заяві посилався на те, що багато разів звертався до відповідача з вимогами провести з ним розрахунок, проте, доказів з даного приводу в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не надав.

З матеріалів справи вбачається, що лише 01.06.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати грошових коштів, які підлягають виплаті підприємством на користь звільненого працівника (а.с. 17-23).

Позивач заявляє вимогу про стягнення на його користь 212 369,92 грн., проте, такий розмір середнього заробітку у 6 разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні суми (35301,57 грн.), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця, враховуючи вище зазначені обставини справи, встановлені судом під час розгляду цієї справи.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати працівнику, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, виходячи з того, що відповідачем у добровільному порядку був проведений розрахунок з позивачем до звернення останнього до суду, затримка у проведенні такого розрахунку пояснюється важким економічним становищем у товаристві, яке обумовлено рядом чинників, що підтверджується наданими відповідачем копіями відповідних доказів (а.с. 48, 49), які ним додані до відзиву на позов, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що така затримка спричинила йому майнові втрати, так як вбачається з матеріалів справи позивач звільнений був з ТОВ «Балктек» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, 07.10.2019 року вже був прийнятий на посаду начальника конструкторського відділу перспективних розробок ТОВ «Джиєфі-Солюшнз», з приводу отримання належної суми звернувся вперше 01.06.2020 року (а.с. 17-21), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, надходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченогост. 117 КЗпП, до 40 000,00 грн. (сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів), при цьому суд також приймає до уваги розмір заборгованості з заробітної плати (35 301,57 грн.) та період затримки розрахунку з позивачем з 01.10.2019 року по 14.07.2020 року.

Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, вказаними Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу в сумі 35 301,57 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09.02.2022 року у справі № 213/718/20 (провадження № 61-4077св21), 29.06.2022 року у справі № 756/9470/20 (провадження № 61-20442св21).

В частині вирішення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі ст. 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 86 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вказаних статей, оцінюючи аргументи позивача, які ним наведені в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд доходить висновку про те, що позивачем на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині за їх недоведеністю.

До того ж суд критично оцінює твердження позивача про те, що він фактично лишився без джерел існування, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач 07.10.2019 року вже був прийнятий на посаду начальника конструкторського відділу перспективних розробок ТОВ «Джиєфі-Солюшнз».

Щодо стягнення компенсації з урахуванням індексу інфляції, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.10.2019 року по 14.07.2020 року у загальному розмірі 924,90 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст. ст. 55, 124 Конституції Українитаст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвипливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогамист. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 77-81, 211, 228, 235, 258-259, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек»</a>, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, понесених у зв`язку із цим витрат та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек»</a> на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок), компенсацію у розмірі 924,90 грн. (дев`ятсот двадцять чотири гривні 90 копійок).

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек»</a> на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Балктек»</a>, код ЄДРПОУ 35000732, вул. Васильківська, буд. 1, оф. 200/1, м. Київ, 03040.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко