Постанова

від 23.05.2023 по справі 826/17517/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 826/17517/15

касаійне провадження № К/9901/28552/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у судовому засіданні з повідомленням сторін касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу ДПС (далі - Управління) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2015 (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 (головуючий суддя - Оксененко О.С., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» (далі - Підприємство) до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Управління) (правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремлений підрозділ ДПС) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

секретар судового засідання - Малик І.М.,

представник позивача - Куліда А.А.,

представник відповідача - Удод І.О.

У С Т А Н О В И В:

У cерпні 2015 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0000254050.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що: реальність господарських операцій між Підприємством та ПП «АН Транс» щодо придбання продукції (насіння зернових культур) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбана у зазначеного постачальника продукція були реалізована позивачем іншим контрагентам, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку та знайшло своє відображення у акті перевірки, з урахуванням того, що отримання Підприємством доходу від реалізації придбаної у ПП «АН Транс» продукції податковий орган не заперечував; Підприємство вжило усіх належних від нього заходів для перевірки контрагента - ПП «АН Транс» перед початком співпраці, зокрема, отримало ряд документів на підтвердження правосуб`єктності та добросовісності ПП «АН Транс», з урахуванням того, що представники Підприємства в ході співпраці безпосередньо зустрічалися д директором ПП «АН Транс» - ОСОБА_1 , що підтверджує його участь у здійсненні господарських операцій із Підприємством; щодо вироку Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к стосовно ОСОБА_1 , то вказаним вироком встановлено наявність кримінально карних діянь з боку саме фізичної особи ОСОБА_1 , тоді як правові, господарські та комерційні відносини між юридичною особою ПП «АН Транс» та позивачем не досліджувались, у вироку не міститься жодного слова про те, що ПП «АН Транс» не здійснювало фактичної діяльності і цей вирок не утворює жодної преюдиції щодо господарської діяльності позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30.12.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0000254050.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Підприємством та ПП «АН Транс» щодо придбання продукції (насіння зернових культур) підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбана у зазначеного контрагента продукція були реалізована Підприємством іншим суб`єктам господарювання, зокрема, на експорт; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами, а також іншими суб`єктами господарювання у ланцюгу постачання, податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей; вироком Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першої статті 205 Кримінального кодексу України, тобто «фіктивне підприємництво», яке виразилось у придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, зазначений вирок не визначає юридичну особу ПП «АН Транс» як фіктивну з моменту утворення, а також не визначає її комерційні операції з іншими юридичними особами, у тому числі й з Підприємством, як фіктивні, з урахуванням того, що господарські відносини між ПП «АН Транс» та Підприємством в ході судового розгляду кримінальної справи взагалі не досліджувались, не надавалась правова оцінка первинним бухгалтерським документам, обставинам щодо підписання/не підписання ОСОБА_1 документів бухгалтерської та податкової звітності, не досліджувались інші докази, що б засвідчували фіктивність договорів позивача та його контрагента, з урахуванням того, що до матеріалів справи були долучені нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 , справжність підпису якого засвідчена нотаріусом О.В. Зарембою, яка зареєстрована у реєстрі за № 177, а також протокол відібрання у ОСОБА_1 заяви адвокатом Чередніченком В.П., в яких вказано про те, що: ОСОБА_1 перебував на посаді директора ПП «АН Транс» (код ЄДРПОУ 36154115); офіс ПП «АН Транс» знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Успенська, буд. 22, оф. 202; підприємство зареєстроване та працює на ринку України з 2008 року; ПП «АН Транс» станом на сьогодні не перебуває у процесі припинення; основний вид діяльності ПП «АН Транс» - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, допоміжна діяльність у рослинництві, а також складське господарство; ПП «АН Транс» дійсно співпрацювало з Підприємством у 2013 році; саме ПП «АН Транс» здійснило постачання кукурудзи, ячменю та пшениці Підприємству на підставі укладених договорів поставки; поставки продукції за вищезазначеними договорами були фактично виконані ПП «АН Транс» в повному обсязі, що підтверджують належним чином оформлені первинні документи; у вказаний період співпраці ПП «АН Транс» мало всі необхідні трудові ресурси, основні фонди для здійснення господарської діяльності; щодо вироку Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 ОСОБА_1 пояснив, що цей вирок не стосується здійснення господарських операцій між ПП «АН Транс» та Підприємством у 2013 році. Також, суди вказали, що в ході допиту директора Одеської філії ДП «Сантрейд» ОСОБА_2 , як особи, яка була відповідальна за безпосередню комунікацію з клієнтом ПП «АН Транс» у 2013 році, останній підтвердив, що особисто спілкувався зі ОСОБА_1 та іншим представником ПП «АН Транс» в офісі Одеської філії Підприємства перед початком співпраці з даним контрагентом. Свідок пояснив, що в ході вказаної зустрічі ОСОБА_1 власноручно засвідчив підписом копії перших сторінок свого паспорту та інші документи на підтвердження статусу ПП «АН Транс». Також свідок підтвердив, що за його переконанням він спілкувався саме з тою особою, фотографія якої розміщена в паспорті директора ПП «АН Транс» - ОСОБА_1 .

Відповідач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.08.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що вироком Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першої статті 205 Кримінального кодексу України, а ОСОБА_1 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину, тоді як згідно позиції Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 26.01.2016 у справі № 2а-15327/12/2670, статус фіктивного, нелегального підприємництва не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарській операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Також скаржник послався на те, що у провадженні Слідчого управління фінансових розслідувань МГУ ДФС Центрального офісу з ОВП знаходиться кримінальне провадження № 32015100110000029 від 03.02.2015 за фактом вчинення службовими особами Підприємства кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, третьою статті 212 Кримінального кодексу України, в рамках якого було проведено експертне почеркознавче дослідження (висновок експерта від 16.05.2016 № 581/тдд), за результатами якого встановлено, що підписи у графах « ОСОБА_1 », «Від постачальника Директор ОСОБА_1», «Виписав (ла)», «Відпуск дозволив» виконані не громадянином ОСОБА_1 , а іншою особою. Вказані обставини спростовують дійсне виконання договорів між Підприємством та ПП «АН Транс».

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін з підстав того, що: висновок експерта, на який посилається Управління, на дату ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не існував, з огляду на що суд касаційної інстанції не може оцінювати правомірність рішень судів попередніх інстанцій на підставі такого доказу; за відсутності у кримінальних провадженнях № 32014160000000149 чи № 32015100110000029 вироку суду, уповноваженого на оцінку матеріалів досудового розслідування, посилання на такі матеріали кримінального провадження є передчасними та безпідставними і не можуть бути покладені в основу висновків про діяльність Підприємства; факти, встановлені у вироку Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у кримінальній справі № 522/20533/14-к щодо ОСОБА_1 , не можуть свідчити про порушення податкового законодавства Підприємством.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.11.2021 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 30.11.2021.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленим підрозділом ДПС.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.11.2021 задовольнив клопотання Підприємства про зупинення провадження у справі задовольнив. Зупинив провадження у справі № 826/17517/15 позовом Підприємства Управління про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення до вирішення справи №160/3364/19 Великою Палатою Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.05.2023 поновив касаційне провадження у справі та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 23.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що податковий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «АН Транс» за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, результати якої були оформлені актом № 28/28-10-40-50/ 25394566 від 25.06.2015, за висновками якого Товариством були порушені: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено суму податку на прибуток підприємств, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за 2013 рік, на загальну суму 1672645,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: листом від 01.04.2015 № 1699/7/15-32-09-02 від старшого слідчого з ОВС першого ВКР СУФР ГУДФС в Одеській області отримано копію протоколів допиту ОСОБА_1 від 10.09.2014 та від 05.03.2015 згідно яких ОСОБА_1 повідомив, що перереєстрував ПП «АН Транс» на своє ім`я за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності від імені цього субєкта господарювання, документів податкової та фінансової звітності, а також інших первинних бухгалтерських документів не підписував, про Підприємство йому нічого не відомо, з його службовими особами він не зустрічався; вироком Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першої статті 205 Кримінального кодексу України; зустрічну звірку ПП «АН Транс» провести неможливо, оскільки вказане підприємство має стан платника податків «8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням»; за даними інтегрованої АІС «Податковий блок» у ПП «АН Транс» відсутні трудові ресурси та основні засоби для провадження господарської діяльності. Вказані обставини слугували підставою для висновку інспекції про відсутність реального здійснення господарських операцій та, як наслідок, про завищення Підприємством витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

На підставі висновків вказаного акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 № 0000254050, яким збільшив Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 1672645,00 грн. - за основним платежем та на 836322,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу..

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем (покупцем) та ПП «АН Транс» (продавцем, постачальником) були укладені договори поставки: № 4500678615 від 05.06.2013, № 4500677052 від 16.06.2013, № 4500679549 від 21.06.2013, № 4500680096 від 21.06.2013, № 4500681008 від 27.06.2013, № 4500682974 від 27.06.2013 , № 4500681902 від 27.06.2013, № 4500683403 від 01.07.2013, № 4500684363 від 05.07.2013 , № 4500682600 від 05.07.2013, № 4500684258 від 05.07.2013, № 4500685878 від 15.07.2013 , № 4500685098 від 15.07.2013, № 648951 від 25.07.2013, № 649183 від 26.07.2013, № 649230 від 28.07.2013, № 649644 від 30.07.2013, № 650213 від 01.08.2013, № 650187 від 01.08.2013, № 650405 від 03.08.2013, № 650407 від 05.08.2013, № 650667 від 06.08.2013, № 651540 від 09.08.2013, № 651989 від 13.08.2013, № 651999 від 13.08.2013, № 653423 від 22.08.2013, № 653859 від 23.08.2013, № 654908 від 02.09.2013, № 655019 від 04.09.2013, № 655063 від 04.09.2013, № 656297 від 11.09.2013, № 659087 від 26.09.2013, № 659618 від 30.09.2013, № 659821 від 01.10.2013, № 662833 від 21.10.2013, № 664792 від 04.11.2013, № 665762 від 11.11.2013, № 666238 від 14.11.2013, № 666402 від 17.11.2013, № 666840 від 20.11.2013, № 666931 від 20.11.2013, № 667105 від 21.11.2013, № 667229 від 22.11.2013, № 667585 від 26.11.2013, № 667825 від 28.11.2013, № 667969 від 29.11.2013, № 668445 від 04.12.2013, № 668861 від 07.12.2013, № 668858 від 06.12.2013.

Відповідно до умов зазначених договорів ПП «АН Транс» здійснило позивачеві поставку: пшениці в кількості 1185,24 тон на суму 2006470,60 грн. в червні - жовтні 2013 року; ячменю в кількості 693,88 тон на суму 1235412,80 грн. в червні - серпні 2013 року; кукурудзи в кількості 3602,180 тон на суму 5561509,60 грн. в червні - грудні 2013 року (без податку на додану вартість).

Реальність виконання вказаних договорів підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами, зокрема: податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, погашеними складськими квитанціями, переліками реєстрів прибуткових документів за формою ЗХС-5, реєстрами накладних на прийняте зерно з визначенням якості кожної окремої партії за формою ЗХС-4.

При цьому, подальший рух придбаного позивачем у ПП «АН Транс» товару, зокрема, реалізація продукції на експорт, підтверджується договорами з експедитором позивача - ТОВ «Грінтур-Екс» про надання послуг на портовому зерновому терміналі, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурами. Перевалку закуплених партій ячменю, кукурудзи і пшениці в Миколаївському морському порту здійснював експедитор - ТОВ «Нортоп», що підтверджується договором про надання послуг на портовому зерновому терміналі між позивачем та ТОВ «Нортоп», актами про надання послуг, рахунками-фактурами. Подальший експорт закупленого товару підтверджується копіями контрактів, митних декларацій, здавальних актів, що містять розшифровку реквізитів товарно-транспортних накладних, отриманий за якими товар був завантажений на конкретне судно, оригіналами довідок банку про оплату товару. Оформлення митних декларацій в Миколаївському морському торговельному порту здійснював експедитор - ТОВ «Табро», що підтверджується договором надання послуг на портовому зерновому терміналі, актами надання послуг, рахунками-фактурами. Частина закуплених позивачем у ПП «АН Транс» ячменю та пшениці була поставлена за умовами СРТ до ТОВ «Нікморсервіс Миколаїв», звідки перевезена експедитором - ТОВ «ТЕК Зектер» до Миколаївського морського порту для подальшого експорту. Транспортування товару підтверджується копіями реєстрів накладних, які передавались ТОВ «ТЕК Зектер» для ТОВ «Компания Нортроп» на складі ТОВ «Нікморсервіс Миколаїв» та коносаментами.

Також, судами було встановлено, що основним видом діяльності за КВЕД як позивача, так і його контрагента, за інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є оптова торгівля зерном, що повністю відповідає характеру оспорюваних операцій та їх предмету.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені обставини в їх сукупності вказують на наявність у позивача ділової мети придбання товару у ПП «АН Транс» та розумних економічних причин укладання з даним ПП «АН Транс» наведених вище договорів.

Крім того, судами було встановлено, що договори, укладені між позивачем та ПП «АН Транс», в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що на момент проведення перевірки у Підприємства були наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до складу витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, сплачених позивачем на користь ПП «АН Транс», а аналіз наданих позивачем первинних бухгалтерських документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування витрат по операціях з ПП «АН Транс», які були предметом перевірки.

Так, за змістом частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) .

В свою чергу, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне зауважити, що якщо на момент укладання договорів між позивачем та ПП «АН Транс» Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містив визначення первинного документа як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, то з введенням в дію 03.01.2017 Закону України від 03.11.2016 № 1724-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар`єрів для експорту послуг» первинний документ лише містить відомості про господарську операцію, однак не підтверджує її.

Відтак, підтвердженням господарської операції, виходячи з визначення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому, Податковий кодекс України та Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 Податкового кодексу України та статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

У справі, що розглядається, суди встановили, що перед початком співпраці з ПП «АН Транс» позивач на підтвердження добросовісності зазначеного контрагента отримав пакет документів, а саме: копії документів на підтвердження реєстрації ПП «АН Транс» як юридичної особи та платника податку на додану вартість, підтвердження наявності чинного свідоцтва платника податку на додану вартість (довідка, витяг та виписка з ЄДР, копія свідоцтва, роздруківки з офіційних сайтів ЄДР та центрального податкового органу); копію статуту ПП «АН Транс»; копію протоколу загальних зборів ПП «АН Транс» про вступ ОСОБА_1 до складу засновників; наказ по підприємству про початок виконання обов`язків директора та бухгалтера ПП «АН Транс» ОСОБА_1 ; копії паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копію картки із зразками підписів та відбитком печатки ПП «АН Транс»; копію договору про оренду офісного приміщення за адресою, яка відповідає місцезнаходженню ПП «АН Транс»; копії податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь платників податків (форма № 1-ДФ) та довідки від ПП «АН Транс» щодо кількості працівників; копії декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства; копію фінансового звіту ПП «АН Транс» станом на 31.12.2012.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявність вказаних документів є підтвердженням дотримання позивачем принципу належної обачності при виборі контрагента.

Стаття 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З урахуванням підходів ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Отже, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Тому невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб`єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб`єкта приватного права).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 висловила наступну правову позицію стосовно проблеми правового регулювання щодо дефекту податкового повідомлення-рішення за наявності вироку суду, яким засуджено посадову особу контрагента за фіктивне підприємництво.

Станом на час прийняття Верховним Судом України правової позиції, викладеної у постанові від 01.12.2015 у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15) Особлива частина Кримінального кодексу України містила склад злочину у сфері господарської діяльності - фіктивне підприємництво (стаття 205), що передбачав створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Отже, стаття 205 Кримінального кодексу України охоплювала лише дефекти створення/придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності - прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб - тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності. Наслідки для третіх осіб мають кваліфікуватися окремо за наявності відповідного складу злочину в їх діях.

Формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Натомість єдина згадка про суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності міститься у статті 55-1 «Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання» Господарського кодексу України, згідно з якою правовим наслідком фіктивної діяльності суб`єкта господарювання є припинення такого суб`єкта.

Ця стаття та інші норми чинного законодавства не містять положень про автоматичну незаконність усіх вчинених таким підприємством господарських операцій.

Водночас стаття 55-1 Господарського кодексу України передбачає, що однією з ознак фіктивності є провадження фінансово-господарської діяльності без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на те, що Верховний Суд України помилково поширив на податкові правовідносини норму статті 205 Кримінального кодексу України, що має інший предмет регулювання, Велика Палата Верховного Суду визнає необґрунтованим висновок Верховного Суду України про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 25.09.2019 набрав чинності Закон № 101-IX, яким виключено статтю 205 Кримінального кодексу України.

На думку Великої Палати Верховного Суду, з пояснювальної записки до проекту Закону № 101-IX від 29.08.2019 можна встановити, на що була спрямована законодавча ініціатива. На обґрунтування необхідності прийняття вказаного Закону в пояснювальній записці вказувалося, зокрема, на те, що склалася поширена практика використання контролюючими органами матеріалів досудового розслідування та вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України для обґрунтування донарахування грошових зобов`язань платникам податків. Негативні тенденції у вирішенні податкових спорів були спровоковані поширеним хибним підходом судів до оцінки доказів, наданих контролюючими органами. Зокрема, щодо використання вироку суду у кримінальному провадженні за статтею 205 Кримінального кодексу України слід зазначити, що склалася поширена негативна практика хибного використання таких вироків з метою надання твердженням контролюючого органу щодо нереальності операцій платника податку статусу фактів, що мають преюдиціальне значення. Тобто склалася ситуація, за якої судами при вирішенні податкових спорів не досліджувалися конкретні операції платника податку з його контрагентом, якого вироком суду у кримінальному провадженні було визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва. Натомість стверджувалося, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, і як наслідок, вирок суду слугував підставою для висновку про нереальність операцій платника податку з його контрагентом. Водночас вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов`язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.

Отже, як зазначено в пояснювальній записці, прийняття Закону № 101-IX спрямоване на усунення практики застосування статті 205 Кримінального кодексу України як інструменту зловживань та у спосіб, що не відповідає меті кримінальної відповідальності, та на гуманізацію кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали слушними аргументи Товариства про те, що зі змісту вироку Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першої статті 205 Кримінального кодексу України, вбачається, що місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України за кваліфікуючими обставинами - фіктивне підприємництво, тобто придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб. При цьому, зазначений вирок не визначає юридичну особу ПП «АН Транс» як фіктивну з моменту утворення, а також не визначає її комерційні операції з іншими юридичними особами, у тому числі й з Підприємством, як фіктивні, з урахуванням того, що господарські відносини між ПП «АН Транс» та Підприємством в ході судового розгляду кримінальної справи взагалі не досліджувались, не надавалась правова оцінка первинним бухгалтерським документам, обставинам щодо підписання/не підписання ОСОБА_1 документів бухгалтерської та податкової звітності, не досліджувались інші докази, що б засвідчували фіктивність договорів позивача та його контрагента.

Разом з цим, до матеріалів справи Підприємством були долучені: нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 , справжність підпису якого засвідчена нотаріусом О.В. Зарембою, яка зареєстрована у реєстрі за № 177 від 28.03.2016, а також протокол відібрання у ОСОБА_1 заяви адвокатом Чередніченком В.П., в яких вказано про те, що: ОСОБА_1 перебував на посаді директора ПП «АН Транс» (код ЄДРПОУ 36154115); офіс ПП «АН Транс» знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, буд. 22, оф. 202; підприємство зареєстроване та працює на ринку України з 2008 року; ПП «АН Транс» станом на сьогодні не перебуває у процесі припинення; основний вид діяльності ПП «АН Транс» - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, допоміжна діяльність у рослинництві, а також складське господарство; ПП «АН Транс» дійсно співпрацювало з Підприємством у 2013 році; саме ПП «АН Транс» здійснило постачання кукурудзи, ячменю та пшениці Підприємству на підставі укладених договорів поставки; поставки продукції за вищезазначеними договорами були фактично виконані ПП «АН Транс» в повному обсязі, що підтверджують належним чином оформлені первинні документи; у вказаний період співпраці ПП «АН Транс» мало всі необхідні трудові ресурси, основні фонди для здійснення господарської діяльності; щодо вироку Приморського районного суду м. Одеси від 07.11.2014 ОСОБА_1 пояснив, що цей вирок не стосується здійснення господарських операцій між ПП «АН Транс» та Підприємством у 2013 році.

Крім того, суд першої інстанції у ході допиту директора Одеської філії ДП «Сантрейд» ОСОБА_2 , як особи, яка була відповідальна за безпосередню комунікацію з клієнтом ПП «АН Транс» у 2013 році, встановив, що ОСОБА_2 підтвердив, що особисто спілкувався зі ОСОБА_1 та іншим представником ПП «АН Транс» в офісі Одеської філії Підприємства перед початком співпраці з даним контрагентом. Свідок пояснив, що в ході вказаної зустрічі ОСОБА_1 власноручно засвідчив підписом копії перших сторінок свого паспорту та інші документи на підтвердження статусу ПП «АН Транс». Також свідок підтвердив, що за його переконанням він спілкувався саме з тою особою, фотографія якої розміщена в паспорті директора ПП «АН Транс» - ОСОБА_1 .

Наведене слугувало підставою для визнання судами попередніх інстанцій необґрунтованим висновку податкового органу про безтоварність спірних господарських операцій позивача з ПП «АН Транс» в частині обґрунтувань даними лише протоколу допиту засновника ПП «АН Транс» та вироку Приморського районного суду міста Одеси від 07.11.2014 у справі № 522/20533/14-к.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 Податкового кодексу України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

У справі, що розглядається, суди встановили, що контролюючий орган на порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару (виконання робіт), обумовленого укладеними договорами з позивачем, оскільки такі висновки контролюючий орган зробив на підставі податкової інформації, наявної в АІС «Податковий блок», зокрема, на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач. Також, суди виходили з того, що контролюючий орган також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагента і злагодженості дій між ними.

У ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а також іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування витрат та податкового кредиту. Зокрема, суди попередніх інстанцій дослідили первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку та які містять відомості, що в повній мірі відображають суть спірних господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вважає вмотивованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «АН Транс», за наслідками яких сформовано витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку сільськогосподарської продукції, оплату її вартості, використання Підприємством у власній господарській діяльності. Водночас відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не довів.

Щодо посилань скаржника на кримінальне провадження № 32015100110000029 від 03.02.2015, порушене за фактом вчинення службовими особами Підприємства кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, третьою статті 212 Кримінального кодексу України, а також на проведене у рамках цього кримінального провадження експертне почеркознавче дослідження (висновок експерта від 16.05.2016 № 581/тдд), як на підставу для висновків про відсутність фактичного виконання господарських операцій між Підприємством та ПП «АН Транс», Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що матеріали справи не містять будь-якої інформації щодо стадії досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні та/або інформації щодо обвинувального акту, а в судовому засіданні 23.05.2023 представник контролюючого органу також не надав жодної інформації щодо зазначеного кримінального провадження. Представник позивача також вказав, що не володіє будь-якою інформацією щодо цього кримінального провадження.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків як відокремленого підрозділу ДПС залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова