Постанова

від 25.05.2023 по справі 336/433/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 25.05.2023 Справа № 336/433/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 336/433/22 Головуючий у1інстанції: Галущенко Ю.А.

№ 22-ц/807/1035/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку у зв`язку з невидачею трудової книжки та зобов`язання видати трудову книжку,

ВСТАНОВИВ

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку у зв`язку з невидачею трудової книжки та зобов`язання видати трудову книжку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07.12.2020 вона була влаштована Запорізьким міським центром зайнятості до ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» на посаду бухгалтера. Під час прийому на роботу позивач передала відповідачу свою трудову книжку, яку останній прийняв у неї на зберігання на час її працевлаштування у відповідача. Працюючи в ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» протягом грудня 2020 року по березень 2021 року, та сумлінно виконуючи свої обов`язки, передбачені її посадою, ОСОБА_1 не отримала жодного разу заробітну плату, хоча, відповідно до відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу, їй щомісячно нараховувалася заробітна плата у розмірі: в грудні 2020 року 7017,2 грн., в січні 2021 року 13466,00 грн., в лютому 2021 року 12928,00 грн., в березні 2021 року 8653,75 грн. При цьому керівник товариства постійно обіцяв позивачу виплатити всю нараховану їй заробітну плату, але не робив цього. У зв`язку з невиконанням роботодавця законодавства про працю, в тому числі через порушення термінів виплати заробітної плати, ОСОБА_1 25.03.2021 року звернулася до відповідача із заявою про звільнення її з 30 березня 2021 року за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а також з вимогою виплати їй вихідної допомоги в розмірі, передбаченому ст. 44 КЗпП та провести остаточний розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, та з заявою про видачу їй трудової книжки. Однак відповіді від ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» вона не отримала, трудова книжка їй повернута не була. Натомість, не дивлячись на подану 25.03.2021 року заяву про звільнення за власним бажанням, ОСОБА_1 отримала лист за підписом заступника фінансового директора ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» Малай О.І. від 26.05.2021 за вих. № 26/05-2021/01-4, в якому її було повідомлено про звільнення у зв`язку із систематичним порушенням трудової дисципліни, а саме прогулів без поважної причини, та без надання підтверджуючих документів про її відсутність на робочому місті. При цьому, до листа не було додано жодних документів, що підтверджують звільнення та його підстави, а лише запропоновано зателефонувати та узгодити дату візиту до підприємства для її звільнення та проведення остаточних розрахунків в касі підприємства. В подальшому, під час переписки з відповідачем та неодноразових телефонних розмов з керівником ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» ОСОБА_2 щодо можливості отримання трудової книжки та належних позивачу виплат, останній ніяк не реагує до теперішнього часу, на телефонні дзвінки не відповідає. За домовленістю з керівником ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 працювала за місцем свого мешкання, а отже не мала свого робочого місця в товаристві і не могла допустити прогули, як зазначено в листі № 26/05-2021/01-4 від 26.05.2021, а отже її звільнення з підстав порушення трудової дисципліни є незаконним. Крім того, до теперішнього часу позивач не ознайомлена з наказом про звільнення, копія наказу їй не вручена, трудова книжка не повернута, не здійснено повний розрахунок, а саме: не виплачена заробітна плата та вихідна допомога.

Посилаючись на вищезазначене просила суд, зобов`язати керівника відповідача ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» скласти наказ про звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, з формулюванням «звільнити за власним бажанням», та ознайомити з ним, надати позивачу завірену належним чином копію; стягнути з відповідача на користь позивача не виплачену заробітну плату за період з 07.12.2020 по 30.03.2021 в розмірі 42064,95 копійок, сплативши встановлені соціальні внески та податки з заробітної плати; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за порушення встановлених строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в зв`язку з невидачею трудової книжки, починаючи з 30.03.2021 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із середньоденного заробітку позивача, який складає 365,79 гривень; зобов`язати відповідача видати позивачу трудову книжку (або її дублікат); стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2000,00 гривень, що складаються з витрат на правову допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за період з 07.12.2020 по 30.03.2021 в розмірі 45288,19грн. яка зазначена без відрахування податку та обов`язкових платежів і зборів, та з якої податок і збори підлягають відрахуванню при сплаті.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «ТЕХНОСИНТЕЗ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» на користь ОСОБА_1 витрат за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 2000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Зазначає, що рішення районного суду є законним та обґрунтованим. З цих підстав просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 368ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 186/1743/15-ц, зокрема, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Встановлено, що ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в цілому, але фактично не погоджується з ним в частині відмовлених позовних вимог, тому лише у вищезазначених частинах судове рішення підлягає перевірці апеляційним судом.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом директора ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» ОСОБА_2 від 04.12.2020 року № 29-к ОСОБА_1 прийнято до ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» на посаду бухгалтера з розрахунку заробітної плати з 07.12.2020 з посадовим окладом згідно штатного розкладу(а.с.85).

Наказом директора ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» ОСОБА_2 від 01.04.2021 року № 10-к ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера з розрахунку заробітної плати за систематичні прогули (у тому числі відсутність на робочому місці (включаючи дистанційне) більше трьох годин протягом робочого дня) за період з 23.03.2021 по 31.03.2021 без поважних причин з 01.04.2021 згідно п.4 ст. 40 КЗпП України з компенсацією невикористаної відпустки за 7 (сім) календарних днів (а.с.84).

Окрім того, до суду надано наказ директора ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» Б.І. Харченко від 31.03.2021 року № 316, однак з урахуванням положень ч. 2, 4 і 5 ст. 95 ЦПК України зазначений письмовий доказ не прийнятий судом першої інстанції, зважаючи на неналежне засвідчення останнього в установленому законом порядку.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із недійсності заяви позивача про звільнення, дотримання відповідачем норм чинного законодавства та порядку застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у вигляді її звільнення за прогул, пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом щодо оскарження наказу про звільнення останньої, доведеності вимог позивача щодо стягнення суми заборгованості по заробітній платі, а також дотримання відповідачем вимог трудового законодавства щодо видачі позивачу трудової книжки.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

За змістомч. 3 ст.38 КЗпП Українипрацівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Встановлено, що ОСОБА_1 надіслала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України на адресу ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» 25.03.2021 року, що підтверджується копією поштового повідомлення та конверту.

Досліджуючи копію зазначеної заяви, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 просить звільнити її з 30 березня 2021 року, наявний підпис та прізвище з ініціалами позивача, однак заява не містить обов`язкового реквізиту «дати документу».

Відповідно до ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» Дата документа це, відповідно, дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення. Крім того, датують усі службові відмітки, проставлені на документі, а саме: візу, резолюцію, відмітку про засвідчення копії документа, відмітку про надходження документа до юридичної особи, відмітку про виконання документа, відмітку про ознайомлення з документом.

У внутрішніх службових документах (заявах, доповідних і пояснювальних записках тощо), оформлених не на бланку, дату проставляють ліворуч від особистого підпису автора документа.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надіслана позивачем заява про звільнення «за власним бажанням» на адресу ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» не може бути взята до уваги, оскільки остання не містить обов`язкових реквізитів, а відтак наявні підстави вважати заяву недійсною.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

На підставі статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі N 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі N 235/2284/17, зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Встановлено, що позивач за домовленістю з керівником ТОВ «ТХТ» ОСОБА_2 , працювала за місцем свого мешкання, шляхом дистанційної організації праці.

Особливості дистанційного режиму роботу врегульовано ст.60-2 КЗпП України, згідно якої дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється.

У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому.

Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов`язків обладнанням, програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами, порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання належних їм або орендованих ними обладнання, програмно-технічних засобів, засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших пов`язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим договором про дистанційну роботу.

На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

Правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі укладеного між ними трудового договору, який не містив положень щодо виконання позивачем роботи дистанційно. Наказу про дистанційну роботу позивача роботодавцем не видавалось, однак зазначені обставини визнані учасниками справи, а відтак на підставі ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з грудня 2020 року по березень 2021 року, остання 23.03.2021, 24.03.2021, 25.03.2021, 26.03.2021, 29.03.2021, 30.03.2021, 31.03.2021 відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин (а.с. 103-106).

Наказом № 284 від 26.03.2021 року в зв`язку з не з`ясованими причинами відсутності працівника ОСОБА_1 для забезпечення достовірного висвітлення обставин і подій, а також прояснення причин відсутності останньої біло створено тимчасову робочу групу для відвідування (інспектування) за адресом прописки працівника ОСОБА_1 (а.с.132).

Відповідно до службових записок №№ 23/03-21/01-01-406 від 23.03.2021, 23/03-21/01-01-406 від 23.03.2021, 24/03-21/01-01-432 від 24.03.2021, 24/03-21/01-01-431 від 24.03.2021, 25/03-21/01-01-466 від 25.03.2021, 25/03-21/01-01-467 від 25.03.2021, 26/03-21/01-01-478 від 26.03.2021, 26/03-21/01-01-479 від 26.03.2021, 29/03-21/01-01-498 від 29.03.2021, 29/03-21/01-01-499 від 29.03.2021, 30/03-21/01-01-512 від 30.03.2021, 30/03-21/01-01-514 від 30.03.2021, 31/03-21/01-01-538 від 31.03.2021, 31/03-21/01-01-532 від 31.03.2021, слідує що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без попередження безпосереднього працівника більше трьох годин підряд та не зареєстровано підключення до дистанційного робочого місця 23.03.2021, 24.03.2021, 25.03.2021, 26.03.2021, 29.03.2021, 30.03.2021, 31.03.2021 (а.с.118-131).

26 травня 2021 року ОСОБА_1 було направлено лист №26/05-2021/01-4 від 26.05.2021р., в якому запропоновано ОСОБА_1 зателефонувати до підприємства для узгодження дати візиту для оформлення звільнення та проведення остаточного розрахунку, що підтверджується копією фіскального чеку 6906808070945 поштового оператора "Укрпошта" від 03.06.2021 року, який було отримано позивачкою, про що вона зазначила в позовній заяві.

Позивачем не спростовані доводи відповідача, щодо вчинення систематичних прогулів, окрім того пояснень поважності причин відсутності на робочому місці не надано, відтак, при дослідженні вищезазначених доказів судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про дотримання відповідачем норм чинного законодавства та порядку застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у вигляді її звільнення з роботи за прогул.

Також суд першої інстанції погоджується з тим, що при зверненні позивача до суду 13.01.2022 року з вимогами про зобов`язання керівника ТОВ «Техносинтез холдінг трейд» скласти наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, нею було пропущено строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, адже позивач отримала копію наказу та довідалась про її порушене право, ще у червні 2021 року, а питання про поновлення пропущеного строку протягом розгляду цієї справи не порушувалося.

Як передбачено ч. 1,2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц зазначено, що "установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку".

Відтак, суд першої інстанції зробив вірний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині у зв`язку із пропуском працівником строку звернення до суду.

Також апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача видати трудову книжку.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Чинним законодавством передбачена чітка процедура видачі трудової книжки працівнику, відсутньому в день його звільнення. Пересиланню трудової книжки поштою передує обов`язкове надсилання роботодавця поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки з подальшим отриманням останнім письмової згоди на це працівника.

Аналіз наведених норм закону дає підстави вважати, що саме на роботодавця покладений обов`язок забезпечити видачу належним чином оформленої трудової книжки працівникові у день звільнення. І лише належне виконання вимог п. 4.2. Інструкції роботодавцем може свідчити про відсутність його вини у невидачі трудової книжки працівникові у встановлений законом строк.

Право працівника отримати трудову книжку в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку, а й з обов`язком працівника її забрати, якщо роботодавець створив всі умови для її вчасної видачі.

Згідно зістаттею 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, обов`язок доведення розподіляється між сторонами таким чином: позивач повинен довести факти, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, відповідач - факти, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

В даному випадку, невидача позивачці трудової книжки в день звільнення була спричинена тим, що остання працювала дистанційно, її було повідомлено поштою про потребу здійснити візит до підприємства для оформлення звільнення, що також включає в себе видачу трудової книжки у відповідності до п. 4.2. вказаної вище Інструкції.

Крім того, заява позивача про надсилання їй поштою трудової книжки, не може бути взята до уваги, оскільки остання складена на підставі заяви про звільнення за власним бажанням, яка в силу приписів законодавства визнається недійсною.

Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що позивачем було вжито заходів, направлених на отримання трудової книжки, як особисто за місцезнаходженням відповідача, так і шляхом її поштового пересилання, в той час як стороною відповідач надано докази здійснення заходів, спрямованих на виконання вимог статті 47 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин суд першої інстанції вірно виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку, зважаючи на те, що позивач не позбавлений права на її отримання у позасудовому порядку як особисто, так і засобами поштового зв`язку.

З урахуванням вищенаведеного, зважаючи на відсутність факту затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку п. 5 ст. 235 КЗпП України.

В даному випадку, факт невидачі позивачці трудової книжки в день звільнення, виник з підстав, що остання працювала дистанційно, відповідач повідомив останню поштою про потребу здійснити візит до підприємства для оформлення звільнення, що в свою чергу включає видачу трудової книжки у відповідності до п. 4.2. вказаної вище Інструкції.

Враховуючи, що на підставі наявних матеріалів справи судом не встановлена вина відповідача у затримці з видачею трудової книжки позивачу, вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Посилання позивачки у апеляційній скарзі на формалізм щодо необхідності проставляння дати складання заяви про звільнення та на порушення строків виплати заробітної плати роботодавцем не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги позовної заяви є обґрунтованими лише в частині стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати за заявлений у позові період.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2022 року по цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 25травня 2023 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков