Рішення

від 24.05.2023 по справі 160/7252/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року Справа № 160/7252/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Фермерського господарства «Гайворонського А.І.» до відповідача-1: Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідача-2: начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Дмитра Вікторовича про визнання протиправними та скасування постанов, -

УСТАНОВИВ:

07 квітня 2023 року Фермерське господарство «Гайворонського А.І.» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача-1: Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідача-2: начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Дмитра Вікторовича, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 357707 від 29 березня 2023 року, винесену Дмитром Дяденчуком, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Фермерського господарства «Гайворонського А.І.» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн. за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт»;

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 357708 від 29 березня 2023 року, винесену Дмитром Дяденчуком, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки та транспорті про стягнення з Фермерського господарства «Гайворонського А.І.» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн. за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суб`єктом підприємницької діяльності, 01.03.2023 року посадовими особами відповідача було складено акти №№ 353585, 353586 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відносно позивача. Позивачем 03.04.2023 року отримано по пошті Постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №№357707, 357708 від 29.03.2023р. Суть порушення: вантажівки позивача рухалися з відсутнім протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, який відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 6.1. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №30 та п. 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, повинен знаходитись у водія і надаватись для перевірки інспектуючим особам. ФГ «Гайворонського А.І.» не погоджується з обставинами, викладеними у актах, оскільки вважає, що порядок облаштування транспортного засобу тахографом передбачений законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів. Позивачем зауважено, що з огляду на види його діяльності, він не надає послуг перевезення вантажу третім особам і такими послугами не користувався. Законодавством не передбачено іншого порядку повірки та адаптації тахографів, крім того, що визначений Інструкцією № 385. Звернуто увагу на те, що законодавець, хоч і передбачив наявність обов`язку обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників, проте не визначив процедури дотримання цього обов`язку для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників. Отже, на думку позивача, спірні постанови є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

21.04.2023 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначає, що за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт винесені оскаржувані постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн. за допущення порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: вимог наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385. З посиланням на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1996 №363, зауважує, що твердження позивача, що Фермерське господарство «Гайворонського А.І.» не надає послуги з перевезення вантажу не відповідає дійсності, оскільки наданими товарно-транспортними накладними підтверджується факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу. Отже відповідач ввжає, що доводи позовної заяви не підтверджують наявність порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, а оскаржувані акти індивідуальної дії є такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

На підставі направлення на рейдову перевірку від 24.02.2023 № 014506 Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було проведено перевірку додержання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої були складені акти від 01.03.2023 року № 353585, 353586 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, якими зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме, у водія транспортних засобів - ОСОБА_1 відсутня роздруківка даних роботи цифрового тахографу до транспортного засобу за 01.03.2023, відсутня особиста картка водія. Водій транспортного засобу був ознайомлений з вказаними актами під підпис.

Листом від 16.03.2023 року № 16821/23/24-23 Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було повідомлено позивача про розгляд 29.03.2023 року справи про порушення ним законодавства про автомобільний транспорт.

29.03.2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт прийнято постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу № 357707 та №357708, якими накладено на позивача штрафні санкції у загальному розмірі 34 000,00 грн. (17 000,00 х 2).

Вважаючи вказані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно підпункту 1 пункту 4 Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (підпункт 19 пункту 5 Положення).

Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-III).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону № 2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною 12 статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до положень частин 14, 17 статті 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України..

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку № 1567).

За змістом пункту 14 Порядку № 1567, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

В силу вимог пункту 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктами 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В розумінні статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Аналіз викладених положень норм законодавства свідчить про те, що державний контроль на транспорті здійснюється органами Укртрансбезпеки шляхом проведення, зокрема, рейдових перевірок, в ході яких перевірці підлягає наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. У свою чергу відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, передбачена статтею 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Предметом спору у цій справі є правомірність постанов відділу державного нагляду (контролю) в Дніпропетровській області Укртрансбезпеки від 29.03.2023 року № 357707 та №357708 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якими, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт до Фермерського господарства «Гайворонського А.І.» за перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачено абз. 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", застосовано штраф у загальному розмірі 34 000,00 грн. (17000,00 х 2).

Суд зазначає, що за змістом актів проведення перевірки посадовою особою відповідача виявлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, а саме: вимог наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385, в частині незабезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, на момент перевірки відсутня роздруківка даних роботи цифрового тахографу до транспортного засобу за 01.03.2023 та відсутня особиста картка водія, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Суд зазначає, що зміст статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Пунктом 3.5. Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 (далі - Положення № 340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, положеннями статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечував, що транспортні засоби, якими керував водій та щодо якого складено відповідні акти про порушення, були обладнені електронним тахографом. Отже, водій, що керував таким транспортним засобом, зобов`язаний мати при собі роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом та особисту картку водія.

Таких документів водій позивача під час керування транспортним засобом не мав. Інших доказів на спростування доводів Укртрансбезпеки позивачем не подано і до суду.

Щодо тверджень позивача про те, що жодні послуги по перевезенню вантажу у даному випадку позивачем не надавалися, оскільки мало місце перевезення вантажу для власних потреб власними засобами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

вантажовідправник - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;

вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Отже, законом чітко визначено відмінність між особою, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та особою, яка використовує його або безпосередньо, або через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.

Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.

Водночас суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є саме автомобільний перевізник.

У аналізованому випадку до перевірки водій не надав роздруківку даних роботи тахографа та особисту картку водія.

Позивач не заперечує цієї обставини.

Натомість позивач заперечує факт надання саме ним послуг з перевезень вантажів. Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних постанов, позивач виходить з того, що Фермерське господарство «Гайворонського А.І.» не є перевізником в розумінні Інструкції №385, оскільки, на його думку, законодавець обмежив коло застосування цієї Інструкції, визначивши спеціального суб`єкта цих правовідносин в особі перевізника (суб`єкта господарювання, який провадить діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом), до кола яких позивач не відноситься.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є також питання правомірності застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача як особи, яку відповідач визнав перевізником, а також з`ясування того, хто є дійсним автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Як встановлено судом з матеріалів справи і не заперечується позивачем, що перевезення вантажу транспортними засобами здійснювалося згідно з товарно-транспортними накладними №4 від 01.03.2023 року та №5 від 01.03.2023 року, в яких автомобільним перевізником та вантажовідправником було зазначено Фермерське господарство «Гайворинського А.І.», вантажоодержувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН».

Отже, позивач фактично надав послуги з перевезення вантажу належним йому транспортним засобом на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН», відтак, позивач є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", а доводи позивача щодо того, що перевезення вантажу здійснювалось для власних потреб підприємства спростовуються даними, відображеними у вищезгаданих товарно-транспортних накладних, які надав до перевірки водій позивача та копії яких долучені до матеріалів справи.

Враховуючи підтвердження факту перевезення вантажу без наявності у водія картки водія та роздруківки даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно було винесено постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

Таким чином, оскаржувані постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу прийняті відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням обставин, що мали значення для їх прийняття.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши доводи адміністративного позову на підставі наданих сторонами доказів, суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки доказів на підтвердження порушень відповідачем норм чинного законодавства України при прийнятті оскаржуваних постанов, суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій при проведенні рейдової перевірки та прийнятті оскаржуваних постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову Фермерського господарства «Гайворонського А.І.» до відповідача-1: Державної служби України з безпеки на транспорті, відповідача-2: начальника відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Дяденчука Дмитра Вікторовича про визнання протиправними та скасування постанов відмовити.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник