Постанова

від 10.10.2023 по справі 752/15592/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/15592/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11646/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 квітня 2023 року у складі судді Хоменко В.С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек», третя особа: Лукаш Андрій Володимирович про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, понесених у зв`язку із цим витрат та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовомдо ТОВ «Балктек» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, понесених у зв`язку із цим витрат та моральної шкоди, у якому просив стягнути з ТОВ «Балктек» виплату у розмірі 273 294 грн 82 коп., що включає: 212 369 грн 92 коп. середнього заробітку за весь час затримки; 924 грн 90 коп. інфляції; 60 000 грн завданої моральної шкоди. Вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Балктек» з 11 лютого 2013 року по 30 вересня 2019 року.

Вказав, що на день його звільнення із займаної посади - інженера-конструктора, ТОВ «Балктек» розрахунок з ним всупереч вимогам чинного законодавства не провів, загальний розмір заборгованості ТОВ «Балктек» перед ним становив 35 301 грн 57 коп., який був сплачений останнім лише 15 липня 2020 року.

Зазначив, що на всі його вимоги щодо сплати належної йому суми ТОВ «Балктек» не реагувало, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Балктек» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40 000 грн, компенсацію у розмірі 924 грн 90 коп., судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. В задоволенні решти позовних відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість просить частково скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення у частині стягнення з ТОВ «Балктек» на користь ОСОБА_1 : середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 212 369 грн 92 коп. та 60 000 грн моральної шкоди.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував при ухвалені рішення систематичності порушень ТОВ «Балтек» в особі директора Лукаш А.В. норм трудового законодавства, які полягали у несвоєчасності виплати заробітної плати, вимоги працювати понаднормово, ненадання відпустки, виплати заробітної плати не в повному обсязі, незабезпечення безпечних умов праці, відсутність умов праці.

Вказує, що судом не було враховано період затримки розрахунку з 01 жовтня 2019 року по 14 липня 2020 року, що складає 196 робочих днів (такий тривалий період жодними обґрунтованими підставами щодо неспроможності відповідачем провести відповідний розрахунок не підтверджений, доказів суду не надано).

Зазначає, що у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу заробітної плати при звільненні, що є підставою для відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також вказує, що за таких же обставин, Верховний Суд у постанові 07 лютого 2022 року у справі №759/1933/20 провадження №61-11175св21 вирішуючи спір про стягнення заборгованості заробітної плати, суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку із його несвоєчасною виплатою, за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, з урахуванням вимог статті 117 КЗпП України, беручи до уваги висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), зазначає про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Крім того, у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, працівникам передбачена компенсація, яка закріплена ст. 34 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один день і більше календарних місяців виплати заробітної плати.

Скаржником зазначено, що відповідачем порушено трудове законодавство, а саме: не проведено розрахунок у день звільнення в сумі 35 301 грн 57 коп. та не проведено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період 30 серпня 2019 року по 15 липня 2020 року в сумі 212 369 грн 92 коп.; суми індексації заробітної плати 924 грн 90 коп., характер, тривалість та наслідки порушення, принцип розумності, виваженості та справедливості слід відповідачем відшкодувати моральну воду у розмірі 60 000 грн.

Вказує, що зазнавав постійних душевних та психічних страждань, у зв`язку з тим, що не міг утримувати свою дружину, яка не могла працювати з огляду на вагітність та пологи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Колегія суддів, заслухавши адвоката Кайду Н.Я. в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час якого, судом повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд справи за їх відсутності.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується лише в частині невиплати заявленого в позові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі та моральної шкоди, а тому в іншій частині рішення суду не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як убачається зі справи, ОСОБА_1 працював в ТОВ «Балктек» на посаді інженера-конструктора з 11.02.2013 по 30.09.2019, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 12-14).

Наказом № 3009/2019 від 30.09.2019 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 47).

01.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Балктек» з заявою в якій просив видати йому довідку про заробітну плату за період з 01.01.2019 по 31.12.2019, виплатити заробітну плату, відпускні та інші нарахування, що передбачені законодавством та не були виплачені при звільненні, виплатити середню заробітну плату за весь час затримки по день фактичного розрахунку (вимушений прогул), відшкодувати витрати по утриманню банківської карти «Зарплатного проекту ТОВ «Балтек»» 40 грн на місяць за весь час затримки по день фактичного розрахунку (вимушений прогул), виплатити моральну шкоду в розмірі 60 000 грн за чинення тиску під час виконання службових обов`язків, що спричиняло до виходу на роботу у ночі, вихідні та святкові дні і передбачало працювати понаднормово, неоднократну та систематичну затримку заробітної плати до пів року, за необґрунтовані штрафи та загрозу не виплати заробітної плати в повному обсязі (а.с. 17-18).

З довідки про рух коштів по картці від 27.07.2020 убачається, що 15.07.2020 ТОВ «Балктек» на користь ОСОБА_1 було проведено виплату заборгованості по заробітній платі, в розмірі 35 301 грн 57 коп. (а.с. 24).

Отже, матеріалами справи доведено факт несвоєчасного розрахунку відповідача з ОСОБА_1 при звільненні.

Районний суд, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі 40 000 грн, виходив із обставин справи та урахуванням принципів справедливості і пропорційності та вважав, що заявлена сума в розмірі 212 369 грн 92 коп. у 6 разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні суми 35 301 грн 57 коп., що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

З таким висновком місцевого суду колегія суддів погоджується, враховуючи таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України "Про оплату праці".

Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що в день звільнення ОСОБА_1 відповідач не виплатив належної йому заробітної плати.

Перевіряючи законність ухваленого районним судом рішенні в зазначеній частині, колегія суддів враховує обставини справи, а також пояснення представника відповідача щодо несвоєчасного проведення з позивачем розрахунку при звільненні з підстав вкрай скрутного матеріального становища товариства та збитковістю й відсутністю коштів для остаточного розрахунку в день його звільнення.

Убачається, що остаточний розрахунок з позивачем відбувся 15.07.2020 на суму в розмірі 35 301 грн 57 коп.

Звертаючись у суд із позовом ОСОБА_1 вважає, що за період з 01.10.2019 по 14.07.2020 відповідач зобов`язаний йому сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в сумі 212 369 грн 92 коп.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний висновок викладеноВеликою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, а також постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 757/44641/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 757/23764/20-ц.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, районний суд обґрунтовано вважав, що заявлена сума позивачем перевищує розмір заборгованості із невиплаченої йому при звільненні заробітної плати при звільненні, що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця та обґрунтовано до спірних правовідносин застосував висновки, викладені в зазначених постанова суду касаційної інстанції.

Таким чином, визначення районним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 000 грн є пропорційним до розміру заборгованості, яка виникла перед позивачем у відповідача та відповідає обставинам справи й вимогам закону.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Із наданих та досліджених судом доказів вбачається, що під час судового розгляду справи знайшов підтвердження факт порушення трудових прав ОСОБА_1 у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати під час звільнення внаслідок чого в його житті відбулися вимушені зміни негативного характеру, тому він має право на відшкодування моральної шкоди.

З огляду на характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих відносинах позивача, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про визначення суми компенсації на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Таким чином, вирішуючи трудовий спір в частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції в повній мірі не врахував положення статті 237-1 КЗпП України і роз`яснення постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, викладені в пункті 13, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Порушення зазначених вимог законодавства, якими обґрунтовує свою апеляційну скаргу позивач у справі, відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди та ухвалення у відповідній частині нового судового рішення по суті заявлених вимог ОСОБА_1 , які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.

В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 , 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 квітня 2023 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Балктек» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: