Ухвала

від 25.05.2023 по справі 420/18677/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 травня 2023 року

м. Київ

справа № 420/18677/22

адміністративне провадження № К/990/17690/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023

у справі № 420/18677/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ №2138 від 16.11.2022 про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника начальника управління поліції - начальника кримінальної поліції Одеського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Одеській області полковника поліції ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ №1836 о/с від 24.11.2022 про звільнення зі служби в поліції оперуповноваженого Іллічівського ВП Овідіопольського ВП Головного управління Національної поліції в Одеській області полковника поліції ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у тексті касаційної скарги заявник вказує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі № 420/18677/22 є пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.02.2020 у справі № 818/1274/17, від 02.12.2020 у справі № 420/5368/18, від 17.11.2022 у справі № 480/9492/20, від 09.10.2019 у справі № 812/1706/15, від 28.11.2019 у справі № 802/1969/17-а, від 30.0.92021 у справі № 814/334/17, від 30.07.2020 у справі № 802/1767/17-а, від 08.05.2019 у справі № 807/196/17, від 21.07.2022 у справі № 160/11795/20, від 09.02.2022 у справі № 160/12290/20, від 20.02.2019 у справі № 815/157/15, від 06.10.2021 у справі № 200/11250/19-а.

Водночас покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені у вищенаведених постановах, скаржником лише наведено витяги із вказаних постанов.

При цьому, Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку із пунктом 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Скаржником зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Переконує, що оскільки на момент звільнення позивач був службовою особою, яка займала відповідальне становище, то така справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Суд зазначає, що відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.

Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень встановлено, що предметом розгляду цієї справи є накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції.

У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає скаржник, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.

З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктом 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку із пунктами 1, 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України Суд зазначає таке.

Так, за змістом пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, вказане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Вказаним положенням встановлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, всупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.

З огляду на викладене Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктами 1, 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фактично доводи та аргументи заявника зводяться до переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи приписи пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, та не викладення позивачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених часиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 у справі № 420/18677/22 - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

Суддя Верховного Суду